Маркіян ЛубкІвський: на потьомкінські села на місцях нехай не розраховують - Соціум - dt.ua

Маркіян ЛубкІвський: на потьомкінські села на місцях нехай не розраховують

3 червня, 2011, 12:21 Роздрукувати Випуск №20, 3 червня-10 червня

30 травня в Києві було представлено другого національного спонсора Євро-2012 — ВАТ «Укртеле­ком».

© Андрій Товстиженко, ZN.UA

30 травня в Києві було представлено другого національного спонсора Євро-2012 — ВАТ «Укртеле­ком». Директори УЄФА, які відвідали цього тижня Україну, залишилися задоволені перебігом підго­товки. Отож за рік до старту Євро-2012 уже зрозуміло, що турнір залишається в Україні. Що фінал відбудеться в Києві. Що всі основні вимоги УЄФА до стадіонів, аеропортів, готелів і тренувальних баз буде виконано. Але диявол, як відомо, криється в дрібницях. І якщо не звернути на них уваги сьогодні, вони можуть стати тією самою ложкою дьогтю, яка запросто зіпсує все свято. Про ризики, загрози та способи розв’язання проблем розповідає директор турніру Євро-2012 в Україні Маркіян ЛУБКІВСЬКИЙ.

— Маркіяне, 8 червня почина­ється відлік останнього року підготовки. Пройдімося по чотирьох містах, які його приймають. Отже, Львів.

— Тут цілий клубок відкритих питань, який може розв’язатися одномоментно або затягтися ще тугіше. Центральна тема, на якій нині сфокусовано всю увагу, — це, природно, Львівський стадіон. Передусім ідеться про завершення будівництва. На жаль, дуже багато часу було змарновано. Згідно з початковим планом стадіон мав бути збудований уже давно. У цьому зв’язку ситуація ще недавно залишалася критичною. Але треба віддати належне будівельникам, новому уряду і нацагентству, завдяки яким темпи значно прискорилися.

Нині треба не тільки завершити будівництво самого стадіо­ну, а й упорядкувати прилеглу територію, створити дорожню інфраструктуру. Міська влада повинна чітко розуміти, що саме, крім стадіону, буде на цій тери­торії. Це те, про що нині веде мо­ву УЄФА. Тобто не просто провести турнір і забути. А щоб по­тім і територія, і стадіон продовжували розвиватися. Важливо мати бачення розвитку цього мікрорайону.

— А міська влада це розуміє?

— Мені складно відповісти на це запитання. Поки що місто виношує плани.

— Так, але залишився рік…

— Я маю на увазі перспективу розвитку. А сьогодні ми гово­ри­­­мо про завдання-мінімум — добудувати стадіон і облаштува­ти прилеглу територію. Друге питання в цьому клубку — як уп­равляти стадіоном. Слава Богу, уп­равлінська команда, нехай і з істотним запізненням, але з’яви­ла­ся. А на час турніру управління відбуватиметься спільно з УЄФА. Але що буде після турніру — незрозуміло. Неясно, хто на цьому стадіоні гратиме. «Карпати» гратимуть чи ні? А якщо «Карпа­ти» гратимуть на цьому стадіоні, то хто гратиме на стадіоні «Украї­на»? Поки що відповіді на це запитання ми не отримали.

— Тобто ви побоюєтеся, що після Євро-2012 львівський стадіон може виявитися такою собі валізою без ручки?

— Така загроза існує. Адже стадіон — це дуже серйозний і дуже витратний у своєму утри­манні об’єкт. У перспективі він повинен іще й приносити прибуток. Потрібна концепція розвитку, як це відбувається в усьому світі. Також у клубку львівських проблем — питання транспортної інфраструктури. Спробуйте нині проїхатися львівськими дорогами... Адже і українські, і іноземні вболівальники повинні не прос­то приїхати до Львова, а й добратися додому живими і на своїх нерозбитих машинах.

Ці дороги потрібно побудувати. Ми сьогод­ні кажемо, що Львів виконує умови УЄФА стосовно розміщення. Так, це правда. Але левова частка номерного фонду — у Трускавці. Центр управління буде розміщено в готелі «Леополіс» у Львові, але частина цільових груп УЄФА житиме в Трускавці, куди теж треба нормально добратися. До того ж очікується, що до Львова прибуде багато вболівальників з Польщі, а це — автотранспорт, тобто і пропускні пункти, і митниця, і виділені смуги на кордоні, і логістика пересування великої кількості людей і транспорту через кордон. Це мегапроект! А деякі чиновники досі розуміють це досить туманно.

— Складається враження, що йдеться як мінімум про Євро-2015… Рік до турніру, а чиновники, немов їжаки в тумані…

— Ні, більшу частину завдань уже вирішено. Але зробити треба ще дуже багато. Ну, наприклад, забезпечити турнір автобусами. У Львові є ЛАЗ, але ви поцікавтеся в мера, скільки Львів закупив автобусів. Донецьк автобуси закупив. Харків закупив. Що у Львові — неясно. Хоча вони чудово розуміють, що людям потрібен комфортний транспорт, а не побиті маршрутки.

— А що з аеропортом?

— Термінал побудовано, зараз тривають внутрішні роботи. Але знову ж таки — питання з опера­ційним управлінням. Аеро­порт повинен функціонувати і після Євро-2012, і вже сьогодні треба думати про розширення географії польотів. Адже до хо­рошої теорії про те, що Львів — це туристична Мекка України, му­симо додати практичну конк­ретику. Почати вже сьогодні привчати туристів до того, що до Львова можна легко й комфорт­но потрапити повіт­рям. Скажімо, прилетіти з Відня або Варшави на прем’єру в оперний театр, провести тут уїк-енд і полетіти назад. Потрібно вже зараз заводити у Львів і лоукости, і чартери, і регулярні рейси. Питань, яких не можна вирішити, немає. Але часу залишається дедалі менше й менше.

— Повторюся — львівська влада це розуміє?

— Я б дуже хотів, щоб кожне приймаюче місто продукувало ідеї та енергію. Але на сьогодні, поки віце-прем’єр Колесніков не дасть імпульс, нічого не відбувається.

— Але він же не може весь час ходити за усіма з палицею?

— І я не можу. Але дивіться, що відбувається. Приїжджає віце-прем’єр до одного з міст і каже чиновникам: ось тут буде автовокзал, тут, скажімо, естакада і так далі... І всі з ним мовчки погоджуються, хоча напевне не погодилися б, якби мали альтернативний план розвитку міста. Ми ж не просто організовуємо футбольний турнір. Вирішуються набагато глобальніші питання. Йдеться про виведення країни на зовсім інший цивілізаційний рівень, а особливого ентузіазму на місцях я не бачу.

— Зі Львовом зрозуміло. Точніше, не зовсім зрозуміло. Що в Донецьку?

— У Донецьку на сьогодні найбільша проблема з розміщен­ням цільових груп. Вимога УЄФА стосовно півфіналу — це трохи більш як 5,5 тис. готельних номерів. Поки що є приблизно 1600. За кращих сценаріїв ми можемо додати ще приблизно 1000 номерів. Хоча міська влада давала гарантії, що всі недобудо­вані об’єкти буде здано. І це я кажу тільки про сім’ю УЄФА. Отже, проблема є. У Донецьку унікальний стадіон, один з найкращих у Європі. Відмінний менеджмент. Але при цьому До­нецьк не є туристичним центром. Він не привабливий для туристів. Доглянутий, чистий індустрі­альний центр, але без туристичних традицій. Але ж там відбува­тимуться і чвертьфінал, і півфі­нал. Уявляєте собі кількість убо­лі­вальників, зокрема й фанів, без квитків. Так, Донецьк і «Донбас Арена» мають досвід проведення матчів Ліги чемпіонів, але з переважною більшістю своїх уболівальників. А якщо в півфінал вийдуть збірні, скажімо, Німеччини і Голландії…

— Не кажучи вже про те, що й сам Донбас шалено футболізований…

— Так. Плюс під боком безвізова Росія, звідки теж приїде сила-силенна людей, які захочуть просто поринути в атмосферу чемпіонату такого рів­ня. Отже, якщо Львів — це вбо­лівальники в основному з Заходу, то Донецьк і Харків — це переважно Схід плюс багато чартерів з Європи. Отож основна проблема Донецька — розміщення. І знову ж таки — дороги.

— Так, але є ще й «дрібнички». На кшталт перекладу тих-таки вуличних покажчиків хоча б англійською мовою…

— Звісно, європейці кирилицею не читають. От у Львові центр міста вже обладнано покажчиками і кирилицею, і латиницею. Європейці, до речі, не зрозуміють, чому в наших метро, на вокзалах і в аеропортах заборонено фотографувати. Вду­майте­ся, в Україні досі діє антишпигунська радянська норма 30-х років минулого століття!

Маєте рацію, все треба продумати до дрібниць. Я розумію, що всім не догодиш, але передбачити всі ризики ми зобов’язані. Причому багато проблемних питань не в компетенції УЄФА. Ці наші особисті проблеми і відповідальність, що лежить нині на уряді, повинні розділити й приймаючі міста.

Уряд докладає неймовірних зусиль для того, щоб забезпечити повне фінансування проекту, а на місцях повинні забезпечити решту. Від харчування і тих-таки покажчиків латиницею до обміну грошей. Не кажучи вже про медичне забезпечення, адже це теж зона відповідальності міської влади... Місцевий оргкомітет відповідає за медичне забезпечення цільових груп, але при цьому надає підтримку владі в організації належного забезпечення в містах, де це питання теж до кінця ще не відпрацьовано. Дуже цікаво було спостерігати реакцію чиновників, коли Борис Колесніков запитав, якими картами прийматимете оплату в лікарнях — Master-card чи Visa?.. Адже для Європи в цьому немає нічого незвичного, вони із цими картами народжуються.

У нас іноді складно провести межу відповідальності між структурами в центрі. Але те, що за комфортне перебування уболі­валь­ників відповідає виключно місцева влада, обговоренню не підлягає.

— Зрозуміло, що про відкритий саботаж на місцях нині не йдеться. Навряд чи серед чиновників знайдуться камікадзе. Але у ваших словах є елемент тривоги…

— Я думаю, що головною причиною такої тривоги є нерозуміння багатьма чиновниками справжніх масштабів проекту. І це головне. Ну немає в Україні традицій проведення таких заходів! Зате є радянська традиція готувати все в авральному порядку.

— Плюс любов до потьомкінських сіл…

— Але з УЄФА потьомкінські села не пройдуть, повірте. При­чому йдеться не тільки про УЄФА. До нас невдовзі приїдуть представники французьких міст, які прийматимуть наступне Євро. Хоча в них турнір буде в 2016 році, вони подивляться, як ми проводимо підготовку. Вивчатимуть наш досвід і робитимуть для себе висновки. Бо кожен наступний турнір має бути кращим за попередній. Тож на потьомкінські села на місцях нехай не розраховують.

— То як усе-таки вирішу­вати­меться питання з браком готельних номерів у Донець­ку? Чартери на матч з Києва й назад, про які Борис Колесні­ков казав «ДТ» торік?

— Так, але не тільки. Треба знайти способи добудувати все, що залишилося недобудованим. Спробувати відшукати всі готелі, що з якихось причин не потрапили в поле зору. Треба, очевидно, задіяти й швидкісний заліз­нич­ний транспорт при розмі­щенні частини цільових груп у Дніпропетровську — на матч у Донецьк можна буде комфортно добратися за 2,5—3 години.

— Донецький аеропорт?

— Будівництво йде швидкими темпами. 27 травня почалася сертифікація злітно-посадкової смуги. Я вірю, що, як і у Львові, тут буде вирішено питання з подальшим управлінням. Тобто в Донецьку немає питань з аеропортом, стадіоном і тренувальними базами. Місце для фан-зони виділено в парку Щербакова. У сухому залишку — розміщення цільових груп. Ну, й дороги.

— Їдемо до Харкова.

— У Харкові запущено новий термінал аеропорту. У стадії ре­конст­рукції старий корпус, також будується тимчасовий термі­нал і закінчується будівництво злітно-посадкової смуги. На стадіоні завершується реконст­рук­ція, яка проводиться і від­повідно до вимог УЄФА, і бачення для когось «божевільного» Олександра Ярославського (генеральний інвестор і куратор підготовки Харкова до Євро-2012. — А.К.), котрий з власної ініціативи вкладає в підготовку до турніру величезні гроші. Він стелить на «Металісті» най­сучас­ні­ший у Європі газон. З власної ж ініціативи роз­ши­рює тренувальну базу «Ме­таліста». Адже команди різні, а Ярославський тепер зможе прийняти в повному складі збірну (не називатиму країни), з якою прибуває дуже багато супроводжуючих осіб. Що знову ж працює нам у плюс. До того ж Ярос­лавський з нуля будує п’яти­зірковий готель, який уже законтрактований під міні-штаб-квартиру УЄФА. До то­го ж він реконструював і стадіон «Динамо». Тобто ство­рив іще одну трансферну базу, яка повністю відпо­відає стандартам УЄФА.

— Що залишається?

— Передусім дороги, яких у місті практично немає. І знову ж таки, спільні проблеми. З тим самим зрозумілим європейцям дорожнім орієнтуванням…

— А як же кільцева дорога?

— Те, що зробили кільцеву дорогу, дуже велика справа. Але залишаються проб­леми внутріш­ньо­міських магіст­ралей, того ж таки проспекту Гагаріна, який веде з аеропорту на стадіон. Вла­да Харкова обіцяє, що все буде зроблено, і ми їй хочемо вірити. Знаєте, якщо чесно, то я мрію про той момент, коли влада у приймаючих містах у відповідь на мої запитання дасть одно­значні відповіді і скаже: слухай, Лубківський, не витрачай на нас часу, у нас усе нормально…

— А готелі в Харкові, крім того, який будує Ярославський?

— За загальною кількістю номерів тут невеликий дефіцит. Бракує насамперед п’ятизіркових. Але ми вважаємо, що в цілому в Харкові великих проблем немає.

— Плюс фан-зона на одній з найбільших площ Європи.

— Так. До того ж за рік до початку турніру стартує програма оформлення міст. Це й аеропорти, і стадіони, і фан-зони. Повір­те, це буде здорово й дуже красиво.

— І от з Харкова ми прибуваємо до Києва. Прилітаємо в Бо­рис­піль, і відразу виникає від­чуття прифронтової зони. Тому що ці моторошні черво­но-білі бетонні лабіринти свід­чать виключно про підви­щену терористичну загрозу…

— Згоден. Я такого не бачив у жодному аеропорту світу…

— Я вже не кажу про свавілля з боку таксистів… Чому в терміналі А пункт сервісу таксі заламує несосвітенну ціну до центру Києва? А натовпи приватних візників, які тероризують пасажирів у залі прильоту? Адже це — обличчя міста, країни. Хтось за це відповідає?

— По-людськи можна зрозу­міти цих людей, які борються за виживання. Але при цьому я не можу собі усвідомити, чому місто і держава не можуть урегулювати це питання. За моєю інформа­цією, нині і в уряді, і в містах, які приймають чемпіонат, триває робота над розв’язанням цієї проб­леми. Так само, як і над іншими проблемами, пов’язаними з роботою «Борисполя». Потрібно від­дати належне команді Руді Верчеллі, колишнього генерального директора аеропорту в Абу-Дабі, який нині працює в Києві. З одного боку, він бачить той хаос, що панує в нас, а з іншого — привносить культуру цивілізо­ваних авіаперевезень. Це стосу­ється й організації пасажиро­потоків, і вирішення дуже болючих для України проблем з безпекою багажу, і спрощення роботи прикордонних служб та мит­ниці, і створення комфорт­них умов для людей з обмеженими можливостями... Це теж дуже важливо. Адже в Україні ніколи не замислювалися про проблеми інвалідів у транспорті.

В УЄФА дуже сподіваються, що всі об’єкти, включаючи й аеропорт «Бориспіль», стосовно яких уряд давав гарантії, будуть побудовані і введені в експлуа­тацію до кінця цього року. Для стадіонів у Львові і Києві — це 15 і 30 жовтня, а для аеропортів — кінець грудня.

— Київ — місто фіналу. Кульміна­ції турніру. При цьому весь цей час саме Київ був най­проб­лемнішим містом. Що неодноразово ставило під загрозу проведення турніру в Україні.

— Слава Богу, ситуація змі­ни­лася. І мені здається, що сьо­годні з боку міської влади — і глави КМДА Попова, і його зас­тупника Голубченка — є повне розуміння всіх нагальних проблем, де найголовніша — це НСК «Олімпійський». Київ — єдине місто, де стадіон втиснутий у центр мегаполіса між будинками, тому організація руху великих мас людей вимагає додаткових зусиль і окремого планування. Що ж до розміщення, то для цільових груп УЄФА необхідно 7300 номерів. На сьогодні є близько 6200. Проте з урахуванням будівництва готелів, думаю, можна вийти навіть на профіцит. Ще одне серйозне питання: організація автобусних перевезень людей за маршрутом Київ—Бориспіль. Поки що стабільної циркуляції автобусів немає. Але робота триває.

— А як за непростої ситуації зі стадіоном враховуватимуться права тих киян, які в дні чемпіонату перебуватимуть за кермом автомобілів? Адже не секрет, як страждають кияни через перекриття вулиці, коли їдуть наші VIPи. А тут уся Європа...

— Безперечно, ми думаємо про те, щоб створити комфортні умови для всіх. До людей потріб­но ставитися з повагою. І якщо в період матчів центр і перекриватиметься, то обов’язково розроблять об’їзні маршрути, про які водіїв завчасно попередять.

— Я все це м’яко веду до того, що в СРСР у 1980 році під час Олімпіади проблему було розв’язано просто. Зайвих людей — дітей, студентів, пенсіонерів — просто виганяли з Москви.

— Цього, певна річ, не буде. Адже це таке саме потьомкінське село…

— Ну добре, перейдемо до деталей. Фан-зона?

— Фан-зона в Києві буде розташована по Хрещатику — від майдану Незалежності, де буде встановлено сцену, до вулиці Богдана Хмельницького.

— Тренувальні бази?

— Жодної проблеми. Є база «Динамо», стадіон «Оболонь», ста­діон «Динамо», база податко­вої академії в Ірпені…

— Ще одна больова точка — безпека на стадіонах, де не буде міліції, а тільки стюарди і волонтери. В що це може вилитися, ми нещодавно бачили на прикладі розправи дина­мівсь­ких ультрас над стюардами.

— Ми за те, щоб на стадіоні всі почувалися комфортно. А міліція може бути дражливим чин­ником. З іншого боку, візь­міть «Донбас Арену», де працюють тільки стюарди, — там не було жодної сутички.

— Подивився б я на фанів «Шахтаря», які ризикнули б улаштувати погром на «Донбас Арені»…

— Зрозуміло, що вертикаль футбольної влади в Донецьку жорсткіша, але дуже багато там було зроблено завдяки правиль­ній організації роботи. І нам пот­рібно все це врахувати перед ухваленням ВР нового закону про безпеку в місцях проведення спортивних змагань. Сподіває­мося, що депутати за нього проголосують до літніх канікул.

— А що із загальною безпекою? А то вже чути розмови, мовляв, навіщо нам турнір, який приверне до України увагу міжнародного тероризму.

— Запобігання терористичним атакам є однією зі складових загальнодержавної концепції безпеки та правопорядку, розробка якої нині завершується.

— Ідеться тільки про українські спецслужби?

— Ні. Співробітництво ведеться на дуже серйозному міжнародному рівні. Окремо розробляються спільні дії між ключовими структурами України і Польщі, які відповідають за безпеку. Повірте, іде дуже кропітка внутрішня робота, отже, приводів для тривог немає.

— Але є ще один чинник. Полі­тичний. Я маю на увазі втручання в процес підготов­ки представників КПУ, які після подій 9 Травня у Львові заявили, що Євро-2012 у Льво­ва потрібно відібрати. І навіть зібралися з цього приводу писати листа Платіні. До того ж планується не менш бойове 22 червня. Що, знову ж, навряд чи пройде повз УЄФА.

— Знаєте, в УЄФА настільки ретельно моніторять усе, що відбувається в обох країнах, що я іноді просто вражений їхньою поінформованістю…

— Ну, Львів можна було особливо й не моніторити…

— Я не хочу заглиблюватися в політичну складову. Тим паче що проект Євро-2012 абсолютно аполітичний. Але водночас тут зачіпаються питання безпеки. Хоча КПУ, поруч з іншими політичними силами, які входили в 2007 році в парламент, давала УЄФА письмові гарантії, що не тільки всіляко сприятиме ор­ганізації та проведенню турніру в Україні, а й жодним чином не використовуватиме Євро-2012 для реалізації своїх політичних цілей. До речі, на початок цього тижня ніякого листа від комуніс­тів до УЄФА не надходило, отже, це просто політичний блеф.

— А на дирекцію турніру, тобто на вас, вони теж не виходили?

— Ні. Я вже не кажу, що ця безвідповідальна заява комуніс­тів викликала хвилювання в Одесі і Дніпропетровську. Мер Одеси Костусєв уже заявив, що готовий побудувати нову злітно-посадкову смугу. Мало того, що за рік це нереально, так і в УЄФА ніхто не планує відбирати у Львова Євро-2012.

— Я розумію, що ні дирекція, ні УЄФА зупинити протистояння не в силах. Але ж попереду не тільки 22 червня 2011 ро­ку, а й 9 Травня 2012-го. А ми надто добре знаємо «специфіку» наших політич­них сил.

— Це питання потрібно вирі­шувати на державному рівні на основі загальнонаціонального консенсусу. Шляхів і механізмів більш ніж достатньо.

— А якщо й це не допоможе? Тим паче що в тій-таки Європі в України у зв’язку з отриманням Євро-2012 чимало недоброзичливців, які охоче підхоплять цю тему.

— Я не хочу обговорювати «чорні» сценарії. Тому що в країнах з політичною нестабіль­ністю, яка несе чинники ризику, спортивні турніри такого рівня не проводяться. Але я вірю в здоровий глузд.

— Ви представляєте структуру, перед якою змушені звітувати глави держав. Тобто ви, як очі і вуха УЄФА, та ще й з повноваженнями, є досить незвичним і не найзручнішим явищем для українського істеблішменту. «Дах» Платіні допомагає?

— Якщо відштовхуватися від вашої термінології, то «дах» Платіні тисне. Бо передусім — це величезний тягар відповідаль­ності. З іншого боку, звичайно, допомагає. Оскільки це ще й цін­нісний, якщо хочете цивілізацій­ний, «дах», який дає можливість успішніше боротися з тією пост­радянською чиновницькою заш­карублістю і вузькістю погля­дів, про які я вже казав. Адже УЄФА стосовно України в якомусь плані дублює роль ЄС, куди Україна прагне. Але УЄФА під­тя­гає нас до європейських стан­дартів набагато швидше.

— Оргкомітет з підготовки Ук­раїни до Євро-2012 очолює президент країни. Наскільки часто вам удається доводити своє бачення перебігу підго­товки до відома Віктора Януковича?

— Треба віддати належне: президент тримає на постійному контролі питання підготовки до Євро, дуже предметно розбира­ється в підготовчому процесі. Він чітко розуміє важливість успіш­ної реалізації цього проекту для України. У мене немає проблем з наданням йому інформації — як під час засідань оргкомітету, так і виїзних нарад.

— Ну, добре. Ви обговорили низку гострих моментів. А чи здійснюватимуться потім якісь практичні кроки? Ну, там, звільнити кілька най­більш нетямущих чиновників?

— Поки що про звільнення не йшлося, але багатьох «підліку­вали», що, до речі, відразу позначилося на позитивній динаміці підготовки. Але, знову ж таки, все відбувається з-під палиці, а ми весь час кажемо, що це наш спільний проект. Зрозуміло, що в уряді в мене дуже тісний контакт з віце-прем’єром Борисом Колесніковим, але при цьому мені складно згадати бодай одного профільного міністра, який зателефонував би і з власної ініціативи запропонував зустрі­тися для обговорення поточних проблем.

— А в УЄФА уже відійшли від шоку, який вони відчували перші три роки?

— Зараз, звичайно, відійшли. Але постшоковий стан дається взнаки. Іноді розмова відбува­ється все ще різними мовами, бо в УЄФА ніколи не зрозуміють, чому в нас так важко йдуть на вирішення, здавалося б, елементарно простих питань. Але при цьому вони переконані в тому, що Україна — країна небачених можливостей і з фантастичною перспективою.

— Тобто Платіні вже не так часто кричить it is impossible?

— Тут річ навіть не в емоцій­ності Платіні. Так, він обурювався, переконував, вимагав... Адже ціна питання дуже висока. При­чо­му не в грошовому еквіваленті. Це насамперед питання престижу. І самого УЄФА, і України. Знає­те, в мене іноді виникає від­чуття, що Платіні переживає за долю України набагато сильніше, ніж багато наших чиновників.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво