МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ: «УКРАЇНА ТОМУ МАЄ ПРОБЛЕМИ, БО НЕ ПРОДУКУЄ ІДЕЙ, ГІДНИХ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ» - Соціум - dt.ua

МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ: «УКРАЇНА ТОМУ МАЄ ПРОБЛЕМИ, БО НЕ ПРОДУКУЄ ІДЕЙ, ГІДНИХ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ»

9 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 9 серпня-16 серпня

Іноді на реалізацію ідеї потрібне століття. Те, що розпочав у 1905 році митрополит Андрей Шептицький...

Іноді на реалізацію ідеї потрібне століття. Те, що розпочав у 1905 році митрополит Андрей Шептицький (подав до Австрійського парламенту документи про заснування католицького університету в Україні), довелося завершувати сучасникам. 29 червня у Львові відкрився перший на пострадянських теренах католицький університет. Ректорат Львівської Богословської Академії став мозковим центром впровадження ідеї УКУ, долаючи ті урядові перепони, які залишилися у спадок від соцреалізму. Свого часу при патріархові УГКЦ працювала комісія, що моделювала візію бажаної структури вищої богословської освіти в Україні. Оскільки нині її немає, то на ці запитання можуть відповісти лише ініціатори відкриття УКУ. Одним із них є директор Інституту історії та суспільства ЛБА Мирослав Маринович.

— Пане Мирославе, чи можете викласти суть ідеї, яку вкладаєте в поняття «Український католицький університет»?

— Кожне слово цієї триназви — «Український католицький університет» характеризує частку його місії. По-перше, «університет» — у Львові з’явився вищий навчальний заклад, який надаватиме студентам можливість здобувати в Україні ту освіту, яку пропонують нині католицькі університети у світі.

Логічний перехід до другого слова «католицький» декларує вміння представляти наукові, суто академічні ідеї в тому ракурсі, в якому їх розглядає релігійний світогляд. Ми не ставимо собі за мету, щоб кожен випускник УКУ був людиною віруючою (звісно, хочемо й мріємо, щоб так було, однак це завдання Церкви й сумління кожного громадянина), а запровадити високі стандарти академічної освіти, які вдало поєднують науковий та християнський вимір освіти.

У понятті «український» закладено прагнення виховати нову формацію громадян України: професіоналів з певними моральними характеристиками, які зможуть вирішувати завдання нашого національного буття. У мене таке відчуття, що Україна тому й має проблеми й не має пошанівку в світі, що не продукує ідеї, гідні початку ХХІ століття. Студенти католицького університету вивчатимуть серйозні проблеми сьогодення й пропонуватимуть вирішення, яке відповідає християнським цінностям.

Підсумовуючи, можна сказати так: в слові «університет» закладена мета виховати професіонала, в «католицькому» — ідея того, що ми покликані виховати випускника, який розумітиме, як донести християнські цінності до практичних потреб суспільства, а в «українському» — виховати громадянина у високому значенні цього слова.

— Чи не вбачаєте протиріччя в тому, що в державі, де переважають православні, відкривається католицький заклад освіти?

— По-перше, протиріччя можуть бути лише тоді, коли в католицизмі вбачати лише вузькоконфесійне поняття, — антиправослав‘я, що цілковито суперечить духові католицької церкви: соборному й вселенському. І друге: під цим словом треба розуміти східнокатолицький, бо УКУ — перший університет, де домінуватиме східна християнська духовність (УГКЦ в документах Ватикану називають східною католицькою церквою). Власне, університет буде саме таким: соборним і відкритим для інших конфесій, своїм екуменізмом стверджуючи значення слова «католицький» як Вселенський.

— Відкриття УКУ викликає багато критичних зауважень — від малих масштабів закладу (перший набір — 25 студентів) — до того, що немає достатньо кваліфікованих кадрів для викладання дисциплін, адже в кожному університеті потрібен свій професорсько-викладацький склад.

— Якщо говорити про песимістичні бачення, то ідея відродження ЛБА на початку 90-х виглядала цілковитою фантастикою і скептиків було значно більше, аніж сьогодні критиків УКУ. Тоді це виглядало просто хлопчачою забавкою, в яку ніхто не вірив. Разом з тим, ЛБА утвердилася, зайняла вагоме місце як у Львові, так і в Україні. Сьогодні багато людей дивляться на УКУ приблизно такими ж критичними очима: сприймають як інституцію, котра ще не має під собою достатньо захищених фундаментів. Мені видається, що виграють тільки ті, хто вміє заглядати вперед. Уже сьогодні починають повертатися в Україну фахівці в системі як богословських наук, так й історичних, які здобули освіту в ЛБА (чи деінде в Україні) й удосконалили її на Заході. Ці люди потребують не просто місця роботи, а нових, престижних, великих завдань.

Тому для того, щоб віз успішно рухався, треба, щоб кінь стояв попереду й тягнув його. Якщо не станете попереду, то не зрушите з місця. Ось чому потрібні люди, які вміють дивитися вперед, і структури, які будуть задавати темп ходу в майбутньому: нові ідеї, нові площини буття. Мені видається, що ЛБА є достатньо динамічною структурою, щоб бути спроможною підняти глибу цього завдання — творити УКУ. Годі сподіватися, що це буде безболісно чи що не буде проблем — ні, звичайно, ні. Це вимагає великої праці над відточенням адміністративної структури, усього механізму внутрішнього буття академії, яка переростає в університет.

— Поза тим можна говорити про соціальне упослідження студентів-богословів: навчаючись, вони не мають пільг на проїзд в транспорті, отримуючи добрі знання, вони не мають диплома про вищу освіту…

— Від студентів ніхто не приховує того, що дипломи допоки ще не визнаються Україною, але вони мають нагоду продовжити наукову діяльність за кордоном. Якщо говорити про ситуацію про ліцензування богослов‘я в Україні, то робимо дуже важливу роботу — ставимо урядові кола перед новою реальністю, з якою вони мусять рахуватися. Якщо б ми чекали й просто писали теоретичні листи в Міністерство освіти про те, що потрібно, що ми хотіли б розпочати навчання, що ми хотіли б акредитувати богослов‘я, то це було б зовсім нескоро, а то й узагалі не було б.

Я тому говорю про реалії, бо треба ставити урядовців України перед необхідністю переосмислювати ті підходи, які були раніше. Без тиску нічого не відбудеться, немає тиску — немає відгуку. Ми будемо добиватися, щоб була переглянута система мастрифікації західних дипломів, бо не мислимо, щоб в Україні не визнавався диплом Гарварду. В усьому світі він визнається і вважається найбільш престижним, а Україна його не визнає. Як на мене, то це абсолютний рудимент минулих підходів. То яким чином можна змінити, якщо не запрошувати тих викладачів, що закінчили такі вузи й ставити міністерство освіти перед необхідністю змінювати підходи.

— Чи не стикатимуться з такими ж труднощами студенти УКУ?

— УКУ є приватним університетом, який визнає держава, і де можна викладати виключно ті предмети, які є в переліку спеціальностей, затверджених для вищих навчальних закладів. Тут ніколи не виникне ситуації, коли пропонуватиметься навчальний курс, за який студенти не можуть отримати диплом. Така ситуація може бути в ЛБА, яка допоки що не видає дипломи державного зразка.

В католицькому університеті богослов‘я викладатимуть лише в тому випадку, коли ліцензують цей предмет, інакше курс лекцій читатимуть лише в ЛБА.

— Очевидно, щоб реалізувати такий великий проект, необхідні добровольці, які б взяли на себе весь організаційний тягар і координували роботу. Чиї прізвища стоять за абревіатурою УКУ?

— Для Львова й для Галичини УКУ — завершення майже столітніх зусиль, започаткованих митрополитом Андреєм Шептицьким, і які плідно розвинув патріарх Йосип Сліпий, однак не в Галичині, а в Італії. Це не є ідея, яка з’явилася в умах сучасників, вона органічно виростала з потреб нашої галицької землі. Відтак, кожен, хто сьогодні задіяний в реалізацію проекту, відчуває себе не зачинателем, а продовжувачем справи, яку започаткували дуже гідні постаті.

Нам почесна та місія, яку ми на себе взяли. Якщо говорити про конкретних ініціаторів відродження цієї ідеї, то це ректор ЛБА о. Борис Гудзяк і віце-ректор ЛБА о. Михайло Димид, але їхня позиція неможлива була без благословення Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського, сьогодні — без благословення й підтримки Блаженнішого Любомира Гузара. Зрештою, наші ініціативи підтримав і Папа Римський, який рік тому посвятив наріжний камінь тоді ще майбутнього, а тепер вже сучасного Українського католицького університету.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво