Моя школа - Соціум - dt.ua

Моя школа

3 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 3 червня-10 червня

Там, де затишна та зелена вулиця Обсерваторна прилучається до Бульварно-Кудрявської, привертає увагу оригінальний двоповерховий будинок...

Там, де затишна та зелена вулиця Обсерваторна прилучається до Бульварно-Кудрявської, привертає увагу оригінальний двоповерховий будинок. Його споруджено 1902 року для жіночої торговельної школи. Кошти надав цукропромисловець та благодійник, голова Товариства розповсюдження комерційної освіти Нікола Артемович Терещенко. Заклад одержав ім’я його дружини Пелагеї Георгіївни Терещенко, яка незадовго перед тим померла. Проект склав цивільний інженер Павло Голландський, автор багатьох відомих у Києві споруд. Будівельні роботи виконала контора знаменитого київського підрядника Льва Гінзбурга.

Архітектор напрочуд раціонально розпланував трикутну ділянку. Чоловий фасад звернуто до вулиці Бульварно-Кудрявської, а бічний — до скверу в кінці бульвару. З боку вулиці Обсерваторної утворилися маленький скверик і подвір’ячко з «чорним» входом та дров’яним сараєм. Фасади одержали декор з елементами класичної архітектури.

На першому поверсі були канцелярія, робочі кімнати для вчителів, лікаря, квартира інспектора школи (кабінет, службова та особиста вітальні, дві спальні, їдальня, дитяча, для прислуги, ванна, туалет, кухня — з виходом на господарське подвір’я). На другому поверсі — чотири просторі класні кімнати, бібліотека, рекреаційна зала, буфет, запасні кімнати. У підвалі — котельня водяного опалення, комори та помешкання двірника.

Школа мала три основних та один підготовчий класи. Тут дівчаткам надавали знання, необхідні для роботи в торговельно-промислових закладах: викладали Закон Божий, російську та німецьку мови, каліграфію, арифметику, геометрію, алгебру, комерційну арифметику, основи комерції, бухгалтерську справу, домоводство, гімнастику. Педагогічний персонал складався з 15 осіб (6 чоловіків, 9 жінок).

Як навчальний заклад, Київська жіноча торговельна школа імені П.Г.Терещенко належала до Міністерства торгівлі та промисловості. 1913 року школа брала участь у Всеросійській промисловій виставці в Києві — одна з небагатьох! Зі звітів, наданих до виставки, видно, що більшість учениць становили діти селян (42 %) та міщан (41 %). За віросповіданням переважали православні (75 %), католичок було 13 %, юдейок — 8 %. Крім навчальних та прикладних робіт учениць, на виставці демонструвалися друковані праці викладачів школи. П.Кузнецький подав узагальнюючі розробки з досвіду поширення комерційної освіти в Києві, а П.Кованько — підручник комерції для торговельних шкіл.

Під час Першої світової війни будинок школи передали під «3-й Георгіївський етапний шпиталь імені Муравйових-Апостол-Короб’їних, що перебуває під Височайшою Імператорською Величністю Государині Імператриці Олександри Федорівни опікою». У міському архіві збереглося листування цього закладу, датоване березнем 1916 року, — з проханням до міської управи надати дозвіл на виключне користування міським садочком, що прилягає до шпиталю, для прогулянок поранених. Управа дозволила, за умов дотримання чистоти й порядку та не псування рослинності.

Напевно, цей будинок описав М.Булгаков у романі «Біла гвардія» як «найчарівніший особнячок» — епізод одержання валянок для юнкерів. Тут все впізнається: і «теплий коридор» в колишньому помешканні інспектора школи, «затишний кабінетик, де висіла мапа Росії та портрет Олександри Федорівни, що залишився з часів Червоного Хреста», «чорні двері сараю», звідки юнкери виносили «сірі в’язанки валянок».

У 1920-х роках тут містилася Перша торговельна профшкола, потім кооперативний технікум. 1931 року сюди ж перевели з Лютеранської вулиці німецьку середню школу №24. Заняття провадилися в першу зміну, а в технікумі — в другу. Всі дисципліни в школі викладалися німецькою мовою. Учням суворо заборонялося спілкуватись і на перервах інакше, ніж тільки німецькою, хоча тут навчалися переважно не німці. Зате мову опановували досконало. (На жаль, сьогодні в українських школах Києва державна мова вживається лише на уроках). Серед викладачів німецької школи виділявся вчитель фізкультури Пауль Радешток — і своєю методою викладання, і колоритною зовнішністю. Цей стрункий блакитноокий блондин ходив у шортах цілий рік. Його знав увесь Київ, а хлопчаки називали «короткоштаником».

З початком війни 1941 року всі вчителі-німці були вислані на Північ. Під час окупації Києва заняття тут поновилися, але тільки для дітей фольксдойче. Опікувався фольксдойчами штурмбанфюрер СС Гумберт. Його контора містилася поруч, на Бульварно-Кудрявській, 16. Школою завідувала фрау Бютнер. Влітку 1942 року, коли Київ відвідав рейхсміністр окупованих територій Альфред Розенберг, в школі виник осередок «Гітлерюгенд».

По визволенні Києва з-під німецької окупації тут знов відкрилася середня школа № 24. Але вже тільки для хлопчиків. До осені 1954 року навчання було роздільним. Заняття провадилися в дві зміни, а під класи було відведено всі приміщення, включно з колишнім помешканням інспектора. Рекреаційна зала правила і за спортивну, і за актову. По периметру стояли стільці, в кутку — паралельні бруси, «кінь» для стрибків, а на торцевій стіні — «шведська стінка».

1 вересня 1945 року учнем першого класу школи №24 став автор цих рядків. Чимало старшокласників тоді ходили з одною-двома фронтовими медалями — наздоганяли перервану війною науку. Директором школи тоді й усі десять років мого навчання був Дмитро Євдокимович Стеценко, колишній партизанський командир, розумний і освічений педагог. Викладали цікаві особистості, справжні вчителі, добра згадка про них залишилася на все життя.

Українську мову і літературу викладали Марія Зіновіївна Чалієнко (сестра українського художника Василя Чалієнка) та Тимофій Федорович Коберник. Російську мову й літературу викладала Таїсія Никанорівна Сочинська, учениця Петра Руліна та Петра Филиповича (через багато років дізнався, що вони були репресовані). Англійську мову ми вивчали з третього, а не з п’ятого класу, як в інших школах, а викладав її Михайло Якович Діамант. Він знав і викладав мову блискуче — переказували, нібито дитинство і юність провів з батьками чи то у Великій Британії, чи то в Канаді. Дякуючи Михайлові Яковичу, ніхто з його учнів не «дзикав», вимовляючи thе, як в інших школах. Історію викладав Мусій Савич Островський. Він мав два костюми: на чорному носив орден Вітчизняної війни, на сірому — Червоної Зірки. Математику в старших класах викладав Микола Борисович Осипов. Казали, нібито він учителював ще в гімназії. Так, офіційний підручник з тригонометрії він дозволяв собі не визнавати, викладаючи нам цю дисципліну за власною методою, і ми писали конспект як студенти; а задачі він складав улітку, сидячи на лавчині на Володимирській гірці. Фізику викладала Віра Йосипівна Іванішина, приятелька Ніни Петрівни Хрущової, теж вчительки. Уроки фізкультури вів самовідданий педагог Олександр Якович Винник.

Наша 24-та школа вважалася зразковою. Ззовні це виглядало як дозвіл учням молодших і середніх класів носити «чубчик-чолочку», натомість як в інших чоловічих школах стригли «під нуль». Ця обставина дала привід називати нам свою школу на військовий зразок — «24-та гвардійська непромокаюча». За дисциплінарну провину «чубчик» в школі зістригали. Виконував цю процедуру завгосп Бубер.

За часів, коли першу посаду в Україні обіймав М.С.Хрущов, його син Сергій навчався у нашій школі. Його привозили сюди з особняка на Осіївській, 14, на чорному американському авто «лінкольн-зефір», що зупинялося на розі, а далі Сергій йшов пішки. Шофер чекав до кінця уроків. Середня школа № 24 проіснувала в цьому будинку до 1970 року, коли перебралася в нове приміщення на Сирці — під тим самим номером.

Проходячи часом повз старий будинок своєї школи, пам’ятку архітектури, де тепер міститься Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка, щоразу згадую однокласників, учителів та різні пам’ятні епізоди з давніх часів.

Маленька булочка, чайна ложка цукру та кисло-солодка «бубочка» вітаміну «С» в голодний 1947 рік.

Тритонка «ЗИС-5» у палісадничку — на ній привозили вугілля до котельні.

Трамвайні рейки на Обсерваторній, прокладені полоненими німцями до лікеро-горілчаного заводу на Кудрявській; вантажними трамваями у супроводі бійця з гвинтівкою возили пляшки з горілкою. Інколи трамвай сходив з рейок.

В четвертому класі наш акваріум із самотньою сріблястою рибкою вкрав з розчиненого вікна другого поверху під час уроку дванадятирічний розбишака, діставшись вікна по широкому карнизу і так само зникнувши з акваріумом, водою і рибкою, поніс здобич продавати на Сінний базар...

Жалобні дні на початку березня 1953 року: помер Сталін, уроків немає, в порожній залі — почесна варта з кращих двох піонерів та двох старшокласників з ґвинтівками з примкнутими багнетами; при зміні караулу належало говорити: «Под охраной находятся бюст, портрет и два знамени. Пост сдан!». Зміна мала так само чітко відповісти: «Пост принят!» Але ті, хто підглядав у двері, почувши досить двозначне, скоромовкою вигукнуте «постсдан», тихенько хихотіли, явно провокуючи почесну варту на сміх, надто недоречний за таких обставин. Стояв з ґвинтівкою і автор цих рядків. Наш воєнрук прийняв педагогічно мудре рішення: зміна караулу надалі відбуватиметься урочистіше — мовчки, як біля мавзолею в Москві!

Випускний вечір у червні 1955 року — офіційна частина без застілля, без зустрічі сходу сонця, але з вечіркою з друзями на квартирі. Ми були ще діти: хоч пили вино, але ж на солодке купили полуниці на Сінному базарі, помили, почистили та посипали цукром.

А тепер у вестибюлі торгують будівельними матеріалами, в учительській — одягом, і для того відкрили парадний вхід з вулиці, зачинений мало не з часів революції! Скверик з боку Обсерваторної забруковано, розкрито ворота до нього, бо в підвалі міститься… перукарня! Ще якась крамничка — в колишньому сараї. Ось такі реалії переживає старий будинок на початку другого сторіччя свого існування, на початку ХХІ століття.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво