На шляху до дитячого серця - Соціум - dt.ua

На шляху до дитячого серця

1 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 1 липня-8 липня

Із початком літа я з острахом очікувала — чи здійматиметься димок над лісосмугою, що за нашим будинком?..

Із початком літа я з острахом очікувала — чи здійматиметься димок над лісосмугою, що за нашим будинком? Минулого року там оселилася зграйка дітлахів, які втекли з Добровеличківського інтернату. Втекли у місто, бо дехто раніше мав тут сім’ї, і хоча в когось мати померла від передозування наркотиків, у когось — батьки-алкоголіки повіялись у світи і сподіватися на якусь підтримку годі, все ж хлопчаки (їм років по 12–13) сподіваються, що в місті прогодуватися легше. Втікають вони не лише від матеріальних нестатків, а й від приниження та знущань із боку старших хлопців, від того, що з дитинства не привчені до науки, що не відчувають опори і впевненості, яку дарує тільки любов близьких людей. І в цій ситуації безглуздо звинувачувати працівників інтернату — при тій системі фінансування й організації праці, яка функціонує нині, більшого зробити вони просто не можуть.

Навіть під час воєн такої кількості сиріт не було

Досвід свідчить, що інтернати у тому вигляді, в якому вони існують останніх кілька десятків років, не можуть повністю підготувати дітей до реалій сьогодення. Тепер, коли процеси соціалізації ускладнились, а моральні й матеріальні ресурси інтернатної системи, навпаки, збідніли, слід шукати інші форми та методи виховання обділених долею дітей.

Певною альтернативою тут можуть служити сімейні дитячі будинки. Але їх створення і функціонування передбачає дотримання ряду непростих умов. Тож за останні роки, відколи цей рух активно пропагується, у нашій області з’явилося тільки шість сімейних дитячих будинків.

Набагато простіша й ефективніша форма запобігання сирітству та бездоглядності, забезпечення соціалізації в умовах родини — прийомна сім’я. Ця ідея вже не один рік пробиває собі дорогу в Україні. Не можна сказати, що її запозичено виключно із Заходу: і давним-давно в Україні, в інших країнах, де шанували цінності роду, навіть під час воєн та природних катаклізмів, коли гинуло багато людей, не було такої кількості бездоглядних дітей. Їх просто відразу забирали в інші сім’ї, а громада, зобов’язана піклуватися про сиріт, у різні способи, матеріально й морально таким сім’ям сприяла (історичні документи свідчать про аналогічні приклади ще в часи Київської Русі). То фактично були прообрази нинішньої прийомної сім’ї.

За словами начальника Кіровоградського обласного управління у справах сім’ї та молоді Ельзи Лещенко, виховання однієї дитини в інтернаті коштує близько 1100 гривень на місяць, у прийомній сім’ї — 300—400. Прийомна сім’я може взяти на виховання двох-трьох дітей, вона відрізняється від усиновлення й опіки більшою гнучкістю: віддати в неї дитину можна ще до того, як кровні батьки дитини будуть позбавлені батьківських прав. Можливі тимчасові прийомні сім’ї (звичайно, з відповідною психологічною підготовкою батьків), що досить актуально для нинішньої України, де часто батьки їдуть за кордон на заробітки, а діти, покинуті напризволяще, можуть безповоротно відійти від нормального життя. Іноді трапляється й таке, що рідні мама і тато, позбавлені батьківських прав, після певного лікування та психологічної реабілітації повертаються до нормального життя. І на час їхнього лікування кращим, затишнішим та надійнішим, ніж інтернат, притулком для дітей теж могла б стати прийомна сім’я.

Незважаючи на привабливість ідеї про виховання у прийомній сім’ї, їй дуже непросто утверджуватись у нинішньому суспільстві. Для чиновників — це ламання звичних робочих схем, поява безлічі додаткових турбот, далеко не завжди вигідне переорієнтування грошових потоків; для суспільної свідомості — відхід від стереотипів, що завжди давався нелегко. Але стереотипи рано чи пізно ламаються, якщо є люди, котрі власним прикладом, щоденною діяльністю доводять правильність ідеї. Ще кілька років тому в нашій державі розпочалась акція «Україна без сиріт», яку ініціював Всеукраїнський фонд «Родина», очолюваний кіровоградкою Наталією Єршовою.

Ресурсний центр: вчаться всі…

Поступово фонд трансформувався в науково-практичний навчальний центр «Екологія сім’ї», незмінним керівником якого залишається мама першого в області сімейного дитячого будинку Наталя Єршова. Вона ще при «Родині» організувала центр «Прийомна сім’я», який давав консультації тим, хто бажав створити сімейний дитячий будинок або стати на нелегкий шлях прийомного батьківства. Але справа рухалася важко, доки не було законодавчого забезпечення. Нині воно є: відповідний експеримент у Запорізькій області дав позитивний результат, і Кабмін розробив Положення про прийомні сім’ї, фінансування яких поклав на місцеві органи влади. Це, власне, знову певною мірою загальмувало процес.

Але Наталю Єршову така обставина не зупинила. Вона зуміла зробити своєю спільницею і однодумцем начальника відділу у справах сім’ї та молоді Кіровоградського міськвиконкому Людмилу Дорохіну, залучила її до тренінгів, які проводила міжнародна організація Християнський дитячий фонд. Об’єднав жінок і модульний курс Києво-Могилянської академії «Інновація та супервізія у соціальній сфері».

Кіровоградщина увійшла до четвірки областей України, в яких із допомогою міжнародної організації Християнський дитячий фонд (за програмою MATRA Міністерства закордонних справ Нідерландів) здійснюється проект реформування системи піклування про дітей в Україні шляхом розвитку інституту прийомних сімей.

Зрозуміло, це стало можливим завдяки тому, що значна робота велася центром «Екологія сім’ї» та з ініціативи Наталі Єршової. Якщо раніше центр підтримки прийомних сімей діяв на громадських засадах, можливо, епізодично, то недавно у Кіровограді відкрито ресурсний центр, де вже працюють спеціалісти — психолог, соціальні працівники, лікар, юрист. Згідно з підписаними угодами, три роки центр фінансуватиметься за рахунок гранту Християнського дитячого фонду, надалі ж усі витрати зобов’язується взяти на себе держава (у Кіровограді така угода підписана з управлінням у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації). Розроблено програму для батьків прийомних сімей, яка реалізовується: 38 потенційних батьків прийомних сімей уже пройшли відповідний курс підготовки. Планується видання підручника. Ще торік було організовано літні та осінні школи для батьків і дітей прийомних сімей.

Програмою ґранту передбачено також створення наукової концепції проблеми сирітства в Україні, а Наталя Єршова ще з 1996 року викладає на кафедрі практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки спецкурс про особливості виховання дітей-сиріт і їх соціальної адаптації. Отож, вона стала консультантом здійснення проекту в усіх чотирьох областях, а Кіровоградський ресурсний центр очолила молодий педагог Оксана Шершень.

Нинішнього року в Кіровограді з’явилося три прийомні сім’ї. Наступного року, як повідомила начальник відділу у справах сім’ї та молоді Кіровоградської міської ради Людмила Дорохіна, пропонується фінансувати п’ять таких сімей. Остаточне рішення за депутатами, але тут розраховувати на особливу щедрість, на жаль, не доводиться. Хоча держава оголосила про пріоритет прийомних сімей та сімейної форми виховання, кількість і дитячих будинків сімейного типу, і прийомних сімей зростає занадто повільно. Якщо в них виховуються загалом по Україні близько півтори тисячі дітей, то дітей-сиріт у нас понад сто тисяч, та ще 65 тисяч перебувають під опікою і піклуванням.

Ресурсний центр організовує навчання державних службовців, щоб допомогти їм змінити ставлення до прийомних сімей: відбулися семінари для заступників голів райдержадміністрацій та керівників відповідних районних відділів і управлінь. Взагалі робота з громадськістю — цілий напрям діяльності центру, який передбачає творчі семінари, круглі столи з участю журналістів, представників громадських організацій. Батьки ж та вихованці сімейних дитячих будинків, які вже мають певний досвід у цій справі, виступатимуть на них у ролі експертів.

Кожна сім’я щаслива по-своєму…

Ще півроку тому Людмила й гадки не мала, що в їхній сім’ї з’явиться прийомна дитина. Старша донька вже доросла і самостійна, син — старшокласник. Робота, турботи, розмірений ритм життя — усе здавалося звичним та непорушним. Коли їй запропонували роботу за сумісництвом у дитячому будинку, не вагалася: додаткова копійка не буде зайвою, адже настав час думати про подальшу освіту сина. Та ця робота не стала простим підробітком.

Психологія і поведінка маленьких мешканців дитячого будинку вражала й каламутила душу. Здавалося б, у них є все: нормальне харчування і одяг, гарні меблі та іграшки, кольоровий телевізор, розумні й підготовлені вихователі, кваліфіковані лікарі. Заняття, розваги, спортивні змагання, різні гості, які приносять подарунки та ласощі. Але щоразу, навіть випадково погладивши когось по голівці, чуєш із острахом та надією «Мамо?». І ці очі, в яких, здається, назавжди завмерло запитальне очікування, — адже тільки невеликий відсоток дитбудинківців сироти, решта — діти з асоціальних сімей, які постійно, щодня і щосекунди ждуть своїх мам і тат.

…Ганнуся була напівсиротою. Її мама-алкоголічка померла, а батько, позбавлений батьківських прав, відбував покарання у в’язниці. Дівчинка здебільшого мовчала, справляючи враження зацькованої, нерозвиненої дитини. Та й здоров’ям була слабенька. Одного разу, коли Ганнуся горіла від високої температури, Людмила, сидячи біля дівчинки, особливо відчула беззахисність маленької людини. Коли дівчинка одужала, запросила її на вихідні додому — раз, вдруге. Влітку, їдучи родиною на море, Ганнусю взяли з собою. Коли повернулися, чоловік сказав Людмилі: «Ти зможеш спокійно спати, коли цієї дитини не буде з нами?» Він сказав те, що відчували всі: без Ганнусі їхня сім’я вже немислима.

Людмила не належить до якихось сект чи релігійних течій. Такі думки, прагнення у всьому робити вибір на користь добра викристалізувалися поступово, з набуттям життєвого досвіду. Вона переконана:

— Без розвитку духовності суспільства, зміни моральних пріоритетів проблему дитячої бездоглядності вирішити буде дуже важко.

Перші дні дівчинка поводилася у родині насторожено, від неї можна було почути тільки уривки фраз. Тепер щебече не замовкаючи, все помічає, все коментує, про все запитує. Людмила переконана, що і її старші діти з появою в домі Ганнусі стали співчутливішими, менш егоїстичними, в їхніх душах відкрилося щось нове і світле.

А нещодавно Ганнуся відзначила свій перший ювілей — п’ять років. Вона вперше в житті одержувала подарунки, приймала гостей, пригощала їх великим тортом…

…Тетяна і Микола Березовські закінчили вищий навчальний технічний заклад, не встигли рік-два попрацювати за спеціальністю у конструкторському бюро одного з підприємств, як почалась економічна криза. Роботи не стало. Возили товар у Польщу, продавали на кіровоградських ринках. Тим часом їхню донечку виховувала бабуся.

Якогось моменту батьки помітили, що між ними і дитиною виростає стіна відчуження, нерозуміння. Це налякало і змусило приділяти дівчинці більше уваги. Тетяна почала читати книжки на теми виховання. Поступово захопилася діонетикою, що передбачає вдосконалення душевного стану людини.

І коли доньчина подружка, вихованка дитячого будинку, стала частою гостею в їхньому домі, Тетяна не тільки не заперечувала, а й постаралася зробити все, аби зрозуміти зранену душу, знайти шляхи до дитячого серця, підтримати дівчинку.

Тепер у них дві доньки, обидві вчаться в одному класі. Одного разу Оксанка, прийомна дитина, у хвилини щирості сказала Тетяні: «Я тепер не боюся рости, а раніше дуже боялась, бо знала, що попереду мене нічого хорошого не очікує…»

* * *

Вихованці дитячих будинків області незабаром отримають від ресурсного центру так звану «Книгу життя», яку вестимуть поки що з вихователями, а потім, можливо, з прийомними батьками. Туди записуватимуться всі кроки малюка: як він розвивається, мислить, пізнає світ. Нехай же буде там більше світлих сторінок, і нехай це стане керівництвом для майбутніх прийомних батьків, допоможе їм знайти шлях до серця дитини. Бо хіба може бути щасливою держава, яка має стільки сиріт та незахищених, нікому не потрібних дітей?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво