Море морів

Спросишь путешествующего галопом:

— Как вам нравится море?

Он гордо отвечает:
—Что у нас своих-то морей нету, что ли!

М.Горький
«О пользе грамотности»

Сухі географічні довідники класифікують це море як частину Атлантич­ного океану, розміщену між 30° та 47° північної широти. В антич­ні часи це море мало логічну назву — Романське,
до XX століття протрималося ще одне ім’я — Європейське. Тепер усі величають його Середземним, хоча, можливо, варто було б присвоїти йому чіткіший статус Міжконтинентального, адже його води омивають береги Європи, Азії та Африки.

Я вперше добрався до Середзем­ного моря, трохи порушив­ши географічну послідовність, яка під­казувала найкоротший турецький або грецький напрямок, — солоний вітер і чудова блакить води, які підтвердили, що мети досягнуто, були південно-французького, а якщо конкретніше – марсельського походження. Правда, зануритись у солоні хвилі (наша чорноморська вода, порівняно з середземноморською, — дистилят) вдалось уже в Іспанії, чи, точніше, в Каталонії в районі Коста-Брава. Кожна людина вибирає свій спосіб спілкування з морем. Я не люблю пляжного барбекю з тисяч відпочивальників, тому вставав рано, до готельного сніданку, і йшов спілкуватися з вічністю: пречудове заняття – сидіти, мов лорд Байрон, на скелі, об підніжжя якої б’ються регулярно, мов метроном, шеренги хвиль. Бризки летять, перетворюючись у райдугу, шарудить відшліфоване часом каміння, здається, кожен із них намагається перетворитись на маленьку круглу планету. Я в одній розумній книжці вичитав, що існує статистика кількості середньовічних монахів-філософів, котрі з’їхали з глузду, намагаючись усвідомити факт безмежності простору і часу. Не знаю, як вдалося порахувати цих нещасних, але впевнений: якби ченці шукали межі досяж­ного для людського розуму не в мороці келій, а на березі моря, — клінічна картина була б значно веселішою.

Максим Горький, який, як відомо, любив спостерігати із вікон своєї вілли в Соренто, що там коїться над «седой равниной» Середземного моря, констатував невеселий факт: «Эта гордость к своим морям и презрение к чужим распространяется и на все, чем богата европей­ская суша. Например — музеи. В них многому можно поучиться, многое можно понять. Но «гор­дый росс», снисходительно шагая по помпейским залам Неаполитанского музея, скучно вор­чит: «Не понимаю. Не понимаю».

Після більш ніж насиченої культурної програми, що охо­пила середземноморське узбереж­жя Іспанії, Франції, Мона­ко, Італії, я почув від одного з туристів, «гордого малороса»: «Зате в нас горілка та цигар­ки дешевші!». Ну що тут заперечиш? Правда. Це добро в нас дешевше. Але можу сказати з упевненістю, що абсолютна більшість наших туристів їде в Єв­ропу для спілкування з культурою, яка саме тут народилася, мов Афро­діта з мор­ської піни. А пляш­ку «око­витої» (aqua vitae — латинською) та шмат сала в полотняній тор­бинці ніхто не забороняє вам привезти з рідної України.