Мрія, пронесена через десятиліття - Соціум - dt.ua

Мрія, пронесена через десятиліття

24 вересня, 2010, 15:00 Роздрукувати Випуск №35, 24 вересня-1 жовтня

Кілометрів за 10—12 від Мінська, на території звичайного садівничого товариства стоїть... білосніжна українська «мазанка»...

Кілометрів за 10—12 від Мінська, на території звичайного садівничого товариства стоїть... білосніжна українська «мазанка». У ній розташувався музей українського декоративно-прикладного мистецтва, який створила пенсіонерка Галина Безбородько. Тут часто збираються члени української діаспори, сюди водять екскурсії (особливо дитячі). Одним словом, український острівець на білоруській землі.

Усе почалося в дитинстві

Народилася Галина на Черкащині, у Звенигородці. Коли навчалася у восьмому класі, тітка запросила її до Львова, а звідти вони разом вирушили в Рожнятів, що на Івано-Франківщині. Там дівчинка вперше познайомилася з Гуцульщиною і відразу ж закохалася в цей край і цей народ. Її вразили красиві національні костюми, запальні танці й пісні, а тут іще й тітка Ліза купила їй ліжник, панно і косівський розпис. І школярка вирішила створити музей, щоб люди з Правобережної України побачили, який цікавий народ живе в Карпатах. Ще студенткою-першокурсницею, Галина вийшла заміж за військового льотчика і багато років їздила з ним по гарнізонах: у Підмосков’я, на Урал, а коли чоловік вийшов у відставку, привіз її до себе на батьківщину, в Білорусь. А мрія про створення музею увесь цей час жила.

Галина Миколаївна багато років пропрацювала керівником народної студії «Бусленя» і продовжувала збирати експонати для майбутнього музею. Щось купувала сама, дещо дарували друзі і родичі, які живуть в Україні. Поступово зібралася колекція — майже 100 рушників і безліч вишиванок. Деяким з них — понад 100 років. І коли чоловік своїми руками побудував садовий будиночок, запропонувала йому: «А давай з твого білоруського будинку зробимо українську «мазанку», щоб тут збиралися наші люди, співали українських пісень, без яких я жити не можу. Прошу тебе!».

Музею — жити?

Члени мінської діаспори влаштували справжню українську «толоку» — збиралося від 12 до 17 людей, місили ногами глину, зробили призьбу і солом’яний дах... Коротше, невдовзі стіни засяяли білизною, а в хатині розташувалися експонати — не тільки рушники і вишиванки, а й старовинні предмети побуту: прядки, веретена, дерев’яні граблі та старовинне колесо, ляльки в українському національному вбранні і, звісно ж, портрети й книжки Тараса Шевченка, Лесі Українки, інших українських класиків. У кожного експоната — своя історія, і хазяйка з гордістю їх розповідає:

— Ось на цій давній іконі — рушник, який жінка вишила 1953 року, коли народила доньку. А коли донька, вже доросла, сильно занедужала, діаспоряни вбрали цим рушником ікону, молилися, і донька, яка перенесла три важкі операції, одужала.

А цей гарний портрет великого Кобзаря вишила теж дуже хвора жінка з моєї рідної Звенигородки, а потім подарувала музею.

Ось весільна сорочка, вишита білими нитками, їй близько 100 років. А оця, надзвичайної краси, — із села Овдіївка. У ній прабабуся однієї з наших жінок, членів діаспори, була на весіллі у... 1904 році.

І все це — лише мала частина експонатів, кожен з яких по-своєму незвичайний. Але біда в тому, що кількість експонатів збільшується, а площа для їх розміщення, на жаль, ні. Звісно, є можливість добудувати ще два зали, а в них представити кожну область України окремо. Це не дуже дорого, але в двох пенсіонерів коштів усе одно не вистачить. Громада вже зверталася до посольства України, але, швидше за все, це проблема вже Міністерства закордонних справ України. У будь-якому разі хотілося б, щоб музей жив і розвивався.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво