Море морів - Соціум - dt.ua

Море морів

5 жовтня, 2007, 13:51 Роздрукувати Випуск №37, 5 жовтня-12 жовтня

Спросишь путешествующего галопом: — Как вам нравится море? Он гордо отвечает:—Что у нас своих-то морей нету, что ли!..

Спросишь путешествующего галопом:

— Как вам нравится море?

Он гордо отвечает:
—Что у нас своих-то морей нету, что ли!

М.Горький
«О пользе грамотности»

Сухі географічні довідники класифікують це море як частину Атлантич­ного океану, розміщену між 30° та 47° північної широти. В антич­ні часи це море мало логічну назву — Романське,
до XX століття протрималося ще одне ім’я — Європейське. Тепер усі величають його Середземним, хоча, можливо, варто було б присвоїти йому чіткіший статус Міжконтинентального, адже його води омивають береги Європи, Азії та Африки.

Трохи моря, трохи Ніцци
Трохи моря, трохи Ніцци
На земній кулі не існує ін­шого моря, до складу якого входила б, так би мовити, справжня конфедерація морів — Егейське, Іонічне, Адріатичне, Тіренське, карликове Мармурове. Якщо географію відділити від політики, то можна напевно сказати, що і наші Чорне та Азов­ське цілком законно перебувають у сфері впливу й гідрообороту Середземного моря. Наша душа із лісів та степових просторів теж линула в теплі хвилі за Босфором і Дарданеллами. У сиві часи ця мрія навіть втілилась у кілька десятиліть скіфського правління Єгиптом. Подальші успіхи були скромніші — окрім Олегового щита на воротях Цареграда, особливих проривів на південному напрямку за останнє тисячоліття не пригадати. Третій Рим, до складу якого ми мали «щастя» входити три століття, невпинно рвався у Другий Рим (а там і перший не за горами), союзники Російської імперії перед Першою світовою війною наобіцяли Романовим Константинополь. Ці самодержці, мов діти, зовсім не взяли до уваги, що турки можуть із їхньою забаганкою не погодитися... Все ж певний період часу українці – правда, теж у складі імперії (Ав­стро-Угорської) – мали май­же шенгенський доступ до Середземномор’я. Зараз нас відділяє від морської піни, з якої вийшла європейська цивілізація, щось схоже на бюрократичний Траянів вал із візового, прикордонного, митного кло­поту. Але, на щастя, ця завіса не залізна, а паперова: туристичні фірми України вже навчилися вміло проходити крізь ці паскудні рифи.

Я вперше добрався до Середзем­ного моря, трохи порушив­ши географічну послідовність, яка під­казувала найкоротший турецький або грецький напрямок, — солоний вітер і чудова блакить води, які підтвердили, що мети досягнуто, були південно-французького, а якщо конкретніше – марсельського походження. Правда, зануритись у солоні хвилі (наша чорноморська вода, порівняно з середземноморською, — дистилят) вдалось уже в Іспанії, чи, точніше, в Каталонії в районі Коста-Брава. Кожна людина вибирає свій спосіб спілкування з морем. Я не люблю пляжного барбекю з тисяч відпочивальників, тому вставав рано, до готельного сніданку, і йшов спілкуватися з вічністю: пречудове заняття – сидіти, мов лорд Байрон, на скелі, об підніжжя якої б’ються регулярно, мов метроном, шеренги хвиль. Бризки летять, перетворюючись у райдугу, шарудить відшліфоване часом каміння, здається, кожен із них намагається перетворитись на маленьку круглу планету. Я в одній розумній книжці вичитав, що існує статистика кількості середньовічних монахів-філософів, котрі з’їхали з глузду, намагаючись усвідомити факт безмежності простору і часу. Не знаю, як вдалося порахувати цих нещасних, але впевнений: якби ченці шукали межі досяж­ного для людського розуму не в мороці келій, а на березі моря, — клінічна картина була б значно веселішою.

Максим Горький, який, як відомо, любив спостерігати із вікон своєї вілли в Соренто, що там коїться над «седой равниной» Середземного моря, констатував невеселий факт: «Эта гордость к своим морям и презрение к чужим распространяется и на все, чем богата европей­ская суша. Например — музеи. В них многому можно поучиться, многое можно понять. Но «гор­дый росс», снисходительно шагая по помпейским залам Неаполитанского музея, скучно вор­чит: «Не понимаю. Не понимаю».

Після більш ніж насиченої культурної програми, що охо­пила середземноморське узбереж­жя Іспанії, Франції, Мона­ко, Італії, я почув від одного з туристів, «гордого малороса»: «Зате в нас горілка та цигар­ки дешевші!». Ну що тут заперечиш? Правда. Це добро в нас дешевше. Але можу сказати з упевненістю, що абсолютна більшість наших туристів їде в Єв­ропу для спілкування з культурою, яка саме тут народилася, мов Афро­діта з мор­ської піни. А пляш­ку «око­витої» (aqua vitae — латинською) та шмат сала в полотняній тор­бинці ніхто не забороняє вам привезти з рідної України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво