«Мені потрібно дітки!» - Соціум - dt.ua

«Мені потрібно дітки!»

24 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 24 червня-1 липня

Один хлопчик дуже засмутився, що до нього не прийшов його друг погратися. Мама, бажаючи його розрадити, сказала: — Ну давай пограємо разом...

Один хлопчик дуже засмутився, що до нього не прийшов його друг погратися. Мама, бажаючи його розрадити, сказала:

— Ну давай пограємо разом. Хіба ми не можемо пограти?

А він їй відповів:

— Так, мені потрібно дітки,
а ти не дитина.

К.Чуковський.
«Від двох до п’яти»

У кожного батька на підсвідомому рівні є бажання захистити своє дитя від усього страшного й поганого, максимально відсунути в часі, а при можливості й запобігти, щоб нічого не спіткало важке у житті. Нині багато говорять про індивідуальний підхід у розвитку і навчанні дітей, починаючи від найбільш раннього віку. Адже здібності й темперамент у наших малят різні від народження. Одне маля — товариське та активне — жадібно пізнає світ, інше — закрите й сором’язливе, любить триматися поближче до маминої спідниці. Батьки, яким дозволяє матеріальний статок, наймають няньку, гувернанток. У когось можливості скромніші, зате є бабуся та дідусі, яким можна довірити турботи з виховання онуків до школи. І все-таки неминуче настає момент, коли невичерпна дитяча енергія й допитливість беруть своє, і спілкування у вузькому домашньому колі дитині стає не досить.

Останнім часом неодноразово звучать заяви, що непогано було б зробити обов’язковим відвідування дитсадків дошкільнятами. Побувши у дитячому садку впродовж року-двох, діти швидше й краще адаптуються до нових, уже шкільних умов. Психологи з цією думкою згодні й також радять віддавати дитину в дитсадок як мінімум за рік до школи. Саме такий термін, на їхню думку, буде потрібний дошкільняті, щоб фізично, психічно й соціально підготуватися до відповідальної сходинки в самостійне життя.

І все ж від друзів і знайомих мені неодноразово доводилося чути, що відвідування дитячого садка їхньою дитиною — це кожного ранку трагедія. А коли я кажу, що нашій сім’ї ця проблема невідома, мені, як правило, не вірять, заявляючи, що в такий спосіб я просто намагаюся сама себе заспокоїти. Ні, буває, звичайно, що дочка прокидається без настрою і вередує — їй хочеться побути вдома і ще повалятися в ліжку. Причина проста: напередодні ввечері довго не могли укласти її спати. Та щоб це перетворювалося на трагедію?.. Такого не буває, не зважаючи на те, що дитина відвідує найзвичайнісінький дитсадок. Навпаки. Якщо через якусь причину ми сидимо з нею вдома кілька днів поспіль, то дочка починає канючити й розповідати, як скучила за своїми друзям і вихователями; складає іграшки, які обов’язково треба буде взяти із собою в садок, щоб показати діткам. Згадує, які гарні черепашки принесла їй вихователька Світлана Григорівна, яку казку читала Світлана Василівна та які чудові зачіски вміє робити нянечка Людмила Григорівна.

Наслухавшись таких «рекомендацій» від своєї дочки, я відправилася до дитсадка №701 м.Києва, щоб поговорити з його завідуючою Ольгою Степурою про те, чи справді дошкільнику так потрібний дитячий садок. Адже, крім усього іншого, це, нехай і невеличка, але все-таки додаткова стаття витрат для батьків. Хіба не може дитина отримати необхідні навички спілкування, граючись з однолітками у своєму подвір’ї?

— Я вважаю, що дитсадок дошкільнику потрібний, — каже Ольга Іванівна. —Бабуся, звичайно, може навчити любити, але, як правило, крім онуків, у неї є ще й безліч інших турбот. І потім, через вік вона просто втомлюється від невгамовної активності малечі, яка пізнає світ. А в дитячому колективі навіть найзвичайнісінького садка дитина довідається багато нового — вчиться малювати, ліпити, робити аплікації. У нашому садку, наприклад, майже всі діти співають, танцюють, читають вірші. Наш музпрацівник Олена Лисовська з задоволенням готує різноманітні ранки й намагається задіяти в них кожну дитину, з огляду на її індивідуальні особливості.

Ну а найголовніше — у дитячому садку діти вчаться спілкуватися з однолітками, звикають жити й працювати в колективі. Я помітила, що діти, які прийшли до першого класу з сім’ї, менш організовані. Звикнути до нових умов їм було складніше, період адаптації займав не менше місяця.

Сьогодні звичайні дитячі садки м.Києва працюють за двома програмами — «Дитина» і «Малятко». Остання, за якою, до речі, працює і садок №701, розроблялася Інститутом психології. Її основний принцип — не вчити і виховувати, а розвивати закладене в дитині природою, допомагаючи їй пізнавати навколишню дійсність через те, що їй близьке.

Заняття припускають груповий і індивідуальний підхід. Якщо хтось із дітей не хоче в цей час різати, ліпити, малювати, його ніхто не змушує. Дитина може просто погратися.

До речі, програма «Малятко» побудована на ігрових принципах. Граючи один із одним, діти пізнають світ дорослих, його цінності та культуру, освоюють соціальні ролі й моделі поведінки. У грі дитина відображає значимі для неї події та факти, приміряючи їх на себе і набуваючи неоціненного досвіду взаємодії з оточуючими людьми.

— Крім того, — додає Ольга Іванівна, — при вступі до школи багато наших дітей уже вміють читати й рахувати. Офіційної вказівки про те, що діти мають вміти це робити до школи, немає. Та в садку є заняття, які передбачають підготовку до навчання читанню. Діти мають знати певну кількість звуків — голосні й приголосні, вміти складати склади. Вихователі повинні навчити їх зливати склади в слова. І все. Та оскільки звуковимовленню приділяється велика увага, то вихователям набагато простіше навчити дітей, з’єднавши звуковий аналіз слів із читанням.

Далеко не в усіх батьків є можливість віддати дитину в приватний дитячий садок. Частіше маля (особливо до трьох років) намагаються віддати в садок ближче до дому. Проте й біля дому таких дитячих установ може бути кілька. Як визначитися, на що варто звертати увагу насамперед?

Ольга Степура вважає, що в хорошому садку має бути на рівні й матеріальна база, і керівник, і кухарі, а найголовніше — педагогічні кадри, оскільки дошкільна установа тримається головним чином на особистості вихователя. Готувати дитину до дитячого садка необхідно заздалегідь: познайомити її з обстановкою, із вихователями, нянькою. Залишити маля в групі спочатку на кілька годин, а потім поступово збільшувати цей час.

Боятися, що дитя хтось скривдить, не слід. Воно має навчитися захистити себе. Дошкільник освоює світ, у який прийшов і в якому житиме, намагається його зрозуміти, засвоїти прийняті моделі поведінки та взаємодії з оточуючими. І що раніше йому вдасться це зробити, тим природніше пройде процес адаптації.

Якось я почула таку фразу: «Дітей потрібно вчити усьому, зокрема, і повазі, любові до ближнього, інакше прийдуть інші вчителі і навчать ненависті». Ну а чому може навчити дитину вулиця?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво