МІФ ПРО ПАВЛИКА МОРОЗОВА - Соціум - dt.ua

МІФ ПРО ПАВЛИКА МОРОЗОВА

6 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 6 вересня-13 вересня

Сімейні негаразди чи класова боротьба? Жителі села Герасимівка Верхньо-Тавдинського району Свердловської області Морозови (спочатку прізвище мали Морози) були переселенцями з Білорусії...

Сімейні негаразди чи класова боротьба?

Жителі села Герасимівка Верхньо-Тавдинського району Свердловської області Морозови (спочатку прізвище мали Морози) були переселенцями з Білорусії. Ще на початку ХХ століття вони приїхали на Урал у пошуках щастя. Батько Павлика Трохим Морозов після десяти років подружнього життя залишив дружину Тетяну, а з нею і чотирьох синів. Одружився вдруге на молодій красуні Ніні Амосовій, мав у селі великий авторитет, тричі обирався головою сільради. Та про своїх синів пам’ятав, допомагав, хоч і недостатньо. Найважче було Павлику, старшому з-поміж братів. Щоб повернути батька в сім’ю, Павлик, якого спонукала до цього мати, задумав його злякати доносом про видачу фальшивих довідок засланим куркулям з України та Кубані. Як насправді все було, уявити важко, адже промова Павлика в суді є у дванадцяти варіантах, у перших із них немає даних про фальшиві документи. Є багато варіантів і сцени арешту Трохима Морозова. У «Розповідях про юних героїв» В.Губарєва це роблять місцеві активісти, у книжці П.Соломеїна «Павка-комуніст» — співробітники Тавдинського районного ОГПУ. На суді Павло зрікся батька, якого засудили до 10 років позбавлення волі (за іншими джерелами — на 5 років) .

«Узнавал врага Морозов Павел

И других бороться с ним учил,

Перед всей деревней выступая,

Своего отца разоблачил...» —

пише в «Песне о Павлике Морозове» відомий радянський поет Сергій Михалков.

Звичайно, рідні Морозових не сподобалася така витівка Павлика. Особливо дідусеві — Сергію Морозову, який втратив сина. Павлик не усвідомив свого гріха і продовжував стежити за жителями Герасимівки, серед яких були й родичі. Багато разів він доповідав продзагонівцям про місця, де ховали хліб. Павлика зненавиділи, йому загрожували смертю. Про свою гірку долю дід Павлика Сергій Морозов, звинувачуваний в убивстві внука, говорив на суді: «Я беру на себе весь гріх, як прийняв Ісус на суді іудейському... Я виховував своїх онуків, а вони мені не допомагали, моє господарство розтягували. Пашку не любив. Він видав свого батька, у Бога не вірив, був занадто шустрий...» Нелюбов діда Сергія Морозова до Павлика в радянській «міфології» пояснюється інакше: «Вовкуватий був дід, не любив дітей. А найбільше ненавидів Павлика за його розум і самостійність».

« — Пашко, доки ти виноситимеш сміття з хати? Погубив батька, тепер хочеш погубити дядька Арсенія. Навіщо ти сказав у сільраді, що він сховав хліб?» — запитав племінника Іван Морозов, син Сергія Морозова.

— Кулуканов — ворог радянської влади, — відповів Павло». Так писалося в місцевій пресі після розслідування причин убивства Павлика Морозова нібито з політичних мотивів.

Показовий судовий процес над убивцями Павлика закінчився через чотири дні. Дід Сергій Морозов і бабуся Ксенія Морозова, дядько Арсеній Кулуканов, двоюрідний брат Данило Морозов були засуджені до «вищої міри соціального захисту — розстрілу», оскільки визнані «винними в убивстві на грунті класової помсти піонера Морозова Павла і його брата Федора».

При цьому цікаво, що інший двоюрідний брат Павлика Морозова, Іван Потупчик, який теж викривав рідню і людей, які не хотіли йти в комуни, колишній інформатор ОГПУ через 50 років зізнається: «Взяли тих, на кого я вказував. Жодних експертиз не потрібно було, і так усе ясно».

Сценарій у Герасимівці для «великого» викриття і героїзації підлітка склався, залишилося дочекатися підходящого часу. Адже Павлик не був першим підлітком-героєм. До нього загинув через доноси Павлик Тесля в селі Сорочинці на Полтавщині та Вітя Гурін із Донецька.

Склалося так, що село Герасимівка тривалий час залишалося єдиним населеним пунктом на Уралі, де не було колгоспу. Розробники сценарію загибелі Павлика Морозова вбили відразу двох зайців: залякавши місцевих селян, одразу заснували місцевий колгосп і через засоби масової інформації почали романтизацію доносительства, коли діти ігнорували Біблію і вчилися жити по-новому, відмовляючись часто від батьків, якщо вони йшли не туди, куди накаже партія.

Знахідка Юрія Дружникова

Примітно, що журналісти та письменники, які створюють образ Павлика, не зустрічалися з учасниками тих далеких подій, особами, котрі пам’ятають юного героя, а доповнювали всім відоме вигаданими деталями. Від цього принципу у 80-ті роки відступив московський журналіст, редактор відділу науки газети «Московский комсомолец» Юрій Дружников. Він опитав близьких до Павлика людей, зустрічався з його матір’ю. Звичайно, журналістові додалося клопотів, він і без того зазнавав переслідувань. Розповісти про виявлені факти Юрій Дружников зміг тільки завдяки лондонському видавництву Overseas Publications Interchange Ltd (London), уже перебуваючи в еміграції, точніше — у вигнанні.

Ознайомившись зі справою №374 про вбивство братів Морозових Павла і Федора, Юрій Дружников виявив дивний протокол, підписаний помічником уповноваженого ОГПУ Спиридоном Карташовим. У документі було запротокольовано свідчення двоюрідного брата Павлика Морозова Івана Потупчика. Підпис під відомостями стояв від 4 вересня 1932 року, тоді як про вбивство довідалися тільки 6 вересня. З’ясувалося, що й трупи «випадково» знайшов той самий інформатор ОГПУ Іван Потупчик. Склалася пікантна ситуація: ще навіть не виявлено зникнення Павлика та Федора, а Іван Потупчик дав свідчення, назвавши винних у вбивстві, яких і заарештували. 12 вересня в Герасимівці Спиридон Карташов проведе збори збентежених подіями жителів села, які нібито просили приїхати пролетарський суд, щоб «групу чужого елемента» засудити до вищої міри соціального захисту — розстрілу. Одночасно кілька людей записалося в комсомол, п’ять осіб на чолі з Іваном Потупчиком — у колгосп, який не могли утворити доти найдосвідченіші уповноважені з Тавди. Таким чином усі населені пункти Уралу залучили до колгоспного будівництва.

Зустрівшись із учителькою Павлика Морозова Зоєю Кабіною, Юрій Дружников почув: «За сільрадою стежило ОГПУ, а не Павлик. Та суд не міг довести провини Трохима Морозова, і тоді Павлик заявив, що батько брав хабарі. Павлик брехав, тому що в цей час батько з ними вже не жив і хлопчик не міг бачити, як той підробляв довідки. Могла знати його мати, Тетяна, та й то з пліток». Деякі важливі деталі уточнила і присутня на судовому процесі над батьком Павлика жителька Герасимівки Беркіна: «У Трохима доказів не знайшли, і він би міг викрутитися. А Павлик заявив, що батько брав хабарі. Павлик не був свідком на суді, як пишуть, вони самі з матір’ю прийшли, і Тетяна давала на суді показання проти Трохима, тобто донесла вона сама. А Павлика суддя зупинив: «Ти маленький, посидь поки».

Висловила своє ставлення до буцімто вбивць мама Павлика Тетяна Морозова: «Дід на суді заявив: «Добродії судді мене допитували — п’ятнадцять наганів лежало на столі. Били ручками до напівсмерті». Суддя запитав: «Хто бив?» — «А такі, як ви, тільки з наганами».

Журналіст Юрій Дружников знайшов також запис свого колеги — відомого свердловського журналіста П.Соломеїна, який побував у Герасимовці відразу ж після вбивства дітей. Свідки стверджували, що дід Сергій Морозов сам привіз у село міліціонера Титова, щоб той шукав його онуків. До речі — чи був дід Морозов куркулем? Обвинувачувальний вирок свідчив, що він «за майновим становищем бідняк, який має одного коня, одну корову й один га посівів». Чи був Сергій Морозов убивцею своїх онуків? Адже він у минулому служив у жандармерії, знав, що докази треба приховувати. Та виявилося, що трупи вбитих лежали при самій дорозі, а ніж він навіть полінувався витерти від крові, приніс його додому забрудненим і сховав за ікону. Закривавлений одяг теж лежав у нього вдома. Та й дружина його Ксенія, яка відсиділа за конокрадство, напевно знала, що одяг був Данилів, а кров — теляти, якого він зарізав у Тетяни Морозової. На жаль, жодна експертиза не проводилась. Органам ОГПУ все було й так відомо. Бабусю Ксенію разом з іншими розстріляли — за недоносительство.

Яким він хлопцем був...

Твори оспівують Павлика Морозова як піонера, який ненавидить куркульство. Пікантність у тому, що за життя Павлик піонером ніколи не був, не носив він і галстука. На фотографії йому галстук домалювали, сумне обличчя ретушшю перетворили на мужнє. У своєрідному довіднику «Діти-герої» (настільній книжці радянських підлітків) йдеться, що Павлик був головою піонерського загону, що він любив повторювати: «Піонер — усім приклад», невтомно боровся за те, щоб кожен піонер був помічником комуністів. «Навчатися тільки на «добре» і «відмінно», — сказав Павлик на черговому зборі, і всі піонери по-ударному, як тоді казали, взялися за науки. «Він дисциплінований, завзятий і наполегливий, вийде відповідати урок — заслухаєшся. Оцінки в нього тільки відмінні. Жодного заняття він не пропустив», — пише в цій «настільній» книжці громадський обвинувач на процесі у справі Павлика Морозова Єлізар Смирнов.

В іншому «хрестоматійному» творі Віталія Губарєва описане покаяння піонера Якова перед авторитетним Павликом, оскільки він ще не був ідейно підготовленим, щоб відкрито, не ховаючись, носити галстук.

«— Пашко, завтра одягну... От чесне піонерське під салютом!

Вчителька взяла його руку під лікоть:

— Вище піднімай, Яшо. Над головою треба.

— Зою Олександрівно, а чому над головою? — запитав Федя.

— Тому, що громадські інтереси народу піонер ставить вище за свої особисті інтереси...»

Насправді, як розповіла та сама вчителька Зоя Кабіна, Павлик школу відвідував дуже рідко, три роки сидів у першому класі, а закінчити зумів лише два класи. Був запущеною дитиною, погано говорив. У чотирнадцять років дуже відставав від своїх однолітків. За словами Зої Кабіної, Павлик ходив у постолах, обірваним, у селі його звали «срака драна» і «голодранець». У книжках про піонера-героя зафіксовано лише одне його прізвисько — «комуніст». Секретар Спілки письменників СРСР Сергій Михалков увічнив цей факт:

«И однажды в тихий вечер летний,

В тихий час, когда не дрогнет лист,

Из тайги с братишкой малолетним

Не вернулся Пашка-коммунист».

Відбувалося все, звичайно, у вересні. Та такі неточності не зашкодили «Песне о Павлике Морозове» залишатися гімном піонерів у СРСР.

Звичайно, сумно й смішно читати, що Павлик учив молодь проводити роз’яснювальну роботу в сім’ях, розтлумачував сільським жінкам і дядькам цілі партії, завдання будівництва соціалізму, переконував у необхідності прийняти новий статут сільгоспартілі, критикував перегини районних уповноважених. Неграмотного, наївного Павлика використовувала вчителька Л.Ісакова. Вона як дружина уповноваженого райкому партії із хлібозаготівель доручала йому розклеювати плакати типу: «Тут живе злісний зажимщик хліба».

Павлик чимало робив на зло, за це його не любили. Він часто потішався, примушуючи інших страждати. Це добре знала Л.Ісакова. Хворобливе прагнення заподіювати біль, щоб іншим, як і йому, стало жити нелегко, супроводжувало Павлика до трагічного 3 вересня. Хоч як парадоксально, але пророчою виявилася пісня вигаданих піонерів у настільній книжці вірних юних помічників комуністів, написаній Віталієм Губарєвим:

« — Піонери, в бога ви не вірите,

А де ваша паска?

— Наша паска — вигадка і казка,

— Ось де наша паска!»

Тяжка домашня атмосфера, нацьковування матір’ю дітей на батька позначилися на здоров’ї Павлика. Він став нервовим, занадто вразливим, а згодом — мстивим. Позбавлений материнського нагляду, Павлик надто рано захопився «іграми» дорослих. Звичайно, він програв, хоча й став піонером №001. Адже наближався час незаслуженої слави й безпідставної безславності — звірячі репресії, коли героєм і зрадником «стає будь-хто».

Мати піонера-героя та її сини

Після розстрілу Морозових, викритих в убивстві Павлика, Тетяна Семенівна Морозова залишилася з двома синами — Романом та Олексієм. Останнього вона згодом віддала на виховання в дитбудинок, оскільки ледве зводила кінці з кінцями через невміння пристосуватися до життя. Невдовзі їй дали житло і взяли на повне державне забезпечення в Тавді. Після цього вона могла вже ніде не працювати, а як мати героя і почесного гостя їздила по Радянському Союзу на збори, конференції, з’їзди. Тетяні Семенівні дуже важко було навіть прочитати перед аудиторією готову промову, і вона часто повторювала тільки слова: «Беріть приклад із мого сина Павлика!». Та й цього вистачало захопленим комуністичною ідеєю. Незабаром здоров’я матері героя почало катастрофічно погіршуватися через нервові, а потім і психічні розлади. Лікарі радили лікування на півдні, і вона, за сприяння партійних органів, переїхала в Крим, в Алупку, де на березі Чорного моря жила до кінця своїх днів (померла 1983 року).

Безумовно, Тетяні Морозовій важко було внутрішньо «перебудуватися», щоб повірити у високі комуністичні ідеали. Внутрішня криза через втрату віри в Бога не давала спокою. Як відомо, на могилі синів Павлика і Феді вона поставила хрест, але, за наказом партійних органів, установили ще й червону зірку під жалобним прапором. Перш ніж нацькувати сина на чоловіка, який її кинув, вона довго сумнівалася в обраному методі. Та, на жаль, зло взяло гору. Навіть у збірнику «Діти-герої» описано, як вона утримувала Павлика, щоб той не доносив на батька: «Не треба, синку, проти батька... Не бери гріху на душу. Послухай мене...»

Усе життя Тетяна Семенівна горювала через смерть синів. Тоді, 3 вересня 1932 року, вона безпечно поїхала у Тавду продавати теля, а коли повернулася — діти були мертві. Від розпачу вона хотіла накласти на себе руки і вбити своїх дітей Романа та Олексія, але її втримали. Засуджений чоловік Трохим загинув у таборі 28 листопада 1932 року, наступного дня після закінчення показового суду над так званими вбивцями Павлика Морозова.

Долі синів Тетяни Семенівни склалися нелегко. Роман після війни прожив недовго, відкрилися фронтові рани, і він помер. Син Олексій, який брав участь у показовому процесі разом із матір’ю, на початку війни був засуджений і сидів у таборах до 1951 року, після чого вже не повертався в Алупку, а жив у Нижньому Тагілі. Сидів, наскільки відомо, «за шпигунство». Як військовий льотчик він нібито ховав фотоплівки з відзнятими лініями оборони радянських військ і т.п.

Спадкоємці Тетяни Морозової живуть і тепер в Алупці. Що відчувають вони, згадуючи дідів-прадідів, і вознесених, і повержених історією?..

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво