Першість перекладу українською мовою Святого Письма і «Слова о полку Ігоревім», перший прозовий твір на «довбушевську» тему, перша читанка для дітей... І смерть у неповні 32 роки. Останнє місце перебування священика-поета - село Новосілки, нині Буського району на Львівщині. Після нього не залишається навіть фото чи графічного зображення. Тому образ Шашкевича є чисто символічним. Портрет класика української літератури створено за розповідями і за портретом сина Володимира.
Нещодавно у видавництві «Місіонер» (м. Львів) вийшла книжка Романа Лубківського про подвижника української нації «Камертон Шашкевича».
- Романе Мар’яновичу, чим українці завдячують Маркіяну Шашкевичу?
- На початку XIX ст. в Галичині панував абсолютизм Австро-Угорської монархії. Все було чітко регламентовано, питання мови українців загнано у невідомість. І ось юний семінарист вирішує змінити цю ситуацію. Він очолює групу собі подібних за настроями, почуваннями і вони створюють гурток «Руська трійця». Маркіян Шашкевич орієнтувався на українськість, яка вже була заманіфестована Тарасом Шевченком. Доля повелася дуже жорстоко як з одним, так і з другим. Шевченко був засланий у десятилітню солдатську неволю, а Шашкевич - в убогі парафії, де страждає від злиднів і хворіє і вмирає молодим, так і не розкривши на повну силу багатогранного свого таланту.
Але те, що встиг зробити - універсальне надбання нашої літератури. Неоціненна заслуга Шашкевича і в тому, що народна мова з-під селянської стріхи утвердилася як літературна. Завдяки цьому в її середовищі формувалися ідеї національного відродження, набуття втраченої державності. Третє, не менш важливе - Шашкевич творив українську церкву за традицією, за культурою, орієнтуючись на великі національні святині та цінності, які йшли з Києва. Писав про давні часи, говорив про козацьку державність, про звитяжність цієї сили, яка тримала Україну в орбіті європейського інтелектуального мислення.
У дивовижному творі, досі належно не оціненому - «Псалмах Русланових» (згадаймо, що у Шевченка є «Псалми Давидові») Шашкевич говорить про те, що його національна свідомість така сильна і така міцна, що нагадує Бескид. Каже, що якщо не будеш вірний цій вірі, любові, то вітер рознесе тебе, як безіменний порох, степами України.
- Як він здобував освіту?
- Насамперед, це була самоосвіта. Вчився у дяка у Білому камені. Потім була Бережанська гімназія, дуже сувора школа. Якщо дитина сказала слово рідною мовою, їй на шию прив’язували важку таблицю. Щось подібне до волячого ярма. І вона мусила доти носити, поки іншого не впіймають на цьому гріху. У Львові ходив до бібліотеки, що була поруч із семінарією на вулиці Коперника. Збереглися записи про книги, якими він користувався.
- Із Шашкевичем пов’язують започаткування національного відродження у Галичині. Чи цей шлях був прямим і рівним?
- Через 50 років після смерті М.Шашкевича у село Новосілки приїхала група львівських студентів, діячів «Просвіти», які прийняли його патріотичну естафету. Однак далі значна частина громадськості йде шляхом «народовським», тобто орієнтованим на національну ідею, інша - манівцями «твердоруськости», політичного москвофільства.
На той час у гру були включені три політичні сили. З одного боку - Австро-Угорщина, яка не хотіла віддати цього шматка України, з іншого - Польща, яка була зацікавлена, щоб утвердитися тут після її розвалу, і Росія, яка поширювала свою сферу впливу. Такі були реалії.
Шашкевичівська лінія, вірніше, інтерпретації і фактичне продовження її - теж не завжди була однозначною. Мабуть, найяскравішим послідовником Шашкевича був І. Франко, котрий піднявся над «народницько-просвітительським» трактуванням спадщини засновника і лідера «Руської
трійці». І коли у другій половині XIX ст в Галичині сформувалися потужні сили національного відродження, які кореспондували з Наддніпрянською Україною, ім’я Шашкевича постає поруч з іменем Шевченка і Франка. У селянських хатах, окрім святих, на покутті були портрети цих світочів. Коли треба було йти з села Підлисся, де він народився, на Білу гору для участі в традиційній маніфестації на честь Апостола національного відродження, поліція всіма силами селян стримувала. Тоді люди домовлялися, і в когось палили клуню, а в іншого - стареньку причепу. Поліція кидалася з’ясовувати, чому пожежа, люди йшли вшановувати Шашкевича, а потім гуртом відбудовували спалене.
Вплив Шашкевича був такий потужний, що своїм прикладом він змусив вірян говорити з Господом рідною мовою. Відтак інші священики перейняли цю естафету і греко-католицька церква стала національною.
- Звідки у молодій людині такий дар?
- Часом бувають дивовижні речі, коли навіть невелике творче обдарування набуває феноменального, сказав би, пророчого характеру. У часи реальної загрози для рідного народу і таланти, і особистість гартується, як про це казав сам Маркіян: «В огні нещасть кріпне криця душ». Друга особливість феномену Шашкевича - широта світогляду, енциклопедична освіченість. Шашкевич добре знав усю слов’янську і давньослов’янську літературу. Добре знав латину, польську, читав чеською, російською.
Шашкевич увесь час працював під тиском. Виданий ним альманах «Русалка Дністровая» було заборонено лише за кілька неточностей, які видались владі підозрілими. Про нього розпускають легенди. Реакціонери польського штибу, які хотіли знівелювати українськість, погрожують йому фізично. Запускають легенду, що ніби-то він їде до Бродів, де зустрічається з російським консулом і отримує від нього срібло. А він бідний з тих парафій нікуди не вилазив. Його друг Микола Устиянович запрошує в гори до себе «на жентицю» (сироватку), щоб йому полікувати легені, а він не може поїхати, бо не має грошей. У іншому листі нарікає, що бракує йому збіжжя засіяти нивку. Зате про ниву духовну говорить оптимістично: «Сіймо, а збирати будем».
- Відомо, що М.Шашкевича не підтримав навіть його рідний батько.
- Стосовно того, що М.Шашкевича не підтримав навіть його батько, то для нього адміністративне покарання сина було психологічним ударом, компрометацією священицтва. Воно мало й політичний відбиток. Тоді в Галичині були заворушення і впливи відчувалися у середовищі семінаристів. Одні виступали радикалами пропольської, а інші, як М.Шашкевич - за прорусинську орієнтації. Тоді національне поняття сприймали не лише через церкву, а й через мову, якою спілкувалися священики. А спілкувалися нерідною мовою. У священичих родинах були архаїчні устої і відповідна поведінка. А тут раптом така новина. Батько боявся за свого сина, за добре ім’я своєї родини. Психологічна травма призвела до передчасної смерті батька. Маркіян тяжко пережив цю втрату. Без всякого сумніву, це позначилося на його здоров’ї.
Але найбільше його мучило не родинне, а ширше - загальноукраїнське становище: адже Україну, розділену між двома
імперіями, було гноблено і соціально, і національно, і духовно. Маркіяну інколи здавалося, що його зусилля в справі національного усвідомлення, яке панувало у «Руській трійці», не давали жаданих результатів. Звідси сумні настрої, безрадісність у його творах.
Однак у його програмному творі - сонеті «До» він говорить:
Хто вміє? хто вдасть? -
Ум сильний, високий,
Ум, що го вічна доброта повила,
Ум, що го красна природа зростила,
Ум, яких мало,
хотя й світ широкий,
Душа,
що в грудях твоїх ся з’явила,
Що мене знова
з світом подружила.
1833
Поет бачив, як поводяться наші історичні сусіди - чехи, болгари, серби, угорці... Він був прихильником національного відродження. Орієнтувався на часи Київської Русі, козаччини, коли держава мала свої владні атрибути державності, міжнародний авторитет...
- Чи не занадто ідеалізуємо особистість Маркіяна Шашкевича?
- Мені ця людина імпонувала тим, що була одержима не лише своїм ремеслом. М.Шашкевич бачив значно ширше і глибше, ніж багато сучасників. Він із жахом запитував себе, чому його народ опинився у такій безвихідній ситуації? У час бездержавності він творить інтелектуальний образ майбутньої Української держави.
- Говорячи про М.Шашкевича, чомусь забувають про Якова Головацького та Івана Вагилевича.
- Кожен з них був визначною особистістю. Я.Головацький писав поезії, займався науковою, видавничою, перекладацькою діяльністю. Те ж саме можна сказати про І.Вагилевича. Але це були люди більше науково-дослідницького покликання. Вони не мали тієї стійкості, національної одержимості, яку мав Маркіян Шашкевич. Зокрема, Головацький у зрілому віці відходить від колишніх позицій і починає їх критикувати. Закінчує свій шлях поза батьківщиною, забутий і своїми, і чужими. Вагилевич був ближчим до Шашкевича, але пізніше він опинився під польським впливом. Це призвело до того, що історія розвела учасників славної «Руської трійці».
- Чи правда, що з особистих речей Шашкевича нічого не збереглося?
- Свого часу було відновлено садибу діда Шашкевича у Підлиссі Золочівського району. Вона умовна, бо відновлена за давніми аналогіями. Але реальними є місцеві дуби, які тягнуть воду. Є Підлисецька гора, оспівана Маркіяном Шашкевичем. Зате в селі Нестаничі (нині Радехівський район), де він тяжко бідував, збереглася церква. Незабутнім є куточок землі, де була його хата. Тут встановлено дзвіничку з металевим дзвоном. Чому з металевим? Бо після Шашкевича залишилося лише кілька побутових дрібниць і найцінніша річ - камертон. Він видає звуки, що їх чув Шашкевич. Він хвилює, тривожить і нас.
На щастя, збереглася частина архіву письменника - автографи віршів, перекладів, листів, нотаток, чернетки статей, записи фольклору.
Перед Нестаничами була Гумниська. З цього села походить іконостас, перед яким молився о. Маркіян. Нині відновлений талановитими львівськими реставраторами, його готують передати до церкви св. Духа у Львові, котру незабаром буде відбудовано.
Третє місце проживання Шашкевича - село Новосілки. Тут буде поставлено пам’ятник біля школи, яка носить його ім’я. Також відновлено стару школу, у якій буде експозиція про останні роки життя М.Шашкевича. І, нарешті, село Деревня (Радехівський район), де він жив із дружиною Юлею. У цьому селі повністю збереглася плебанія XIX ст. - архітектура, планування, ландшафт, старовинні дерева, яким по 300-500 років.
- Чим цікаві пам’ятники Шашкевичу?
- Насамперед, кожен з них є певним символом. Скажімо, найголовніший - на Личаківському кладовищі у Львові. Він оберігає останки Маркіяна, його сина Володимира і дружини Юлії. Це своєрідний символ родинності.
Пам’ятники у Підлиссі, Києві, Львові, Золочеві, Бережанах є символами патріотичної незламності Маркіяна. Цікавий пам’ятник встановлено на Покутті, є вони також у Римі та Вінніпезі. Але чи не найвищим пам’ятником-символом безсмертя Маркіяна Шашкевича є хрест на Підлисецькій горі, встановлений у 1911 році. Це потужна конструкція за аналогами Ейфелевої вежі. У радянські часи його хотіли знести, але щось перешкодило. І залишили, бо він служив як військовим, так і геодезичним орієнтиром. А для нас Шашкевич зараз орієнтир духовний.
- Наскільки повними є видання творів М.Шашкевича?
- На превеликий жаль, найповнішим є зібрання столітньої давності (підготовлене і видане Михайлом Возняком). Одним із найкращих дослідників творчості Маркіяна Шашкевича є Михайло Шалата, який живе у Дрогобичі. Нині він працює над найповнішим виданням, куди будуть включені проповіді отця Маркіяна, переклади Святого Письма, фольклорні записи. Михайло Йосипович готує до друку і «Шашкевичівську енциклопедію».
- Ви також долучені до цієї теми. Ваша книжка на нещодавньому «Книжковому форумі» отримала персональну відзнаку. Але вона чи не єдина, присвячена М.Шашкевичу. У чому нині його актуальність?
- Постать Шашкевича сьогодні актуальна як ніколи. Мовно-культурні загрози нікуди не поділися. Мене особисто турбує нерозуміння у верхніх ешелонах влади значення місії Маркіяна Шашкевича. Маємо реальну, світлу, чисту постать, яку високо цінив Іван Франко. Чомусь у радянські часи було легше переконати владу провести його ювілей у Києві, Москві, Мінську. Особисто я вручив листа президенту Віктору Януковичу у Пересопниці з конкретним проханням підписати указ про цю дату. 200 років - це знакова дата.
- Чи буде якесь рішення про його святкування?
- Якщо воно й буде, то мало що дасть. Його повинні були прийняти хоча б рік чи півроку тому. Нещодавня постанова Верховної Ради України про відзначення «Руської трійці», прийняття «через силу» і, можливо, завдяки сміхотворному тлумаченню депутата М.Чечетова, що утвердження... означає «Русскую тройку»(?!), лише документує неповороткість, цинізм і примітивність законодавчої влади, котра не тямить нічого ні в культурологічній проблематиці, тим більше не розуміє (і не хоче розуміти!) ні історичної, ні гуманітарної важливості цієї людини для нашого суспільства та й для світової культури. Згадайте нещодавні ювілеї Адама Міцкевича та Юліана Словацького. Ці дати стали тріумфальними для усієї Польщі. Ювілей Гоголя Росія провела на дуже високому рівні. Річ не у тім, щоб перегорнути листок календаря, а щоб звернутися до ювілейних дат і зрозуміти їх важливість для нашого духовного буття. Зрозуміти, чим віє від цих дат, які імпульси, потрібні для розвитку держави, йдуть від них. А вони необхідні для вирішення пекучих проблем, для з’ясування українського місця у європейському і світовому культурному просторі. А Маркіян Шашкевич позитивно відповідає на всі ці запитання.