Місто з одним недоліком - Соціум - dt.ua

Місто з одним недоліком

17 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 17 листопада-24 листопада

От що значить «політична стурбованість»: Сан-Франциско, американське місто, розташоване між одной...

Сан-Франциско. Він же Фріско...
Сан-Франциско. Він же Фріско...

От що значить «політична стурбованість»: Сан-Франциско, американське місто, розташоване між однойменною затокою та Тихим океаном, батьківщина Джека Лондона і місце «народження» Організації Об’єднаних Націй, в українській свідомості дедалі міцніше зав’язується на одному персонажі — сумновідомому Павлові Івановичі. Принаймні переглядаючи архів «ДТ» у пошуках усіх згадок про це місто, із неповних двох сотень (!) посилань, певне, 99% були присвячені довгограючому серіалові у справі Лазаренка. Тому, мабуть, слід нагадати співгромадянам, що Сан-Франциско — одне з найпопулярніших серед туристів міст світу і знамените аж ніяк не місцем посадки українського екс-прем’єра.

Ті самі морські леви
Ті самі морські леви

Вражаюче місто Сан-Франциско (або Фріско, як називають його американці, охочі до скорочень будь-яких імен) було засноване 1776 року іспанцями, котрі назвали його на честь святого Франциска. У середині XIX століття воно стало стрімко зростати — Каліфорнією ширилася «золота лихоманка». Рівно сто років тому, 1906-го, Сан-Франциско, розташований у небезпечній сейсмічній зоні, майже повністю зруйнували восьмибальний землетрус і виникла згодом сильна пожежа.

Сьогодні Фріско — одне з найгарніших міст США. Це невелике навіть за нашими мірками місто (близько 770 тисяч жителів) лежить не на семи, не на дванадцяти, а на цілих сорока пагорбах, що робить його ландшафт дуже своєрідним. Сан-Франциско оточений водою океану і затоки з трьох боків, що створює в ньому особливий клімат — тут немає спеки і досить холодно навіть літніми ночами. На місто часто сідає густий туман, котрий став таким же його атрибутом, як міст «Золоті ворота». Втім, про атрибути окремо. А почнемо з вулиць, які тут можуть мати ухил до 35 градусів. На таких вулицях машини паркують не вздовж тротуару, а під гострим кутом до нього: інакше скочуватимуться вниз. Одна з таких вулиць — Ломбард — є одним із символів Сан-Франциско. Ломбард вигинається мов змія, і в межах одного кварталу десять разів змінює напрямок.

Крутими вулицями роз’їжджають трамваї — ще один символ Сан-Франциско, який став справжнім музеєм міських трамваїв. Влада Фріско пішла шляхом, відмінним від типово американського. Відомо, що американські автомобільні гіганти після війни сприяли знищенню трамваїв як класу, щоб замість них містами їздили лише приватні автомобілі. Плюс — нехай уже — автобуси. У цій справі вони досягли чималих успіхів у всіх містах величезної країни. Але не в Сан-Франциско. У 80-х роках минулого століття це багатонаціональне і багаторасове місто стало ще й неофіційною столицею «трамвайного інтернаціоналу».

Почалося все з міського Фестивалю трамваїв, на який викочували для показу весь рухомий рейковий транспорт. Фестиваль незабаром став щорічним, а вже потім було вирішено поширити його й на будні. Спочатку влада поставила за мету зберегти власні раритети, тому сьогодні рейками тут ходять трамваї, випущені наприкінці 1940-х років. Є й древніші екземпляри, наприклад із десяток «італійців» випуску 1928 року. Найстаріший трамвай у Сан-Франциско був виготовлений ще 1895 року, сьогодні його «вигулюють» лише в особливих випадках.

Цікавинкою ж місцевого трамвайного музею є остання у світі система так званих кабельних трамваїв. Кабельний, або ж канатний, трамвай — це різновид фунікулера. Між звичайними рейками прокладено спеціальний металевий канат у жолобі. Канати з допомогою двигунів (нині електричних, а в минулому — парових), розміщених у певних місцях міста, тягнуть вагони вулицями на крутосхилах. Цей транспорт, створений наприкінці ХІХ століття, через низку технічних недоліків (передусім малу швидкість) поступово зник. І тільки у Фріско він залишився живим символом епохи становлення міста і засобом пересування для туристів. На незліченних сувенірах із символами Сан-Франциско зображений вагончик епохи «модерн», тож будьте певні, це — саме кабельний трамвай.

Головним же символом Фріско, є, звісно ж, міст «Золоті ворота». Побудований 1933 року інженером Джозефом Штраусом, він з’єднав місто і південну частину мису Марін-Каунті. Довжина моста — 1970 метрів, висота опор — 230 метрів над водою, від проїжджої частини до поверхні води — 67 метрів, колір споруди — жовтогарячий. Таким міст був із самісінького початку, оскільки фарби цього відтінку містять свинець, необхідний для захисту від іржі. Дбаючи про екологічну безпеку, влада міста посилено шукає заміну шкідливому свинцю, але поки не знаходить. Ідея пофарбувати міст в інший, екологічніший, колір викликає протести в городян. Витончений шедевр трохи псує захисна сітка, яка слугує перешкодою для потенційних самогубців — за час існування моста з нього кинулися близько сотні тих, хто зневірився в житті.

Не меншої уваги, ніж міст, заслуговує його тезко — парк «Золоті ворота». Це найбільший рукотворний парк у країні площею 411 гектарів. Усього ж у Сан-Франциско 160 парків і скверів з надзвичайно гарною рослинністю. Тут панує практично вічна весна, що дуже сприятливо діє на безліч рослин, птахів і дрібної живності.

Новим символом міста, ще не викарбуваним на сувенірах, є... морські леви. Колонія цих тварин із сімейства вухастих тюленів чудово почувається, розташувавшись практично в центрі Сан-Франциско. Головною вулицею тут, як у всіх приморських містах, є набережна, що має назву «Рибальський причал». Це гучна, велелюдна набережна, на якій грають вуличні музиканти — поодинці і групами, виступають із номерами вуличні артисти. І поруч із метушнею туристичного центру на дерев’яних понтонах, за десятки метрів від людей, спокійно лежить, мабуть, сотня тюленів (уся колонія налічує три сотні особин). Тварини пірнають, вибираються полежати, плещуть себе ластами і практично не реагують на юрбу різноколірних людей, які клацають у їхній бік фотокамерами.

Морські леви з’явилися тут 1990 року, через рік після досить сильного землетрусу, що пройшовся Каліфорнією. Чи є між цими подіями якийсь зв’язок, не знаю. Влада міста спочатку хотіла їх прогнати, але швидко зметикувала, що тварини стануть додатковою принадою для туристів. На відміну від наших кримських ділків, які напевно стали б дерти гроші за право подивитися на незвичну міську фауну, у Сан-Франциско за це грошей не беруть. Тут гроші заробляють навколишні ресторани та кафе, відвідання яких туристами відразу ж значно зросло. За що тварин ушанували бронзовим пам’ятником, почали охороняти та оточили турботою.

Треба пам’ятати, що Сан-Франциско — одне з найбільш екологічно благополучних міст у Сполучених Штатах, що посідає перше місце в списку міст країни, які живуть за принципами сталого розвитку. Тут переробляють чи не найбільшу у США кількість побутового сміття, тут — один з найвищих рівнів розвитку громадського транспорту, успішно розвиваються проекти енергозбереження, впроваджують будівництво «зелених» (тобто екологічно чистих) будинків тощо.

Якщо вже мова пішла про екологію, то не можу не згадати про тамтешній сміттєсортувальний завод, що розташувався на одному з міських пірсів. Відомо, що американці є найбільшими у світі споживачами ресурсів і, відповідно, найбільшими «виробниками» сміття. Кожен громадянин США виробляє за рік півтори тонни лише побутових відходів, а житель Каліфорнії ще більше. Але нормальним такий стан речей тут не вважають, навпаки, дедалі більшої популярності набуває концепція Zero Waste, або «Нуль відходів».

Суть системи в тому, що всі сміттєві контейнери в місті розставлені різнокольоровими «трійками». У зелений бак (після тривалої просвітницької роботи) громадяни кидають харчові відходи, траву, листя й іншу органіку. Ці відходи (чверть міського сміття!) вивозяться на майданчик для компосту. У синій бак іде вся придатна для переробки упаковка — пляшки, пластикова й алюмінієва тара, макулатура. Цим система відрізняється від європейської — більш заморочливої, коли громадянинові доводиться викидати кожний вид відходів в окремий бак, часом сортуючи по різних контейнерах лише пляшки на три види — зелені, білі й коричневі. У Сан-Франциско таке сортування відбувається саме на сміттєсортувальному заводі, на якому 150 людей щодня у три зміни на конвеєрах, переважно вручну, розбирають по 800 тонн упаковки. Таким чином ще чверть міських побутових відходів потрапляє в повторний обіг. У третій, чорний, бак іде несортоване сміття. Його захоронюють на місцевому, обладнаному всілякими технічними пристроями (гідроізоляція, відкачування води, труби для виведення та спалювання утвореного газу тощо) полігоні. Але рівень у 50% не влаштовує владу Сан-Франциско. Тому до 2010 року встановлено нову планку — планують переробляти 75% побутових відходів, а до 2020 року розраховують вийти на стовідсотковий кругообіг.

Ще однією цікавою «зеленою» пам’яткою Фріско є виставковий центр «Москоні», точніше його дах. Тут 2003 року вперше в Сан-Франциско встановили фотоелектричні батареї, котрі перетворюють сонячне світло на електрику. Проект обійшовся в кругленьку суму — сім мільйонів доларів. Але нині він поступово окуповується, забезпечуючи чверть необхідної будинку електрики, а головне, демонструючи можливості поновлюваної енергетики. У планах міської влади — будівництво нового будинку академії наук Каліфорнії. Це буде будинок із найвищим рівнем екологічної ефективності — побудований із чистих матеріалів, на енергетичному самозабезпеченні, із кругообігом усіх відходів. Та й екскурсія до офісу департаменту навколишнього середовища міста та графства Сан-Франциско сама по собі цікава. Хоча б своїм майданчиком для велосипедів — багато хто з 70 чиновників не цурається приїхати на роботу на «педальному коні».

Ще в Сан-Франциско є знаменита в’язниця Алькатрас на однойменному острові. Колись це було місце ув’язнення найнебезпечніших злочинців (наприклад мафіозі Аль-Капоне), яке надихало режисерів Голлівуда. Тепер сюди приїжджають туристи, щоб пофотографуватися в смугастих арештантських робах і помилуватися видом на місто.

Чайнатаун Сан-Франциско — найбільше в США китайське поселення, де довгою вулицею тягнуться незліченні крамниці з китайським товаром. Слід зауважити, цим товаром забиті практично всі крамниці США, навіть «найбільш американські» сувеніри, аж до настільних моделей Капітолія та Пентагона, зроблені в Китаї. Така-от глобалізація... Окрім звичайних, а також сувенірних, ювелірних та антикварних крамничок, у Чайнатауні є купа ресторанів і справжні китайські пагоди.

Чого в Сан-Франциско ми не побачили, то це юрб хіпі. А, либонь, саме в цьому воістину вільному місті народився спочатку рух бітників (від англійського beatnik, beat generation — тобто розбите покоління), а потім і хіпі. Усе почалося 1966 року з відкриття в районі Хейт-Ешбері крамнички, що торгувала книжками та цяцьками-«фенечками» для хіпі-початківців. Поступово «хіпувати» почав увесь квартал, і через рік журнал «Ньюсуїк» писав, що в місті п’ять тисяч хіпі, а ще 25 тисяч напівхіпі — тобто тих, хто стає вільними на уїк-енд.

На жаль, сьогодні в місті якщо і є «олдові піпли», то їх якось не видно. Напевне, більшість із них, перетворившись на лисохвостиків, почали жити за формулою «помер тридцятирічним, похований сімдесятирічним» (хто читав «Покоління Х» Дугласа Коупленда, зрозуміє, про що річ). Утім, це анітрохи не зіпсувало враження від міста, про яке Редьярд Кіплінг сказав слова, з якими не можна не погодитися: «У Сан-Франциско лише один недолік: його важко покинути».

Матеріали для цієї статті було отримано за часткової фінансової підтримки програми «Відкритий світ», що адмініструється American Councils. Думки, висловлені в статті, належать авторові і не обов’язково збігаються з офіційною точкою зору Центру лідерства «Відкритий світ» та організації American Councils.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво