Луна Страсбурга докотилася до Києва - Соціум - dt.ua

Луна Страсбурга докотилася до Києва

15 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 15 грудня-22 грудня

Установчі збори Громадської групи сприяння виконанню резолюції ПАРЄ №1481 2006 року «Необхідність з...

Установчі збори Громадської групи сприяння виконанню резолюції ПАРЄ №1481 2006 року «Необхідність засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів» відбулися в Києві в скромній робочій обстановці, зібравши близько півсотні учасників. Історики, політологи, колишні в’язні радянських концтаборів і політв’язні, співробітники Бюро інформації Ради Європи в Україні, журналісти не просто обговорили страсбурзький документ, а й ухвалили резолюцію, яка передбачає низку конкретних заходів, спрямованих на його виконання. Зокрема про більш широке інформування співвітчизників про основні документи РЄ і про те, як вони впливають (або мають впливати) на наше життя. Цю резолюцію дуже непросто приймали в Страсбурзі й, поза сумнівом, ще більш неоднозначну реакцію вона спричинить в Україні.

Рада Європи, створена у повоєнні роки з метою об’єднати понівечений континент заради збереження миру і зміцнення співробітництва на засадах демократії та захисту прав людини, чимало зробила для того, щоб виключити можливість повторення в майбутньому злочинів фашизму, засуджених міжнародним трибуналом у Нюрнберзі. Але в Європі існувало чимало інших злочинних режимів, і не всі їх було піддано осуду як на національному, так і міжнародному рівні. Питання про необхідність такого осуду порушувалося в Страсбурзі неодноразово. І не тільки щодо режимів Франко й Муссоліні, а й стосовно тоталітарних комуністичних, під ярмом яких тривалий час перебували країни Східної та Центральної Європи. Мало того, у резолюції №1096, ухваленій 1996 року, прямо говориться про ризики, що загрожують тим посткомуністичним країнам, яким не вдасться позбутися спадщини тоталітарного режиму. «У ліпшому разі замість демократії запанує олігархія, замість верховенства закону — корупція, замість прав людини — організована злочинність. У гіршому разі можливе відновлення тоталітарного режиму чи то під час «оксамитної реставрації», чи то шляхом насильницького повалення демократії, яка ще не зіп’ялася на ноги. Причому в цьому разі новий недемократичний режим більшої країни становитиме міжнародну загрозу для своїх слабших сусідів».

Резолюцію 2006 року можна знайти вже й російською мовою, і навіть українською, зокрема на сайті www.coe.kiev.ua. І прочитати там, що потрібно «дати об’єктивну оцінку історії комунізму й своєму власному минулому, чітко відмежуватися від злочинів, учинених тоталітарними комуністичними режимами, і недвозначно засудити їх... підготувати ґрунт для подальшого примирення». Слабке уявлення про те чистилище, яке має пройти суспільство, перш ніж потрапити в обіцяний рай загального примирення, дає історія ухвалення цієї резолюції.

Усе починалося 2003 року з пропозиції нинішнього голови ПАРЄ, а тоді лідера групи християнських демократів у Європейській народній партії Рене Ван дер Ліндена підготувати доповідь про необхідність осудити тоталітарні режими. Це було обумовлено тим, що, з одного боку, злочини ряду тоталітарних режимів не дістали належної правової та політичної оцінки, а інші, хоч і несуть на собі штамп «злочинних», набули останнім часом загрозливої популярності. Після бурхливого обговорення (від якого спочатку дуже легковажно ухилилися російські парламентарі) було вирішено розділити цю тему на дві підтеми: неприпустимість героїзації нацизму й необхідність осудити злочини комунізму. На рівні підготовки другої доповіді деякі страсбурзькі парламентарі (на чолі з представниками російської делегації) не шкодували зусиль для того, щоб зняти це питання з порядку денного. Поки його підготовкою опікувалися Мануела Агійяр із Португалії, особливого занепокоєння доповідь не викликала. Проте після того як пані Агійяр не пройшла до португальського парламенту і, відповідно, позбулася свого крісла в залі засідань ПАРЄ, подальша розробка цієї теми перейшла до шведа Йорана Ліндблада. У вересні 2005 року він представив свою доповідь «Необхідність осудження міжнародним співтовариством злочинів комуністичних режимів». От тоді-то росіяни пустили в хід усю свою важку артилерію: домоглися зміни назви доповіді, вихолостили проект резолюції, організували бурхливий опір ухваленню рекомендації. І навіть домоглися того, що доповідь поставили четвертою в порядку денному на пообідньому засіданні третього дня роботи зимової сесії. Звичайно о шостій годині вечора в середу (сесія традиційно проходить із понеділка по п’ятницю) присутніх у залі парламентарів можна перелічити на пальцях. Цього разу все було інакше. У голосуванні, що відбувалося вже після офіційного закінчення робочого дня ПАРЄ, узяло участь трохи менше ніж 150 осіб із 315. У результаті резолюцію, для ухвалення якої потрібна проста більшість, було ухвалено, а от рекомендація, для якої потрібні дві третини голосів, не пройшла. Включаючи й поправку про визнання Голодомору 1932—33 років геноцидом українського народу, яку запропонували члени української делегації (хоча ухвалення самої поправки в Страсбурзі підтримали).

Розплутати вузол ідеологічних, історичних, міжнародних, юридичних, моральних і фінансових проблем, нанизаних на цю дуже болючу тему, дуже складно. Особливо якщо цьому запекло опирається Москва, яка оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу й убачає в самій постановці питання «антиросійські настрої», мільйони людей похилого віку (ставлять під сумнів легітимність їхнього минулого) і тисячі молодих людей, захоплених романтикою комуністичної ідеї. Не кажучи вже про особисто причетних до цих злочинів у минулому, які не розкаялись і нині.

Час, відведений на звіт глави нашої делегації у Верховній Раді, обмежено якимись хвилинами. Число питань, розглянутих на сесії ПАРЄ, сягає двох десятків. Так що, незважаючи на всі зусилля Бориса Олійника, незмінного глави української делегації в ПАРЄ протягом десятьох років, привернути належну увагу наших законодавців до порушеної проблеми не вдалося. Практики публікувати українські переклади робочих документів ПАРЄ в Україні немає. Сподіватися, що текст доповіді Ліндблада належно перекладуть росіяни, не доводиться (зіставлення тексту документа ухваленої резолюції з тими версіями, які можна знайти в російській пресі, приносить чимало несподіванок). Отож так би й спочила б ця тема вічним сном, якби не Всеукраїнське товариство політв’язнів і репресованих. Як член Міжнародної асоціації колишніх політв’язнів і жертв комунізму воно — повідомляє його керівник Євген Пронюк — доклало чималих зусиль, щоб це питання заслухали в Страсбурзі. Мало того, саме за його ініціативою Бюро інформації РЄ в Україні підготувало автентичний переклад резолюції. Третім співорганізатором виступила Києво-Могилянська академія, яка надала не тільки приміщення, а й забезпечила практично весь академічний складник дискусії. Завдяки цим силам (зрозуміло, і ЗМІ) громадськість зможе дізнатися про те, що «індивідуальні та масові вбивства й страти, загибель у концтаборах, голодомори, депортації, катування, примусова праця й інші форми фізичного терору, переслідування на етнічному або релігійному ґрунті, порушення проти свободи совісті, свободи думки і свободи самовираження, свободи преси і відсутність політичного плюралізму» заслуговують на міжнародний осуд. А також про те, що «знання історії є однією з передумов запобігання таким злочинам у майбутньому. Моральна оцінка й осуд учинених злочинів мають велике значення для виховання молодого покоління». Не кажучи вже про те, що «жертви злочинів тоталітарних комуністичних режимів, які нині ще живі, або їхні родичі, заслуговують на співчуття, розуміння й визнання їхніх страждань». Залишається тільки нагадати, що засідання цього круглого столу відбулося через день після ухвалення закону про визнання Голодомору геноцидом українського народу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво