Любовні війни: тактика і стратегія - Соціум - dt.ua

Любовні війни: тактика і стратегія

13 листопада, 2009, 13:30 Роздрукувати Випуск №44, 13 листопада-20 листопада

Пристрасть подібна до війни. Є досвідчені стратеги, здатні прорахувати кожну операцію цієї війни, передбачити кроки, на які піде сторона А (Адам), щоб підкорити сторону Є (Єву)...

Пристрасть подібна до війни. Є досвідчені стратеги, здатні прорахувати кожну операцію цієї війни, передбачити кроки, на які піде сторона А (Адам), щоб підкорити сторону Є (Єву). При цьому головне завдання сторони А (Адама) домогтися сторони Є (Єви), але не піддатися її шарму й чарівності. Не втратити своєї свободи або хоча б зберегти нейтралітет. Однак сторона Є ніколи не задовольниться напівперемогою: її завдання полягає в тому, щоб пробити оборону Адама і змусити його здатися на милість прекрасної переможниці. Сторона Є добре озброєна: ахання й зітхання, сльози і ридання, безневинні хитрощі й випробувані підступи. Все пущено в хід, усі стріли амура летять у беззахисного Адама, котрий розгублено спостерігає за тим, як не днями, а годинами тане його дорогоцінна свобода. Але розгубленість змінюється рішучістю: сторона А будує оборонні укріплення і замикається в бліндажі, де б’ється вогонь у заповітній «тесной печурке» й у голову приходять аж ніяк не військові думки, наприклад про чиїсь милі очі, які залишилися за лінією фронту.

Певний час сторона А відсиджується в бліндажі, але потім їй стає нудно й сумно — навіть у компанії випробуваних бойових друзів. Уже не приносить втіхи заповітна «печурка», в якій б’ється вогонь, не тішать розповіді друзів про виграні любовні битви й отримані в цих битвах поранення. І доки випробувані бойові друзі перелічують зірочки на фюзеляжі (кожна зірочка позначає виграну любовну битву і завойоване жіноче серце), черговий Адам, який піддався чарівності Єви, раптом розуміє, що любовну битву програно. А що роблять переможені? Або б’ються до останнього патрона, або здаються в полон.

Битися до останнього патрона, звісно, можна: за умови, що цей найзаповітніший патрон призначений самому собі. Але наважитися на такий крайній захід важко, до того ж сторона Є пропонує приємні умови полону — у цьому полоні сторона А почуватиметься майже як удома. Адам викидає білий прапор і здається на милість сторони Є, але в глибині душі сподівається втекти з полону, аби поринути в чергові любовні битви і заробити нові зірочки на фюзеляжі. І от, за відсутності Єви, Адам підходить до дверей барака для військовополонених, іменованого баштою кохання. Підходить до цих дверей, щоб утекти. Але — о диво! Втікати йому абсолютно не хочеться. Сторона А втомилася від самотніх блукань і пристрастей, які скидаються на поєдинок. Стороні А хочеться якісно нового стану: спокою і миру. І цей новий стан можна позначити як «кохання—дружба». Або як «кохання—гармонія».

Коли чоловік називає жінку другом, вона зазвичай ображається. Дуже хочеться сказати: «Тамбовський вовк тобі товариш!» і ображено грюкнути дверима. Але в чоловікових устах це треба розуміти так: у глибині душі Адами впевнені, що жінки, за поодинокими винятками, — змії і стерво, а отже, на високу дружбу, взаємодопомогу і підтримку, властиву чоловікам, просто не здатні. Але в жінку, котра зуміла стати для чоловіка не лише предметом пристрасті, а й помічницею і другом, закохуються остаточно і безповоротно. Тут любовна війна вже не знадобиться, тут пристрасть—поєдинок переходить у якісно новий стан — кохання—дружби. І ця дружба цілком може стати нелицемірним союзом завдовжки в життя. У протилежному випадку сторона А і сторона Є розійдуться по своїх шанцях і будуть розробляти плани нових боїв, у яких так мало справжніх почуттів і так багато тактики і стратегії.

Якщо ж сторони втрутяться в чергові битви, вони муситимуть вибрати вид війни. А війни, як відомо, існують позиційні і маневрені. У разі позиційної війни воєнні дії з обох боків є методичними і малорезультативними, наступальні операції неефективні і навіть за сприятливого завершення призводять до обмежених результатів. Головна мета позиційної війни — моральне виснаження противника. У цьому випадку сторона Є наполегливо й методично капає стороні А на нерви. Канючить: «Ну одружися ж зі мною, одружися!», доки сторона А не здається і не викидає білий прапор. Але шлюби, що стали результатом позиційної війни, подібні до піщаних замків. Тривають вони недовго і часто закінчуються взаємною відчуженістю.

Маневрена війна, на відміну від позиційної, характеризується швидкими й різкими змінами обстановки, частим виникненням гострих кризових ситуацій, широким застосуванням різноманітних маневрів, високою динамічністю та швидкістю здійснюваних операцій, відсутністю тривалих пауз між бойовими раундами, серйозністю поставлених цілей і стратегічних завдань. Маневри, до яких вдається сторона Є, сторона А зневажливо називає дрібними підступами. Деякі з них б’ють точно в ціль, і Єва з першого удару домагається блискавичної перемоги. Але якщо обрано хибний маневр, то одну зі сторін очікує така ж блискавична поразка.

Якими ще бувають любовні війни? «Маленькими переможними» — прийшов, побачив, переміг. Сторона Є звабливо й ніжно всміхається, і сторона А здається майже без бою. Таке трапляється, але рідко. «Холодними» — обидві сторони виснажують одна одну, але не вступають у відкритий бій, тут головне — взяти противника змором. «Громадянськими» — обидві сторони напрочуд близькі одна одній, майже як брат і сестра, іноді їх переповнює взаємна ніжність, іноді — взаємне роздратування. В такій війні потрібні миротворці — наприклад рідні і близькі. Потрібні для того, щоб сказати: війна ні до чого, ви так потрібні одне одному! Тоді «громадянська» війна переходить у стан «холодної громадянської» — відкритих боїв не спостерігається, а потім обидві сторони приходять до довгожданого миру, тобто до стану кохання—дружби.

«Війну всіх проти всіх» ведуть жінконенависники і чоловіконенависниці. Безнадійні холостяки і незгідливі амазонки. У такій війні головне — зрозуміти, що й у протилежному таборі є цілком приємні «екземпляри», спробувати розніжитися і розчулитися. Але якщо продовжувати опиратися, то можна знищити й самого себе. Точніше — назавжди скувати кіркою криги власне серце. І потім розтопити цю кригу буде важко.

До чого ж ведуть любовні війни? Звісно, до миру. Тому що, як відомо, поганий мир кращий від найпереможнішої війни. Сторона А перестає побоюватися сторони Є, а сторона Є більше не виснажує сторону А докорами і розчаруваннями. Виникає крихка гармонія, яка може зміцніти, якщо обидві сторони забудуть свої воєнні навички і навчаться розуміти одна одну. Адже ворог перестає бути ворогом, коли в ньому починають бачити людину. Ворог стає другом, коли ми здатні його полюбити — з усіма його слабкостями і чеснотами, перемогами і поразками. Тоді нам більше не потрібні війни — ні холодні, ні гарячі, ні малі, ні великі. Любовна війна — найкраща з воєн, бо вона може закінчитися щастям.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво