Мильна бульбашка як зброя масового ураження - Соціум - dt.ua

Мильна бульбашка як зброя масового ураження

18 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

«Вам, глядящим в телевизор, этой драмы не понять!» В.Висоцький Чим гарна мильна бульбашка? Та буквально всім...

«Вам, глядящим в телевизор, этой драмы не понять!»

В.Висоцький

Чим гарна мильна бульбашка? Та буквально всім. Радує око, проста у виготовленні, сировина завжди під рукою. Ненав’язлива і швидко лускає такими миленькими бризками. Якби на неї можна було приліпити цінник, дехто з читачів напевно був би не від того, щоб її купити. Для забави, звісно. Чим добрі посередні виконавці пісень, немудрящі телешоу, висмоктані з пальця газетні сенсації? А тим самим. Нас майстерно вмовляють це спожити, та ще й привселюдно схвалити свій вибір.

Не зовсім гарне слово «пропаганда» зазвичай асоціюється або з Третім рейхом, або з Радянським Союзом епохи всенародного «одобрямсу». Але несвідома фіксація цього явища в часі не випадкова. Технологія «промивання мізків» зайшла настільки далеко, що тоталітарні технології, змальовані Джорджем Оруеллом у романі «1984», сьогодні виглядають примітивними дитячими хитрощами. Річ не в тім, що відтоді незмірно зріс рівень політичного цинізму чи з’явилися технологічні штучки, котрі дозволяють залазити до вас безпосередньо в мізки, краще від «маленьких зелених чоловічків». Маніпуляторам усіх рангів вигідно ототожнити методику одурення мас виключно з відвертими й привселюдними спотворюваннями правди. При цьому виявляються винні не стільки конкретні особи, скільки та чи інша «людожерська» ідеологія. Проте тоталітарні маніпуляції займалися переконуванням лише формально. Тоді першочерговим було залякати обивателя «фактом», що право на жахливу і відверту брехню дано згори, тому будь-який опір є марним. Але покірна людина може бути лише непоганим «гарматним м’ясом». Та коли державна машина стає трохи складнішою від різницького цеху, бажано, щоб вона (людина) особисто вірила в запропоновану маячню і затруювала цією вірою інших.

По закінченні холодної війни ідеологічна пропаганда, здавалося, остаточно поступилася місцем комерційній. Проте згодом з’ясувалося, що просте залізання в кишеню споживача з допомогою реклами є так само малоефективним, як первісне землеробство, коли випалюють ліс, щоб створити й удобрити поле. Попервах врожай великий, а потім доводиться всім плем’ям зніматися з місця і йти далі.

Значно ефективнішим є, коли людина сприймає демонстрований образ і текст як щось таке, що відповідає її прихованим очікуванням. Тоді у неї з’являється особистий мотив співпереживання чи співучасті, а також щире бажання викласти з кишені не лише потрібну суму, а й піти на будь-які попередні оборудки.

Оголошення військових дій вимушеним, хоча здебільшого аморальним явищем, пропаганда загальної рівності рас, статей і орієнтацій призвели до дефіциту реальних героїв і лідерів громадської думки. Ні, свідомість сприймала ці історичні зміни як цілком об’єктивні й необхідні. Але колективне несвідоме після падіння ідеалів жадало негайного їхнього надолуження. Воно погрожувало несвідомим бунтом, який цілком може переростати в конкретні соціальні заколоти, якщо в суспільстві стрімко втрачається повага до своїх моральних авторитетів, а нові не знаходяться.

Отже, ці авторитети потрібно вигадувати. Зовсім не обов’язково вони повинні бути моральними, освіченими та демонструвати включеність у традиційні суспільні схеми. Але вони повинні демонструвати успішність, винятковість, вічну молодість і взагалі виглядати обранцями самої Долі, а не продюсерів чи топ-менеджерів.

1968 року журналіст МакГіннес, коментуючи виборчу кампанію Ніксона, констатував, що починається ера голосування не за кандидатів, а за іміджі кандидатів. Те ж саме тепер стосується будь-яких зірок — від політики до шоу-бізнесу. Сьогодні це називають ЗМІ-моделюванням, тобто створенням переконливих образів із допомогою засобів масової інформації.

Нас переконують, що нагорода, отримана моделлю за демонстрований тип поведінки, може дістатися й нам особисто. Тому піарники і рекламісти старанно працюють із концепцією «такі ж, як ми», поміщаючи ЗМІ-моделі в знайомі інтер’єри — будинки, школи, універсами, вулиці. Така стійка інформаційна дієта прищеплює думку, що модель — надійне джерело інформації, яке заслуговує на довіру. Їхня переконливість миттєва. Саме це збирає натовпи несамовитих шанувальників і шанувальниць на концертах естрадних зірок, змушує жебрати автографи у популярних телеведучих. Але водночас робить людей жертвами тоталітарних сект чи наслідувачами сцен телевізійного насильства.

Отже, чому ми надзвичайно захоплюємося «зірками», віримо в неупередженість ток-шоу і ділимося газетними небилицями як достовірною інформацією?

1. Тому що вони включають нас в окрему соціальну реальність. Для цього їхні промоутери всіляко принижують конкуруючі джерела інформації (включаючи ваші власні очі та вуха). Шанувальник «зірки» мусить надійно ігнорувати критику і знати, що всі, хто не поділяє його симпатій, — невігласи, позбавлені смаку. Другий крок — це коли технологи змушують зірку розповідати про свої погляди на світ. Крізь призму цього погляду ми повинні сприймати навколишню реальність. Якщо не зовсім, то хоча б у тій частині, яка змусить нас купити квиток, книгу або ж увімкнути потрібний телеканал у певний час.

2. На наступному етапі впливу до глядача приходить розуміння, що він не самотній у своїх симпатіях й уподобаннях. Що він належить до групи обраних, обов’язок яких — ділитися своїми симпатіями з невтаємниченими і навертати їх у свою віру, але роблячи це емоційно. Шоумени часто використовують прийом, іменований «бомбардування любов’ю»: їхні підопічні випромінюють показну, невірогідну людяність, створюючи таким чином ілюзію взаєморозуміння і підтримки. Цей псевдогуманізм насправді тішить «его», він легко тиражується, але не конвертується в добрі справи та вчинки. А життя поза віртуальною групою чиїхось прибічників критикується як несучасне, нудне й безперспективне. Том Мілевскі, керівник однієї з мереж американських радіостанцій, заявляв: «Формула успішного ток-шоу сьогодні полягає в знаходженні предмета сліпої прихильності аудиторії й у грі на цьому фанатизмі».

3. Потрібна гарна обгортка. Людей теж можна упаковувати! Первинна інформація, яку ми отримуємо, вивчаючи людину, — її стать, вік, раса, привабливість і статус, — уже викликає до життя певні стереотипи мислення. Але цю інформацію можна розташувати у певному порядку, і тоді ефект від сприйняття або посилиться, або послабиться.

4. Що надійніше джерело повідомлення, то більше йому вірять. Чим впевненіше виглядає комунікатор, тим більше йому довіряють. Але якщо люди дедалі більше воліють перевіряти свої перші враження, то потрібно зробити так, щоб манівці переконання через підставних «довірених осіб» виявилися насправді основними.

5. Оглушливі оплески й привітальні вигуки в потрібних місцях слугують важливим символом соціальної злагоди і широко використовуються пропагандистами. Ці реакції, а також сміх, попередньо записаний на плівку, покликані відволікати людей від основного змісту повідомлення. Тоді воно краще засвоюється.

Повторення простих повідомлень, образів і гасел створює наше знання світу, визначаючи, що є істиною, і встановлюючи, як варто прожити наше життя.

Серед спеціалістів і неспеціалістів якийсь час точилася запекла дискусія про так званий сублімінальний вплив, або ефект 25-го кадру. Чи можуть вплинути на нашу поведінку непомітно вставлені у відеоряд зображення чи в звукоряд — фрази? Сила-силенна досліджень підтвердила — така технологія вкрай неефективна. Але добровольці, котрі піддавалися експериментам, були іншої думки. Попри те, що результати тестів не показували ніякої зміни поведінки, добровольцям здавалося, що вони змінилися. Вони ж піддавалися впливу! І що, все намарне? Але ж так не буває! Тобто те, чого ви очікуєте, — це те, у що ви вірите (але необов’язково те, що ви отримуєте).

Реклама, яку ми дивимося; новини, котрі слухаємо; співаки та співачки, яких нам нав’язливо показують, — явища одного порядку. Якщо ми думаємо, що несприйнятливі до пропаганди, то це зовсім не означає, що так і є насправді.

Як протистояти обдурюванню, хоч би звідки воно виходило? Запитайте себе, чому саме ця людина з телеекрану справляє на вас більший вплив, аніж рідні, близькі та знайомі. Пропозиції купити, продати чи послухати завжди загорнуті у фантик винятковості. Розгорніть і подивіться, що всередині.

Чутки й інсинуації, якими зазвичай супроводжуються біографії відомих людей, тішать ваше самолюбство. Але в більшості випадків такі чутки вигадують навмисне, оскільки людям притаманно відчувати таємне задоволення при спогляданні скрутного становища інших. Якщо оборудка, реклама чи стаття про співачку виглядають занадто хорошими, щоб бути реальними, то вони однак нереальні: довіряйте своїм першим враженням.

Завжди запитуйте себе: навіщо це потрібно ЇМ? Уникайте ситуації, в якій ви довіряєте єдиному, централізованому джерелу інформації. І найважливіша заповідь, біблійна — вийняти колоду з власного ока перш ніж виймати соломинку з ока іншого. Якщо ми маємо намір не піддаватися на рекламу різних мильних бульбашок, то чи зобов’язані брати участь у їхній підтримці, пояснюючи це тим, що «дивитися більше нічого». Та подивіться хоча б у вікно!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво