НА СЛОВАХ — УВАГА, НА ДІЛІ — НЕДОФІНАНСУВАННЯ - Соціум - dt.ua

НА СЛОВАХ — УВАГА, НА ДІЛІ — НЕДОФІНАНСУВАННЯ

29 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 29 серпня-5 вересня

Істина, яка не вражає своєю новизною: рівень цивілізованості держави визначається її ставленням д...

Істина, яка не вражає своєю новизною: рівень цивілізованості держави визначається її ставленням до старих і дітей, — набуває особливого сенсу, коли йдеться про наших маленьких співвітчизників із різними порушеннями здоров’я. Багато хвороб у зв’язку з поганою екологією «помолодшали», приміром, діабет і онкологічні захворювання.

За словами заступника гендиректора Київського міського дитячого санаторно-курортного медоб’єднання Людмили Шаповалової, на диспансерному обліку — 260 тисяч дітей, тобто кожен третій маленький киянин. Протягом року держава здатна забезпечити путівками лише 26 тисяч дітей, тобто кожного десятого. Тоді як захворювання органів опорно-рухового апарату, сколіоз, бронхіальна астма, бронхіт тощо успішно лікуються тільки в санаторних умовах. По Києву налічується понад 10 тисяч дітей-інвалідів, які при народженні такими не були. Це лише ті, кому поставлено діагноз. Отож радянське гасло «Усе найкраще — дітям» у нас так і залишається гучним слоганом. При тому, що створено безліч комісій, покликаних розв’язувати проблеми дитячого здоров’я. Усі вони час від часу відвідують підвідомчі установи, ознайомлюються з їхньою роботою та проблемами. Так, укотре в кримських оздоровницях побували представники постійної комісії Київради з питань охорони здоров’я та соціального захисту, Київського міського дитячого санаторно-курортного медичного об’єднання, постійної комісії Київради з питань гуманітарної політики, а також Головного управління соціального захисту населення.

Особливої уваги «ревізорів» удостоїлися санаторії «Лучезарный» (Євпаторія), ім. Рози Люксембург (Кореїз) та «Алупка». Делегацію зустрічали хлібом-сіллю, діти готували концерти, керівництво показувало «товар обличчям», загалом, усе як у найкращих доперебудовних традиціях. Але за припомадженим фасадом легко проглядалися застарілі проблеми дитячої курортно-санаторної системи.

Санаторій «Лучезарний» спеціалізується на захворюваннях опорно-рухового апарату, органів травлення й дихальних шляхів. Територія невелика — один робочий корпус, він же водночас і спальний, і лікувальний. Другий будинок, у якому планувалися школа, клуб та лікувальні кабінети, — пам’ятник довгобуду.

Єдина дитяча оздоровниця в СНД, де успішно лікують бронхіальну астму, — санаторій ім. Рози Люксембург. Розміщений у мальовничій парковій зоні й розрахований на 150 дітей. Проте в літній період через величезну перенаселеність тут змушені додавати майже стільки ж додаткових ліжок у лікувальному корпусі. Палати більше скидаються на казарми: переважно двох’ярусні ліжка в кімнатах на 8—14 осіб. Відремонтовано лише дівчачий корпус, а хлопчики туляться поруч у досить старому приміщенні — їхній корпус, розрахований на 70 дітей, ремонтується вже близько семи років.

Найбільшу територію в 9 га має санаторій «Алупка», де лікуються діти із хронічними захворюваннями верхніх дихальних шляхів та тубінфіковані. Єдиний відремонтований корпус працює цілорічно. Ще у двох силами персоналу зроблено лише косметичний ремонт. Відкрито їх тільки влітку. Два будинки, призначені для проживання дітей, стоять напівзруйновані.

— Санаторії ім. Рози Люксембург і «Алупка» ми одержали від Міністерства охорони здоров’я в жалюгідному стані. Щоб належно їх упорядкувати, необхідно п’ять із половиною мільйонів гривень, — коментує глава постійної комісії Київради з питань охорони здоров’я та соціального захисту Михайло Салюта. — Оскільки грошей бракує, а ми не хочемо, щоб усе зруйнувалося остаточно, окремі корпуси планується здати в оренду в надії, що орендарі після впорядкування користуватимуться приміщеннями, залишаючи 15 відсотків путівок для київських дітей. Крім того, ведуться переговори з військовою російською фірмою, яка згодна дати нам кредити на потреби соціального захисту. Передбачаємо створити комерційні елітні номери, за їх рахунок працюватимуть решта корпусів санаторію.

Безвихідь становища комісії Михайла Салюти, до складу якої не поспішають входити депутати Київради, зрозуміти можна. Із міського бюджету вона фінансується за залишковим принципом. Основна проблема всіх санаторіїв — хронічне недофінансування. Якщо на медикаменти й харчування гроші виділяються, то на закупівлю м’якого й твердого інвентаря їх не вистачає, але ж без дитячих пустощів не обійтися — тут і поламані меблі, розірвані наволочки й підодіяльники, роздерті подушки, розбите скло...

Проте здавання корпусів із прилеглою до них територією в оренду, як свідчить сучасний досвід кримських земель, — прямий шлях до остаточної втрати можливості київським дітям поліпшити своє здоров’я. Охочих придбати такий ласий шматочок під кримським сонцем достатньо, хай навіть у довгострокову оренду (вона, як правило, передбачає право викупу).

