Мовчання «неягнят», або Як навчити чоловіка говорити?

Діти виросли і або пропадають у своїх компаніях, або зовсім залишили дім... Позаду непростий період нескінченного клопоту і хвилювань за своїх підростаючих нащадків. Чоловік та дружина ще порівняно молоді, здавалося б, попереду чудовий період спокійних зрілих стосунків, можливість нарешті приділити один одному увагу і наговоритися всмак. Проте нерідко дружина раптом розуміє, що говорить переважно вона одна. І не згадає достоту — коли ж це почалося? Жіночі скарги психологу на своїх чоловіків-мовчунів настільки часті, що ми вважаємо за важливе поговорити на цю тему. Цілком можливо, що чоловіків трохи зачепить те, що в нашій статті ми всю ініціативу віддаємо в руки жінкам. Проте так уже склалося, що саме жінки здебільшого відповідальні за формування сімейних стосунків.

Картинки з сімейної виставки

Дуже типова картина: дружина щось жваво розповідає, вируючи емоціями і переживаннями. Чоловік, не відриваючись від газети (телевізора, монітора), «активно» підтримує розмову: «Угу...». А часом іще гірше — скупа «розмова» про хліб насущний: «Зарплату приніс? Їжа на столі. Синові потрібні нові черевики. У суботу їдемо до мами в гості. Винеси сміття, вкрути лампочку...». І все це без запиту на діалог.

Однак не будь-яке спілкування краще за мовчання: безглуздий і безперспективний діалог двох «магнітофонів» — кожний говорить багато, але про своє, не чуючи іншого, не беручи до уваги його аргументів, не намагаючись зрозуміти його позицію... А ще буває — приємна балаканина про все і ні про що, і раптом — бурхлива сварка з розбіганням по різних кімнатах щойно мова повертає на життєво важливу тему. І не рятують часом ні спільність поглядів та інтересів, ні подібність духовних запитів. І тоді недосказаність, недомовленість, «недовідвертість», невирішені психологічні проблеми поступово висушують криницю взаємного інтересу і подружнього кохання.

Але як саме визначити, що ви вмієте говорити зі своєю половиною? Згадаймо деякі ознаки здорового спілкування. Насамперед це, звичайно, уміння подружжя виробити спільну позицію. І не так уже й важливо, яким шляхом удасться цього досягти — з допомогою поступки, консенсусу чи просто прийняття позиції іншого. Але водночас важливе й уміння визнавати існування питань, щодо яких навряд чи вдасться дійти спільної думки. У здоровій сім’ї в усіх є право мати свою думку і право її висловлювати; свято дотримується право голосу і право мовчання. Не менш важливим є уміння подружжя говорити на відсторонені теми; обговорювати неприємні питання; визнавати свою неправоту; формулювати свої потреби; просити про увагу. Всі ці вміння не даються згори, а виробляються у процесі спілкування. Якщо судити за зверненнями до психологів, то жінок, котрі мовчать, не так уже й багато. З іншого боку, складно уявити собі чоловіка, котрий прийшов би до фахівця зі скаргою на те, що його дружина дедалі більше мовчить. А ось для багатьох жінок чоловік, котрий мовчить, — це настільки серйозна проблема, що вирішити її можна лише з допомогою психолога.

Про що він мовчить?

Так буває, що жінці просто «дістався» в чоловіки парубок-мовчун. Для юнацьких романтичних стосунків це просто знахідка. Є можливість щебетати про все на світі, а найбільше про себе, чарівну й неповторну. А він уважно слухає і «так» дивиться, а коли щось скаже, то це захоплено зацитовується всім подругам і запам’ятовується на все життя: «А пам’ятаєш, коли ми тоді сиділи на березі озера, ти сказав...». Мовчання додає ціни словам. Але не завжди знаєш, що ж за ним приховується.

Багато жінок проектують свої почуття та емоції на чоловіка, якого вони кохають. Через призму своєї свідомості вони «наповнюють» мовчання чоловіка нафантазованим змістом. Це є джерелом інколи фатального взаємонерозуміння. «Цього не може бути. Ми завжди так любили один одного і були щасливі. Чоловік так дорожив сім’єю. Він мене обожнював, цінував мої зусилля з підтримання чистоти і створення домашнього затишку. Ніколи навіть тіні невдоволення з його боку. І раптом — на тлі цілковитого й абсолютного добробуту — він повідомляє, що йде до іншої». Шок, нервовий зрив, крах сімейного світу, який здавався непорушною фортецею, а виявився замком на піску. А бувають скарги й іншого роду: «Я не можу жити з чоловіком, він мене не любить, лише й думає, як мене позбутися, і напевно мене зраджує». І в першому, і в другому випадку намальована жінкою картина може або зовсім не відображати реальності, або значною мірою її спотворювати.

Під час сімейних консультацій доводиться спостерігати просто комічні ситуації. На адресоване чоловікові запитання відразу кидається відповідати дружина, чоловік навіть не намагається розтулити рота. На зауваження психолога жінка обурено реагує: «Але я ж знаю...». І поки жінка не засумнівається у своєму всезнанні, робота із сімейною парою безперспективна.

Чому він мовчить?

Мовчання чоловіка може бути пов’язане з невмінням усвідомлювати, формулювати й озвучувати свої емоційні потреби. Традиційно наших хлопчиків виховують таким чином, щоб вони не надавали значення почуттям та емоціям, були стримані й небагатослівні. Це склалося історично: чоловік — воїн, захисник, мисливець, який полює на дичину. І тут уже не до переживань, самокопань і розмірковувань — вирішувати треба миттєво, без сентиментів і зайвого жалю. У давні часи це диктувалося суворими реаліями буття. Проте потреба в цих рисах характеру зберігається й у наші дні, хоча закони виживання в соціумі збагатилися умінням знаходити спільну мову з оточенням і насамперед — з найближчими людьми.

А оскільки чоловіки і так схильні до досить високого ступеня закритості, їх дуже просто змусити замовчати. Для цього треба не слухати чоловіка; не відповідати; переривати; продовжувати говорити про своє; ставити недоречні запитання; завершувати розпочате ним речення; критикувати; обмежуватися реакцією «а...ну... і що він? а ти? ага... зрозуміло... коротше — сходи по картоплю»; знецінювати ним сказане пирханням, мугиканням, пусканням очей під лоба, фразами-паразитами штибу «Ні на що інше ти й не спроможний...»; «Вічно ти влипнеш у якусь історію...»; «Та гнати треба було цього Васька в шию...»; применшувати роль чоловіка як добувача; привселюдно заперечувати його досягнення як рибалки, у сфері комп’ютерних технологій, дресирування хом’яків або колекціонування фантиків; зловживати отриманою від чоловіка інформацією, роками використовуючи її проти нього самого, а також як доказової бази перед мамою і подругами з приводу «який же він усе-таки козел».

Що зробити, щоб він заговорив?

Молодій дружині перших днів заміжжя слід потурбуватися про створення психологічної атмосфери, за якої чоловікові-мовчуну кортітиме висловлювати свої емоції, озвучувати свої потреби і, що особливо важливо, своє невдоволення. Це досить просто, поки немає дітей, не так відчутний хронічний цейтнот, а з цеглинок невисловлених образ ще не збудувалася непробивна стіна.

Усе набагато складніше, якщо час згаяно, минули роки, накопичений вантаж мовчання і замовчування не дає пробитися простим людським словам про себе, свій настрій, свої потреби... Якщо звучить здебільшого голос дружини, для котрої словесний потік — це захисна реакція на страх відвертої розмови... Якщо вдома переважно чути телевізор і за звичним екранним різноголоссям уже неможливо почути мовчання один одного...

Дуже часто саме жінка топить стосунки в нескінченній метушні щоденних проблем. Заїдає не побут (він переважно однаковий), заїдає метушня, яку досить часто провокують саме жінки: робиться багато зайвих рухів, говориться багато зайвих слів, затишок зводиться до чистоти й порядку і забувається про те, що набагато важливіший комфорт душевний — недомовлене в багато разів страшніше, ніж недороблене. Адже для чоловіка так важливе відчуття своєї сім’ї як безпечного простору, де не треба грати роль «вічного героя» і де відвертість, відкритість і навіть слабкість не караються.

З психологом або без нього, але на подружжя чекає непростий шлях до порозуміння. Усіма силами слід заохочувати відкритість чоловіка. Не розраховуйте на те, що «він і так усе розуміє». Кажіть своєму чоловікові прості людські слова: «Мені треба з тобою порадитися... Спасибі, я так ціную твою підтримку. Мені важливо було почути твою думку. Я так хвилююся... давай поговоримо... Ми тільки обговорили цю проблему, а мені вже полегшало». Немає нічого неможливого, якщо для вас це справді має значення.

Проте нерідко трапляється так, що в жіночій душі накопичилося стільки образ на адресу чоловіка, що їй наче вже й самій не хочеться з ним говорити, і що тоді? Адже якщо людина не відчуває потреби в розмові, то хто ж із нею заговорить? Але навіть у цьому разі нічого неможливого немає. Просто жінці спочатку доведеться змінити саму себе, шукати у своїй душі те приязне ставлення до чоловіка, у відповідь на яке він захоче відгукнутися. І хай це буде слабкий паросток ніжності і подяки, але його треба зуміти розкопати під шарами образ, звільнити від неприємних душевних осадів, почати доглядати й плекати заради відродження кохання і збереження сім’ї.