Мотор економіки чи потенційні безробітні?

Перший всеукраїнський перепис населення 2001 року виявив просто-таки національну катастрофу — за весь повоєнний період, попри збільшення кількості випускників вузів на 60%, уперше було зафіксовано зменшення кількості осіб із вищою освітою серед молоді 25—29 і 30—34 років. На думку Елли Лібанової, заступника директора Інституту демографії і соціальних досліджень, пояснення тут може бути лише одне — міграція. Молодь, яка не може знайти роботу, що відповідала б її вимогам, їде за кордон. У середньому за кордоном працюють близько 2,5 млн. українців, у тому числі й молодь. У пікові періоди (сезонні) ця цифра сягає 5—7 млн. Тоді як саме молодь є істотним рушійним чинником розвитку економіки країни, її мотором.

Що таке безробіття, вчорашньому студентові, сповненому райдужних надій на майбутнє, з купою теоретичних знань у голові (у кращому разі) і повною відсутністю практичного досвіду, досить часто доводиться відчути на власній шкірі. Виявляється, його, молодого і дуже перспективного, як йому здається, насправді роботодавець не чекає за порогом вузу з розпростертими обіймами. Він віддає перевагу фахівцеві з досвідом роботи. Ось тільки де ж його взяти, цей досвід? А там, де він не потрібний, або платять копійки, або запропонована вакансія дуже далека від здобутого фаху, що молоду людину теж не надто влаштовує. «Їж, поки рот свіжий», — любив повторювати мій прадід, маючи на увазі, що потім буде, як кажуть, уже не в кайф...

Шукати роботу Оля почала на останньому курсі інституту. Спеціальність — економічна. Розіслала резюме, переглянула вакансії і зрозуміла, що роботодавцю потрібні досвідчені працівники. А досвіду якраз і немає. Практичні заняття в інституті — сама назва. Нікому не потрібна зграйка студентів, потинявшись підприємством, швидко усвідомлює, що користі від такої практики мало. Зробивши кілька спроб, дівчина вирішила відкласти пошуки роботи й спочатку закінчити інститут. Але невдовзі знайомі батьків запропонували місце. Зарплата — близько ста доларів, зате з перспективою росту. Спочатку читала книжки за фахом, які дбайливо підкладало начальство. Потрохи обвикнулася, а через чотири-п’ять місяців і зарплату підвищили.

А ось її подружці пощастило менше. Після закінчення історичного факультету університету влаштуватися за фахом вона навіть не намагалася — марна річ. Закінчила курси англійської мови й стала працювати секретарем у якійсь фірмі. Спочатку в одній, потім в іншій, зрештою потрапила до рекламного агентства й захопилася. Лише через чотири роки вона змогла сказати, що робота і зарплата її влаштовують.

Відповідно до даних опитувань, проведених Інститутом соціології НАНУ 2004 року, залишитися без роботи бояться дві третини населення України. У своєрідному рейтингу страх безробіття посідає друге місце після страху перед підвищенням цін. Однією з найуразливіших категорій на ринку праці є саме молодь, економічна активність якої знижується в усьому світі, частково через бажання продовжувати освіту. Проте причина полягає також у тому, що багато юнаків і дівчат настільки розчаровуються в процесі пошуку роботи, що просто вибувають зі складу робочої сили. А ті, кому пощастить знайти роботу, найчастіше змушені трудитися понаднормово, на основі короткострокових чи неофіційних контрактів, із низькою зарплатою, в умовах недостатнього соціального захисту чи його повної відсутності.

На жаль, механізмів подолання молодіжного безробіття в нашій країні поки що не вироблено — проблема порівняно нова. У перші роки незалежності України труднощі в процесі пошуку роботи найчастіше відчували жінки, особи з вищою та середньою фаховою освітою і люди передпенсійного віку, і лише останніми роками — молодь. І хоча сьогодні в Україні створено близько 125 молодіжних центрів праці й планується відкрити ще 14, функціонує Всеукраїнський молодіжний центр розвитку підприємництва і розширюється мережа студентських служб працевлаштування, проблема молодіжного безробіття гостроти не втрачає.

Так, за даними за 2004 рік, серед осіб у віці 15—24 років безробітних налічується 15,7%, серед 25—29-літніх — 9,3%. З одного боку, на тлі загального безробіття в Україні (8,6%) загальний «молодіжний» показник — 11,2% —начебто не катастрофічний і приблизно відповідає співвідношенню, що склалося в усіх європейських країнах. Там безробіття серед молоді завжди трохи вище, ніж серед осіб середнього віку, оскільки, по-перше, молодь, як правило, гірше підготовлена до ринку праці, по-друге, не має досвіду роботи. По-третє, життєві установки молоді нестійкі, через що вона мобільніша при виборі та пошуку робочого місця, хоч і не готова до самостійних дій на ринку праці.

З іншого боку, всі, хто займається цією проблемою, звертають увагу на недостатню фахову підготовку молоді, особливо випускників шкіл, які вступають у доросле життя без будь-якої професії.

Система фахової освіти в Україні переживає кризу. Наприклад, у Німеччині — індивідуальна система навчання в цій країні відома в усьому світі — молодь отримує фахову підготовку в школі. Люди старші пам’ятають про аналогічну практику і в Радянському Союзі в 1960-х роках. Закінчуючи школу, молода людина вже мала якусь професію (можливо, не надто престижну) й на ринку праці почувалася більш-менш захищеною. Адже вступити до вузу відразу після школи вдається не кожному.

У Німеччині, Італії, Швеції, Франції проблему зайнятості молоді вирішують із допомогою фахової підготовки, стимулюючи її альтернативну форму, тобто теоретична підготовка в навчальному закладі чергується з трудовою діяльністю на умовах часткової зайнятості. В Україні практичні заняття в ході навчання найчастіше є формальними, а післядипломна практика обов’язкова далеко не в усіх вузах. Не секрет, що багато які з них більше націлені на набір абітурієнтів, ніж на випуск фахівців.

Хоча сьогодні кількість випускників вузів у цілому по Україні збільшилася, порівняно з 1990 роком, приблизно на 60%, але при цьому в 13 разів зросла кількість випускників юридичних вузів, ушестеро — економічних, бухгалтерських та комерційних. А ось фахівців із технологічних дисциплін, тобто тих, хто має впроваджувати в країні інноваційну економіку, нові технології, стало більше лише на 8%.

Часто молодь вибирає професію наосліп або на підставі особистих, не завжди адекватних, уподобань. Ситуація погіршується ще й через те, що навчальні заклади передусім пропонують і дублюють спеціальності одного, «модного», профілю, не приділяючи належної уваги реально потрібним професіям. Звідси перевиробництво деяких фахівців і нестача інших, тобто дисбаланс на ринку праці. Нерідко випускники вузів виявляють, що отримані ними професії не затребувані. Так, сьогодні український ринок перенасичений економістами та юристами, а їх, як і раніше, продовжують готувати. Попит же є на технологічні спеціальності. Але конкурс при вступі, наприклад, у політехнічний інститут значно нижчий, ніж у вузи юридичного профілю.

Історично так складається, що деякі професії поступово, інші — досить швидко і непередбачено стають непотрібними. Паралельно виникає потреба у нових професіях. У розвинених країнах світу передбачити майбутнє ринку праці намагаються постійно. В Україні з прогнозуванням поки що не склалося. Крім того, рівень підготовки студентів у деяких нинішніх вузах далекий від бажаного.

На думку Сергія Романюка, віце-президента правозахисної організації студентів, дуже важливо, щоб молода людина була задоволена обраним профілем освіти, шанувала свою майбутню професію. Для цього насамперед варто упорядкувати список спеціальностей. А ще було б непогано, якби при відкритті нових вузів враховувалася необхідність у фахівцях галузі в регіоні, на потрібні спеціальності формували держзамовлення, а державні органи стимулювали активність підприємств у фаховій підготовці молоді та підвищенні її кваліфікації. Наприклад, у США кошти підприємств, спрямовані на підготовку молодих кадрів, повністю звільняють від податків.

Першому робочому місцю має приділятися особлива увага. Прийняття закону «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем із наданням дотацій роботодавцю» — це дуже добре. Та майже немає сумнівів у тому, що таке робоче місце буде з дуже низькою зарплатою, тобто молодь направлятимуть на робочі місця, які сьогодні фактично не можуть заповнити жодним іншим шляхом. Розраховувати, що з допомогою захисту робочого місця можуть бути вирішені абсолютно всі проблеми молодіжного безробіття, не варто.

Яскравий приклад цього — ситуація зі студентами-медиками. Варто було міністру охорони здоров’я заговорити про надання першого робочого місця в селі (де умови життя та праці дуже важкі, а оплата дуже низька), як студенти-медики запротестували.

У передвиборній програмі Президента йшлося про створення п’яти мільйонів робочих місць. Елла Лібанова вважає, що йдеться не про нові робочі місця, а насамперед про такі, які замінять непродуктивні, неефективні, із важкими й небезпечними умовами праці та з дуже низькою зарплатою.

Частково проблему молодіжного безробіття, на думку Елли Лібанової, може вирішити реформа оплати праці. «Якщо зарплата по Україні в цілому стане нормальною, тоді не буде цих проблем. Сьогодні в країні є вакансії, і їх чимало, але вони так і залишаться вакансіями: люди не йдуть туди через низьку зарплату».

Американець Вільям Швеке, автор книжки «Розумні гроші», вважає, що країни світу насамперед мають інвестувати кошти в «людський капітал». На його думку, інвестиції в охорону здоров’я, освіту та фахове навчання здатні не тільки благотворно позначитись на продуктивності праці, а й істотно зменшити гостроту соціальних проблем (алкоголізму, наркоманії, злочинності, бідності тощо), які важким тягарем лягають на національні економіки.