У санаторіях «Лучезарний» та ім. Рози Люксембург працюють грязелікарня, фізкабінети, фітобари, біохімічна лабораторія, стоматологічні кабінети. Діти приїжджають не з одним захворюванням, а з цілим «букетом», тому лікарі роблять повне обстеження й надають комплексне лікування. В алупкинському санаторії в основному використовуються природні чинники: повітря, сонце й море.

Санаторії працюють цілорічно. За часів Радянського Союзу при кожному була школа. У 90-х роках із метою економії видали спільний наказ Міносвіти й Міністерства охорони здоров’я про те, що якщо діти перебувають у санаторії менше місяця, школи не потрібні. Тепер обмежуються консультаціями з основних предметів. На жаль, батькам доводиться вибирати: чи здоров’я дитини — чи навчання.

На харчування з бюджету виділяється дуже скромна сума — 11 гривень на день на людину. Кухарі намагаються різноманітити меню, але супи, борщі, молочні каші діти їдять дуже неохоче. Вони віддають перевагу піці, хот-догам, «Кока-колі», чого в санаторії не може бути за визначенням. Свіже повітря, фізичні навантаження та молодий організм — запорука доброго апетиту. І якщо вдома завжди можна щось перекусити, у санаторії доводиться ховати булочку про запас (на щастя, дають їх двічі на день).

Часто діти приїжджають у санаторій не лише зі своїми хворобами, а й з поганими звичками, набутими вдома. Дивує, що цим нахилам потурають батьки і, лаштуючи дітей у дорогу, можуть покласти в сумку упаковку пива. Загальноприйняту в санаторіях заборону на вживання спиртних напоїв та паління сприймають у багнети. Як свідчать результати анкетування пацієнтів санаторіїв, головна мета їхнього приїзду — спілкування з новими друзями. На другому місці за значенням для них — зміна обстановки й відсутність, хай на певний час, батьківської опіки. І лише на третьому — оздоровлення.

Діти ще несвідомо ставляться до свого здоров’я. Вони приїжджають відпочивати, а відпочинок у їхньому розумінні — це вільний режим, танці до упаду, спиртне й паління. Педагогам мимохіть доводиться йти на компроміси, використовуючи нетрадиційні методи. Приміром, у «Лучезарному» на честь закінчення заїзду персонал накриває столи, влаштовує дискотеку, яка завершується зустріччю світанку на березі моря.

— Із досвіду інших санаторіїв ми знаємо: так чи інакше, а діти влаштують прощальну «королівську» ніч. Але тоді це вийде з-під контролю дорослих, — пояснює заступник головного лікаря з лікувальної частини «Лучезарного» Ірина Богатирьова.

Організація дитячого дозвілля — непроста справа. Педагоги скаржаться, що нинішніх дітей важко чим-небудь захопити. «Ми влаштовуємо різноманітні конкурси й екскурсії, але діти чомусь дуже неохоче беруть у цьому участь. Вони звикли до комп’ютерних клубів і телевізорів, а режим санаторію цього не передбачає», — каже завідуюча педчастиною «Алупки» Наталія Гаврилова. За словами санаторних працівників, у дітей день розписаний по хвилинах. Відразу після сніданку вони йдуть до моря, потім процедури, обід, тихий час. Претензії хлопчиків і дівчаток майже в усіх санаторіях звучали однаково: «Дискотека дуже рано закінчується», «Хочеться чогось смачненького», «Не дозволяють виходити за територію й купатися в морі, скільки хочеш» і «Взагалі тут жахливо нудно».

Як уже відзначалося, одна з болючих проблем — паління, і впоратися з нею непросто. Коли в дитини запитуєш: «Мама знає, що ти куриш?», — у відповідь чуєш: «Так», — розповідає Наталія Гаврилова. При цьому дитина приїхала лікувати верхні дихальні шляхи. Я також поцікавилася в хлопчиків причиною паління. Відповіли: «Від нічого робити».

Жодними високими парканами не захистити дітей від зовнішнього світу, в якому останнім часом набуває особливого розмаху таке явище, як наркоманія. Діти розповідають, що вже дорогою до санаторію, на залізничній станції Джанкой, їм пропонували придбати «травичку». Дивує поінформованість 10—12-річних, як, у кого й почім можна купити таблетки, що від них «тащаться».

Так, діти нині непрості. Їх уже не вишикуєш стрункими рядами і не змусиш, пов’язавши на грудях червоні галстуки, співати бадьорих піонерських пісень. Навколишня дійсність, яка, власне кажучи, і формує підростаюче покоління, диктує нові правила організації дитячого оздоровлення. Сучасні економічні реалії такі, що, концентруючись у приватних руках, кошти дуже обмежено надходять у місцеві бюджети. А тому держава мусить подбати про те, аби створити спеціальні національні програми, які передбачають фінансування курортно-санаторної системи. І, головне, домогтися, щоб «дитячі» гроші доходили за призначенням. Привнести дух комерції в дитяче оздоровлення через крайню нужду, можливо, зараз і просто. Але значно складніше зберегти бодай рештки системи, яка працювала свого часу на повну потужність. А поки що вона тримається лише завдяки ентузіазмові небайдужих до дитячих проблем педагогів та медиків, котрі працюють за свої мізерні зарплати з повною віддачею. Чи надовго його вистачить?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво