Місто з тисячею облич - Соціум - dt.ua

Місто з тисячею облич

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

Мюнхен кожний сприймає по-різному. Для одних це Афіни на річці Ізар, для других — ковбасна метропо...

Мюнхен кожний сприймає по-різному. Для одних це Афіни на річці Ізар, для других — ковбасна метрополія, для третіх — пивна столиця, для четвертих — найбільш німецьке місто Німеччини, для п’ятих — село з мільйонним населенням, для шостих — місто-музей, повний краси та гармонії, для сьомих, таких як я, — науковий і медичний центр світового значення, для восьмих... Мюнхен — це суміш Півночі та Півдня, Сходу й Заходу, столичного та провінційного. Столиця Баварії відома й як центр засобів масової інформації (саме звідси в епоху холодної війни мовило на СРСР радіо «Свобода», працювала тут і українська редакція). У Мюнхені розташовано близько 300 видавництв, численні кіно- й телестудії, він вважається «інтернетівською столицею» Німеччини. Нам Мюнхен близький ще й тому, що є містом-побратимом Києва й багатьма економічними, науковими та культурними нитками пов’язаний зі столицею України.

Це дуже тепле, комфортне місто, яким хочеться бродити з ранку до ночі...

І оживає історія...

Ніде в Німеччині так старанно не оберігають народні традиції, як тут, а національні костюми носять не лише по святах. Отож Мюнхен як столиця Баварії ввібрав у себе все головне й значуще, що було на цій землі протягом століть.

Коли недавно відзначали 500-річчя міста, не було забуто й знамениту площу Марієнплац, якій 150 років. Проте виникла ця центральна міська площа набагато раніше, ще за саксонського герцога Генріха Лева, і з’явилася вона на перетині двох доріг — Солоного і Торгового шляхів. Тут торгували різними продуктами, але насамперед зерном. Крім того, площа була хлібним ринком і місцем проведення лицарських турнірів, масових гулянь, богослужінь. А 1638 року за вказівкою князя Максиміліана I тут спорудили колону Діви Марії — на знак подяки за порятунок міста від руйнацій Тридцятирічної війни. А коли через більш ніж два століття в Європі вибухнула епідемія холери, мюнхенці попросили Діву Марію про заступництво й свято вірили, що це саме вона відвела від міста лихо.

А як не побувати в Новій Ратуші? До речі, через три роки виповнюється сто років цьому унікальному будинку з легендарним «музичним годинником». Має цей істинний витвір мистецтва 43 дзвони та 32 фігури з міді. Об одинадцятій годині ранку, а влітку ще й опівдні, і о п’ятій вечора під мелодійний бій курантів починають обертатися кольорові фігури на двох ярусах вежі: на верхньому відбувається лицарський турнір із нагоди відомої події — одруження герцога Вільгельма V із Рене Лотаринзькою, а на нижньому починають кружляти в танці фігурки бондарів, які святкують закінчення чумного мору 1517 року.

Мюнхен — зелене місто з безліччю гарних парків. Англійський сад особливо популярний в городян. Це перший громадський парк, заснований ще 1789 року. Нині він є одним із найбільших парків світу, «зеленими легенями» Мюнхена. Самі мюнхенці останніми роками постійно дискутують із приводу призначення Англійського саду, тому що його галявини часто узурпують нудисти, які не задовольняються відведеними зонами. Проте будь-який відвідувач може відшукати тут тихий куточок.

Самі мюнхенці вважають: кожний, хто приїжджає до їхнього міста хоча б на тиждень, має відвідати Стару й Нову Пінакотеки. Зодчий Лео фон Кленце (згодом автор санкт-петербурзького «Ермітажу») за завданням короля Людвіга I закінчив 1836 року будівництво Старої Пінакотеки, яка відразу стала тоді найбільшим музеєм у світі. Тут зосереджені всесвітньо відомі шедеври європейського живопису, які почали збирати ще члени династії Віттельсбах.

А основу Нової Пінакотеки становили власні зібрання короля Людвіга I. Серед представлених тут корифеїв — Дега, Мане, Ван Гог, Матісс... Нова Пінакотека була зруйнована під час війни внаслідок бомбардувань союзників, і її знову відкрили для публіки тільки 1981 року.

Та це далеко не всі музеї Мюнхена. Наприклад, на острові посередині Ізару знаходиться найбільший технічний музей у світі — Німецький музей, відкритий 1925 року. Розвиток наук, промисловості, технологій тут ілюструє маршрут завдовжки в 20 кілометрів, що проходить через 30 відділів із 15 тисячами експонатів. Щоб ознайомитися з усіма скарбами, якими володіє столиця Баварії, будуть потрібні не місяці, а роки.

Тут щорічно проводять тисячі різноманітних конгресів, конференцій, семінарів. Розширилися зв’язки українських і баварських медиків у галузі медичної екології, токсикології, досліджень з радіаційної гігієни. Як безпосередній учасник наукових форумів, що відбулися тут, серед яких Бекманівська конференція з проблем токсикології та медицини навколишнього середовища, можу засвідчити зацікавленість німецьких колег у розв’язанні проблем наслідків чорнобильської катастрофи. Вони справедливо вважають, що ліквідація цих наслідків — спільне завдання світового наукового співтовариства.

«Кружка пива
диктує історію»

Ці слова належать хазяїну найбільшої пивної міста «Хофбройхаус», й були сказані 1933 року, коли нацисти прийшли до влади. Пивна була заснована ще Вільгельмом V у 1589 році для забезпечення «двору й простолюду». З її нинішньою будівлею, зведеною наприкінці ХIХ століття, пов’язано багато історій: тут часто бував Ленін, коли жив у Мюнхені, тут проголошували Баварську Радянську республіку 1919 року, 1920 року виступав майбутній фюрер із войовничою програмою націонал-соціалізму, а через три роки в цій самій пивній, керуючись тією самою програмою, розпочали спробу державного перевороту, коли на засідання баварського уряду, яке проходило тут, вдерлися нацистські бойовики...

Сьогодні це одне з найпопулярніших місць міста, символ Мюнхена. Щодня тут випивають 10 тисяч літрів пива.

Узагалі баварське пиво знають в усьому світі й варять його як і раніше згідно з Законом про чистоту пива від 1516 року. Саме улюблене всіма пиво породило Октоберфест — головне й найвідоміше свято. У 1810 році на луці перед міськими воротами святкували весілля короля Людвіга I. Веселе торжество стало традиційним. Щорічно, передостанньої суботи вересня, рівно опівдні бургомістр міста на очах величезної кількості народу відкриває бочку пива, звареного з хмелю та солоду нового врожаю.

Напередодні минулорічного Октоберфесту вся преса, усі канали телебачення буквально захлиналися від емоцій. З німецькою пунктуальністю наводили вражаючі цифри: «Буде випито понад 7 млн. літрів пива, з’їдено 800 тис. курей, 80 тис. свинячих ніг,
100 коров’ячих туш, 350 тисяч
баварських сосисок». Загальний оборот, як очікується, становитиме не менш ніж 330 млн. євро.

«Наші» у столиці Баварії

Мюнхен завжди був гостинним місцем, куди приїжджали й де подовгу жили громадяни інших країн, передусім — Росії. Ось чому не випадково в історію столиці Баварії дивовижно вплітаються долі багатьох російських учених, письменників, художників, музикантів. Тут, приміром, завжди були товариства та групи російських художників — Ігор Грабар, Ісаак Левітан, Кузьма Петров-Водкін, Василь Кандинський, Франц Рубо (творець панорами «Оборона Севастополя»), Володимир Фаворський, Іван Шишкін, Іван Білібін... Протягом тривалих років (із 1822-го по 1837-й) у російській дипломатичної місії в Мюнхені служив поет Федір Тютчев. Тут він 1826 року одружився з баварською аристократкою графинею Ботмер. Саме в Мюнхені Володимир Ульянов став користуватися псевдонімом В.І. Ленін...

Насилу розшукав маленький, майже безлюдний і, хоч як дивно, погано доглянутий парк із прозаїчною назвою Фінанцгартен (Фінансовий сад), де розташований «фонтан Гейне», а поруч пам’ятник Федору Тютчеву роботи скульптора Ковальчука. У баварській столиці поет написав вірші про філософію буття, любовну лірику, твори про баварську природу.

Узагалі історія знайомства та дружби двох великих поетів вражаюча. 1828 року Генріх Гейне приїхав до Мюнхена. Прожив він там лише сім місяців, однак й цього часу вистачило, щоб німецький і російський поети зблизилися, стали часто зустрічатися. У книжці «Генріх Гейне в Мюнхені» сказано: «За своєю натурою це були два несхожі людських типи. Європейський аристократизм вишукано-вихованого Федора Івановича непорівнянний був із манерами Генріха, темпераментного вихідця з народу. Тютчев був не тільки більш витончений, а й набагато скромніший за марнославного Гейне, зокрема й у самооцінці». Не беруся судити, наскільки така характеристика справедлива.

І ось нині у Фінансовому саду два великих поети знову разом. У композиції є постать оголеної жінки — музи любовної поезії — і мармурова плита з віршованими рядками Гейне. А за кілька кроків від фонтану — постать Федора Тютчева, який спирається на ціпок.

Багато чого про російського поета можна довідатися з книжок «Прогулянки Тютчева Мюнхеном» і «Федір Тютчев. Мюнхенські роки», які написав наш земляк Аркадій Полонський, котрий переїхав із Києва до Баварії та продовжує тут свою творчу діяльність, але вже не на науковому поприщі (він — кібернетик, кандидат технічних наук), а як дослідник життя видатного поета.

Мюнхен дотепер приваблює людей творчих — представників Росії та України, зокрема київських художників. Їх виставки, організовані за сприяння меценатів і української діаспори, викликали великий інтерес. Серед цих художників і моя дочка Ксана, і її чоловік Сергій — обидва члени Спілки художників України, а нині й Спілки європейських художників, а також відомий український мистецтвознавець і живописець Ольга Петрова, і талановитий рисувальник Вілен Барський.

Багато хто з тих, хто приїхав до Мюнхена, вийшовши за рамки своєї професії, пробують тут свої сили й на новому поприщі. Мій друг, відомий київський уролог, доктор медичних наук Борис Гехман успішно зайнявся освоєнням художніх відеозйомок і публіцистикою. Побувши в українській і російській редакціях радіостанції «Свобода», де академік Юрій Кундієв і я розповідали в ефірі про екологічну ситуацію в Україні, зустріли ми й киян, серед них кандидат медичних наук Олена Коломійченко, яка працювала раніше в нашому інституті.

У Мюнхені дуже вражаюча за своїм складом колонія наших співвітчизників, які прибули сюди з різних республік колишнього Союзу: Майя Плисецька, Родіон Щедрін, Олег Попов,
Володимир Войнович, друг нашої сім’ї, письменник і кіносценарист Володимир Кунін.
Останній каже, що справжню можливість творчо працювати він знайшов саме в Мюнхені.

Штрихи до портрета

Мюнхен привабливий не лише своїми визначними пам’ятками. У самих мюнхенців, їх поведінці, манері спілкування одне з одним, їхньому стилі життя та побуту є риса, що заслуговує на величезну повагу. От лишень кілька прикладів. Недалеко від Мюнхена знаходиться величезне поле соняшників, червоних і жовтих гладіолусів. На краю, біля дороги, якою їздять чимало машин, на видноті залишені садові ножиці та ножі, ними кожний водій може скористатися, коли захоче зрізати квіти чи соняшники. Поруч — гора гарбузів, які можна захопити із собою в будь-якій кількості. На табличці зазначено, скільки слід залишити грошей, а поруч уже красується купка паперових купюр та дрібні гроші.

На вулицях, у садах, парках і магазинах досить часто зустрічаються мюнхенці в інвалідних колясках, і скрізь ставлення до них надзвичайно уважне, особливо у громадському транспорті. Якщо пасажир чомусь завагався під час посадки чи висадки, водій обов’язково виходить, щоб допомогти. Без роздратування — ввічливо та спокійно. Запам’ятався такий епізод. На зупинці, звіряючись із графіком (на кожній зупинці під склом позначені маршрути транспорту з точністю до хвилини), очікує автобуса літня пара. Подружжя
в інвалідних колясках. Коли автобус прибув на зупинку, водій вийшов із машини, встановив спеціальний трап, яким коляски легко в’їхали всередину. Під час поїздки я бачив, як водій двічі залишав своє місце, підходив
до своїх немічних пасажирів
і уточнював, де саме вони мають вийти (мабуть, мова їх була
не досить виразною). І, зрозуміло, водій допоміг подружжю
залишити автобус на потрібній
зупинці.

Якось увечері я спробував додзвонитися до свого друга. Однак телефон був постійно зайнятий. Через дві години я припинив марні спроби — запланована зустріч не відбудеться. Як же я здивувався, коли в будинку пролунав телефонний дзвоник, і характерний голос автомата повідомив: «Ми можемо з’єднати вас із номером, за яким ви телефонували. Зараз номер вільний».

На Центральному вокзалі в єдиному кіоску продається російська преса. До кута, де лежать «Известия», «Труд», «Литературка» та інші видання, підходять люди, беруть із прилавка газету, прочитують її і кладуть на місце. Виявляється, це наші колишні співгромадяни, які прибули до Мюнхена на ПМП. Преса тут дорога. Газети коштують 1,5—2 євро (це вшестеро дорожче, ніж у Києві). От і доводиться новоспеченим жителям Мюнхена користуватися газетним кіоском як читальним залом. До речі, у продавців це «нововведення» якоїсь негативної реакції не викликає...

За кількістю зелені Мюнхен нагадує Київ. І зелені зони справді використовуються для відпочинку. Люди почуваються тут як удома. Прямо на зелених галявинах чи на дерев’яних лавах за столиками, виставленими на відкритих місцях, розташовуються городяни. Одні загоряють під променями сонечка, що пробивається крізь легкі хмари, хтось потягує пиво з високих келихів або кухлів, а ще хтось, в основному молодь, просто лежить на траві. Тут же ганяють м’яч діти, шастають велосипедисти, багато літніх людей. Місто статку та спокою, налагодженого побуту, сталих традицій...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво