Мореходка за часів румунів - Соціум - dt.ua

Мореходка за часів румунів

14 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 14 жовтня-21 жовтня

Улітку 42-го в Одесі окупаційна влада опублікувала в місцевій газеті оголошення про набір у «Шкуале де маріне комерчіале», мореходну школу, засновану в приміщенні колишнього морського технікуму на Канатній...

Улітку 42-го в Одесі окупаційна влада опублікувала в місцевій газеті оголошення про набір у «Шкуале де маріне комерчіале», мореходну школу, засновану в приміщенні колишнього морського технікуму на Канатній. Приймали юнаків, що закінчили семирічку, на два факультети: водіїв суден і судномеханічний. Укомплектували дві групи по 25 хлопців у кожній.
— Конкурсу практично не було, — згадує відомий капітан Анатолій Антипа. — Віковий діапазон теж був відчутно розмитий. Я, наприклад, вступив 1940 року в морський технікум після восьмого класу, щоправда, маючи посвідчення яхтового стернового, котре одержав у яхт-клубі. Восени 41-го тривали бої, і до вересня 42-го техні­кум був, ясна річ, закритий, тож ще рік пропав...
Та й прийняли 42-го знову на перший курс, фактично ті ж знайомі викладачі повторно читали ті ж дисципліни в тих же аудиторіях. Трохи змінився ритуал шикування, у мореходці з’явився панотець, після шикування голосистий курсант Сергій Писачинський виспівував дискантом «Отче наш».
Судномеханічний факультет очолив Павло Нудьга, водіїв суден — Михайло Шаповалов, він викладав астрономію, навігацію, морську практику і компасну справу. Дружина Шаповалова вишила майбутнім румунським мореплавцям нарукавні знаки овальної форми з абревіатурою «SMC». Форми не було, як утім, харчування та гуртожитку, тому навчатися могли дозволити собі тільки одесити.
Крім директора Олексія Алексєєва був румунський субдиректор, який виконував адміністративні й інші суворі функції. Субдиректор, хоч і знав російську мову, не дуже втручався в навчальний процес. Процес же йшов найчастіше ні добре ні погано, на другий рік залишатися не хотілося, на вчительку румунської мови, котра абсолютно не знала російської, переростки дивилися хтиво.
Один із слухачів згадував, що наїздами в мореходці з’являвся румунський адмірал російського походження, котрий очолював наглядову раду. Адмірал був дуже похилого віку і спантеличував слухачів несподівано примітивними запитаннями, наприклад:
— З яких чотирьох частин складається весло? Весло складається з лопати, ців’я...
Мореходку було засновано радше формально, заняття відновили не в повному обсязі (так і не реанімувавши експлуатаційний факультет), одночасно відкрили університет, водний інститут, деякі інші навчальні заклади, бо окупаційній владі важливо було продемонструвати, що життя налагоджується. Життя ж залишалося голодним і погано передбачуваним. Однак користь від морських наук була очевидною — слухачів звільняли від трудової повинності.
— По закінченні курсу влада практикою не забезпечувала, — згадує Анатолій Антипа, — під прапором Румунії плавали усього два стареньких суховантажних судна.
Інший слухач «шкуале де маріне» Георгій Татаровський, який рік тому пішов із життя, по закінченні першого курсу потрапив-таки на плавпрактику на буксир «Мольєр» французького походження. Він прийняв присягу, його забезпечили харчами —  консервами, шоколадом і сигаретами. При супроводі румунських конвоїв під Констанцею Татаровський отримав важке поранення в голову, він лікувався в Ялті в німецькому плавучому госпіталі. 10 квітня 1944 року, у перший же день звільнення Одеси, його заарештували, і Георгій Олександрович відси­дів у Комі АРСР десять років — день у день.
Репресії так чи інакше торкнулися й інших однокашників. 43-го школу закрили в зв’язку з військовими обставинами, і після звільнення Одеси тим, хто навчався уривками за всіх влад, довелося ще закінчувати курси штурманів дальнього плавання при пароплавстві. Втретє навігаційні науки опановували вже жартома.
— Візи відкрили всім, — згадує Анатолій Антипа, — але згодом створили мандатні комісії, котрі візи нещадно закривали. Працювала формула: провину можна спокутувати тільки кров’ю.
Анатолій Анатолійович спокутував навчання в окупації з лихвою: воював у артилерії, був поранений і контужений під австрійським містом Айзенштадт, лікувався в госпіталі в Тимішоарі, але візу все одно довелося вимолювати в каботажі. Відпустило лише після XX з’їзду партії.
Через мандатні комісії і «прохолодне» життя в каботажі пройшли багато однокашників Антипи, згодом їх оцінили і вони стали відомими капітанами. Це — Павло Караянов, Володимир Ланг, Володимир Тарасов, Йосип Басюркін та інші.
Якось другого помічника Анатолія Антипу запросили повісткою в обласне управління МДБ  до слідчого Григорія Базарного, котрий закінчував вище морехідне училище роком раніше. Час явки, 23 година, штурмана не здивував — у сталінському режимі працювало чимало  установ.
— Чи привласнювали викладачі «шкуале де маріне» казенне майно, навчальні посібники, навігаційні прилади, чи були зловживання? — спитав чекіст.
Антипа доповів, що вчителі несли літературу, підручники, інструмент зворотним курсом — із дому в храм морських наук. До речі, традиції ці Антипа успадкував грунтовно — на всі судна, якими командував, приносили потрібне майно тільки з дому, а не навпаки.
З тим і розпрощалися. Більше капітана ночами не турбували.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво