«Мертві душі» трудових мігрантів. Чи справді за кордоном працює п’ять мільйонів українців? - Соціум - dt.ua

«Мертві душі» трудових мігрантів. Чи справді за кордоном працює п’ять мільйонів українців?

10 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №22, 10 червня-17 червня

Недавно інформаційні агентства поширили повідомлення про те, що, згідно з підрахунками МЗС України, за кордоном працюють близько п’яти мільйонів українських громадян...

Недавно інформаційні агентства поширили повідомлення про те, що, згідно з підрахунками МЗС України, за кордоном працюють близько п’яти мільйонів українських громадян. Це далеко не перша цифра, покликана охарактеризувати масштаби трудової міграції з України, але, ймовірно, саме на неї відтепер опиратимуться урядовці, приймаючи рішення щодо державної політики у цій сфері. А ось питання, наскільки відповідають реальності згадані цифри, виникатиме лише в досить вузького кола науковців, котрі займаються цією проблемою.

З питання визначення кількісного виміру новітньої трудової міграції серед політиків, науковців та представників ЗМІ ніколи не було навіть умовної одностайності. Протягом другої половини 1990-х початку 2000-х років говорилося про два, п’ять, сім мільйонів українців, які постійно працюють за кордоном. В окремих публікаціях ішлося навіть про вісім-дев’ять мільйонів чоловік, половину з яких нібито становили спеціалісти з вищою освітою. Найбільшого поширення набрала цифра 7 млн., яка була названа уповноваженим ВР України з прав людини Ніною Карпачовою у квітні 2003 року і багаторазово повторювалася як у ЗМІ, так і в наукових дослідженнях. Натомість в опублікованому окремою брошурою тексті доповіді спеціального уповноваженого фігурують й інші дані. Посилаючись на тогочасні дані МЗС України, пані Карпачова говорить про не менш ніж два мільйони трудових мігрантів, які перебувають на заробітках за кордоном, зазначаючи при цьому, що, на її думку, ця цифра занижена. На підставі даних щорічного моніторингу стану справ у цій сфері, який проводиться уповноваженим, вона стверджувала, що можна говорити про не менш як п’ять мільйонів співвітчизників, котрі щороку перебувають за межами України на заробітках принаймні декілька місяців. Тобто, оскільки в Україні є приблизно 28 мільйонів громадян працездатного віку, Н.Карпачова зробила висновок, що «на заробітках за кордоном сьогодні перебуває, як мінімум, кожен п’ятий економічно активний українець».

Зазначимо, що навіть узявши на віру вищенаведені розрахунки, ми отримуємо не цифру сім мільйонів мігрантів, а лише припущення, що їх кількість перебуває «в межах від двох до п’яти мільйонів чоловік». Приблизно ці ж дані наводилися й на парламентських слуханнях із проблем трудової міграції 17 листопада 2004 року. Міністр праці та соціальної політики в уряді Януковича Михайло Папієв говорив про «приблизно два з половиною мільйони» або «до трьох мільйонів» заробітчан.

На відміну від цілої низки політиків та журналістів, соціологи, які спеціально займаються проблемами трудової міграції (Сергій Пирожков, Олександр Хомра, Ірина Прибиткова, Олена Малиновська), схиляються до меншої (2—2,5 млн.) з названих цифр. Як правило, на будь-якій поважній українській науковій конференції з питань трудової міграції та в більшості новітніх досліджень твердження про п’ять-сім мільйонів заробітчан сприймається критично. Підстав для таких сумнівів більш ніж достатньо.

Наприклад, автори детального дослідження про трудову міграцію з Тернопільської області, оцінивши масштаби трудової міграції з цього регіону, резонно стверджують: навіть якщо припустити, що співвідношення кількості вибулих на заробітки та загальної кількості населення у працездатному віці на Тернопільщині відповідає середньостатистичному показнику для всієї України (а насправді воно вище), то в результаті ми однак нарахуємо не більше двох мільйонів українців, які трудяться кордоном.

Окрім того, хоча достовірної статистики в цій сфері не існує, але на підставі дотичних даних, отриманих під час соціологічних опитувань, можна стверджувати, що заробітчанський досвід мають набагато менше осіб, аніж заведено вважати. Згідно з результатами загальнонаціонального соціологічного моніторингу, який здійснюється Інститутом соціології НАН України, досвіду тимчасової трудової міграції за кордон набули члени 10,2% українських сімей, що означає: вірогідна кількість мігрантів не перевищує двох мільйонів чоловік. Соціологи вважають, що таких осіб може бути приблизно два-три мільйони, підкреслюючи до того ж, що це загальна кількість людей, які працювали за кордоном у різні періоди, а не показник, який би підтверджував кількісні параметри масштабів трудової міграції на той чи інший проміжок часу.

Слід враховувати, що в країнах, у які прибувають українські заробітчани, також існує статистика (хоча й не дуже точна) стосовно загальної чисельності імігрантів та нелегально працевлаштованих на ринку праці. Найчастіше ці цифри набагато скромніші від тих, які називаються в українських ЗМІ. Таким чином, перш ніж повторювати твердження про багатомільйонну армію заробітчан, чиновникам слід замислитися над тим, що завищені оцінки українських працівників суперечать оцінкам загальної кількості зовнішніх трудових мігрантів у країнах—реципієнтах робочої сили. Окреме запитання до МЗС: чи сприятимуть ці заяви переговорам про спрощення візового режиму для українців із країнами—учасницями Шенгенської угоди?

Додатковим свідченням того, що мігрантів набагато менше, ніж захмарні п’ять-сім мільйонів чоловік, стали результати останніх президентських виборів. Тогочасна опозиція і влада по-різному взяли до уваги наявність потужної міграційної хвилі. Влада й підконтрольні їй соціологічні служби припустили, що лише з Галичини виїхало на заробітки близько двох мільйонів чоловік — у переважній більшості виборців Віктора Ющенка. Саме на цю «демографічну поправку» як на пояснення різнобою в екзит-полах посилався після першого туру один із соціологічних центрів. У свою чергу, опозиція розраховувала, що на закордонних дільницях проголосує набагато більше українських гастарбайтерів. В обох випадках розрахунки виявилися помилковими, головним чином тому, що одночасно за кордоном перебуває лише частина від загальної кількості заробітчан, і далеко не всі вони походять із Західної України.

Таким чином, зважаючи на відсутність спеціального дослідження на цю тему, можемо зробити обережний висновок, що:

1) попри безпрецедентну масштабність новітньої української трудової міграції, вона все-таки торкнулася не чверті населення працездатного віку, а приблизно десятої частини. Свого піку ця міграційна хвиля сягнула наприкінці 1990-х, і на цей момент немає підстав стверджувати, що з кожним роком на заробітки виїжджає дедалі більше українців;

2) з плином часу трудова міграція перестала бути відмітною рисою лише західних областей — у цей процес дедалі більше втягуються інші регіони країни. Однак остання тенденція призводить не так до збільшення абсолютних цифр, що характеризують показники виїзду українських громадян на роботу за кордон, як до певного вирівнювання в ньому диспропорцій умовного «представництва» від різних частин України.

Вищесказане зовсім не означає, що масова трудова міграція з України — абсолютний міф. У країнах ЄС та в Російській Федерації справді працює дуже багато українців, однак чи варто продовжувати жонглювати завищеними (або принаймні неперевіреними) даними про їх кількість? На жаль, доводиться констатувати, що потреба в такій гіперболізації не зникла й після помаранчевої революції. Неіснуючі мільйони трудових мігрантів продовжують «жити» на сторінках преси й у виступах політиків. Тільки тепер їх уже не сім, а лише п’ять мільйонів. Видається, що в даному випадку легко здогадатися, звідки «ростуть ноги» у цієї цифри, — створення саме п’яти мільйонів робочих місць було передвиборною обіцянкою нової влади...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво