Магніт для лицарів, наречених і поліграфістів

Під завісу літа замок Любарта в Луцьку втратив притаманну музеєві стилу статечність. Широкий двір між В’їзною, Стировою та Владичою вежами заповнили веселі натовпи, в яких, усупереч історичним законам, сусідили тевтонські обладунки, шотландські кілти, українські вишиванки та індійські марлеві блузочки. Біля будинку колишнього повітового уряду демонстрували своє мистецтво ковалі, поруч юні умільці виплітали з соломи ляльок і пташок, а в затінку дерев привітна молодичка пригощала всіх солодкою «медівкою»… Але це ненадовго затримувало гостей: вони поспішали до ристалища поблизу Музею книги, де готувалися до бою головні герої фестивалю «Меч Луцького замку» — хоробрі лицарі.

Екіпіруються лицарі відповідно до своїх можливостей: що можуть —виготовляють самі, що не можуть — замовляють знайомим умільцям. На турнірі присутні й ковалі — спостерігають за витворами своїх рук «у ділі». Вони можуть багато розповісти про особливості кожного клинка й сокири, про те, як нападати і захищатися, про вагу і міцність... Лицарі б’ються сталевими мечами, кожен із яких важить близько півтора кілограма. Леза, звичайно, не загострені. Проте, володіючи необхідною технікою, і такою зброєю можна завдати дошкульного удару противнику. Недарма неподалік ристалища чергує «швидка допомога».

Доки лицарі відпочивають, юні діви у середньовічних шатах тішать погляди присутніх танцями під звуки флейт, тимпанів та лір. Утім, вони тут не тільки для окраси: під стінами замку змагаються у прицільності діви-лучниці. Навколо стрибають хлоп’ята у коротких штанцях, захоплено верещать, просять дати постріляти.

Кого тут не побачиш, то це вершників. Кінні двобої, такі видовищні на екрані, небезпечні для життя і потребують великої майстерності. Крім того, утримувати коня й виготовити збрую для нього — задоволення дороге.

…Луцький замок недарма приваблює любителів далекого минулого. На відміну від багатьох середньовічних пам’яток, зруйнованих людьми, природою і часом, ця твердиня дійшла до нас практично в первозданному вигляді (якщо не брати до уваги пізніших добудов). Реставрація у 1970-х роках омолодила старе тіло замку, а дух старовини не помирав у ньому ніколи.

Кам’яну фортецю заклав останній правитель Галицько-Волинського князівства Любарт (Дмитро Гедимінович) у 1340—1384 рр. Вигляд її з висоти пташиного польоту викликає асоціації з Бермудським трикутником: три вершини-вежі з’єднані між собою сторонами-стінами з бойовими галереями. Колись їх оточував широкий рів, наповнений водою, до воріт вів підйомний міст.

Головну — В’їзну — вежу видно здалеку. Її суворий, позбавлений архітектурних прикрас силует відомий навіть тим, хто ніколи не бував у Луцьку, — ми бачимо його щоразу, розраховуючись двохсотгривневими банкнотами. Сьогодні у вежі можна побачити дві виставки: старожитностей і «Плитницю», присвячену цегляному будівництву в Луцьку. У святкові дні вежу прикрашає герб Луцька, на якому зображений покровитель міста — святий Миколай.

У Владичій вежі розміщується єдиний в Україні Музей дзвонів. Експонати — від церковних дзвонів до коров’ячих дзвіночків, від пожежних набатів до корабельних ринд — збираються з 1979 р. Найдавніший дзвін в експозиції відлитий 1639 року, найбільший — важить 427 кг. На нижніх ярусах вежі відтворено інтер’єри арсеналу.

Любителі історичної реконструкції знайшли притулок у Стировій вежі. Саме вони років десять тому почали проводити тут перші лицарські турніри. Потім було організовано «Меч Луцького замку» — фестиваль середньовічної культури, що збирає не лише українських, а й закордонних поціновувачів старовини.

…У XV ст. замок став південною резиденцією великих литовських князів Вітовта і Свидригайла. 1429 року з ініціативи Вітовта тут відбувся з’їзд європейських монархів, що супроводжувався пишним бенкетом. Гості випили 700 бочок меду, пива і вина, з’їли 700 волів, 1400 баранів, 100 зубрів і лосів. Про королівські апетити сьогодні нагадує ресторан «Корона Вітовта» біля стін замку. В його гостинних залах не гріх і весілля зіграти... До речі, якщо раніше традицією молодят було фотографуватися на тлі веж замку, то віднедавна церемонії одруження можна проводити в самій твердині. Символічно, погодьтеся: щоб шлюб був таким тривалим і насиченим, як і життя в цих старовинних стінах...

Переживши чимало історичних подій, правителів і завойовників, замок Любарта не перетворився на занедбані руїни, а залишається осередком життя. Сюди вабить найрізноманітніших людей, і для кожного знайдеться свій магніт. Археологів зацікавлять рештки церкви Святого Іоанна Богослова ХІІ ст. — єдина пам’ятка домонгольського періоду в Луцьку. Поліграфісти й усі, хто небайдужий до історії друкарства, неодмінно відвідають Музей книги (цікаво, що в березні 1578 р. в луцькому замку побував сам Іван Федоров — залагоджував справи в місцевій судовій канцелярії). Шанувальники мистецтва навідаються в картинну галерею. У будівлі, в якій вона розміщується, раніше засідав повітовий уряд. Останній луцький староста, князь Ю.Чарторийський, побудував її наприкінці XVIII ст. на фундаментах княжого палацу. Діти, звісно ж, зазирнуть до в’язниці й замкової сторожки, побігають наввипередки по фортечних стінах, а тим часом дорослі зможуть перепочити на зручних лавах... Можете бути впевнені, що оглянули в замку Любарта все, — проте, повернувшись сюди наступного разу (а ви повернетеся обов’язково — таке вже це місце!), з подивом відкриєте для себе щось нове. Замок живе і змінюється, як саме життя.

…Перший день лицарського турніру закінчується командним боєм. Оглушливий постріл із гармати — і два ворожі табори сходяться у запеклій борні. Кажуть, від самого лише гуркоту дюжини обладунків темніє в очах і закладає вуха. Глядачів просять відійти якомога далі: у розпал сутички воїна може відкинути далеко за межі ристалища. Дзвенять мечі, важко гупають по щитах сокири... Не встояв на ногах — ти «труп». Кілька хвилин — і земля покрита тілами полеглих. Героїв, котрі протрималися до останнього, гучним ревінням вітає натовп. А десь у небі до радісних вигуків людей приєднуються крики соколів. Ці горді супутники середньовічних мисливців віднедавна гніздяться у бійницях замку, ніби символізуючи відродження його мужнього духу.