Наші типові «виховні» помилки - Соціум - dt.ua

Наші типові «виховні» помилки

18 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 18 лютого-25 лютого

Будьмо справедливі: не тільки діти іноді поводяться нестерпно. Ми, батьки, теж буваємо жахливими: бурчимо, кричимо, погрожуємо чимось абсолютно нездійсненним, несправедливо караємо.....

Будьмо справедливі: не тільки діти іноді поводяться нестерпно. Ми, батьки, теж буваємо жахливими: бурчимо, кричимо, погрожуємо чимось абсолютно нездійсненним, несправедливо караємо... Звісно, для цього в нас завжди є поважні причини і виправдання: ми втомилися, квапимося, а то й узагалі намагаємося застосувати прийом, який відмінно працював раніше, а тепер чомусь втратив ефективність.

Даремні заклики

«Помий руки!», «Прибери свої речі!», а то й цілий спіч: «Скільки разів тобі казати, що треба прибирати за собою зі столу!»... Попри втому і низький ККД цих закликів, ми повторюємо їх знову і знову.... У результаті дитина або звикає нам брехати: «Я вже помив, чес-с-слово!..», або перестає чути нас узагалі.

Що ж робити замість цих непрацюючих заклинань? Як мовиться, зупинитися, озирнутися... Встановити прямий контакт, подивитися у вічі і прямо сказати, що саме ви хочете, найспокійнішим тоном, яким тільки можна. Чим менше слів, тим краще. Замість: «Скільки тобі повторювати, що не можна вмикати телевізор, доки не зробиш уроки?!», скажіть просто: «Телевізор буде після уроків». Головне, не забудьте при цьому повернути ручку вимикача або натиснути відповідну кнопку на пульті дистанційного керування.

Намагайтеся висловити свою вимогу стислою фразою або навіть просто одним словом, наприклад: «Час спати», або «Обід», або «Уроки»... Не перевантажуйте дитину командами, особливо якщо йдеться про малюка. Йому значно легше зробити щось одне за один раз (наприклад, взути черевики), ніж виконати цілу послідовність завдань («Вдягайся!»). І якщо це можливо, пов’язуйте свою вимогу з чимось, що йому подобається. Наприклад: «Після того, як ти допоможеш мені зібрати іграшки, ми підемо гуляти».

Крики

Ніде правди діти: майже всі ми кричимо на своїх дітей, попри те, що багато хто з нас потім розкаюється у своїй нестриманості. Але навіть якщо іноді цей «виховний захід» дає очікуваний результат, він навчить дитину лише одного — що, коли людина сердиться, цілком припустимо й нормально підвищувати голос. І цей урок має далекосяжні й дуже неприємні наслідки. Що ж робити в тих випадках, коли дитина скоїла щось обурливе або поводиться як навіжена? Приструнити й посварити її неодмінно треба — але не підвищуючи голосу. Дитина обов’язково мусить зрозуміти, що вона зробила щось погане й неприпустиме. Сварити правильно — це особлива наука. По-перше, треба прямо назвати те, що було порушено (наприклад: «Не можна бризкатися у ванній»). По-друге, треба коротко і зрозуміло пояснити причину цього «не можна» (наприклад: «вода на підлозі — це бруд, безпорядок і небезпека послизнутися»). По-третє, треба підкреслити наслідки порушення: «Якщо ти не перестанеш бризкатися, мені доведеться витягти тебе з ванної». По-четверте, треба запропонувати прийнятну альтернативу: «Ти можеш переливати воду з пасочки у ванну».

Нечіткі межі

Є таке універсальне правило, що працює незалежно від віку людини: м’які, нечіткі межі, які окреслюють рамки припустимої поведінки, провокують бажання перевірити їх на міцність, а то й зовсім ігнорувати. Чіткі межі встановлюються батьками з допомогою власного прикладу, слів та реакцій. Називайте їх ясно і прямо, звертаючись до дитини нормальним тоном, прибережіть важку артилерію покарань на той випадок, коли ці межі буде порушено.

Щоб установити чіткі межі поводження з малюком, батькам треба насамперед визначити їх подумки, а визначивши — дотримуватися їх послідовно й наполегливо. Це необхідно, щоб не збивати дитину з пантелику. І якщо ви щось дозволяли вашому чаду вчора, то карати за це ж саме сьогодні, вочевидь, несправедливо. Ну, і немає сенсу карати крихітку, коли вона робить щось неправильно вперше. В обох випадках дитині спочатку потрібно розказати правила. Часто єдине, що вимагається, — це спрямувати заняття юного порушника в нормальне русло. Наприклад, ваше дошкільня малює на столі? Дайте йому папір!

Зі старшою дитиною важливо уникати слів «не треба» у тих випадках, коли має бути сказане чітке «не можна». Батькам не слід заходити з дітьми у тривалі суперечки і повторювати одні й ті ж самі аргументи по кілька разів. Ну, і звісно ж, украй нерозумно дітей «підкуповувати». Сформулюйте свою вимогу, і, якщо необхідно, опишіть наслідки непослуху. Концентруйтеся на поведінці дитини, а не на її особистості.

Несправедливі покарання

Чимало дитячих грішків входять у сферу нормальної поведінки, природної для цього віку, і тому за них просто нечесно карати. Так, напади жадібності, що виявляються, наприклад, у відмові давати свої іграшки іншим і в безцеремонному привласненні чужих, є цілком нормальною поведінкою для дітей у віці «ходунків» (від півтора до п’яти років). Основною рушійною силою для малюків цього віку є їхні бажання, і насамперед бажання володіти тим, чого вони хочуть, і тоді, коли вони хочуть. У віці чотирьох-п’яти років у більшості дітей настає період нестримної брехні. Психологи вважають, що таке «вільне поводження з реальністю» є нормальною потребою незрілого розуму, який, однак, розвивається.

Все це не означає, що батьки можуть потурати «природним» жадібності й прибріхуванню. Щоразу, коли трапляються ексцеси жадібності, треба терпляче, але коротко пояснювати, чому бути жадібним погано. З брехнею ситуація складніша: батькам треба самим стати трохи психологами і допомогти своєму малюкові зрозуміти, навіщо йому знадобилося брехати...

Непотрібні запитання

Не давайте дитині можливості «на законних підставах» відмовити вам у тому, чого ви від неї хочете. Наприклад, запитання «Хочеш їсти?» може викликати автоматичну відповідь «ні», незалежно від того, який у дитини на той момент апетит, — просто тому, що з певного віку найчастіше діти дають негативну відповідь.

Замість запитань використовуйте ствердження. Тон вашого голосу і вибір слів можуть забезпечити дуже широкий емоційний спектр вашої взаємодії. Не забувайте вживати «чарівні слова», адже, звертаючись до маляти з такими мовними добавками, як «будь ласка» чи «дякую», ви вбиваєте двох жирних зайців відразу: підвищуєте рівень вашого з ним спілкування і навчаєте його ввічливості найефективнішим способом — на власному прикладі.

Порожні погрози

Хороша погроза може бути дуже ефективним засобом впливу. Погано буває, коли ми складаємо погрози в гніві і вони виходять перебільшеними («Я цей комп’ютер зараз просто викину!») або занадто туманними («Ну дивись, ти в мене наступного разу попросишся гуляти!..»).

Для маленької дитини неефективними бувають віддалені погрози, такі, як: «Не підеш на день народження до Максима в суботу». Малюки занадто сконцентровані на теперішньому, щоб оцінити всю неприємність погрози, віднесеної у майбутній час. Отож виходить, що покарана таким чином дитина в реальності не бачить негативних наслідків своєї неприйнятної поведінки. А якщо ви й справді не забудете виконати погрозу «в суботу», для неї це буде як грім серед ясного неба: вона сприйме вашу акцію як несправедливу й жорстоку і, зі свого боку, цілком матиме рацію.

Погрози мають бути конкретними й виконуватися відразу, як, наприклад: «Попереджаю по-хорошому: якщо ти негайно не повернеш ляльку сестричці, я відправлю тебе самого в дитячу». Вимовляйте ці слова спокійним і рішучим голосом, що дасть зрозуміти: ви тримаєте себе в руках, а ситуацію — під контролем. І якщо ваш шибеник знехтує погрозою, виконайте її без зволікання, супроводжуючи свої дії спокійним коментарем, на кшталт: «Схоже, що ти хочеш побути на самоті...».

Нездійсненні обіцянки

Діти часто просять у нас щось, чого ми не в змозі виконати, — йдеться про надто дорогу іграшку чи про далеку подорож... Замість того, щоб одразу відмовити, ми найчастіше хочемо уникнути конфлікту, даючи непевну відповідь на кшталт «поживемо — побачимо...» Однак, як стверджують психологи, відсутність прямої відповіді не лише не втамовує бажання, а й викликає в дитини підсвідоме й дуже неприємне відчуття, що її саму і її потреби не сприймають усерйоз.

Що ж робити в таких випадках? Рішуче, але спокійно відмовляйте їй у тому, що вам не по плечу або що ви вважаєте неприйнятним. При цьому не забудьте відразу пояснити вашу позицію. Наприклад: «Так, я знаю, що у твоїх друзів є ця комп’ютерна гра, але вважаю, що вона не підходить для дітей твого віку». Якщо ж її бажання цілком прийнятне, але ви не можете виконати його найближчим часом, то вживіть м’якшу тактику. Наприклад, якщо вона хоче похлюпатися в морських хвилях, скажіть їй, що ви теж любите цей вид відпочинку, і додайте щось типу: «Я не можу тобі обіцяти, що ми поїдемо на море цього літа, але, коли ми зможемо накопичити грошей на поїздку, то обов’язково це зробимо».

Тривала ізоляція

У багатьох культурах, включно з нашою, класичним покаранням дитини, котра набешкетувала, є її тимчасова ізоляція, для чого використовують різні місця: традиційний куток, зачинене приміщення (з варіантами від дитячої до прикомірка) або спеціальне «покаральне» крісло чи стілець. Ця форма покарання набула популярності, оскільки вона порівняно гуманна (принаймні порівняно з ременем) і дає батькам перепочинок. Однак, вдаючись до неї, важливо не робити ізоляцію надміру тривалою. А з малюками двох-трьох років «стояння в кутку» чи «сидіння на стільці» взагалі має сенс лише протягом перших кількох секунд. Після цього всі ваші спроби утримати шибеника на місці покарання або перетворяться на захоплюючу (для нього — не для вас...) гру, на кшталт «доганялок», або призведуть до нового витка скандалу...

Крім того, чимало сучасних психологів вважають, що такого роду ізоляція привчає дитину пов’язувати свої неприємні та болісні відчуття зі станом забутості і самоти. Вони радять батькам не залишати покарану дитину саму за зачиненими дверми. Тут є тонкий момент. З одного боку, безумовно, треба дати зрозуміти малюкові, що його покарано, а з іншого — він не повинен зневіритися в тому, що може розраховувати на вашу турботу й допомогу у разі виникнення якоїсь небезпеки — адже невідомо, хто ховається за шторою чи в шафі, коли в кімнаті нікого немає...

Холодне поводження

Тимчасове позбавлення привілеїв за провинність є дійовим дисциплінарним методом. Однак неправильно й негарно відштовхувати дитину, коли вона з допомогою поцілунків, обіймів та іншого «підлизування» хоче загладити свою провину. Такий спосіб вираження вашого невдоволення може викликати в малюка відчуття, що він не гідний вашої любові. Вдавати, що ви йдете геть, коли ваша дитина зайшлася в істериці на вулиці чи в магазині, теж неправильно. Хоча вона і справді може негайно отямитися й побігти за вами, і це буде тактичною перемогою, проте в стратегічному плані такі методи можуть породити в дитині страх бути покинутою і залишеною. Не залишайте й не відштовхуйте дитину, а краще кажіть, що засмучені її поведінкою — прямо і спокійно, не даючи дитині приводу відчувати себе знедоленою. Ваша мета — дати їй зрозуміти, що вас засмучує її непослух, а не вона сама. Якщо ви відчуваєте, що не можете стриматися, скажіть дитині, що обговорюватимете пригоду пізніше, коли заспокоїтеся.

...Чудово знаю, що дотримуватися найправильніших і найлогічніших виховних порад важко, а зірватися у звичну колію дуже легко. Тому час від часу знаходьте хвилинку-дві, щоб спеціально подумати над тим, з допомогою яких спеціальних прийомів можна було б приборкати погану поведінку вашої дитини мирно й ефективно. Пам’ятайте одну просту річ: чим вищий позитивний рівень вашої взаємодії з дітьми, тим спокійніші й щасливіші і ви самі, і вся ваша родина...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво