Манія прослуховування - Соціум - dt.ua

Манія прослуховування

27 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 27 травня-3 червня

«На жаль, за останніх 10—12 років в Україні сформувалася фобія на прослуховування. Люди, які навіть не є носіями державних таємниць, за звичкою говорять пошепки, пишуть одне одному записки...

«На жаль, за останніх 10—12 років в Україні сформувалася фобія на прослуховування. Люди, які навіть не є носіями державних таємниць, за звичкою говорять пошепки, пишуть одне одному записки. Це виглядає кумедно, тому що це вже схоже на якусь хворобу, хоча в цієї хвороби є справді серйозні підстави».

З виступу голови СБ України Олександра Турчинова
на прес-конференції 17.02.2005 р.

Українське суспільство пронизане синдромом незаконного прослуховування. Важко знайти телефонного користувача, який мав би бодай найменшу довіру до конфіденційності своїх розмов, хоча таке право гарантоване кожному. В тому, що навіть стіни можуть мати вуха, громадяни пересвідчувалися неодноразово. Варто згадати гучний скандал із прослуховуванням робочого кабінету самого глави держави, завдяки якому весь світ дізнався не лише про існування такої держави як Україна, а й про заведену при тій владі практику суцільного нишпорення, через що навіть у владних кабінетах спілкування відбувалося переважно завдяки німому обміну записками, а ділові розмови часто-густо переносилися до курилки.

Здається, ні для кого не було таємницею, яка організація в державі здатна повсюдно і безкарно плести павутиння підслухувань. Принаймні у свідомості переважної більшості громадян така роль міцно закріпилася за СБУ.

Ловлю себе на тому, що сказане вище у минулому часі схиляє до думки, буцімто тепер ганебна практика недовіри держави до громадянина і навпаки канула в Лету. Хочеться вірити, що скоро ми прийдемо до цього, безпідставне прослуховування стане вчорашнім днем, а його застосування буде можливим виключно в межах закону.

У кожному разі, сьогоднішня ситуація в правоохоронних органах нагадує процес зламу. І на поверхню починають виходити реальні докази того, як окремі керманичі правоохоронних структур, задовольняючи забаганки владної верхівки, ухвалювали на власний розсуд вольові рішення, грубо порушуючи права та свободи громадян.

На своїй першій прес-конференції новопризначений голова Служби безпеки України Олександр Турчинов повідомив, що очолюване ним відомство порушило кримінальну справу щодо незаконного використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації. Вже стали відомі найпоширеніші схеми, за якими діяли окремі керівники правоохоронних органів. Робилося це приблизно так: при проведенні повної перевірки цілком реальних порушників закону стосовно них, із дотриманням усіх процесуальних вимог, отримувався офіційний дозвіл суду на прослуховування. Однак приховувалася одна непомітна, на перший погляд, деталь: номери телефонів іноді належали політичним лідерам, представникам опозиції тощо.

В інтерв’ю «ДТ» міністр внутрішніх справ Юрій Луценко повідомив, що «прийнято спеціальний наказ про новий порядок використання техніки для прослуховування. Вона опечатується в міністерстві керівником, і її використання узгоджується з міністром або його заступником. А в областях має бути віза начальника управління і представника міністра».

Позитивним аспектом боротьби з тоталітарними принципами минулого є те, що почалася вона з верхівки, і незабаром, сподіватимемося, країна знатиме палких прихильників підкилимових політичних ігор.

Проте цим проблема не вичерпується. Породжену в коридорах влади ганебну звичку протизаконного нишпорення з великим ентузіазмом взяли на озброєння доморощені шерлоки-холмси. Про масштабність цієї технічно-кримінальної епідемії можна тільки здогадуватися.

За словами Юрія Луценка, «техніка для прослуховування взагалі давно перестала бути міліцейським ексклюзивом. За 20 тисяч доларів будь-хто може придбати її. Інша річ, що її незаконне використання, наприклад комерсантами, вкрай важко запеленгувати і, відповідно, — покарати».

Увага. Вас слухають!

Частина спеціалістів схильна вважати, що піонерами незаконного застосування спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (СТЗ) в Україні стали лідери окремих організованих злочинних угруповань, які свого часу «спеціалізувалися» на рекеті та поверненні боргів. У 90-х роках до таких делікатних справ вони почали активно залучати корумпованих або звільнених співробітників правоохоронних органів. Після ліквідації більшості з цих угруповань певна частина їх колишніх учасників легалізувала свою діяльність шляхом заснування недержавних охоронних або детективних структур і нишком продовжувала попереднє заняття.

Проте різкий попит на придбання СТЗ припадає на період становлення і розвитку комерційної діяльності в Україні, коли у представників так званого великого бізнесу виникла потреба в конфіденційній інформації, аби потім, у потрібний момент, узагальнені дані використати для вирішення певних бізнесових проблем шляхом тиску, компрометації та шантажу. І новостворені численні приватні детективні агентства, недержавні охоронні фірми, внутрішні служби безпеки банків, страхові компанії та потужні комерційні підприємства взялися вишукувати найновіші зразки спецтехніки та підбирати кадри з відповідною спецпідготовкою.

Якщо взяти до уваги, що штатні посади у зазначених охоронних структурах обійняли далеко не найгірші вчорашні правоохоронці-оперативники, то можна бути впевненим — до справи підійшли по-професійному. Щоправда, прагнення сповна відпрацювати непоганий заробіток нерідко мають кримінальний відтінок.

Так, три роки тому в одній фірмі зникло три комп’ютери. Підозра керівництва офісу впала на одного з восьми співробітників. Щоб підтвердити здогади, з іншої фірми запросили спеціалістів — колишніх розшуковців. Протягом тижня вони збирали інформацію стосовно підозрюваного у крадіжці: розпитували його близьких знайомих, проводили візуальне спостереження з використанням негласної відеозйомки. Використавши свої невеликі можливості, звернулися по допомогу до колишнього колеги, який на той час ще працював у правоохоронних органах. Той, як згодом з’ясувалося, у ні в чому не винного підозрюваного взяв відбитки пальців і примусово утримував його протягом доби в одному зі службових кабінетів. Після прийняття у 2001 році нового Кримінального кодексу України це була перша, порушена Генеральною прокуратурою України за матеріалами СБУ, кримінальна справа з ознаками злочину, передбаченого ст. 359 (незаконне використання СТЗ) КК України.

За даними спецслужби, лише протягом минулого року і з початку нинішнього центральним та регіональними підрозділами СБ України виявлено близько 30 випадків неправомірного використання СТЗ та стільки ж припинено фактів їх незаконної реалізації. Насправді таких фактів значно більше.

В Україні зазначену спецтехніку виготовляють усього кілька спеціалізованих підприємств, які отримали на це ліцензію від СБУ, і реалізовують виключно спеціальним підрозділам правоохоронних органів та тим структурам, які, згідно із законодавством, мають право на її використання. Як правило, основний канал потрапляння в Україну спецтехніки для незаконного прослуховування —контрабандне ввезення її переважно із сусідніх держав, зокрема з Росії. Виробів із далекого зарубіжжя на вітчизняному ринку практично немає. Головна причина — різні частоти.

Досить часто для незаконного збору інформації використовуються кустарно вироблені місцевими «умільцями» саморобні «жучки», які мало чим відрізняються від виготовлених у промислових умовах, зате значно дешевші. Ці примітивні знаряддя часто пропонують з-під поли торговці на радіоринках. Нескладні конструкції приладів досить прості в користуванні. Скажімо, маскуєте у приміщенні мікрофон, а через 200—300 метрів на певному діапазоні звичайного транзисторного приймача насолоджуєтесь прослуховуванням розмови близьких знайомих або конкурентів, які й гадки не мають, що їхні таємниці стають надбанням сторонніх осіб.

Такий «жучок» малоефективний для серйозної роботи, адже випромінювання в акустичному діапазоні дає можливість усім, хто випадково налаштується на коротку хвилю приймача, долучитися до прослуховування. Його неважко виявити, інколи він проявляється сам. Так, одна з військових частин звернулася до колишнього Українського державного центру радіочастот і нагляду за зв’язком Держкомітету зв’язку та інформатизації з проханням допомогти встановити причину і усунути перешкоди в радіоефірі. Своє обладнання військовики перевірили, ніяких збоїв у його роботі не виявили. Коли до вивчення проблеми підключилися спеціалісти центру радіочастот, з’ясувалося, що в одній із міських квартир у будинку поблизу військової частини в кухонній розетці був передавальний пристрій. Пізніше підтвердилася версія про виключно побутовий характер «спецзаходу»: таким чином господарку помешкання перевіряв на лояльність її прихильник. До речі, у кримінальних справах прості прослуховуючі пристрої майже не фігурують.

Як свідчить практика, об’єктами злочинців стають політики, бізнесмени, співробітники правоохоронних органів та рядові громадяни. Мотиви стеження за ними різні — від комерційного шпигунства, отримання даних щодо методів роботи правоохоронців до банального накопичення інформації побутового характеру.

За незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації КК України передбачено кримінальне покарання (ст. 359). Стаття 182 КК України встановлює відповідальність за порушення недоторканності приватного життя, а ст. 163 — за порушення таємниці телефонних розмов. Запобігати комерційному шпигунству покликана дія ст.231 КК України (незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю). З травня минулого року Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнився статтею 195-5 (незаконне придбання або зберігання СТЗ для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації).

На жаль, встановлена відповідальність за незаконність таких дій не завжди зупиняє правопорушників. У березні минулого року співробітники СБУ в АР Крим викрили факт реалізації спецзасобів негласного отримання аудіоінформації мешканцем Севастополя М., який також пропонував свої послуги з їх встановлення й застосування. У травні того ж року в робочому кабінеті прокурора одного з районів м.Києва було виявлено підслуховуючий пристій, вмонтований в електричний подовжувач. У Дніпропетровській області затримано громадянина С., який збирав інформацію про діяльність місцевого комерційного рекламного агентства з допомогою радіозакладного пристрою, вмонтованого ним у жіночу сумку однієї зі співробітниць цього підприємства. Співробітники УСБУ в Херсонській області викрили і припинили протиправну діяльність міждержавного організованого злочинного угруповання, члени якого впродовж двох років займалися контрабандним ввезенням в Україну обладнання для прослуховування каналів зв’язку із Білорусі.

Остання гучна кримінальна справа завершилася кілька місяців тому. Колишнього професійного військового розвідника, а нині жителя м.Києва В’ячеслава Бурцева впіймали на гарячому правоохоронці Кіровоградської області: під виглядом ремонтного майстра на стовпі до телефонних щитків він під’єднував цифровий диктофон. Суд виніс вирок — три роки позбавлення волі, після апеляції — два роки умовно. При такій поблажливості і такому мінімальному покаранні немає ніякої гарантії, що сорокарічний професійний розвідник не продовжуватиме займатися справою, якою, зрештою, тільки і вміє займатися.

На лезі закону, або
І хочеться, і колеться

За даними експертів, сьогодні в Україні налічується понад дві тисячі різних охоронних фірм, юридичних компаній, так званих «детективних» агентств, із яких близько 300 розміщуються в Києві. У своїй діяльності їхні представники так чи інакше переходять межу дозволеного і допускають факти незаконного збору конфіденційної інформації стосовно окремих громадян та організацій.

Останнім часом правоохоронці спостерігають тенденцію масового оснащення офісів комерційних структур новітніми зразками спецтехніки зарубіжного виробництва. З одного боку, бізнес потребує надійного захисту. На озброєнні окремих фірм — апаратура, здатна на відстані від вібрації віконного скла знімати інформацію, а також фіксувати її з будь-якого звукового джерела. Нові технічні засоби можуть реєструвати факсові повідомлення, всі вхідні та вихідні телефонні дзвінки, визначати тривалість і дату розмови та інше.

Нова техніка широко застосовується в установах та підприємствах, на яких необхідний контроль за діями працівників (диспетчерські служби енергетичних компаній, залізничного та авіаційного транспорту, швидкої допомоги тощо), а особливо в комерційних банках для фіксування повідомлень про втрату кредитних карток, чого, до речі, вимагають міжнародні нормативні акти стосовно банківської діяльності. З іншого боку, керівництво комерційних структур може використовувати такі реєстратори для контролю за працівниками, аби запобігти витіканню конфіденційної інформації та з іншою метою. Можливе також дистанційне підключення до телефонної лінії цих комплексів без погодження з їх власниками. В такій ситуації потрібне чітке, регламентоване законодавством визначення: чи можна взагалі застосовувати у виробничих цілях технічні засоби, що кваліфікуються як спецтехніка, і подавати це як залучення новітніх науково-технічних розробок, чи за такі дії має автоматично наставати кримінальна відповідальність як за неправомірний збір інформації та порушення конституційних гарантій прав громадян.

Деякі фахівці вважають, що той чи інший технічний пристрій може бути віднесений або не віднесений до техніки негласного отримання інформації, залежно від способу його застосування. Наприклад, реєстратори аудіоінформації правомірно використовувати у випадках, коли всі працівники комерційної структури попереджені про запис їхніх службових телефонних розмов і письмово дали на це свою згоду. У зв’язку з цим постає запитання: як бути в ситуації, коли інша особа телефонує до цього офісу (або звідти телефонують їй) і про негласну фіксацію розмови не здогадується?

Спеціалісти пропонують запровадити поняття «гласний запис телефонних розмов», як у Великобританії та Німеччині, законодавчі акти яких зобов’язують заздалегідь попереджати двох абонентів телефонної розмови про її запис. У ФРН, наприклад, у разі запису телефонної розмови подається спеціальний звуковий сигнал. На бланках ряду англійських фірм і компаній вказані контактні телефонні номери, під якими зазначено, що розмови можуть контролюватися відповідно до законодавства країни. Розширити повноваження на право прослуховування телефонних розмов прагнуть спецслужби Бельгії, мотивуючи це боротьбою з тероризмом. Відповідний проект закону вже проходить редакторську правку і до кінця поточного року буде направлений до федерального парламенту. Якщо законопроект затвердять, право прослуховувати бельгійців отримають військова та цивільна спецслужби. А поки що дозвіл на здійснення таких заходів тут видається виключно слідчим суддею.

В українському суспільстві також назріла потреба визначитися із правомірністю застосування спецтехніки на державному рівні й чітко зафіксувати це у законодавстві. До речі, згідно з постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна», таким заходом, що обмежує можливість порушення конституційних прав громадян, є віднесення СТЗ негласного отримання інформації до видів майна, які не можуть перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, юридичних осіб, недержавних форм власності, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Особи, які розробляють, виготовляють та продають спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації без відповідного дозволу СБУ, а також незаконно їх використовують, притягуються до кримінальної відповідальності.

Починаючи з квітня 2001 року, функції забезпечення єдиної державної політики з розробки, виготовлення, реалізації, придбання та використання СТЗ покладено на Службу безпеки України.

Кому не дають спокою повноваження Дзержинського?

Останні публічні заяви спікера парламенту, деяких інших політиків, урядовців, журналістів та бізнесменів про стаціонарне прослуховування їхніх кабінетів, телефонних розмов, постійне стеження зайвий раз підтверджують: із дотриманням законності у сфері боротьби з незаконним прослуховуванням у нашому королівстві не все гаразд.

На перший погляд, вирішити проблему надзвичайно просто: недержавним структурам, які поставили цей промисел на широку ногу, оголосити справжню війну, спрямувавши на неї зусилля правоохоронців та істотно посиливши кримінальну відповідальність. А за діяльністю державних установ, наділених правом законного застосування таких спецзасобів, встановити жорсткий контроль з боку прокуратури, депутатського корпусу і громадськості, унеможлививши застосування прослуховування без рішення суду. Принаймні такий підхід до вирішення проблем практикується у європейських країнах.

Таких принципів, судячи з публічних виступів, дотримується і голова Служби безпеки України Олександр Турчинов, який звернувся через ЗМІ до потужних комерційних і банківських структур, а також операторів мобільного зв’язку, що мають найновіші СТЗ для негласного отримання інформації з телефонної мережі, із закликом покласти край протиправній практиці і добровільно здати прослуховуючу техніку.

Друге, що досить логічно, — мінімізувати кількість державних силових структур, які мають власні підрозділи технічного документування. Крім СБУ, це — МВС, Прикордонні війська України, Управління державної охорони, органи державної податкової служби, органи і установи Державного департаменту України з питань виконання покарань, розвідувальний орган Міністерства оборони України. Раніше запити на прослуховування вони подавали до СБУ, але кілька років тому почали обзаводитися спецпідрозділами, хоч як це дивно, отримуючи на свої звернення згоду. Те, що ці відомства не мають відповідної бази для кадрової підготовки, — питання друге. Головне, що досі ніхто не поцікавився, наскільки нововведення виправдало себе; не проаналізував спрямування діяльності цих спецпідрозділів і ефективність їхньої роботи. Більшість спецпідрозділів цих відомств протягом року мають у провадженні небагато серйозних напрацювань. Доцільніше було б зменшити кількість структур, що займаються технічним документуванням, і доручити збір додаткової інформації фахівцям. Крім значної економії фінансів, які виділяються з держбюджету, спрощеності і більшої доступності контролю за правомірністю використання спецтехніки, зменшиться й кількість недостатньо обгрунтованих перевірок громадян. Адже застосування спецзасобів можливе у виключних випадках, коли комплекс оперативно-розшукових заходів реальних результатів не дав і отримати додаткові дані іншим способом неможливо.

Щодо приборкання незаконного прослуховування серед політичного бомонду держави побутує й інша точка зору. Деякі пропоновані нововведення викликають у фахівців легкий подив. Скажімо, без вагомих аргументів і аналізу пропонується відокремити технічні підрозділи і підпорядкувати їх Президенту, створивши ще одну силову структуру, яка займатиметься спеціальними оперативно-технічними заходами. Подається це як піклування про дотримання інформаційної безпеки держави та здійснення президентського контролю за «прослушкою». Складається враження, що замість демократичної держави будуємо тоталітарно-режимну. Адже повноваження глави держави не передбачають оперативно-розшукової діяльності.

Дехто завзято наполягає на приєднанні Головного управління по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю СБ України до НБР, а департаменту по боротьбі з економічними злочинами — до міліцейського УБЕЗу, маючи на меті зменшити вплив та ефективність роботи СБУ. Таким чином, спецслужбу за потреби легко можна буде «ставити на місце», а з часом взагалі відвести їй роль такого собі інформаційного бюро.

Якщо у керівництва країни є недовіра до роботи органу технічного документування, потрібно лише призначити на ключові посади надійних, відданих справі високоморальних осіб. Але розділяти напрацьовану роками взаємодію оперативників та технічних служб у жодному разі не можна, бо саме їхні взаємини становлять елементи специфіки діяльності спецслужби. Твердження, що саме така взаємодія загрожує національній безпеці країни, щонайменше, надумане.

Будемо сподіватися, що пристрасті швидко вгамуються, кожен отримає вдосталь повноважень, а загальна справа тільки виграє.

Адже доки не буде впроваджено жорсткий контроль за використанням спецтехніки у силових відомствах і перевірено її наявність, законність придбання та мету застосування різними комерційними структурами, доти ніхто не зможе конкретно відповісти ні спікеру парламенту, ні рядовому громадянину, хто зухвало порушує їхні конституційні права.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво