Михайло Решетньов: не тільки супутники-шпигуни

Поділитися
Михайло Федорович РЕШЕТНЬОВ (1924—1996) — талановитий учений і конструктор, засновник наукової та конструкторської шкіл у галузі ракетно-космічної техніки.

Людина зі «скриньки»

Члени приймальної комісії довго розмірковували, що робити з юнаком, який приїхав з українського села вступати до Московського авіаційного інституту. Документи в нього були в порядку: атестат про середню освіту, блискуча характеристика, але вік... П’ятнадцять років - зарано і для інституту, і для отримання паспорта. Вирішили: нехай складає вступні іспити, а там буде видно.

І 15-річний Мишко Решетньов стає студентом МАІ, але навчання, яке почалося так стрімко, перервала війна. Евакуація з інститутом до Алма-Ати. Тут Михайло вирішує - його місце на фронті. Юного добровольця направляють до Серпуховської військової школи авіамеханіків. Його уроки війни - підготовка літаків до бойових дій і ремонт тих, що дотягли до рідного аеродрому...

Навчання в інституті вдалося поновити лише після перемоги. Його подовжили ще на рік: у МАІ ввели новий спецкурс - ракетобудування. Після закінчення інституту із червоним дипломом (1950) Решетньова направляють в ОКБ-1 НДІ-88 - на той час одна з найбільш засекречених «скриньок» країни. Відтоді змінювалися посади, підприємства й міста, але він так і залишився «людиною зі скриньки». Офіційно таких звань у країні не було, але всі знали - це фахівці високої кваліфікації, люди з незаплямованою біографією. Решетньову пощастило: син українського селянина, він уникнув німецької окупації - ця обставина забезпечила йому чисту анкету і можливість спокійно працювати в оборонних галузях.

Що собою являло ОКБ-1, куди отримав направлення Михайло Решетньов? Ще коли він проходив тут переддипломну практику - це був відділ 3 НДІ-88, у житті - невеличке серійне СКБ, що займалося розробкою балістичних ракет дальньої дії. У квітні 1950 року СКБ було перетворено на ОКБ-1 НДІ-88. Цим інститутом із дня його заснування до арешту 1950 року керував Герой Соціалістичної Праці генерал Л.Гонор. Після Гонора НДІ-88 очолив К.Руднєв.

25 травня 1950 року начальником і головним конструктором ОКБ-1 НДІ-88 призначили Сергія Корольова. На той момент в ОКБ-1 працювало близько трьох­сот осіб, об’єднаних у чотири відділи. Найбільшим відділом - систем управління - із квітня 1950 року керував Михайло Янгель, випускник Академії авіаційної промисловості, який уже мав солідний досвід роботи в авіаційних КБ країни та за кордоном (США). Незабаром Янгель став заступником Корольова, а згодом і директором НДІ-88 (травень 1952 р.). Саме ці легендарні особистості - Корольов і Янгель - відіграли вирішальну роль у долі Михайла Решетньова.

1950 рік - важлива віха в житті ОКБ-1: наприкінці року на озброєння прийняли ракету Р-1 розробки Корольова. З позицій сьогодення вона недосконала й неефективна, але, попри всі свої недоліки, саме «одиничка» проклала шлях до створення ракетної зброї СРСР.

Того ж року завершувався перший етап льотних випробувань ракети Р-2, а Корольов уже дивився далі: він цілковито поринув у роботу з розробки ракети Р-5. Паралельно доводилося займатися серією геофізичних ракет (Р-1Б, Р-1В, Р-1Д, Р-1Е), призначених для наукових досліджень верхніх шарів атмосфери. Багато сил ішло на підготовку технічної документації для серійного виробництва ракети Р-1.

Водночас директор інституту Костянтин Руднєв вимагав виконання постанови уряду від 4 грудня 1950 року про розробку ракет на компонентах палива з тривалим строком зберігання (високою температурою кипіння). Ніхто з найближчого оточення Корольова і сам головний конструктор не виявляли інтересу до таких ракет. Вважалося: немає сенсу розробляти ракету з приблизно такою самою дальністю і з таким самим бойовим зарядом, як і в Р-1. Для багатьох це був уже пройдений етап. До того ж ракету пропонували створювати на окислювачах із високою температурою кипіння (агресивних).

Однак і в ОКБ-1 знайшлися ентузіасти використання нових палив, серед них - і заступник головного конструктора Михайло Янгель. Корольов призначив його відповідальним за розробку ескізного проекту, надавши права головного конструктора ракети Р-11.

Знав би Корольов, у що це зрештою виллється, швидше за все, вчинив би інакше, а так усе йшло за затвердженим сценарієм. Янгель підібрав групу ентузіастів нового напряму. Причому добирав не стільки досвідчених конструкторів, скільки здібних, енергійних, ініціативних молодих спеціалістів, серед яких був і Михайло Решетньов.

Розробляючи ескізний проект тактичної ракети Р-11, молодь знайомилася з двигунниками «фірми» Олексія Ісаєва, творцями автономної системи керування (НДІ Миколи Пілюгіна) і наземного устаткування (КБ Володимира Барміна). Такий тісний зв’язок із суміжниками створював міцний фундамент для спільних розробок. Михайло Решетньов без вагань погодився працювати під керівництвом Янгеля. Михайло Кузьмович ні на кого ніколи не тиснув своїм авторитетом, давав цілковитий простір думкам і діям. Якщо й поправляв, то робив це коректно, прагнучи підвести розробника до цікавішого рішення.

Контакти і зв’язок із Янгелем Решетньов мав міцні й постійні, спілкування ж із Корольовим спочатку - проблемним: голов­ний конструктор часто виїжджав на випробування, навідувався до суміжників, під його керівництвом відбувалося становлення серійного виробництва, безліч часу і сил забирали зустрічі з міністрами, керівниками відомств і замовниками.

Ескізний проект ракети Р-11 - першої радянської ракети на компонентах палива з тривалим строком зберігання (високою температурою кипіння) - завершили в листопаді 1951 року, він здобув високу оцінку замовника. Негайно почали розробляти конструкторську документацію, у цехах дослідного заводу №88 почалося виготовлення деталей і вузлів нової ракети. Стежити за всім цим ланцюжком Янгель доручив Михайлові Решетньову, призначивши його головним конструктором ракети Р-11.

З травня 1952 року М.Янгель - директор НДІ-88, коло його обов’язків значно розширилося, але він і далі опікувався ракетою Р-11 - аж до її льотних випробувань першого і другого етапів. Нова ракета різко відрізнялася за конструкцією від перших ракет Корольова. Порівняно з ракетою Р-1 вона була у 2,5 разу легша, хоча літала на таку саму дальність. У заправленому стані Р-11 могла перебувати понад місяць, її боєздатність вдалося підвищити більш ніж удвічі, поліпшилася і точність стрільби. Спростилася технологія виготовлення ракети, знизилася і її вартість. Намічався магістральний шлях розвитку бойової ракетної техніки.

Науково-технічна рада НДІ-88 під керівництвом М.Янгеля схвалила рішення про створення на базі ракети Р-11 ряду її модифікацій для Сухопутних військ (Р-11М) і запуску ракет із пускових установок підводних човнів (Р-11ФМ). Головним конструктором ракети для Військово-морського флоту призначили Віктора Макєєва.

Після успішних залікових випробувань вийшла постанова уряду про організацію на Оренбурзькому авіазаводі серійного випуску оперативно-тактичної ракети Р-11 зі стартовою масою 5350 кг.

Коло обов’язків Михайла Решетньова значно розширилося: ведення серійного випуску ракети Р-11 (8А61) в Оренбурзі, модернізація оперативно-тактичної ракети Р-11М під атомний заряд (8К11), оперативний зв’язок із творцями самохідного стартового агрегату для ракети Р-11М на базі важкого танка Жозефа Котіна.

У червні 1958 року С.Корольов призначив кандидата технічних наук Михайла Решетньова заступником голов­ного конструктора ОКБ-1.

«Зато мы делаем ракеты, перекрываем Енисей…»

Красноярськ-26. Зліва направо: Кім Грачов, Михайло Решетньов, Соколов

На закритій нараді в Кремлі перший секретар ЦК і голова уряду М.Хрущов поставив оборонникам нові завдання.

- Що в нас виходить? - запитував Микита Сергійович. - Усі наші оборонні підприємства зосереджені в Європейській частині країни. Чи відомо вам, скільки часу знадобиться «Торам» і «Юпітерам», розміщеним у Туреччині та Італії, аби долетіти до нашої країни? Якщо хто не знає, я нагадаю - не більше десяти хвилин. За цей час сто американських ракет упадуть на наші міста та оборонні центри. Ми поставили ППО завдання захистити найважливіші об’єкти, але ризик є. Величезний ризик, - підкреслив Хрущов. - Вважаю, що в усіх найбільших оборонних підприємств мають бути дублери за Волгою, на Уралі, у Сибіру. Передусім це стосується товаришів Курчатова, Корольова, Янгеля.

...Першими в глибині країни створили новий ядерний центр атомники. Науковим керівником і головним конструктором Уральського ядерного центру став уродженець Криму член-кореспондент АН СРСР Кирило Щолкін.

Головному конструкторові ракетних комплексів стратегічного призначення Михайлові Янгелю слід було визначитися, де організувати свою філію - в Омську чи Оренбурзі (і там, і там почався серійний випуск ракет, створених на Дніпрі).

У головного конструктора ОКБ-1 Сергія Корольова вже була філія з виробництва ракет Р-7 на Куйбишевському заводі «Прогрес» у старовинному волзь­кому місті Самара.

У самостійну організацію виділилося златоустівське ракетне КБ, котре очолив вихованець
ОКБ-1 Віктор Макєєв. Згодом макєєвське КБ перетворилося на головне КБ країни зі створення міжконтинентальних балістичних ракет для озброєння атомних підводних човнів.

«Обдарувавши» Макєєва «уральським наділом», Корольов не забув і про іншого вихованця
ОКБ-1 - Михайла Решетньова, йому дістався «наділ сибірський»: філія №2 ОКБ-1 у Красноярську-26.

Цікаво, що академіки Віктор Макєєв і Михайло Решетньов немов брати-близнюки: обидва 1924 року народження, закінчили МАІ, трудовий шлях почали в ОКБ-1, працювали головними конструкторами ракети Р-11, отримали «царські подарунки» у вигляді нових розробок від М.Янгеля. І Макєєв і Решетньов стали головними, а потім і генеральними конструкторами.

Прилетівши в Красноярськ, Решетньов почав знайомитися з краєм і своїми «володіннями». Угору по Єнісею, біля підніжжя Саянських гір, споруджували Красноярську ГЕС. Саяни славилися найбільшим родовищем мармуру. За якістю він нагадував знаменитий італійський. Коли вирішили перекрити Єнісей, знадобилася дорога. Мармур підірвали - вийшло багато щебеню. «Золотим» мармуровим щебенем і вимостили 30-кілометрову дорогу до Красноярської ГЕС.

На правому березі Єнісею, біля Красноярська, розкинувся національний заповідник «Стовпи». На північ від Красноярська, приблизно за 60 кілометрів униз по Єнісею, розташована одна з найтаємніших «скриньок» - гірничо-хімічний комбінат (ГХК). Його сховали глибоко під землею, точніше - під шарами надміцних скельних порід, у підземному гігантському котловані, що його вирубали в граніті 65 тис. зеків і понад 100 тис. солдатів (кількість будівельників ГХК наведено за офіційними даними: «Правда», листопад 1989 р. - В.П.).

У ядерному підземеллі - свята святих ВПК - центральний реакторний зал, запаси збройового плутонію, сховища радіоактивних відходів, просторі зали та кабінети, численні лабораторії і навіть двокілометровий тунель під Єнісеєм, яким вільно пересуваються автомобілі...

Саме над цим ядерним льохом, у заборонній зоні вирішено було створити філію №2 ОКБ-1. Сусідство не з найкращих, але в цьому секретному місті, якого немає на жодній карті, жив персонал, що обслуговував земне пекло. Тепер тут мають жити й ракетники. За задумом чиновників ВПК, об’єднання атомників і ракетобудівників в одній зоні дало б змогу в найкоротші строки створити надійний ракетно-ядерний щит.

Перших працівників для сибірської філії відбирали в ОКБ-1. Це була складна справа: залишити цікаву роботу, насиджене місце в Підмосков’ї і переїхати до Сибіру. Решетньов відбирав не всіх бажаючих, він мав свій особистий критерій добору кадрів, який виявився дуже продуктивним. Відібрані ним перші 60 фахівців склали ядро сибірської філії і на довгі роки стали вірними соратниками 35-річного головного конструктора.

У грудні 1959 року до Красноярська-26 прибула перша група москвичів. Як і очікувалося, Сибір зустрів сміливців морозами, які з кожним днем посилювалися і в середині січня 1960 року сягнули 50°С. Найдивовижнішим виявилося те, що в готелі «Центральна», куди тимчасово поселили першовідкривачів, було тепло! Взагалі, тут багато що дивувало. Постачання було кращим, ніж у столиці. Жодних черг за продуктами. Промислові товари були переважно імпортні, а якщо й вітчизняні - то найвищої якості. Житло - відомче, отримати квартиру не становило особливих проблем. У місті був достатньо дитсадків і ясел, школярі навчалися в одну зміну, бажаючі відвідували чудові басейни. Одне слово - рай за колючим дротом.

Улітку 1960 року до Красноярська прилетів Корольов. Оглянувши разом із Решетньовим будівельні майданчики майбутніх корпусів філії, Корольов розлютився і зажадав негайно з’єднати його особисто з Хрущовим. Пе­релякане керівництво міста запевнило головного конструктора міжконтинентальних балістичних ракет: буде вжито всіх заходів, використано весь потенціал, щоб здати об’єкти філії у встановлені строки. Приїзд головного конструктора ОКБ-1 у Красноярськ-26 зробив свою справу: незабаром сибірська філія почала набувати рис сучасного підприємства.

Ще більше проблем було в Решетньова з кадрами. Йому вдалося переманити ряд спеціалістів з Оренбурзького авіазаводу, де випускали оперативно-тактичну ракету розробки ОКБ-1. Свого часу головним конструктором цієї ракети був Решетньов. Він добре знав багатьох спеціалістів заводу, тож вони виявили бажання працювати в Красноярську-26. Деякі з них, як, наприклад, Григорій Чернявський, відіграли видатну роль у становленні філії, організації виробництва та нових розробок ракетно-космічної техніки. Решетньову вдалося домогтися, щоб у філію перевели і багатьох конструкторів Красмашу (Красноярського машинобудівного заводу). Однак в основному філію поповнювали за рахунок молодих спеціалістів - випускників різних вишів країни.

Початкові кроки сибіряків у ракетно-космічній діяльності були не зовсім вдалі. Розробка - мобільна ракета дальньої дії з рухомим стартом - за результатами конкурсу дісталася більш досвідченому підприємству. Програла творче змагання і нова ракета Корольова, її також не прийняли на озброєння. Гостро постало питання про долю філії, створеної під випуск корольовської техніки.

Якоюсь мірою ситуацію пом’якшувало те, що Красмаш отримав завдання організувати серійне виробництво янгелівської уніфікованої ракети Р-14У (8К65У) наземного і шахтного базування. Сибірська філія мала підготувати конструкторську документацію для серійного виробництва і забезпечити завод кресленнями. Почався творчий зв’язок сибірського КБ Янгеля і Південмашу - головних розробників і виготовлювачів бойових ракет стратегічного призначення.

Решетньов став частіше бувати в Дніпропетровську, ніж у Підлипках. Особливо теплі стосунки склалися в нього з керівниками КБ «Південне» Михайлом Янгелем і Василем Будником, директором Південмашу Олександром Макаровим, провідними спеціалістами КБ і заводу.

Відбувалося переорієнтування сибіряків із корольовської на янгелівську тематику. З огляду на це існування філії ОКБ-1 втрачало будь-який сенс. Янгель був проти створення власної філії в Красноярську - хотів працювати із самостійною організацією. У такий спосіб визначилася доля філії ОКБ-1, його реорганізували в самостійне конструкторське бюро ОКБ-10. Начальником і голов­ним конструктором ОКБ-10 призначили Михайла Решетньова, його першим заступником - Григорія Чернявського.

Наприкінці 1961 року сибіряки склали першу ракету Р-14, основні вузли й агрегати якої надходили готовими з Південмашу. На полігоні Капустин Яр відбувся перший пуск янгелівської ракети, складеної в Красноярську. Так починалася співдружність ракетобудівників із берегів Дніпра та Єнісею.

Улітку 1962 року сибіряків відвідав Янгель. Він зробив нетривалу зупинку в Красноярську по дорозі на свою батьківщину - у крихітне сільце Зирянова на березі Іліму, головної притоки Ангари. Янгель оглянув завод, де серійно виготовляли його ракети, зустрівся з Решетньовим і Чернявським, їхніми колегами. Розмовляли про перспективні розробки та майбутнє ОКБ-10. У сибіряків було багато цікавих пропозицій, але чіткого, магістрального напряму діяльності ОКБ-10 не проглядалося. Молодому КБ необхідні були і своя власна ніша, і свій шлях розвитку.

Робота на все життя

Космодром Байконур. Після успішного старту. У центрі - Михайло Решетньов, ліворуч - полковник Анатолій

Нарада в головного була на диво бурхлива. На перший погляд, Янгель висловив просто-таки крамольну думку: передати частину власних розробок іншим організаціям. Своє рішення головний конструктор обґрунтував тим, що останнім часом у КБ намітилася багатотемність, його портфель переповнився новими ідеями та розробками, тож потрібно було покласти край непродуктивному розширенню та розпорошуванню сил, пам’ятаючи, чим насамперед покликані займатися і що мають робити.

Розвантажуючи власне КБ, Янгель передав усі напрацьовані матеріали з морської тематики спеціалізованому КБ №385 (головний конструктор Віктор Макєєв). Із тих же міркувань функції головного розробника супутників «Метеор» переклав на плечі Всесоюзного НДІ електромеханіки, очолюваного академіком Андроніком Іосиф’яном.

Наступний крок головного конструктора виявився ще радикальнішим: Янгель передав розробку нового космічного носія «Космос-2» (65С3) і космічних апаратів спецзв’язку «Стрела» і «Пчела» молодому ОКБ-10 у Красноярську-26 (головний конструктор Михайло Решетньов). У той час колишня філія Корольова була фактично без роботи, і подарунки Янгеля сибірякам виявилися просто-таки царськими.

Непримиренну позицію щодо рішення головного зайняли його заступники В.Будник і В.Ковтуненко: «Не можна цього робити! Метеосупутники і супутники зв’язку - золота жила, робота на все життя!». Здавалося, Янгель вчинив на шкоду власній організації, але з державного погляду - мудро.

Капустин Яр. Старт ракети Р-11

Із інтерв’ю з Григорієм Чернявським, членом-кореспондентом РАН, першим заступником генерального конструктора НВО ім.М.Решетньова (1960-1984):

- У нашому красноярському КБ на центральних східцях висять два портрети - С.Корольова і М.Янгеля. Ми народилися з ОКБ-1 і визнаємо його першість в організаційному створенні нашої філії, але ідеологічно, тематично роботу ОКБ-10 заклав Михайло Янгель. Кажуть: не та мати, що народила, а та, що зростила.

Опоненти Янгеля ще сподівалися, що їх підтримає Макаров, але директор Південмашу схвалив рішення головного конструктора: «Наш завод працює в три зміни, без вихідних, а в Красноярську люди сидять без роботи».

Кім Грачов, керівник групи провідних конструкторів (1960-1972) ОКБ-10:

- КБ «Південне» і Південмаш зробили все, щоб сибіряки швидше освоїли випуск бойової ракети Р-14 і космічні носії «Космос-2» і «Космос-3» на її базі. Ідучи назустріч Решетньову, дніпропетровці передали нам комплект нестандартного обладнання, оснастку, зварювальне устаткування, безліч спеціального та універсального інструменту. Одне слово, з Дніпропетровська до Красноярська техніку везли ешелонами. На постійну роботу до КБ Решетньова переїхали чимало спеціалістів КБ «Південне» і Південмашу.

На початку 1964 року в Красноярську-26 склали перші два космічні носії, там-таки виготовили і макети перших трьох супутників, які працювали на батарейках для кишенькових ліхтариків. Льотні випробування проводили на Байконурі. Технічним керівником випробувань був головний конструктор ОКБ-10 Михайло Решетньов. До складу державної комісії від головної організації ввійшов провідний конструктор КБ «Південне» Вадим Паппо-Користін. Голова держкомісії генерал Олександр Войтенко вирішив провести перший пуск 18 серпня 1964 року.

Вадим Паппо-Користін, провідний конструктор КБ «Південне» ім. М.Янгеля.

- Для скорочення термінів і об’єктів робіт було ухвалено рішення добудувати зруйнований 41-й стартовий майданчик, відомий трагічними подіями, пов’язаними з катастрофою при підготовці до першого пуску ракети Р-16. «Полігонники», забобонні люди, були проти, але сибіряки вирішили використати практично готовий майданчик. Почалася підготовка до пуску. І ось перша надзвичайна подія: ракета впала зі стартового столу! З’ясовується причина: незаправлену ракету перекинув порив сильного вітру. Носій прикріплюють до вежі обслуговування. Друга спроба - над полігоном з’являється чорна хмара, рвучкий вітер сягає швидкості 27 м/с - пуск відкладають. Третя спроба - чергова неприємність: збій в електросхемі. Випробувачі змінюють батарею. Через півгодини лунає голос полковника Матрьоніна: «Оголошую останню спробу!».

Лише з четвертої спроби «Космос-2» вивів на орбіти одночасно три супутники: «Космос-38», «Космос-39», «Космос-40». Це був справжній тріумф творців нового космічного носія і насамперед головного конструктора ОКБ-10 Михайла Решетньова. Витримати всі ці перипетії і таке напруження - не кожному дано! Він був мужній і сильний духом. До того ж дуже міцний фізично - недарма ж займався важкою атлетикою. Працюючи з Решетньовим тривалий час, я переконався, що він мав багато спільного з Янгелем: інтелігентність, доброзичливість, виняткова повага до колег, відчуття нового.

...Успішно завершивши випробування, набравшись досвіду у виробництві й експлуатації космічного носія, М.Решетньов здобув і цілковиту самостійність: напередодні 1966 року Янгель надав йому всі права та обов’язки головного конструктора ракети 65С3 (далі - 11К65).

Паралельно з відпрацьовуванням космічного носія, красноярці зайнялися розробкою супутників зв’язку військового призначення, створенням навігаційних космічних апаратів, удосконаленням системи дальнього космічного зв’язку і телемовлення. Це було саме те, до чого вони йшли, що стало головною справою їхнього життя.

Із кожним роком КБ Ре­шетньова безперервно нарощувало темпи створення нових типів космічних апаратів, введення їх в експлуатацію, освоєння різних космічних орбіт. У зв’язку з величезною кількістю замов­лень на нові супутники і граничною завантаженістю підприємства, головний конструктор Михайло Решетньов 1970 року передав виготовлення космічного носія 11К65 Омському «Польоту», де його виробляють і досі, щоправда, уже під назвою «Взлет». За роки експлуатації носія 1165К («Космос-2», «Космос-3», «Космос-3М») було виведено на орбіту понад тисячу ШСЗ різного призначення! Це один із найнадійніших носіїв свого класу.

Початок 70-х років для сибіряків відзначений запусками нових супутників серії «Молния» - це глибинна модифікація важкого високоеліптичного (40 тис. км) космічного апарата, сконструйованого в КБ С.Корольова. Решетньовські «Молнии» дали змогу створити першу в країні постійно діючу систему дальнього космічного зв’язку. Через мережу приймальних станцій «Орбіта» група з
трьох «Молний» забезпечувала прямі передачі Центрального телебачення на Сибір і Середню Азію, на Крайню Північ і Далекий Схід. Завдяки «Молниям», здійснювали й дослідну експлуатацію телефонно-телеграфного зв’язку.

Найважливішим етапом діяльності ОКБ-10 стало освоєння геостаціонарної орбіти. Космічні апарати, що працювали на цій орбіті, вирішували найважливіші стратегічні завдання країни й водночас давали змогу одним, а не трьома супутниками проводити цілодобове мовлення. Для запуску геостаціонарних супутників знадобився потужніший космічний носій «Протон» із розгінним блоком (генеральний конструктор «Протона» Володимир Челомей).

Розповідає Анатолій Зава­лишин, генерал-майор у відставці, заслужений випробувач Байконура, президент Федерації космонавтики України:

- Із Михайлом Федоровичем ми познайомилися 1975 року, коли на «Протонах» готувалися запускати його супутники.

При підготовці до запусків експериментальних супутників телемовлення «Экран» виникла незрозуміла ситуація. Запустили перший «Экран» - отримали прямі телепередачі з Москви на Якутію, Красноярський край. Запустили другий супутник - ще 18-20 млн. людей прикипіли до блакитних екранів. А далі пішов збій: «Протон» перестав виводити «Экрани» на орбіти. Протягом 1978 року з восьми пусків «Протона» - три аварійні з вини носія, але всі при запусках «Экрана». Якийсь парадокс: космічні апарати «Уран» виводяться нормально, за ними «Экран» - аварія, «Радуга» - летить. «Экран» падає за «бугор», дві «Венери» злітають, «Экран» - «завалюється»... Причини аварій встановили, усі вони не мали жодного стосунку до «Экранов», однак в уряд, ЦК партії полетіли скарги й телеграми з пропозиціями запускати супутники телемовлення американськими ракетами. Решетньов дуже переживав, що з причин, від нього не залежних, настала перерва в роботі системи «Экран». Замість докоряти творцям «Протонів», Михайло Федорович робив усе, аби підвищити надійність носія. Ось такою найвищою мірою порядною людиною був генеральний конструктор Решетньов. За це його поважали і цінували.

...Особливу увагу генеральний приділяв підвищенню ресурсу створюваних у КБ супутників, збільшивши строк їхньої служби з кількох місяців до двох-трьох років. Надалі цей ресурс вдалося підвищити до п’яти і навіть десяти років. Можна лише дивуватися, як решетньовцям вдавалося досягти таких разючих результатів за одного й того ж рівня електроніки, радіотехніки, матеріалознавства, який був на той час у країні. При цьому розробники не мали можливості брати участь у широкій міжнародній кооперації, як це практикують усі країни. Якщо Решетньову траплялося виїжджати на міжнародні виставки ракетно-космічної техніки, відрядження йому оформляли як завідувачу кафедри Красноярського університету. Увесь цей камуфляж викликав посмішку за кордоном, адже там про Решетньова знали більше, ніж у нас.

1985 року журнал Британського космічного товариства писав: «М.Решетньов - голов­ний конструктор навігаційних, геодезичних, невеликих військових та геостаціонарних штучних супутників Землі («Радуга», «Экран», «Горизонт»)». Того ж 1985 року у видавництві «Советская энциклопедия» за редакцією В.Глушка вийшла праця - «Космонавтика. Энциклопедия», але в ній немає жодного рядка про Решетньова. В Советском энциклопедическом словаре (видання четверте, виправлене і доповнене, 1989) надруковано таке: «Решетньов Мих. Фед. (1924). Рад.учений у галузі прикладної механіки, академік АН СРСР (1984), Герой Соц. Праці (1974), чл. КПРС із 1951. Пр. з проектування машин і складних автономних систем. Лен. пр.» (стор.1135).

Немає жодних відомостей про нашого земляка й у працях українських істориків, і це попри те, що космічні апарати генерального конструктора Михайла Решетньова дали змогу реалізувати низку пріоритетних, ніким раніше не здійснюваних проектів у світовій науці та техніці.

У нечисленних виданнях про космонавтику, де згадують конструктора супутників-шпигунів М.Решетньова, місцем його народження вказують Одеську область, тим часом він народився в селі Бармашове біля обласного центру, міста корабелів Миколаєва.

За радянських часів імена конструкторів, творців зброї, були під особливою забороною, а ті, хто працював у ракетно-космічній сфері, були відомі лише вузьким колам спеціалістів, їх розсекречувала тільки смерть. Лише за років перебудови на світ божий почали з’являтися імена головних і генеральних конструкторів - творців ракетно-ядерної зброї. У сузір’ї цих імен знайшлося місце й Михайлові Решетньову. Так склалося, що основні праці академіка було присвячено забезпеченню національної обороно­здатності країни: він створював супутники військового призначення, супутники спецзв’язку, супутники-навігатори, супутники-шпигуни.

У той же час були створені космічні апарати наукового, народно-господарського призначення та навігаційного забезпечення міжнародних морських і повітряних ліній: «Молния», «Горизонт», «Луч», «Экран», «Радуга», «ГЕО-ИК», «ГЛОНАСС» і багато-багато інших. Усього було розроблено і здано в експлуатацію 27 типів космічних комплексів і систем, а загальне число решетньовських супутників, виведених на орбіти, дорівнює майже тисячі! В окремі роки на різних орбітах трудилося понад 120 супутників розробки НВО прикладної механіки, котре сьогодні носить ім’я академіка Михайла Решетньова.

Довідка «ДТ»

Медаль імені академіка М.Решетньова

Михайло Федорович РЕШЕТНЬОВ (1924-1996) - талановитий учений і конструктор, засновник наукової та конструкторської шкіл у галузі ракетно-космічної техніки.

Народився в с. Бармашове Миколаївської області. Учасник Великої Вітчизняної війни (1942-1945). Закінчив Московський авіаційний інститут (1950). Інженер, старший інженер, провідний конструктор, заступник головного конструктора ОКБ-1 (1950-1959). Начальник філії №2 ОКБ-1, головний конструктор підприємства п/с 80 (1959-1967), головний конструктор ОКБ-10 (1967-1977), генеральний конструктор і генеральний директор НВО прикладної механіки (1977-1996).

Доктор технічних наук, професор, академік АН СРСР (1985). Герой Соціалістичної Праці (1974). Лауреат Ленінської премії (1980) та Державної премії Росії (1995). Нагороджений золотою медаллю ім. С.Корольова АН СРСР.

Під керівництвом М.Решетньова створено зв’язкові, навігаційні, геодезичні, військові та геостаціонарні космічні апарати, що забезпечують цілодобовий зв’язок і телемовлення, вирішують низку завдань в інтересах оборони країни.

Ім’я академіка Михайла Решетньова носять НВО прикладної механіки, Сибірська аерокосмічна академія, площа в Красноярську-26 (нині м. Желєзногорськ). Федерацією космонавтики Росії заснована медаль ім. академіка М.Решетньова (1996).

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі