НА ПЕНСІЇ — ЖИТИ! - Соціум - dt.ua

НА ПЕНСІЇ — ЖИТИ!

6 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 6 вересня-13 вересня

Цей випадок мені чомусь особливо запам’ятався. Відомий своєю добродійністю фонд імені Мартіна Ні...

Цей випадок мені чомусь особливо запам’ятався. Відомий своєю добродійністю фонд імені Мартіна Німьоллера взяв свого роду опіку над селом Перемога, що в Баришівському районі Київської області, яке було вщент спалене німецькою каральною командою під час Другої світової війни, а його жителі (понад дві тисячі чоловік) — вивезені на примусові роботи до третього рейху. Нині фонд Мартіна Німьоллера допомагає селу, особливо старим і дітям: регулярно завозить туди продукти харчування, медикаменти, одяг і взуття, опікує будинок престарілих і школу. Крім того, з дозволу сільської ради фонд реконструює колишній дитячий садок під своєрідний Центр дружби, культури і відпочинку.

Взяти участь у конкурсі на кращий проект запропонували студентам архітектурних факультетів Київського будівельного і Веймарського університетів. Для обговорення робіт представників села і молодих архітекторів запросили до Німеччини. Голова фонду Мартін Штьор запитав у київських студентів, чому вони не передбачили в Центрі дружби кафе для людей похилого віку, а також пандусів для інвалідних колясок. Майбутні архітектори не змогли відповісти на запитання. Після ніякової мовчанки медсестра сільського будинку престарілих, симпатична молода жінка Люба пояснила причину: «Та тому, що наші старі, а тим більше інваліди, не ходять до кафе!» — «Ось як? — здивувався пан Штьор. — А що ж вони роблять, приміром, після обіду?» — «Вони працюють у своїх господарствах», — раптом чомусь зніяковіла Люба. «Але ж більшість їх — уже дуже старі люди!» — здивувався керівник фонду...

Тутешньому народові цього справді не зрозуміти, адже пообідній час (із третьої до п’ятої дня) у Німеччині — пенсіонерський: маленькі і великі кафе заповнюються бабусями й дідусями, які неквапливо попивають чай або каву, спокійно обговорюючи якісь проблеми чи новини. Я не без заздрості спостерігаю, як вони роблять свої виходи в «світ», — доглянуті, зачесані, причепурені. Причому звернула увагу, що тутешні літні люди не доношують одяг і взуття, куплені ще до пенсії: вони в них відповідають моді.

Поділилася своїми спостереженнями з моїми тутешніми знайомими, вже давно пенсіонерами, — сім’єю Мюллерів.

— Ох, — зітхнув пан Мюллер, — у нас уже давно минули часи, коли в пенсіонерів грошей у портмоне було стільки ж, скільки й у працюючих, а на курортах Мальорки й Канар люди похилого віку з Німеччини були мало не найчисленнішими відпочиваючими. Нині пенсійні фонди зубожіли, правда, на це вплинуло також погіршення економічного становища держави. Тривалість життя людей дедалі зростає, народжуваність падає, а кількість молодих працюючих зменшується.

Мій знайомий — майже типовий німецький пенсіонер, який 40 років пропрацював у фірмі «Сіменс». «Майже» — тому що пан Мюллер обіймав у цій величезній фірмі досить високу посаду і вважався цінним працівником. Та коли безробіття стало зростати і робочі місця були потрібні вже для молодих фахівців, керівництво фірми запропонувало пану Мюллеру вийти на пенсію в 58 років (пенсійний вік чоловіків у Німеччині — 65 років, жінок — 60). З умовою, що до 60 років він одержуватиме свою звичайну зарплату, а по досягненні цього віку — державну пенсію, що становить 70% його звичайного заробітку. Крім того, «Сіменс» запропонував разову виплату, винагороду за працю — 150 тисяч марок, своєрідний «відступний». Як сказав пан Мюллер, його влаштовувала пропозиція роботодавця. Хоча якщо працівник не може піти на пенсію до досягнення відповідного віку (причиною можуть бути діти-студенти, яких ще потрібно утримувати, або, приміром, у нього великий кредит), то здебільшого роботодавець іде назустріч.

У мого знайомого тепер уже троє дорослих дітей. Але коли вони були маленькими, він купив у кредит досить великий будинок із ділянкою-садом. Кредит для сім’ї Мюллерів розтягнувся б на все їхнє життя. Та «відступний» від фірми відразу ж поліпшив їхнє фінансове становище. Оскільки фрау Мюллер не працювала і займалася вихованням дітей, то вони з чоловіком живуть тепер на його пенсію, яка становить близько двох тисяч євро. З цієї суми не стягуються податки, з неї беруться гроші на утримання будинку, автомобіля й оплату комунальних послуг, що коштує чимало. Але найголовніший видаток — це внесок за двох у лікарняну касу (550 євро щомісяця). Це дуже важлива витрата німецького пенсіонера, бо вартість медичного обслуговування в Німеччині дуже висока. Приміром, за звичайний аналіз крові потрібно заплатити приблизно 25 євро, за рентгенівське дослідження — вже 50 євро, звичайна пломба в зубі коштуватиме 40—60 євро. Якщо в людини немає медичної страховки, то її, звісно, лікуватимуть, але тільки за наявності банківського рахунку. Навряд чи звичайний пенсіонер, навіть із пристойною пенсією, але без страховки, зміг би розрахуватися, приміром, за дорогу хірургічну операцію. Зі страховкою хворіти вже не так страшно.

«Якщо мені доведеться піти з життя раніше, ніж дружині, — каже пан Мюллер, — то вона одержуватиме 60 відсотків моєї пенсії. Крім того, ми завжди намагалися щось відкласти на «чорний» день. Правда, виходило це не завжди, адже ми дали освіту трьом дітям, що в Німеччині коштує чимало. Однак щось на рахунку є. Як бачите, ми не бідуємо, хоча сказати, що розкошуємо, також не можна».

Проте Мюллери дозволяють собі двічі-тричі на рік поїхати на курорт відпочити, роблять подарунки дітям та онукам і, як справжні католики, жертвують на добродійні цілі. А ще вони щомісяця посилають трохи грошей «своїй Каті» — жінці, яка під час війни була вивезена з України і працювала в сім’ї батьків пана Мюллера. Нині, він вважає, настав час віддавати борги. Для Мюллерів справді не є фінансовою проблемою повечеряти в ресторані, посидіти за чашкою чаю в кафе або влаштувати собі приємну подорож до якоїсь цікавої країни.

Я запитала в пана Мюллера, чи типова така ситуація для пенсіонерів у Німеччині?

— Загалом, так, — відповів він. — У кого фінансове становище трохи вище, у кого — трохи нижче. Адже тут також усе залежить від людини. Багато людей не розраховують лише на державу, а ще в молодості починають готуватися до старості. Хтось вважав за краще витрачати більше грошей на розваги або подорожі, а ось про власне житло не подбав. Тепер плата за квартиру «поїдає» половину пенсії, тому залишається менше грошей на ті ж таки задоволення сьогодні. Адже це тільки здається, що пенсіонерові потрібно менше грошей для життя, ніж молодим людям. Коли ж іще жити, як не на пенсії? — пожартував пан Мюллер.

Ну, гаразд, це ті, хто був досить успішним. А ті, хто заробив меншу пенсію? Адже рівень життя в Німеччині досить високий. Отож їм не дотягнутися до нього, і вони залишаються за бортом?

— Це не так, — пояснили мені в одному із соціальних відомств. — Якщо в людини маленька пенсія, то наша соціальна система не дозволить їй залишитися, як ви кажете, за бортом. У кожному разі вона одержить усе необхідне для життя, лікування та відпочинку. По-перше, ми з’ясовуємо, чи можуть такому пенсіонерові допомагати його діти. Якщо так, а вони цього не роблять добровільно, то їм доведеться виділяти частину коштів на утримання батьків примусово. Буває, що дорослі діти виплачують великі кредити або мусять витрачати багато грошей на власних дітей, тоді турботу про їхніх батьків беруть на себе держава і добродійні організації, яких у нас досить багато. Якщо пенсіонер не здатний самостійно себе обслуговувати, то йому призначаються помічники: хтось купує йому продукти, хтось готує їжу, купає його і пере білизну, супроводжує до лікаря або на прогулянках. Одне слово, соціальна система функціонує так, щоб людина в будь-якому стані і на пенсії також жила гідним життям. Звісно ж, зрівнялівки тут немає і бути не може. Як там у вас колись говорили: хто як працює, той так і їсть?..

У Німеччині досить широка мережа так званих альтерсгаймів для пенсіонерів — щось на кшталт будинків престарілих, тільки це зовсім не те, що в Україні. Я б назвала це своєрідними пансіонатами. Якщо в людини достатньо коштів, щоб оплачувати собі апартаменти в таких будинках, то вона і живе в них. Якщо пенсії вистачає на одну кімнату з душем і ванною, то наймається таке житло в пансіонаті. Але якщо пенсія маленька, то пенсіонерам доводиться задовольнятися окремою кімнатою із загальними душовими і туалетами. Якщо хтось спроможний оплатити ресторанне харчування, то це його справа, ну, а якщо ні, то й на звичайне у таких будинках не скаржаться. На цьому відмінності в соціальному статусі мешканців будинків престарілих закінчуються. Тому що, незалежно від того, в яких апартаментах живуть, усі вони одержують однаково хороший цілодобовий медичний та інший догляд. У середньому на чотирьох мешканців будинку престарілих, крім лікарів, припадає одна медична сестра.

Звісно, не йдеться про людей, які заробили дуже високу пенсію, мають заощадження або користуються коштами, отриманими у спадок, і здатні оплатити будь-які послуги. У багатих свої уявлення про рівень життя. Ми нині говоримо про звичайних людей, яких у Німеччині, як і в будь-якій країні, більшість. Нинішні пенсіонери, хоч і нарікають іноді, вважаючи, що заробили на вищий рівень життя, але, на мій погляд, це тому, що вони погано уявляють, як буває погано...

А дослідження в цій сфері свідчать, що підтримувати такий рівень пенсіонерського життя стає дедалі складніше. Вже найближчими роками рівень пенсії може знизитися з 70 до 67% від заробітку. І це для тих працюючих, які справно протягом 45 років сплачували б досить високі внески до пенсійного фонду. Але це дуже висока планка, подолати яку вдасться далеко не всім. Досі багато хто напрацював «лише» близько 40 років виробничого стажу. Тому їхня пенсія становитиме вже тільки 59% від зарплати. Якщо нині у Німеччині одному працюючому доводиться утримувати 0,6 пенсіонера, то до 2050 року, припускають фахівці, це співвідношення становитиме від 1 до 1,2. Тому майбутньому поколінню пенсіонерів нічого не залишається робити, як готуватися до свого пенсійного віку вже тепер і самостійно. Таку пораду дав громадянам і нинішній уряд. Але, як свідчать опитування громадської думки, 46% громадян упевнені, що держава про них подбає. Десь їх можна зрозуміти, адже всі політичні партії, що рвуться до влади, передусім намагаються спокусити пенсіонерів обіцянками підвищити пенсії. У когось не виходить, а в когось, можливо, і вийде. Отож надія є.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво