Любиме місто не може спати спокійно - Соціум - dt.ua

Любиме місто не може спати спокійно

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

Місця компактного проживання моряків позначилися на карті Одеси ще до війни. У розпал масштабної забудови 60-х моряк міг цілком дочекатися ордера за п’ять років, особливо якщо встиг обзавестися двома дітьми...

Місця компактного проживання моряків позначилися на карті Одеси ще до війни. У розпал масштабної забудови 60-х моряк міг цілком дочекатися ордера за п’ять років, особливо якщо встиг обзавестися двома дітьми. Менше пощастило водоплавним поколінням
70-х. Будівництво південно-західного масиву, спіткнувшись на аеродромі, згорталося. На хвилі ажіотажу брали навіть кооперативні квартири на Черемушках, для придбання яких на перший внесок витрачалися відчутні суми. Держава теж не була в накладі, до сімдесятих сформувався середній клас «закордонщиків», у котрих уже дзвеніло в кишенях, вони прийшли на зміну повоєнним каботажникам.

Морський квартал на Генерала Петрова все-таки має демократичніший вигляд, ніж капітанські будинки у центрі, тому що рясно заселений і кадровими фахівцями рядової ланки: електриками, мотористами, боцманами. Такої концентрації морських пенсіонерів, як на Генерала Петрова, мабуть, не буде в місті ніколи, тому що не буде такого пароплавства.

Леонтій Залуковський за свою морську кар’єру плавав на всіх поколіннях «пасажирів», починаючи від «Росії» і закінчуючи «Сусловим». І донині змушений працювати, бо з державною пенсією в супермаркет «Сiльпо» не підеш.

Магазин №5

Голова ЖБК «Вимпел-4» Л.Залуковський оселився в будинку 49/2 по вул. Генерала Петрова 1970-го. Усього в околиці дев’ять кооперативних морських п’ятиповерхівок, ціла флотилія. Місце відразу ж приглянулося. Фасад був повернений до шкільного стадіону, за яким ішов мальовничий пустир, наче його у поспіху забули забудувати. З тильного ж боку ударно будувався універсам.

— Я гуляв із дитиною, — згадує ветеран флоту, — спостерігав за будівництвом, радів, що магазин поруч.

На ті часи магазин №5 вважався зразковим, чи не найкращим у місті.

Перед фронтоном універсаму дзюрчав наївний фонтанчик, біля якого буйно кучерявились акації. Тридцятирічні народилися уже в цьому якірному місці кооперативної флотилії, підростали в дитсадку «Морячок», бовталися до гикавки у чаші фонтана і лікувалися від ангін у дитячій поліклініці моряків — вона за 50 метрів, за фарватером міжквартального руху. На зламі епох, щоб розширити автостоянку, насоси закопали, фонтан засипали, дві сиротливі акації люто зрубали. Стоянка згодом змінила дислокацію, отож безневинні лічені дерева півдня знищили даремно.

З-за паркану колишнього зразкового універсаму, який уже встиг побувати в «Рорусах», а нині став «Сiльпо», сочиться щось їдке.

Морський протест

— Тут вони тару палять чи якісь мішки, або упаковку, — пояснює пенсіонерка Таїсія Петрівна, яка веде в поліклініку внучку Ніколь.

На балконі другого поверху кашляє прикутий до ліжка перший помічник капітана Георгій А-єв.

Керівництво торгового Вавилона в особі директора Віктора Нарєзного тарні спалювання, звісно, заперечить.

«На території магазину спалюють шкідливі речовини, які нестерпно смердять», — пишуть мешканці будинку 49/2 у колективній скарзі, під якою 30 підписів.

Господарчий двір магазину №5 проектувався, за радянськими нормами, з розмахом, але хіба можна порівняти пережитий оборот із нинішнім? Звісно, не можна. Не можна навіть з’ясувати, скільки покупців у день тупають у сяючий торговий мурашник, тому що цей показник — комерційна таємниця. На господарчому подвір’ї робота кипить, фасують сітки з картоплею, декласовані волоцюги підбирають капустяне листя, жують, хвіст низки вантажівок та фургончиків-пиріжків досягає дитячої поліклініки і поривається дотягнутися до бару «Фрегат».

Роботи на перевалці сила-силенна, дизельний автонавантажувач спритно танцює на п’ятачку, перевертає піддони, водії рефрижераторів час від часу відповідно до інструкції запускають двигуни, щоб охолодити фрукти-овочі у фургонах. За десять метрів — черга з колясок у дитячу поліклініку моряків: немовлята одержують свої перші в житті порції викидів.

Найдивніше, що директор торгово-кулінарного підприємства за цю перевалку не відповідає, тому що, як він пояснив, господарчо-фасувальна база підпорядковується центральному керівництву ЗАТ «Фоззи-Юг», якому належать і підпорядковуються до 20 однойменних супер-, гіпер- та міні-магазинів. Тобто неприємні запахи, які засмучують жителів околиці, виключно транзитні, а гарно розфасований і відкалібрований товар поїде далі. Може, на провулок Довженка, де відкрився нещодавно однойменний магазин у «елітці», там господарче подвір’я не передбачене, та й не дозволять фасувати.

На біду жителів околиці, гіпермагазин став першою «криницею» на караванному шляху від «товкучки», легендарного промтоварного ринку, до спальних районів Таїрова і північного заходу Черемушок. Товчкову колону значно посилюють і власники гаражів — кільце гаражних кооперативів простягнулося нескінченною шеренгою кілометрів на 20 від аеропорту до крематорію. Автолюбитель же, природно, бензин заощаджує і, перш ніж поставити залізного коня у рифлене стійло, закуповує продукти про запас. Виходить, що, розраховані на потреби конкретного мікрорайону, торгові потужності, які щасливо перейшли до нових власників від радянської влади, використовуються з багаторазовим перевантаженням. Звичайно, такий стабільний потік покупців стимулює і розвиток супутніх послуг в асортименті.

Торговий конгломерат

Примаркетову інфраструктуру представлено закладами малокультурного дозвілля: будкою-наливайкою (у народі «Рідна хата»); кафе «Пан піца»; баром «Блюз» — двоповерховим, схожим на колісний пароплав із переконливою сріблястою трубою, як на Міссісіпі, де крутять не лише блюзи; ще баром «Фрегат» — шинковим патріархом, який нахабно потіснив ще за минулої формації магазин для інвалідів.

«У барі «Фрегат», прибудованому до стіни «Рорусу», — писали мешканці будинку №47 у скарзі-проханні чотирирічної давності, — систематично й неодмінно у вечірній час вмикаються дві вентиляційні установки, що є типом потужного авіаційного двигуна...»

Скаржиться на шум, дим і запахи з довколишніх кафе і жителька дев’ятиповерхівки № 49, де на першому поверсі розмістився магазин «OKINOX-Сантехніка-ФРАНКЕ». З тильного боку до висотки причалюють довгоміри, із фур вивантажують великогабаритний товар, двомісні ванни, унітази та біде ніжних тонів. Маневрування довгомірів ускладнюють циклопічні купи сміття.

Крім стаціонарних суб’єктів, маркет паразитно обліпили павільйони, в яких торгують або торгували тортами, раками, рибою, взуттям та хризантемами. Є навіть будка, де проводиться «реставрація подушок за 10 хвилин», — потенційний накопичувач пуху, пилу та тліну століть. Маркет став точкою тяжіння для супутніх послуг і простодушних народних розваг, як свого часу Привоз. Виходить парадокс. Здавалося б, виконуючи шляхетне завдання боротьби з вуличною стихійною торгівлею, маркети ці ж таки лави до себе і притягають. Для загальної балаганності бракує шапіто. Але ринкове життя переплюне найбільш зухвалий гротеск: на проспекті Жукова вже ревуть ведмеді, там розмістили шапіто, правда, не впритул до маркету, а на іншому боці — окупували міні-футбольний майданчик.

Якщо на Привозі життя на ніч стихає, то нічний пульс на Генерала Петрова не вщухає, а навіть посилюється, він б’ється гарячково, з аритмічними паузами.

Як виконується життя в конгломераті, якщо користуватися адміністративною мовою відповідальних чиновників, котрим адресовано купу скарг?

— Їх було б набагато більше, — кажуть пенсіонери, — але багато хто в рейсах.

Воно й зрозуміло — спадкоємність, діти під чужими прапорами гарують, онуки.

Дзижчання, пищання якихось невидимих у темряві механізмів, вентиляторів, теплогенераторів. «Отон-150» інколи враз замовкає, коли в ілюмінаторах усієї флотилії вимикають світло і в торговому Вавилоні вмикають дизель-генератор.

«Дизель-генератор реве на таких частотах, які руйнують нервову систему, особливо впливаючи на людей похилого віку та дітей, — писали ще чотири роки тому жителі будинку № 47, здебільшого відставні моряки, які одержали авансом тридцятирічну порцію пароплавних шумів та вібрації. — З труби виривається отруйний чорний дим».

СЕС Малинівського району провела перевірку за колективною скаргою «мешканцiв будинкiв №47, 49». За результатами інструментальних вимірів установлено, що «рівень шуму від дизель-генератора потужністю 30 кВт перевищує нормативно допустимий. Дизель-генератор потужністю
200 кВт у зв’язку з несправністю перебуває на ремонті. Адміністрації магазину «Сiльпо» запропоновано до 26.07.06 р. розробити проект оцінювання впливу на навколишнє середовище і забезпечити заходи зниження шуму від негативного впливу...»

— Якщо я його увімкну, то мене просто оштрафують, — повідомив директор підприємства.

Жителі ж будинку №47 стверджують, що джерело стурбованості ожило 23 вересня, коли мікрорайон знеструмили. Джерело впливало на нервову систему з 19.30 до 23.20. Складено акт, скріплений вісьмома підписами жителів будинків №47 і 49. Доки готувався матеріал, джерело вмикали ще 12 жовтня о 22 вечора, коли знеструмили кілька будинків та супермаркет.

— У магазині спочатку увімкнули малий дизель-генератор, потім великий, — повідомили обурені жителі. — Вимкнули лише о першій годині, коли увімкнули світло в будинках.

Аритмія нічного бурлеску

Коли після віялової паузи світло радісно спалахує, вмикається музика, наче шинки наввипередки намагаються надолужити згаяне. Виразно чути, як п’яний хор у караоке надривно й невгамовно спотворює малінінський хіт «А на том берегу». На тому березі Генерала Петрова у кафе «Пан піца» запускають петарди — лемент, захоплення.

О четвертій годині останній п’яний зупиняється біля «однорукого бандита», жбурляє копійки у гральний автомат, губить, шукає, падає...

О п’ятій ранку охорона взуттєвої торгівлі прогріває двигун «Камаза», він одночасно і взуттєвий склад на чотирьох осях, і автокрамниця. У п’ятиповерхівці №47 надсадно кашляють, будинок хронічно аварійний, через щілини їдкі викиди проникають у квартири.

До п’ятої перепочинок, але не спиться, як на передовій. У тиші перекочуються кубики-зари. У нарди «грає» охорона раків та взуття. Нарди — гра тюремно-кавказько-туберкульозна і тому азартна — сперечаються, сваряться.

— Ви ж спати не даєте, — виростає на балконі сьомого поверху Галина Іванівна.

— Перепрошую, ви — директор землетрусу? — уточнюють з-під тенту «Оболонь». — Тобі, мамашо, час уже спати на іншому цвинтарі, — охоронець миролюбно позіхає.

О сьомій годині дерев’яний перестук ящиків: хліб у ятку привезли.

О сьомій п’ятнадцять уже чоловічий крик:

— Уб’ю, жабо!

Екс-стармеху Віталію Борисовичу прокололи в «копійці» два скати. Сусіди співчувають, вважають, що скати зумисне дірявить охорона приватної автостоянки, якщо до них не паркуються. Йде холодна війна жителів проти інфраструктури в цілому.

У фарватері «Жарю-парю»

Чи є вихід? Зменшити автопотік? Навіть якщо гімназія №53 заборонить приватну автостоянку під вікнами школи, все одно чалитимуться біля узбіччя, стежина в «Сiльпо» протоптана.

На тісняву, будки, ятки й пісню «Владимирский централ» скаржаться і мешканці кооперативної дев’ятиповерхівки на шостій станції Великого Фонтана, серед мешканців — викладачі водного університету і морехідної академії. На першому поверсі будинку — супермаркет «Рорус», звуковий фон ринкового рою не дозволяє зосередитися.

А якщо заборонити Круга, дзижчання, торохтіння, ухання, аудіодовбанку хоча б після 22.00? Спізнився — тисни на газ і — вперед у «Метро»! Київський міськвиконком готує указ про заборону розміщення цілодобових вавилонів у житлових будинках. О 22.00, коли в казармах, до речі, теж відбій, усе слухняно замовкає, крім аптек, та й то чергових. Столичні ініціативи стверджують, що проблема значно глобальніша, не у блоці магазинів «Фоззи-Юг» або «Север» річ, не в «Копійці», «Наталці» або «Рорусі», і не в Одесі навіть, а в запобіганні ймовірним суперечностям, які жителі вже назвали домашнім геноцидом. На жаль, не завжди можна використовувати в ринковій прогресії потужності і квадратуру, отримані від попередньої формації. Небувалий попит на послуги спровокував реконструкцію «Сiльпо» на Черняхівського, яке, до речі, теж оприбуткувало приміщення гастроному в будинку пароплавства радянської забудови. Там і тепер уже візкам не роз’їхатися, тож розширення — тимчасовий захід, відстрочка, час власне стовпити.

Чи є успішні в комерційному плані правофлангові, на яких слід рівнятися?

На вулиці Чичеріна на першому поверсі будинку екіпажу коледжу технічного флоту відкрилася доступна їдальня «Жарю-парю», їх у місті кілька, цілий кущ. І завдання у «Жарю» теж шляхетне — відучити публіку від шаурми, яку найчастіше роблять із нереалізованої слабофіолетової курятини. У «Жарю-парю» людно, навіть після 20 години вечора клієнти з різних районів їдуть сюди смачно попоїсти, і ніхто нікому не заважає. Сюди ж спускаються з кубриків, вони поверхом вище, і мореплавці, взаємопроникнення гармонізує завдання. Майбутні капітани-багермейстери харчуються за доступними цінами, а в крихітному дворику, не захаращеному продуктами їдальні, кадети грають у міні-футбол, на їхній спортивний п’ятачок і підходи до нього комерційний заклад не зазіхає.

Так і треба співіснувати, інакше життя стане нестерпним.

Моряки пишуть уже шостий рік, збирають підписи, нещодавно претензії прозвучали і в телеефірі. Колективні скарги та конкретні персональні надходять на різні відповідальні адреси. Претензії збирають і підшивають. Зверталися до начальника ДАІ Малинівського району Г.Константинова, заступника Малинівського райвиконкому В.Панасенка, головного лікаря санепідстанції Малинівського району О.Хабло, до виконуючого обов’язки голови облдержадміністрації Одеської області Б.Звягінцева, головного санітарного лікаря Одеської області Л.Засипка.

Моряки не здаються... але й не сплять. Після аварійного увімкнення супергенератора, яке сталося буквально днями (пломби нібито зірвали з відома санепідстанції, тому що продукти псувалися), вирішили подавати на «Сiльпо» позов до суду.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво