«Народження нового Сходу» очима ліванця - Соціум - dt.ua

«Народження нового Сходу» очима ліванця

1 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 1 вересня-8 вересня

Важко, коли, засинаючи, мрієш побачити народження ідеології, яка приведе до миру, а прокинувшись, починаєш думати, що, мабуть, міг би прийняти вже існуючу радикальну ідеологію, від якої насправді завжди був дуже далекий...

Важко, коли, засинаючи, мрієш побачити народження ідеології, яка приведе до миру, а прокинувшись, починаєш думати, що, мабуть, міг би прийняти вже існуючу радикальну ідеологію, від якої насправді завжди був дуже далекий. Такі думки з’являються, коли бачиш свою країну в руїнах; бачиш, як гинуть діти, старі і жінки; як руйнуються пам’ятки давньої історії. Коли бачиш, що твоя країна виявилася під дією заборони на виїзд і в’їзд будь-якими шляхами, і навіть пересування з одного села в інше стає практично неможливе; що зруйновано всі мости й дороги, і міста перетворилися на острови, цілковито відрізані від зовнішнього світу. Не підтримати «Хезболлу» неможливо, коли горить аеропорт — символ і гордість Лівану, добудований зовсім недавно; коли щодня на міста і села скидають тонни вибухівки — відбувається масштабна руйнація всієї інфраструктури країни. Неможливо не підтримати «Хезболлу», коли знаєш, що, тільки за попередніми даними, до кінця війни в Лівані було зруйновано 15 тисяч будинків, загинуло понад 1300 мирних жителів, третина з яких — діти, а кількість біженців досягла мільйона (усвідомити цю цифру повною мірою можна лише знаючи, що все населення країни становить близько чотирьох мільйонів людей).

Важко прокинутися, побачити все те, що почалося 12 липня, і залишатися при цьому осторонь, розмірковуючи над тим, хто ж винен у цій бійні, коли зневажаються будь-які правила і Женевська декларація з прав людини порушується щодня й щогодини. Важко залишатися вірним своїй мирній ідеології і своїм принципам, не допускаючи навіть тіні сумніву в їхній правильності, коли чітко бачиш ворога, котрий протягом багатьох років намагається знищити твою країну. Черговий спалах жорстокого насильства переконує тебе в тому, що захищатися потрібно будь-якими способами, не думаючи про наслідки. Важко зберігати вірність принципам своєї ідеології, коли з цією війною тебе пов’язує те, що ти по крові і духу — ліванець, і в цій гарячій точці сьогодні перебувають рідні і близькі тобі люди, а ти в цей час далеко від них, в іншій країні.

Важко не сумніватися, коли тебе зустрічає сусід по гаражу — звичайний українець, котрий має маленьку сім’ю і живе з того, з чого в Україні сьогодні живуть дуже багато людей (купи-продай), і запитує: «Що там у вас відбувається? Чому гине стільки людей? Чого хоче «Хезболла»? Хіба ви не можете захиститися?». Пояснюю йому ситуацію. «Правильно, — відповідає він мені. — Перемагає той, хто сильніший». І починає при цьому перераховувати назви ракет, які можна використовувати з метою захисту. (Будь-який українець, котрий виріс в СРСР, знає їх більше, ніж середньостатистичний ліванець). Хіба при цьому не почнеш думати, що треба змінювати свою ідеологію і приймати ту, яку має «Хезболла», оскільки вона підкріплена зброєю і реально зможе захистити твою країну? Важко в цій ситуації залишатися пацифістом. І все ж таки, попри все це, я не самотній у своїх переконаннях і вірю, що нас, симпатиків ідеології, що приносить користь твоїй країні і твоїй сім’ї, не руйнуючи при цьому інших, не зломлять ні західна, ні радикальна ідеології. Я вірю в те, що якось світ усе-таки прокинеться і зрозуміє — зло породжує лише зло. Тоді нас стане більше...

Причини

Я не торкатимусь історії ізраїльсько-арабського конфлікту і не заглиблюватимуся у близькосхідні проблеми. Спробую сконцентруватися виключно на лівано-ізраїльському конфлікті, початок якому поклала ідеологія Ізраїлю, яка має на меті розширити власні території.

Вперше Ліван був окупований Ізраїлем 1978 року, потім —1982-го, і звільнений лише 2000-го. Окупованою залишилася тільки спірна ділянка Лівану — Мазарег–Шибга, і це давало привід партизанському рухові існувати й далі. (Партія «Хезболла», котра з’явилася в 1988 році, продовжила партизанський рух, який із моменту окупації Лівану заснували члени Комуністичної партії, руху «Амаль», Демократичної партії Лівану та інших партій.) Залишалося невирішеним також питання з полоненими ліванцями (серед яких дехто перебував у в’язниці вже 24 роки), звільняти яких ізраїльська влада не має наміру. У своїх виступах лідер партії «Хезболла» Хасан Насралла обіцяв, що візьме в полон ізраїльських солдатів і обміняє їх на ліванських (у 2002 році з допомогою Німеччини подібний обмін було зроблено: прах ізраїльського пілота обміняли на сотню ліванських полонених).

Напередодні війни «Хезболла» свою обіцянку виконала, напавши із села Шибаа на лівансько-ізраїльському кордоні на ізраїльський патруль. Семеро солдатів було вбито, двох узяли в полон. «Хезболла» відразу оголосила про цю операцію і про свою готовність обміняти двох солдатів на ліванських полонених. Ізраїль же, під приводом звільнення цих солдатів, напав на Ліван із повітря. На бомбування Бейрута «Хезболла» відповіла ударом ракет по північних територіях Ізраїлю.

Глобальні причини

Як відомо, світ розділився на три фронти. Перший — Америка, яка обіцяє демократію і свободу, про які останнім часом тільки й чуємо в кожному виступі Буша, а головне — бачимо результат цієї горезвісної демократії: сотня загиблих щодня впродовж двох років в Іраку, розпад країни на дрібні республіки, релігійно-громадянську війну, Афганістан, Палестину і нарешті Ліван.

Другий — Росія, яка займає позицію «в нікуди».

Третій — Іран, Сирія, «Хезболла» і ХАМАС, котрі не бажають приймати американську ідеологію, оскільки бачать у ній розпад Сходу, перешкоду його розвиткові, а також загрозу його економічній і політичній стабільності.

Іран відчуває небезпеку своєї ізоляції, а дії американської влади суперечать його інтересам на Близькому Сході. Протистояння із США загострюється прагненням Ірану до розвитку атомних технологій. Щоб не вийти на відкритий фронт із США, Іран тривалий час брав участь у створенні і фінансуванні багатьох рухів в арабському світі (насамперед «Хезболли» у Лівані і ХАМАСу в Палестині), які протистоять американській експансії на Схід.

Те саме стосується і Сирії, яка входить у цей фронт через свій інтерес до Голанських висот, дотепер окупованих Ізраїлем. Офіційне керівництво США у відповідь відкрито тисне на Сирію, звинувачуючи її у втручанні у внутрішні справи Лівану і погрожуючи з допомогою Європи ізоляцією.

ХАМАС вважають терористичним рухом, який прийшов до влади в Палестині (до речі, демократичним шляхом) і не хоче домовлятися з Ізраїлем на його умовах.

Очевидно, «Хезболла» в очах Америки є величезною загрозою і перешкодою для продовження її експансії на Схід, з огляду на підпорядкованість цього руху Ірану і Сирії.

«Хезболла» — партія в маленькій країні, яку підтримує значна частина населення Лівану через проголошену нею ідеологію визволення, захисту від загрози Ізраїлю, котрий щодня порушує кордони Лівану – як повітряні, так і морські (часто нападаючи на рибалок і забираючи їх у полон, розстрілюючи безневинних пастухів). «Хезболла» сьогодні має величезний арсенал зброї. Америка бачить, що нинішній уряд Лівану, підтримуваний нею, не може впоратися з такою партією і роззброїти її. І тут дуже доречно з’являється привід — звільнити двох солдатів, прикриваючись яким дуже зручно знищити партію «Хезболла»!

Звільнення двох солдатів обернулося зруйнованою інфраструктурою цілої країни, більш як тисячею загиблих серед мирного населення... Позиції «Хезболли» при цьому істотно не послабилися.

Світове співтовариство прокинулося лише після того, як підключилося європейське й арабське телебачення, почавши показувати наслідки цієї війни і її жорстокість — фотографії загиблих і поранених, серед яких безліч дітей. Про Ліван згадали лише після того, як прем’єр-міністр оголосив, що країна перебуває в тяжкому становищі і стоїть на межі гуманітарної катастрофи. Тоді підключилися різні гуманітарні організації, які, на жаль, виявилися безпорадними, оскільки активність бойових дій, розгорнутих на всій території Лівану, не давала змоги надати допомогу тим, хто її потребував. Гадаю, ніхто не забуде першого виступу держсекретаря США Кондолізи Райс, яка, напевно, щоб розрадити насамперед ліванський народ, назвала цю війну «народженням нового Сходу. А пологів без крові не буває». Без коментарів...

Напевно, Ізраїль і США вважали, що війна триватиме недовго — тиждень-два, і вони досягнуть своєї мети. Про звільнення двох солдатів — благородної мети цієї війни — вже ніхто не згадував. Заяви Ізраїлю постійно змінювалися. Спочатку ізраїльська армія мала намір досягти півдня Лівану — до річки Лайтані. Проте виявилося, що все не так просто. Ракети «Хезболли» продовжували падати на північ Ізраїлю. З’явилися ракети більшої дальності, які досягали вже й таких міст, як Хайфа та Акка. Тоді Ізраїль зрозумів, що впоратися з «Хезболлою» буде нелегко. Наземні операції також не приносили бажаного успіху, бої велися тільки на кордоні. І тоді ізраїльська армія оголосила про масштабну наземну операцію з метою «пробити» семикілометровий коридор від кордону в глиб Лівану.

1996 року Ізраїль провів військову операцію на території Лівану під назвою «Гроно зла». Жителі невеличкого села Кана знайшли прихисток від ізраїльського зла на базі ООН, що не вберегло їх від ракет і загибелі сотні людей. Ця рана так і не загоїлася. Через десять років Кану знову не оминула нещаслива доля. Ізраїльська армія розбомбила будинок, у якому мирні мешканці — діти, жінки і старі — ховалися від ракет, котрі дощем падали з неба. При цьому загинуло 64 людини, 32 із них — діти. Фотографії цих загиблих дітей, знайдених під руїнами, котрі ніби заснули обійнявшись, обійшли весь світ...

Ще раніше ізраїльські літаки розкидали листівки в одному із сіл, вимагаючи, щоб його населення залишило територію, оскільки через дві години Ізраїль має намір провести тут військову операцію. Багато хто тоді вирішили залишити свої будинки, сподіваючись знайти захист в ООН, одна з баз якої була неподалік. Проте її ворота виявилися зачиненими, ніхто не схотів їх вислухати й прийняти. Ланцюг машин і піших мирних жителів — жінок, дітей і старих — потягнувся з села. І в цей час бойові літаки почали скидати на них ракети. Багато людей загинуло, багато поранено...

В одному з міст на півдні Лівану — Рмеші, що неподалік цього села, населення котрого зазвичай становить дві з половиною тисячі жителів, опинилося 30 тисяч людей — біженців із найближчих прикордонних сіл, відрізаних від зовнішнього світу, які не мають найнеобхіднішого для життя, навіть питної води. У XXI столітті в цьому місті внаслідок бойових дій Ізраїлю на очах у всього світу 30 тисяч мирних людей пили воду з болота, в якому крім жаб і п’явок немає нічого живого...

Таких історій багато. Весь світ вивозив своїх громадян з Лівану бойовими кораблями на Кіпр — близько 400 тисяч громадян Канади, Австралії, Франції, США, Англії, Італії, Росії, України покинули в ці дні нещасну країну. Напевно, якісь почуття у світового співтовариства нарешті прокинулися, тому що почалися активні переговори з метою врегулювати конфлікт. Після того як ООН вкотре виявилася неспроможною вийти до світу з конкретною резолюцією, з’явився американсько-французький план. Він був виправлений і доповнений після саміту з участю міністрів закордонних справ усіх арабських країн, які, нарешті, порушивши мовчання, якось невпевнено вирішили підтримати Ліван і його уряд. Виступаючи на цьому саміті, прем’єр-міністр Лівану, не стримавшись, заплакав...

Бойові дії були зупинені через 33 дні після їхнього початку. Ведуться переговори з метою остаточного врегулювання конфлікту. До речі, американсько-французький план нагадує про звільнення двох солдатів лише в третьому пункті, тоді як у пропозиції ліванського уряду першим пунктом було — зупинити стрілянину, а другим — обміняти полонених...

Червоний Хрест, у супроводі журналістів, нарешті зміг дістатися тих сіл і міст, про які останнім часом світ міг тільки чути. В багатьох із них не залишилося жодного непошкодженого будинку. З-під руїн витягають тіла загиблих — вони лежали там більш як 18 днів. Це мирні жителі, котрі, очевидно, не заслужили милості Ізраїлю навіть із тим, щоб бути похованими по-людськи. 18 днів їхні родичі і близькі через безперервні бомбування не могли вийти зі своїх сховків...

Після припинення бойових дій багато журналістів запитують: хто переміг — Ізраїль чи «Хезболла»? Перемогу святкують і ті, й інші. Але переможців немає. Чималу ціну Ліван заплатив за те, щоб продемонструвати всьому світу: бути гарячою точкою в регіональних конфліктах він більше не має наміру. Нинішній уряд працюватиме над розвитком країни без будь-чийого втручання в її внутрішню політику. Ліван, котрий з огляду на своє розташування колись узяв на себе тягар палестинської проблеми, більше не хоче воювати. Він хоче жити своїм життям. І я вірю в те, що США, Ізраїль і «Хезболла» разом узяті не змінять наших поглядів. А народження нового Сходу відбудеться зовсім не в результаті насильства.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво