«MAY DAY» - Соціум - dt.ua

«MAY DAY»

8 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 8 лютого-15 лютого

Влітку минулого року місцеве радіо передало виступ глави Чернігівської облдержадміністрації Миколи Бутка, який висловив офіційну позицію губернської влади стосовно нашої газети...

Влітку минулого року місцеве радіо передало виступ глави Чернігівської облдержадміністрації Миколи Бутка, який висловив офіційну позицію губернської влади стосовно нашої газети. Не заперечуючи жодного з оприлюднених нами фактів про стан справ в області, губернатор назвав «Дзеркало тижня» «брудометом» і «кривим дзеркалом». Діяльність же репортерів, які не бажають закривати очі на численні зловживання та порушення законів із боку місцевого керівництва, визначив як «оплачене замовлення». Від звернення до суду із позовом про наклеп нас утримала лише глибока переконаність у тому, що газетна стаття — більш гідна зброя журналіста, ніж стаття Кримінального кодексу. Зроблений з ефіру запис губернаторської ескапади зайняв місце в нашому архіві на полиці безстрокового збереження. Повернутися до цієї архівної сторінки змушує наступне.

Нещодавно нам на стіл лягло адресоване в «ДТ» колективне звернення чернігівських радіожурналістів. Крик про допомогу — те саме, що сигнал «Мей дей», чи SOS, який передається судном, що гине, на аварійній хвилі. Співробітники державного радіо звернулися в газету, віддану анафемі за допомогою їхньої ж радіостанції обласним керівництвом, просячи захисту від сваволі. Проаналізувавши додані до листа документи та перевіривши факти, які містяться в ньому, у нас виникло відчуття на кшталт «дежа вю», чи синдрому хибної пам’яті. Кадрова чистка, подібна за масштабами і наслідками до тої, яка відбувається нині, була в історії чернігівського радіокомітету лише одного разу — 1935 року. Саме розправа над звинуваченими в націоналізмі та шкідництві редакторами й кореспондентами ЧОРКА (так тоді називалося облрадіо) послужило сигналом до справжнього полювання на відьом, яке розгорнулося після цього на всіх станціях української радіосистеми та завершилося кривавим «процесом Всеукраїнського радіокомітету». Відрізняється те, що відбувається нині, від того, що сталося тоді, тим, що в 30-ті маховик репресій розкрутився явно за розпорядженням зверху. Чернігівські карателі лише першими відреагували на команду «фас!». А так повністю все збігається: і цілком порівняна кількість потерпілих, і формальні приводи до розправ, і справжня причина (яка полягала в тому, щоб обмежити доступний журналістам «сектор свободи» до надто малої величини).

Щоб не бути голослівними, вибірково процитуємо документальні матеріали, які додаються до листа.

«До Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення — від працівників Чернігівської обласної державної телерадіокомпанії (в тому числі колишніх).

Звернення

Просимо звернути увагу на ситуацію, що склалася на Чернігівському обласному радіо. За останні кілька місяців тут з роботи звільнилися шестеро редакторів з одинадцяти. Найближчим часом збираються піти ще двоє журналістів і один з кращих звукооператорів. Все це є наслідком непрофесійного керування редакційним процесом і зневажливого ставлення до підлеглих заступника голови ОДТРК з радіомовлення Сергія Микитовича Гайдука, який створив морально і фізично нестерпні умови для нормальної роботи колективу. Результатом повної дезорганізації роботи редакції стали численні помилки, а часом і вихід недостовірної інформації в ефір. Запис інформаційних програм, якість яких значно впала, відбувається з грубими порушеннями технологічного процесу. Із обласного ефіру майже повністю зникли тематичні передачі, не відводиться часу журналістам на підготовку аналітичних і критичних матеріалів». (Звернення підписано п’ятьма співробітниками.)

…Побиття кадрів на чернігівському радіо в жорстокі 30-ті теж відбувалося приблизно так само. Спочатку редакційний колектив загнали в стан перманентного мандражу, хронічного страху перед завтрашнім днем, що неминуче призводить до накладок і помилок в ефірі. Потім, проаналізувавши під відповідним кутом зору передачі редактора художнього відділу Ніцая (ім’я цієї, очевидно, талановитої та суб’єктивно чесної людини розчинилося в часі), звинуватили його та його колег Рафальського, Тимошенка, Фединченка, Бутка (як бачите — постраждалих тоді було все-таки менше!) в усіх смертних гріхах. Потім настав час оргвисновків і кадрових перестановок.

Може, привід безробіття, який навис над нашими сучасниками, і не такий страшний, як тінь меча тоталітарних каральних органів. Однак підсумки того, що сталося, не надто різняться. Як і майже сімдесят років тому — значна аудиторія відмежовується від можливості почути інформацію про реальний стан справ в області на місцевій радіохвилі. Нинішній слухач голосує проти цього лайливими листами та масовою відмовою від провідного радіомовлення — основного засобу доставки державних радіограм на Чернігівщині. Через специфічний рельєф і географічне становище райцентрів повноцінно замінити мережне радіо ефірним на Поліссі навряд чи вдасться. Виправити стан справ нині уже досить складно: за законом Паркінсона, такий розвал установ є необоротним. Останнім часом Чернігівщина дала масу тому прикладів: почни перелічувати все — від колишніх індустріальних гігантів союзного значення до регіональної торговельної палати та закладів культури — сторінки не вистачить! Однак розібратися у тому, що сталося, потрібно.

«...Розпочалося все понад рік тому, коли по редакції поповзли чутки про можливу заміну керівництва. Обласне радіо дійсно цього потребувало, бо ентузіазму до його реформування згідно з сучасними вимогами у нашого 65-річного керівника вже не було… генеральному директорові ОДРТК доля обласного радіо була абсолютно байдужою… Звістка про те, що на посаду заступника генерального директора з радіомовлення буде призначено керівника прес-служби облдержадміністрації Сергія Микитовича Гайдука, приголомшила всіх, хто його знав. А знали його тут добре, бо саме з радіо розпочинав він свою журналістську діяльність. Знали також і про його подальшу кар’єру...» (Наведені далі відомості про С.Гайдука повністю достовірні, проте з етичних міркувань ми визнали за необхідне їх опустити. — В.Ф., І.Х.). Фрагмент, що цитується, взятий нами з офіційного листа редактора Чернігівської облтелерадіокомпанії Наталії Потапчук.

…Є формулювання, яке дозволено вживати банківським службовцям, котрі засвідчують персону клієнта — «особисто відомий». Так вийшло, що специфіку роботи Чернігівського обласного радіо один із авторів цих рядків вивчив зсередини. Першу виробничу практику проходив там на посаді редактора «Останніх новин».

Тоді, наприкінці 80-х (ще до того, як радіокомітет очолив літній конформіст, якого згадувала в зверненні редактор Н.Потапчук), життя редакції підпорядковувалося кільком неписаним твердим принципам. І голова комітету письменник Б.Наріжний керувався цими правилами нарівні з усіма.

Ніколи не використовувати службове становище в особистих цілях (табу це нікого не тяжіло: життя і без того було цікавим. Щире бажання зробити щось корисне та надія на добрі переміни, які прийшли разом з перебудовою, тією чи іншою мірою опанували кожним).

Ніколи не простягати руку за «лівою копійкою» (без сумніву, журналіста, який за плату назвав чорне білим, колеги перестали б упізнавати в коридорі).

Не бути боягузом. (Слова «я не згодний» стали на летючках тих років звичайною справою. Проблемна рубрика «Гострий сигнал» звучала майже щодня, перемежовуючись із прочуханками від партійного керівництва — але такі синці сприймалися як відзнака. Вибачте, це не ми критикуємо вас. Ви самі себе критикуєте. «Зробіть щось гарне — похвалимо», — приблизно однаково відповідав Б.Наріжний начальникам різних рангів, «які наїзжали» на нього після передачі. Цілком ймовірно, цей, зовсім не святий і не ідеальний керівник, знати не знав про американського теоретика журналістського розслідування Дж.Еверетте, який стверджував, що запорукою успіху найскладнішого і небезпечного завдання є впевненість репортера в редакційній підтримці. Та, не володіючи теорією, на практиці робив саме так.)

У тому радіо — у можливості без стукоту розкрити будь-які двері (крім, хіба що дверей, над якими горів напис «мікрофон включений»), у ввічливих табличках апаратно-студійного комплексу «Сторонніх просимо не заходити» (жодного тобі хамського «Вхід заборонений!»), у непорівнянній за напругою з газетною (кілька випусків на день), але захоплюючій праці, у майже альпіністському почутті взаємовиручки і підтримки було щось провінційне, проте дуже гарне. Ким же треба бути і як постаратися, щоб усе це перетворити на пекло... І головне: навіщо, кому така метаморфоза знадобилася? Що не слухачам — так це точно. Колись вони зверталися в громадську приймальню радіокомітету, як до вищої інстанції справедливості. І писали листи ведучим, немов друзям. А тепер...

— Скажіть, будь ласка, вам доводилося розбиратися зі скаргами на якість мовлення?

— Так, я розслідувала одне таке звернення, яке надійшло на ім’я заступника глави облдержадміністрації Коваленка. Його передали нам для уточнення: чи відповідають особистості заявників реальним авторам тексту.

— Ну і що?

— Усе вірно. Кажуть, слухати ваше радіо неможливо! Один офіціоз: «в адміністрації» і «в адміністрації»... Суха місцева політика. Запропонувала їм висловити свої побажання в мікрофон, відповідають: «Нам це не потрібно. Ви краще з прогнозу погоди свої передачі розпочинайте. Все одно, крім метеозведення, у вас нічого цікавого не буде». Ну, ми тепер так і робимо.

— А як вам працюється на радіо, ну ось особисто вам?

— Вибачте, не хочу про це телефоном. У кімнаті — люди...

(З розмови з редактором чернігівської телерадіокомпанії Ганною Жагловською, людиною — підкреслимо, — яка листів у «ДТ» не підписувала. Від душі сподіваємося, що відвертість її, так само як і інших наших співрозмовників, не стане приводом для додаткових гонінь.)

Якщо глянути на стан справ у радіокомпанії збоку, то може здатися, що те, що відбувається, повністю упирається в людський чинник. Скинули з апарату держадміністрації в керівне крісло «парашутиста», той почав усіх під нові поняття підводити, зав’язався клубок особистих конфліктів... Воно так, звичайно, але не зовсім. Сергій Гайдук на обласному радіо — людина не нова. Співпрацював із редакцією ще тоді, наприкінці літа 80-х. Ми його добре пам’ятаємо. Писав переважно про спорт. Темами, масштабнішими та гострішими, ніж провінційний футбольний матч, не захоплювався. Та ставилися до нього добре. (Взагалі позаштатний кореспондент за тих років міг заробити більше редактора: обмежень на розмір гонорару для перших не існувало.) Начебто ні з ким не сварився. І точно не сварився! Колектив невеличкий, усі про всіх усе знали... З чого б це йому ось так запросто, не отримавши цінних вказівок і благословення зверху, узяти на себе гріх кадрового розвалу не найгіршої в країні радіостанції? Наступити на горло, серед інших, тим, хто возився з його не завжди досконалими матеріалами, доводячи їх до необхідного рівня? Усе стає на свої місця, якщо оцінити логіку подій із позицій суто професійних.

На що скаржаться зацьковані радіорепортери? На дефіцит часу, який виключає можливість займатися критичними матеріалами. Вони не просто залякані. Вони загнані. Штучно створений кадровий дефіцит визначає позамежні службові навантаження. («Ньюс стейшн», радіокомпанія новин — адже це не дешева «ефемка», де один тік-жокей може «забити» кілька годин мовлення «коктейлем» із музики й анекдотів. В інформаційного формату зовсім інші вимоги.)

Чим відрізняються критичні радіоматеріали від нейтральних і позитивних? Тим, що вони — якщо, звичайно, це не брудний злив компромату — найвитратніші за часом і зусиллями, хоч і виграшні з погляду рейтингу. Це тамаді пробачать, якщо в заздравиці він імена-прізвища переплутає. У проблемному радіорепортажі незначна обмовка може стати предметом судового переслідування. Факти потрібно там вивіряти із шерлокхолмсовською лупою в руках. Лише найсерйозніші зарубіжні телерадіомовці можуть дозволити собі ставку на жанр ексклюзивного журналістського розслідування. Займаються такою роботою найчастіше відразу кілька людей, серед яких юристи та експерти в досліджуваній галузі. Зате коли подібний сюжет виходить в ефір, конкуренти можуть відпочивати й репутація каналу зміцнюється надзвичайно. До речі, у радіожурналіста, який спробував подібний (загалом, напевно, це єдине, що виправдовує існування професії) стиль, набагато важче відібрати свободу відстоювати свої погляди, ніж, скажімо, у газетяра чи телевізійника. На його боці — цілий арсенал невербальних виразних засобів: інтонація, музика, акустична партитура. Він наділений багатою можливістю висловити істину, минаючи слова. Додати передачі «непідцензурного» звучання, використовуючи особливі монтажні композиційні прийоми. (Що й намагалися, очевидно, зробити в тридцяті редактор художнього відділу Ніцай та його колеги — коли можливість говорити правду нормальною людською мовою в них відібрали. За що їх і зжили зі світу.) Коли-небудь ми повернемося до долі цих людей: справді, вони варті окремої розмови. А поки що зазначимо ось які факти, які заслуговують нашої уваги.

Одним із перших при новому керівнику залишив радіо фейлетоніст Павло Повод. Журналіст, чий ефірний імідж (створений завдяки гострим конфліктним нотаткам) був у відомому сенсі обличчям радіостанції.

Фонотека, яка є в розпорядженні редакції, не використовується за призначенням. Як випливає з колективного звернення в «ДТ», редакторам заборонене самостійне музичне оформлення передач. Займається цією справою довірена особа Сергія Гайдука Ігор Чайка. Жодні заперечення проти алогічного використання (чи невикористання) фондових записів до уваги не беруться. Слід зауважити, що називають Чайку звукорежисером (хоч колись такої посади на чернігівському радіо не було). Не знаємо, який смисл вкладає в це слово нинішнє керівництво радіокомпанії, але взагалі звукорежисер, він же тонмейстер, він же радіофоник, він же звукоінженер (у різних країнах і за різних часів ця посада по-різному називалася) — особа суто підпорядкована і ніде, крім як у Чернігові, питання, що перебуває в безпосередній компетенції редактора (продюсера, автора) програми, вирішувати не уповноважена.

…Точні, майже хірургічні надрізи: усунення найкомпетентніших, здатних до аналітичного мислення фахівців, створення в колективі обстановки «керованого конфлікту», тотальний контроль над стилістичним вирішенням радіопередач... З боку здається — набір випадків. Та об’єктивно вони знищують навіть гіпотетичну можливість існування творчої професійної свободи.

Одним із способів перевірки достовірності фактів, викладених в адресованій «ДТ» скарзі, ми обрали уважне (так зване «редакторське») прослуховування місцевих передач. Жах. Перші ж випуски розставили усе на свої місця. Все — страшенний затиск і втома співробітників — просто випирає з кожної статті. Ось приклад: головний інформує слухачів про скаргу пацієнтів обласної лікарні на холод у палатах. Потім звучить запис телефонної розмови з медичним начальником, який упевнено каже, що в лікарні тепло. Тема закрита. У світлі цього коментарю хворі виглядають дурнями, які звернулися за підтримкою, чи брехунами. Адже обласне радіо та обласна лікарня на одному тролейбусному маршруті знаходяться! Кілька зупинок без пересадки! З’їздити туди, подивитися, як там — тепло, холодно, голодно, ситно — нічого не варто.

Мабуть, нижче за це вже не опустишся. Подібні матеріали виникають лише в одному випадку: коли нічим заткнути «діру» в інформаційному випуску. Текучка (до речі, улюблене слівце одного з колишніх чернігівських радіокерівників) набуває напору та швидкості Гольфстріму, змиваючи залишки уявлень про професіоналізм і здоровий глузд. Між іншим, будь-який психолог підтвердить: за умов безупинного, штучно створюваного стресу навіть у найрозумніших притупляється гострота інтелекту. Людьми, які перебувають у такому стані, легко керувати. Вони втрачають здатність міркувати. Від них не доводиться чекати жодних несподіванок, крім випадкових «ляпів», які, загалом, неприємні керівництву менше, ніж грамотний, чесний, але такий, що не піддається диспетчеруванню, прямий контроль висвітлення щоденних подій. Якщо це було метою, яка стояла перед екс-зав.прес-службою облдержадміністрації С.Гайдуком, то він із своїм завданням, поза всяким сумнівом, впорався.

«...Облрадіо з засобу масової інформації обласного масштабу перетворилося деякою мірою на радіо обласної адміністрації чи, точніше, на радіо для чиновників. Більша частина ефірного часу тепер іде на висвітлення робочих нарад чиновників усіх рівнів. Поздоровляючи 15 листопада працівників радіо з професійним святом, заступник голови облдержадміністрації М.Литвинов дав високу оцінку перемінам, які сталися на обласному радіо: «Збираюся вранці на роботу, а радіо мені нагадує, які наради будуть сьогодні в нас. Це так зручно». Обласна рада образилася: «Як же так? А ми?» — і попросила Гайдука висвітлювати діяльність і його районних підрозділів. Гайдук, звичайно, відмовити не зміг». (З колективного звернення співробітників обласної радіокомпанії в редакцію «ДТ».)

До сказаного є сенс додати оcь що. У переданій нам папці з документами знаходяться також інші свідчення, які характеризують діяльність нового керівника обласного радіо. Йдеться про вільності чисто фінансові, які становлять, скоріше, інтерес для правоохоронних органів, ніж для нас. Не беремося ні заперечувати, ні підтверджувати, ні навіть оприлюднювати ці свідчення. Перевіряти подібні речі в журналістів немає повноважень. Якщо цією іпостассю зацікавляться наділені відповідними правами посадові особи, готові передати всі матеріали, які потрапили до нас, в їхнє розпорядження. Втім, є найсерйозніші підстави припускати, що згадані вище свідчення не будуть затребувані. У будь-якому випадку, на чернігівському рівні. Оскільки (були б раді помилитися, але куди від фактів дінешся?) будь-які, найбрудніші, скандальні, компрометуючі подробиці не є в очах обласного керівництва достатньою підставою для притягнення до відповідальності людей, підібраних за принципом особистої відданості.

Створюється враження, що менш міцна репутація в начальника того чи іншого рівня, то більше подобається він вищим регіональним інстанціям.

Не стомлюватимемо читача перерахуванням наших статей, жодний рядок з яких не був спростований — а й заходів жодних за собою не спричинив. Ось лише один, недавній, приклад.

Восени минулого року був пограбований Чернігівський художній музей. Пошкоджені неоціненні експонати. Нам удалося документально довести, що пограбування стало наслідком злочинної халатності керівництва управління культури облдержадміністрації. Що пряма підтримка недержавних організацій, які спритно відтяли в музею корисну площу (керівник однієї з цих фірм організував пограбування, керівник іншої — нехлюйським ставленням, яке важко пояснити, до елементарних заходів безпеки забезпечив злочинцям цю можливість), ігнорування висновків комісії Мінкульту, яка попереджала про можливе пограбування, призначення директором музею абсолютно некомпетентної людини І.Ральченко, педагога, який не відбувся (яка теж розпочала свою діяльність з переслідування найкваліфікованіших фахівців!) не вкладається у рамки здорового глузду. Чи мала ця стаття хоч якийсь вплив на керівника управління культури О.Васюту? Жодного. Нещодавно на адресу редакції «ДТ» на управління культури знову надійшла скарга. Цього разу з облдрамтеатру. Понад півтори сотні підписів (серед тих, хто підписався, — народний артист України В.Васильєв). Йдеться про незрозумілі пригоди призначених для театру коштів.

Що ж, будемо розбиратися й у цій історії. Без особливої надії на результат, але з впевненістю в праві газетярів розголошувати подібні факти.

Що ж до тих, хто звернувся до нас із проханням професіонально допомогти чернігівським радіожурналістам, то ми гідно оцінили їх вчинок. Обравши в захисники з усіх українських видань «ДТ», вони тим самим підбили точний підсумок офіційному виступу губернатора з приводу нашої газети, який прозвучав поза їх волею в регіональному ефірі. Щиро сподіваємося, що наша стаття допоможе якщо не виправити стан справ, то хоча б розставити необхідні крапки над «і». Хоча як люди, які віддали радіомовленню чимало років, розуміємо, що деякі речі не мають зворотного ходу. Довіру аудиторії легко втратити, завоювати ж її знову (особливо на тлі конкуренції, що загострилася, із боку приватних радіостанцій) — майже неможливо. Втім ті, хто підписав лист, знають про це не гірше, ніж ми.

«Стільки обурених дзвінків радіослухачів, як протягом 2001 року, раніше не було. Обурювалися дикторами, однобоким висвітленням злободенних тем, музичними передачами... Авторитет облрадіо впав не лише в радіослухачів, а й у респондентів і рекламодавців...» (З колективного звернення в редакцію газети «ДТ», підписаного нинішніми і колишніми співробітниками обласної державної телерадіокомпанії).

… Однією з основних тез чернігівського регіонального керівництва, що регулярно озвучується слухняними місцевими ЗМІ, є думка про небувалий економічний і соціальний підйом в області. Тим часом, за даними демографів, Чернігівщина, один із найблагодатніших кутків України, стає практично непридатною для виживання. Величезний демографічний дефіцит пояснюється не лише більшою смертністю, ніж народжуваністю, а й негативним сальдо міграції. Люди виїжджають до інших регіонів країни і за її межі. Колишніх земляків сьогодні можна зустріти всюди — від Португалії та Аргентини — до Білорусії.

Як же треба не любити свій край, свою країну, свій народ, щоб віддати перевагу не реальним спробам що-небудь змінити на краще, а старому середньовічному методу відсікання голів тим гінцям, які приносять людям хоч і погані, але правдиві вісті...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво