НА РОЗДОРІЖЖІ - Соціум - dt.ua

НА РОЗДОРІЖЖІ

19 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 19 грудня-26 грудня

Минулий сезон висвітлив безліч проблем, які накопичилися у вітчизняному футболі: чергова невдача ...

Минулий сезон висвітлив безліч проблем, які накопичилися у вітчизняному футболі: чергова невдача національної збірної, яка не дійшла навіть до серії плей-оф; відчужене ставлення ФФУ до дитячо-юнацького футболу; бляклий чемпіонат країни з його неперебутними проблемами в галузі суддівства; протистояння «Динамо» і «Шахтаря»; негативне ставлення фахівців до появи на українському футбольному ринку цілого полчища легіонерів; вихід на авансцену «Дніпра», котрий сподівається на українських футболістів...

Збірна

Її рейтинг протягом останніх років невпинно знижувався. Три спроби пробитися на європейські та світовий форуми через додаткові поєдинки з хорватами, словенцями і німцями до успіху не привели. Однак задля справедливості слід зауважити: поразки в поєдинках із балканцями носили радше суб’єктивний, аніж об’єктивний характер. Німцям збірна України програла вчисту, а в останньому відбірному циклі, посівши третє місце у своїй групі, і зовсім була позбавлена шансів продовжити боротьбу за право брати участь у Євро-2004.

На недавньому виконкомі ФФУ розкритикувала екс-наставника збірної Леоніда Буряка за те, що він нібито захопився кадровими експериментами, постійно перетасовував склад, не створив у команді обстановку стабільності і впевненості. Не думаю, що подібні закиди на адресу Леоніда Йосиповича мають під собою серйозні підстави: експерименти Буряка були викликані необхідністю оптимізувати склад збірної, у якій окрім Андрія Шевченка не було помічено жодного футболіста міжнародного рівня. Гравці оборони та середньої лінії першої команди країни явно не справлялися з покладеними на них функціями. До речі, такої думки дотримувалася більшість наших суперників: без Андрія Шевченка збірна України — більш ніж рядовий колектив.

Тим часом нинішнє керівництво ФФУ ніби дистанціювалося від відповідальності за невдачі в двох останніх відбірних циклах, зауваживши лише, що для нормального функціонування організму національній збірній вона, мовляв, створила всі умови. Що конкретно стоїть за цими словами, для багатьох невідомо, оскільки такий тонкий аспект, як матеріальна мотивація, — таємниця за сімома замками. Однак гадаю, що ніякі фінансові впорскування не можуть бездарного футболіста змусити грати на необхідному для його команди рівні.

Недавнє призначення Олега Блохіна на пост головного тренера збірної багатьма фахівцями було сприйнято з іронічним подивом. Із великим футболом Олег Володимирович не стикався останні чотири роки, пішовши у велику політику. Проте керівництво ФФУ зробило свій вибір, назвавши Блохіна «легіонером із слов’янськими коренями». Практично вже в день призначення на настільки відповідальний пост, не чекаючи результатів жеребкування, Блохін привселюдно заявив, що його команда потрапить прямо на фінальний турнір у Німеччині. Настільки безвідповідально вимовлена фраза нагадала відоме прислів’я: «Не йди, хвалячись, на рать»...

Протягом майже трьох із половиною років ФФУ, образно кажучи, зберігає гарну міну за поганої гри збірної. Замість того щоб детально проаналізувати невдачі головної команди країни в двох останніх відбірних циклах, сконцентрувати свої зусилля на створенні надійної інфраструктури розвитку дитячо-юнацького футболу, у спортивному штабі захопилися тим, що в народі називається показухою. Так зване введення уроку футболу в загальноосвітніх школах не отримало належної матеріально-технічної й кадрової підтримки. Адже кинути на необладнаному майданчику целулоїдний м’яч ще не означає, що в результаті таких стихійних поєдинків у країні виростуть нові бєланови, протасови, блохіни й шевченки. До речі, такої думки дотримується і найавторитетніший видавець журналу «Кіккер» пан Хаймман. Ідея залучення школярів у масовий футбол, безумовно, приваблива. Але тільки у разі, якщо вона буде пророблена усебічно.

Що стосується ініціативи ФФУ про проведення разом із Польщею чемпіонату Європи 2012 року, то вона, мабуть, дещо передчасна. Адже в космос не літають, не побудувавши космодром. В Україні сьогодні немає жодного стадіону, котрий відповідає скрупульозним вимогам УЄФА. Існують великі проблеми з кількістю і якістю висококласних готелів, автострад, автостоянок і багато іншого. Безумовно, бажання ФФУ запросити на українську землю європейський футбольний форум не може не радувати мільйони уболівальників країни. Але сьогодні у головного футбольного штабу є важливіше завдання. Тому і дивує, що бажання провести Євро-2012 у футбольних функціонерів визріло значно раніше, аніж ухвалення на останньому виконкомі ФФУ перспективного плану «Концептуальні напрями розвитку дитячо-юнацького футболу України на 2004—2008 роки».

Чемпіонат

З радянських часів Україна була гідно представлена у всесоюзному чемпіонаті. Наші клуби неодноразово вигравали золоті медалі і кришталевий Кубок. Здавалося, що футбольні традиції Києва, Донецька, Дніпропетровська, Одеси, Львова, Луганська, Сімферополя, Харкова дозволять у перші роки незалежності створити життєздатний національний чемпіонат, настояний на безкомпромісності та конкуренції. На жаль, цього не сталося. Тільки київське «Динамо» не випустило з рук знамено своєї високої репутації, виграючи черговий чемпіонський титул без особливої напруги. Так тривало доти, доки рукавичку виклику визнаному флагману не кинув донецький «Шахтар». От уже третій сезон поспіль інтрига чемпіонату тримає в напрузі футбольну громадськість країни. Динамівці залишаються вірними традиціям, закладеним Олегом Ошенковим, Віктором Масловим, Олександром Севидовим і, звісно ж, видатним футбольним мислителем Валерієм Лобановським. Кияни зберігають свій стиль і манеру, а новачків у команду запрошують під апробовані схеми. Клубна школа підготовки в цьому плані особливої допомоги не надає. От і доводиться привозити футболістів із близького і далекого зарубіжжя.

«Шахтар» же будує свою гру практично з нуля. У колишні часи донеччани переважно сподівалися на морально-вольові якості, бійцівський характер, непоступливість. Сьогодні в Донецьку розуміють: еволюція футболу передбачає не лише добір виконавців, а й створення клубної інфраструктури, інвестування значних коштів. Без цього в європейську еліту просто не пустять. Запрошення на пост головного тренера спочатку італійця Скали, а потім німця Шустера лише зміцнює в такій думці.

Інший шлях для себе обрав «Дніпро». Тут не жалують іноземців. Команда укомплектована винятково українськими хлопцями. Досвідчений наставник Євген Кучеревський у мінімальні строки створив боєздатний клуб, який гідно захищає футбольні інтереси країни на міжнародній арені. Здається, селекційна доктрина «Дніпра» має стати зразком для наслідування багатьма професійними клубами країни.

Легіонери

Їх у вищій лізі, за даними ПФЛ, — 129. Приблизно 40 відсотків із них постійно з’являються в основних складах. Легіонери мають право на існування лише в тому разі, якщо рівень їхньої майстерності вищий, аніж у місцевих майстрів шкіряного м’яча. Недавно в запорізькому «Металургу» перебували 15 ландскнехтів-контрактників. Із ними запорожці ледь благополучно не залишили вищий футбольний дивізіон країни. Чи є сенс у запрошенні таких легіонерів? Запитання риторичне. Легіонери, хоч би де вони з’являлися, у принципі гальмують розвиток національних футбольних кадрів. Навіть в Італії, де зібрані, мабуть, найіменитіші найманці, до легіонерів ставляться не так, як до своїх «зірок». Однак без легіонерів не обійтися тим клубам, які прагнуть виступити в Лізі чемпіонів. На цьому етапі питання придбання класного футболіста, як правило, залежить від суми інвестицій. Це переконливо довів росіянин Роман Абрамович, придбавши дещо занедбаний лондонський «Челсі». Усього за кілька місяців «поліцейські» змінилися, склавши конкуренцію «Арсеналу» і «МЮ» в англійській прем’єр-лізі і впевнено пройшовши груповий турнір у Лізі чемпіонів. Причина зльоту «Челсі» більш ніж прозаїчна: у його складі заясніло ціле сузір’я придбаних Абрамовичем легіонерів.

Найдорожчих легіонерів у нас купують «Динамо» і «Шахтар». Саме ці два клуби рік у рік шукають шляхи появи у вищому футбольному товаристві Європи. «Динамо» у цьому плані сьогодні значно випереджає гірників. Однак процес становлення «Шахтаря» ще не закінчений. У Донецьку шукають власний шлях у вище футбольне товариство. Шустеру поки не вдалося остаточно сформувати ігрове обличчя команди. Слід гадати, часу у німецького фахівця не так вже й багато — нинішнє міжсезоння і друге коло 13-го чемпіонату України.

Судді

Це найболючіше питання в нашому футболі. Проблеми, пов’язані з представниками спортивної Феміди, рік у рік кочують у черговий національний чемпіонат. Керівництво ФФУ визнає існування названої проблеми і вже не перший сезон обіцяє навести лад. Однак далі обіцянок справа не йде. Дивує інше: люди, відповідальні за наведення ладу у власному господарстві, ні-ні, та й кивають у бік Росії. Мовляв, там також вистачає проблем, пов’язаних із обслуговуванням чемпіонату.

Здається, що наших чиновників усе ж насамперед має цікавити, як поліпшити роботу свого суддівського корпусу. Адже тільки в першому колі скандалів, пов’язаних із суддівством, було більш аніж досить. І якщо раніше арбітрам закидали недостатню кваліфікацію, іноді — необ’єктивність, то нині відкрито говорять про корумпованість деяких представників футбольної Феміди. Приміром, головний тренер маріупольського «Іллічівця» Микола Павлов після виїзного матчу в Полтаві заявив пресі ось що: «...арбітр зустрічі Геннадій Коваленко практично «знищив» нашу команду. Цей суддя відверто не давав грати, «посадив» нас на свисток, не даючи можливості наблизитися до штрафного майданчика полтавчан».

Віра тренера і футболіста в об’єктивне суддівство є невід’ємною умовою зростання майстерності всього колективу. Адже вихід на поле з думкою про можливе заклання через упередженість арбітра суперечить самому духу спортивного змагання, вихолощує з нього те, за що ми любимо футбол. Можливо, нинішньому керівнику суддівського корпусу України Віктору Дердо є сенс продемонструвати своїм підопічним на телеекрані матчі за участю відомих у минулому українських арбітрів Миколи Балакіна, Миколи Кірсанова, Юрія Сергієнка, Мирослава Ступара й інших. Сумніваюся, що після цього підвищиться якість суддівства в чемпіонатах, однак нинішні арбітри хоча б матимуть уявлення, що й у суддівстві теж існує клас.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво