Маркіян Шашкевич — той, хто говорив з Господом…

Поділитися
Виповнилося 200 років з дня народження видатного українського літератора.

Першість перекладу українською мовою Святого Письма і «Слова о полку Ігоревім», перший прозовий твір на «довбушевську» тему, перша читанка для дітей... І смерть у неповні 32 роки. Останнє місце перебування священика-поета - село Новосілки, нині Буського району на Львівщині. Після нього не залишається навіть фото чи графічного зображення. Тому образ Шашкевича є чисто символічним. Портрет класика української літератури створено за розповідями і за портретом сина Володимира.

Нещодавно у видавництві «Місіонер» (м. Львів) вийшла книжка Романа Лубківського про подвижника української нації «Камертон Шашкевича».

- Романе Мар’яновичу, чим українці завдячують Маркія­ну Шашкевичу?

- На початку XIX ст. в Га­личині панував абсолютизм Австро-Угорської монархії. Все було чітко регламентовано, питання мови українців загнано у невідомість. І ось юний семінарист вирішує змінити цю ситуацію. Він очолює групу собі подібних за настроями, почуваннями і вони створюють гурток «Руська трійця». Маркіян Шашкевич орієнтувався на українськість, яка вже була заманіфестована Тарасом Шевченком. Доля повелася дуже жорстоко як з одним, так і з другим. Шевченко був засланий у десятилітню солдатську неволю, а Шашкевич - в убогі парафії, де страждає від злиднів і хворіє і вмирає молодим, так і не розкривши на повну силу багатогранного свого таланту.

Але те, що встиг зробити - універсальне надбання нашої літератури. Неоціненна заслуга Шашкевича і в тому, що народна мова з-під селянської стріхи утвердилася як літературна. Завдяки цьому в її середовищі формувалися ідеї національного відродження, набуття втраченої державності. Третє, не менш важливе - Шашкевич творив українську церкву за традицією, за культурою, орієнтуючись на великі національні святині та цінності, які йшли з Києва. Писав про давні часи, говорив про козацьку державність, про звитяжність цієї сили, яка тримала Україну в орбіті європейського інтелектуального мислення.

У дивовижному творі, досі належно не оціненому - «Псал­мах Русланових» (згадаймо, що у Шевченка є «Псалми Давидо­ві») Шашкевич говорить про те, що його національна свідомість така сильна і така міцна, що нагадує Бескид. Каже, що якщо не будеш вірний цій вірі, любові, то вітер рознесе тебе, як безіменний порох, степами України.

- Як він здобував освіту?

- Насамперед, це була самоосвіта. Вчився у дяка у Білому камені. Потім була Бережанська гімназія, дуже сувора школа. Якщо дитина сказала слово рідною мовою, їй на шию прив’я­зу­вали важку таблицю. Щось подібне до волячого ярма. І вона мусила доти носити, поки іншого не впіймають на цьому гріху. У Львові ходив до бібліотеки, що була поруч із семінарією на вулиці Ко­пер­ника. Збереглися записи про книги, якими він користувався.

- Із Шашкевичем пов’язують започаткування національного відродження у Галичи­ні. Чи цей шлях був прямим і рівним?

- Через 50 років після смерті М.Шаш­ке­вича у село Ново­сілки приїхала група львівських студентів, діячів «Просві­ти», які прийняли його патріотичну естафету. Однак далі значна частина громад­ськості йде шляхом «народовським», тобто орієнтованим на національну ідею, інша - манівцями «твердоруськости», політичного москвофільства.

На той час у гру були включені три політичні сили. З одного боку - Австро-Угорщина, яка не хотіла віддати цього шматка України, з іншого - Польща, яка була зацікавлена, щоб утвердитися тут після її розвалу, і Росія, яка поширювала свою сферу впливу. Такі були реалії.

Шашкевичівська лінія, вірніше, інтерпретації і фактичне продовження її - теж не завжди була однозначною. Мабуть, найяскравішим послідовником Шашкевича був І. Франко, котрий піднявся над «народницько-просвітительським» трактуванням спадщини засновника і лідера «Руської
трійці». І коли у другій половині XIX ст в Галичині сформувалися потужні сили національного відродження, які кореспондували з Над­дніп­рян­ською Україною, ім’я Шашкевича постає поруч з іменем Шевченка і Франка. У селянських хатах, окрім святих, на покутті були портрети цих світочів. Коли треба було йти з села Підлисся, де він народився, на Білу гору для участі в традиційній маніфестації на честь Апос­то­ла національного відродження, поліція всіма силами селян стримувала. Тоді люди домовлялися, і в когось палили клуню, а в іншого - стареньку причепу. Полі­ція кидалася з’ясовувати, чому пожежа, люди йшли вшановувати Шашкевича, а потім гуртом відбудовували спалене.

Вплив Шашкевича був такий потужний, що своїм прикладом він змусив вірян говорити з Господом рідною мовою. Відтак інші священики перейняли цю естафету і греко-католицька церква стала національною.

- Звідки у молодій людині такий дар?

- Часом бувають дивовижні речі, коли навіть невелике творче обдарування набуває феноменального, сказав би, пророчого характеру. У часи реальної загрози для рідного народу і таланти, і особистість гартується, як про це казав сам Маркіян: «В огні нещасть кріпне криця душ». Друга особливість феномену Шашке­ви­ча - широта світогляду, енциклопедична освіченість. Шашке­вич добре знав усю слов’янську і давньослов’янську літературу. Добре знав латину, польську, читав чеською, російською.

Шашкевич увесь час працював під тиском. Виданий ним альманах «Русалка Дністровая» було заборонено лише за кілька неточностей, які видались владі підозрілими. Про нього розпускають легенди. Реакціонери польського штибу, які хотіли знівелювати українськість, погрожують йому фізично. Запускають легенду, що ніби-то він їде до Бродів, де зустрічається з російським консулом і отримує від нього срібло. А він бідний з тих парафій нікуди не вилазив. Його друг Микола Устиянович запрошує в гори до себе «на жентицю» (сироватку), щоб йому полікувати легені, а він не може поїхати, бо не має грошей. У іншому листі нарікає, що бракує йому збіжжя засіяти нивку. Зате про ниву духовну говорить оптимістично: «Сіймо, а збирати будем».

- Відомо, що М.Шашкевича не підтримав навіть його рідний батько.

- Стосовно того, що М.Шаш­­кевича не підтримав навіть його батько, то для нього адміністративне покарання сина було психологічним ударом, компрометацією священицтва. Воно мало й політичний відбиток. Тоді в Га­личині були заворушення і впливи відчувалися у середовищі семінаристів. Одні виступали радикалами пропольської, а інші, як М.Шашкевич - за прорусинську орієнтації. Тоді національне поняття сприймали не лише через церкву, а й через мову, якою спілкувалися священики. А спілкувалися нерідною мовою. У священичих родинах були архаїчні устої і відповідна поведінка. А тут раптом така новина. Батько боявся за свого сина, за добре ім’я своєї родини. Психологічна травма призвела до передчасної смерті батька. Маркіян тяжко пережив цю втрату. Без всякого сумніву, це позначилося на його здоров’ї.

Але найбільше його мучило не родинне, а ширше - загальноукраїнське становище: адже Ук­раї­ну, розділену між двома
імперіями, було гноблено і соціально, і національно, і духовно. Мар­кія­ну інколи здавалося, що його зусилля в справі національного усвідомлення, яке панувало у «Русь­кій трійці», не давали жаданих результатів. Звідси сумні настрої, безрадісність у його творах.

Однак у його програмному творі - сонеті «До» він говорить:

Хто вміє? хто вдасть? -
Ум сильний, високий,

Ум, що го вічна доброта повила,

Ум, що го красна природа зростила,

Ум, яких мало,
хотя й світ широкий,

Душа,
що в грудях твоїх ся з’явила,

Що мене знова
з світом подружила.

1833

Поет бачив, як поводяться наші історичні сусіди - чехи, болгари, серби, угорці... Він був прихильником національного відродження. Орієнтувався на часи Київської Русі, козаччини, коли держава мала свої владні атрибути державності, міжнародний авторитет...

- Чи не занадто ідеалізуємо особистість Маркіяна Шаш­кевича?

- Мені ця людина імпонувала тим, що була одержима не лише своїм ремеслом. М.Шаш­кевич бачив значно ширше і глибше, ніж багато сучасників. Він із жахом запитував себе, чому його народ опинився у такій безвихідній ситуації? У час бездержавності він творить інтелектуальний образ майбутньої Україн­ської держави.

- Говорячи про М.Шашкевича, чомусь забувають про Якова Головацького та Івана Ва­гиле­вича.

- Кожен з них був визначною особистістю. Я.Головацький писав поезії, займався науковою, видавничою, перекладацькою діяльністю. Те ж саме можна сказати про І.Вагилевича. Але це були люди більше науково-дослідницького покликання. Вони не мали тієї стійкості, національної одержимості, яку мав Мар­кіян Шашкевич. Зокрема, Голо­ваць­кий у зрілому віці відходить від колишніх позицій і починає їх критикувати. Закінчує свій шлях поза батьківщиною, забутий і своїми, і чужими. Вагилевич був ближчим до Шашкевича, але пізніше він опинився під польським впливом. Це призвело до того, що історія розвела учасників славної «Руської трійці».

- Чи правда, що з особистих речей Шашкевича нічого не збереглося?

- Свого часу було відновлено садибу діда Шашкевича у Підлиссі Золочівського району. Вона умовна, бо відновлена за давніми аналогіями. Але реальними є місцеві дуби, які тягнуть воду. Є Підлисецька гора, оспівана Маркіяном Шашкевичем. Зате в селі Нестаничі (нині Ра­дехів­ський район), де він тяжко бідував, збереглася церква. Не­за­бутнім є куточок землі, де була його хата. Тут встановлено дзвіничку з металевим дзвоном. Чому з металевим? Бо після Шашкевича залишилося лише кілька побутових дрібниць і найцінніша річ - камертон. Він видає звуки, що їх чув Шашкевич. Він хвилює, тривожить і нас.

На щастя, збереглася частина архіву письменника - автографи віршів, перекладів, листів, нотаток, чернетки статей, записи фольклору.

Перед Нестаничами була Гумниська. З цього села походить іконостас, перед яким молився о. Маркіян. Нині відновлений талановитими львівськими реставраторами, його готують передати до церкви св. Духа у Львові, котру незабаром буде відбудовано.

Третє місце проживання Шашкевича - село Новосілки. Тут буде поставлено пам’ятник біля школи, яка носить його ім’я. Також відновлено стару школу, у якій буде експозиція про останні роки життя М.Шашкевича. І, нарешті, село Деревня (Радехів­ський район), де він жив із дружиною Юлею. У цьому селі повністю збереглася плебанія XIX ст. - архітектура, планування, ландшафт, старовинні дерева, яким по 300-500 років.

- Чим цікаві пам’ятники Шаш­кевичу?

- Насамперед, кожен з них є певним символом. Скажімо, найголовніший - на Личаківському кладовищі у Львові. Він оберігає останки Маркіяна, його сина Володимира і дружини Юлії. Це своєрідний символ родинності.

Пам’ятники у Підлиссі, Киє­ві, Львові, Золочеві, Бережа­нах є символами патріотичної незламності Маркіяна. Цікавий пам’ятник встановлено на Покут­ті, є вони також у Римі та Вінні­пе­зі. Але чи не найвищим пам’ят­ни­ком-символом безсмертя Мар­кія­на Шашкевича є хрест на Під­лисецькій горі, встановлений у 1911 році. Це потужна конструкція за аналогами Ейфелевої вежі. У радянські часи його хотіли знести, але щось перешкодило. І залишили, бо він служив як військовим, так і геодезичним орієнтиром. А для нас Шашкевич зараз орієнтир духовний.

- Наскільки повними є видання творів М.Шашкевича?

- На превеликий жаль, найповнішим є зібрання столітньої давності (підготовлене і видане Михайлом Возняком). Одним із найкращих дослідників творчості Маркіяна Шашкевича є Ми­хай­ло Шалата, який живе у Дро­го­­бичі. Нині він працює над найповнішим виданням, куди будуть включені проповіді отця Маркія­на, переклади Святого Письма, фольклорні записи. Михайло Йо­си­пович готує до друку і «Шаш­кевичівську енциклопедію».

- Ви також долучені до цієї теми. Ваша книжка на нещодавньому «Книжковому форумі» отримала персональну відзнаку. Але вона чи не єдина, присвячена М.Шашке­вичу. У чому нині його актуальність?

- Постать Шашкевича сьогодні актуальна як ніколи. Мовно-культурні загрози нікуди не поділися. Мене особисто турбує нерозуміння у верхніх ешелонах влади значення місії Маркіяна Шашкевича. Маємо реальну, світлу, чисту постать, яку високо цінив Іван Франко. Чомусь у радянські часи було легше переконати владу провести його ювілей у Києві, Москві, Мінську. Особисто я вручив листа президенту Віктору Януковичу у Пересопниці з конкретним проханням підписати указ про цю дату. 200 років - це знакова дата.

- Чи буде якесь рішення про його святкування?

- Якщо воно й буде, то мало що дасть. Його повинні були прийняти хоча б рік чи півроку тому. Нещодавня постанова Вер­хов­ної Ради України про відзначення «Руської трійці», прийняття «через силу» і, можливо, завдяки сміхотворному тлумаченню депутата М.Чечетова, що утвердження... означає «Русскую тройку»(?!), лише документує неповороткість, цинізм і примітивність законодавчої влади, котра не тямить нічого ні в культурологічній проблематиці, тим більше не розуміє (і не хоче розуміти!) ні історичної, ні гуманітарної важливості цієї людини для нашого суспільства та й для світової культури. Згадайте нещодавні ювілеї Адама Міцкевича та Юліана Сло­вацького. Ці дати стали тріумфальними для усієї Польщі. Юві­лей Гоголя Росія провела на дуже високому рівні. Річ не у тім, щоб перегорнути листок календаря, а щоб звернутися до ювілейних дат і зрозуміти їх важливість для нашого духовного буття. Зрозуміти, чим віє від цих дат, які імпульси, потрібні для розвитку держави, йдуть від них. А вони необхідні для вирішення пекучих проблем, для з’ясування українського місця у європейському і світовому культурному просторі. А Маркіян Шашкевич позитивно відповідає на всі ці запитання.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі