Наречена з дитиною

Пошук супутника життя — це завжди непросто. Кожен, свідомо чи підсвідомо, намагається визначити собі ціну на шлюбному ринку. Ми хочемо поговорити про те, чи може наявність дитини завадити вдалому заміжжю.

У принципі, у жінки з дитиною шанси вдало вийти заміж майже такі самі, як і в тих, у кого немає маляти. І якщо й доводиться спостерігати невдалі жіночі долі, то це не обов’язково означає, що саме статус матері-одиначки зашкодив повторному укладенню шлюбу. Просто дитина — видима причина, а ось внутрішні психологічні проблеми далеко не завжди помітні. У жінки може бути ціла низка комплексів, які вона просто «маскує» наявністю дитини. Як правило, все залежить від особистісних якостей конкретної представниці прекрасної статі — наскільки вона контактна й розкута; чи цікава як особистість; чи широке коло її спілкування. Але є ще ціла низка психологічних передумов, які можуть серйозно вплинути на майбутнє неповної сім’ї.

Було б надто просто, якби йшлося лише про факт заміжжя. Набагато важливіше, наскільки вдалим і життєздатним буде повторний шлюб. Великою мірою це залежить від того, чи осмислила жінка своє минуле; чи засвоїла необхідні уроки; які висновки зробила з тих життєвих випробувань, котрі випали на її долю. Правильні висновки зі свого минулого роблять, звичайно, далеко не всі жінки. Психологам, на жаль, часто доводиться спостерігати, як багато матерів-одиначок стають заручницями своїх помилок. Вони повторюють одні й ті самі помилки, отримують той самий невтішний результат, але при цьому ще більше утверджуються в помилкових принципах. Наприклад, любительки маніпулювання партнером нерідко приходять до краху в шлюбі й при цьому переконані, що не досить спритно плели інтриги в сімейному житті. Дами, які доводять до невірності своїх чоловіків сильними ревнощами, отримують підтвердження тези, що «всі мужики — кобелі». Жінки, які бояться бути залишеними, так мучать своєю тривогою партнерів, що ті врешті-решт не витримують і йдуть. «Вічні дівчатка», які так і не навчилися відділяти власну думку від батьківської й не бачать керівної ролі матері, вкотре переконуються, що «мама мала рацію». (На жаль, це дуже поширений варіант, що призводить до неповних сімей у третьому, а то й у четвертому поколіннях.)

Тому надзвичайно важливо проаналізувати причини, які призвели до розпаду попереднього шлюбу (якщо такий був) і зробити (добре б — із допомогою психолога) правильні висновки. Для багатьох досвід першого заміжжя і самотнього материнства виявляється неоціненним. Адже негативний досвід іноді буває набагато кориснішим, ніж позитивний. Ми б порадили чоловікам уважніше приглядатися до наречених із дитиною — саме серед них є шанс знайти терпиму, мудру, вдячну дружину без непомірних вимог. А ось матерів-одиначок хотілося б застерегти від заниженого рівня очікувань: «Хоч би хто-небудь взяв із дитиною». Це пагубний шлях, який не принесе щастя ні самій жінці, ні її дитині.

Важливу роль може відіграти внутрішня установка жінки на повторний шлюб. Дуже часто самотнє материнство поєднане із серйозною душевною травмою: зрада чоловіка, негативний досвід першого шлюбу, загибель чоловіка. Багато залежить від того, як швидко зможе жінка зрозуміти, що життя триває, і прийти до оптимістичного сприйняття дійсності. Коли жінка каже: «Я більше ніколи не вийду заміж», вона тим самим дає собі установку на певний стиль поведінки. І нехай це лише бравада, поза, захисна маска — все це може відлякати потенційних партнерів.

Ми взагалі рекомендували б бути дуже обережними у своїх висловлюваннях. Це тим паче важливо, що все сказане чують не лише родичі чи подруги, а й дитина. Адже дорослі знають ціну словам, а ось маля нерідко сприймає кожне слово буквально. Коли мама часто повторює дитині: «Нам із тобою ніхто не потрібен», швидше за все, це зовсім не так — у душі вона найчастіше сподівається знайти вірного супутника життя. Дитина ж інколи сприймає таку установку як постулат. І якщо життя подарує жінці можливість повторно вийти заміж, малюк може серйозно цьому опиратися.

Діти завжди чують те, що кажуть дорослі, і висновки при цьому найчастіше роблять дуже парадоксальні. Якщо в розмовах матері постійним рефреном звучить «усі мужики — сволота», то хлопчик нерідко робить висновок, що й він буде саме таким. А ось у дівчинки може виникнути «чоловікофобія» і навіть невдало скластися доля. І не так важливо, наскільки сама мати вірить у те, що каже.

Якщо жінка часто повторює «Кому я потрібна з «причепом?», то її дитина може розцінити себе як заваду, засумніватися в материнській любові, дійти висновку, що мати взагалі не рада її появі на світ. А ось якщо мати звикла при дитині говорити, що саме через неї не виходить заміж, — то ризикує виховати маленького егоїста й сімейного тирана. Солодке відчуття, що ти тримаєш у руках долю іншої людини, — непосильне випробування для дитячої психіки. Є всі шанси виростити морального виродка.

Якщо при дитині часто повторювати: «Ой, вона нікого не прийме в сім’ю», то тим самим можна непоправно утвердити дитину в цій думці. До певного віку маля звикло довіряти дорослим і сприймати їхні слова як істину в останній інстанції. І може дійти висновку — якщо дорослі це кажуть, то саме так я й мушу поводитися. Не можна забувати, що слова, сказані на адресу дитини, несуть не лише констатуюче, а й формуюче навантаження.

Немає сенсу обговорювати з дитиною «теоретичне» питання: чи хоче вона, щоб у неї з’явився тато (або новий тато). Ні позитивна, ні негативна відповідь не мають жодного значення і не стосуються реального життя. Дитина може стверджувати, що дуже хоче, щоб у неї з’явився тато, але ніхто (передусім вона сама!) не може спрогнозувати, як вона сприйме конкретну людину. Наївно було б очікувати від дитини зрілості й уміння проаналізувати, як поява нового члена сім’ї торкнеться особисто її інтересів. З іншого боку, дитина може категорично заявляти, що не потерпить ніякого нового тата, і водночас буде зовсім не проти, аби «дядько Коля», з яким так весело, жив разом із нею й мамою.

Найцікавіше, що в жінки з нащадком у випадку заміжжя перспективи дуже непогані. Адже махрові егоїсти, не готові прийняти її дітей, здебільшого відпадають самі, і коло звужується до реальних претендентів. Тому немає жодного сенсу при контактах із потенційними партнерами приховувати факт наявності дітей. Набагато краще відразу заявляти себе як наречену з дитиною (або дітьми — це не так важливо).

Бажано якнайчастіше бувати скрізь із дитиною. Вона тоді менше цуратиметься людей, а у вас з’явиться більше можливостей виховати її так, щоб вона не псувала життя оточуючим. Привітний спокійний малюк, який уміє спілкуватися з дорослими й водночас не заважати їм, навряд чи стане такою вже великою перешкодою на шляху до повторного шлюбу. Чого не скажеш про відлюдькувату й підозрілу дитину, котра не звикла бувати з матір’ю в товаристві дорослих.

Крім того, важливо, щоб стосунки дітей і можливого майбутнього чоловіка вибудовувалися заздалегідь. Дуже небезпечно, якщо до шлюбу дитина залишається «за дужками». Це може призвести до її повного ігнорування вітчимом. На жаль, досить поширені ситуації, коли пасинка або падчерку просто «не бачать». Щоб цього не сталося, слід заздалегідь не просто познайомити свого партнера з дочкою чи сином, а й допомогти їм налагодити стосунки. Чудово, коли чоловік не ставить надзавдання «замінити батька»: чим вище береться нота, тим більша небезпека «дати півня». Набагато краще, якщо вони просто подружать — це теж непростий, але набагато реальніший шлях. Постарайтеся допомогти чоловіку побачити у вашій дитині цікаву особистість. Тоді решта додасться сама — і їхні спільні розмови, і кількість проведеного вдвох часу, і участь у заняттях, які дитині цікаві.

Не скаржтеся постійно на свою дитину: «Вона така неслухняна, некерована, їй бракує чоловічої руки». Погано, якщо «майбутній тато» перейметься відчуттям: «Ось зачекайте, займуся я її вихованням». Саме така установка призводить до найдраматичнішого розвитку подій. Навпаки, чоловікові слід дати зрозуміти, що він фактично входить у чужу сім’ю, в якій склалися свої традиції й існують свої неписані правила. Не провокуйте в чоловіка бажання різко ламати стереотипи, що склалися, і переробляти сім’ю «під себе».

Не завадить, звичайно, довідатися, як ставиться до факту одруження з жінкою з дитиною сім’я чоловіка. Найкращий варіант, якщо ваш обранець реально не залежний від матері, тобто звик сам відповідати за свої вчинки, а не діяти, «як мама сказала». І вже зовсім добре, якщо батьки чоловіка поставляться до появи «нерідного онука» згідно з народною мудрістю: «Чий би бичок не скакав, а телятко наше». Та навіть якщо мати й батько чоловіка, м’яко кажучи, не в захваті, не слід розглядати це як нездоланну перешкоду й квапити події. Просто всім потрібно дати час звикнути одне до одного.

Насамкінець хочемо сказати, що доводиться спостерігати дуже багато позитивних прикладів, коли вітчими відіграють у житті дитини набагато більшу роль, ніж деякі батьки. І часто саме «друга шлюбна спроба» виявляється вдалою. Внутрішньо незалежній, упевненій у собі жінці ніщо не може зашкодити влаштувати свою долю.