На початку шляху - Соціум - dt.ua

На початку шляху

11 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 11 лютого-18 лютого

«Тепер потрібно вловити та закріпити в собі це відчуття сили, яке з’являється від правильного усвідомлення того, що відбувається...» Але як?..

«Тепер потрібно вловити та закріпити в собі це відчуття сили, яке з’являється від правильного усвідомлення того, що відбувається...»

Але як? Якщо в основі людського життя — палке бажання, щоб тебе любили. Звідси — страх бути незрозумілим, неправильно оціненим і опинитися на узбіччі життя. Звідси — гостре почуття самотності. Любов — в основі всього, що ми робимо. Хоч би якої форми вона набувала і яку мету ставила. Від початку — прагнення до любові, і це єдиний сенс життя.

Сьогодні вранці донька не хотіла йти до садка, вередувала — не виспалася. Її аргументи: діти галасують і не дають мені спати вдень. Потім: мене не любить Ігорьок, якого я люблю, він не звертає на мене уваги. Далі з’ясувалося, що Ігорьок увагу звертає, але зовсім не так, як їй би того хотілося. А як саме хочеться — «Не можу сказати». Зрештою вона заявила: «Колись раніше я сиділа у тебе в животику і ми були пов’язані трубочкою, потім я вийшла, трубочку розрізали й я стала «лялею». Тепер я більше не «ляля»...» І гірко заплакала.

Спочатку я не могла зрозуміти, до чого це було сказано, а потім мене раптом осінило: «Тобі самотньо?» — «Так», — відповіла моя дитина і заплакала ще дужче. Оце так-так... Як вона могла все поєднати разом, адже їй чотири з половиною?!

***

Моя прабаба прожила до 96 років. Це була надзвичайної сили й енергійності жінка, до останнього вона порпалася на городі й любила пропустити чарчину горілки.

Вона була сухорлява, а рум’янець на всю щоку, як у юнки, і в очах — вогонь. Так сталося, що вона пережила всіх своїх дітей, чоловік помер ще за війни, але цей вогонь в очах не згас. Я не пам’ятаю, чи вміла вона читати, й не знаю, чи вірила вона в Бога, але коли моя віруюча бабуся заводила про це розмову, в очах її починали танцювати лукаві бісики. Перед смертю вона раптом сказала: «Стільки років прожила, а начебто й не жила зовсім — в одні двері зайшла, а в інші вийшла».

***

На перший погляд здається, що ці два епізоди не мають прямого зв’язку. Та для мене вони пов’язані нерозривно і мають величезне значення. Це початок і кінець життя. Перші двері — гостре прагнення любові, бути коханим. Другі — сама любов до життя. Тут немає оцінок і шкал, тут немає місця амбіціям і не так уже й важливо, щоб тебе любили, адже набагато важливіше любити самому. Тут люди, предмети та явища просто є, і вони дивні й прекрасні — кожне по-своєму. Потрібно ввійти, зачинити двері й залишитися тут жити.

Я відчуваю ці двері, я можу до них доторкнутися і навіть можу прочинити, зазирнути туди і вдихнути запах квітучих помаранчевих дерев (найприголомшливіший запах, який я коли-небудь відчувала!). Але потім магічна сила тягне мене озирнутися назад і зачинити двері. Це, по суті своїй, — палке бажання, щоб тебе любили. Бажання заглянути в чиїсь очі і побачити там любов, замилування, повагу, прагнення тебе зрозуміти, турботу про тебе...

Інша річ, що чужа любов колись набридне і почне дратувати. Та це магічне бажання... Бажання бодай на мить відчути владу над почуттями й думками іншого — одне з найдужчих...

Напевно, саме звідси походять незадоволені амбіції, часом невиправдані, та занижена чи завищена самооцінка...

Як знайти в собі сили не просто відчинити двері, а й увійти в них, зачинити та залишитися там жити?

Відповідь проста. Але кожен має знайти її сам. Спробуй ще. Не споглядай, а дій. І не озирайся назад...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво