«ЛР» НАЦІОНАЛЬНОГО МАСШТАБУ - Соціум - dt.ua

«ЛР» НАЦІОНАЛЬНОГО МАСШТАБУ

3 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 3 листопада-10 листопада

Унашому розмаїтому, мінливому світі не існує єдиної формули успіху. Шлях до нього може бути довгим, болісним і.....

Унашому розмаїтому, мінливому світі не існує єдиної формули успіху. Шлях до нього може бути довгим, болісним і... безрезультатним, схожим на спроби подолати гору якогось давньогрецького пана, обтяженого громіздким багажем. А може бути цілком цивілізованим, як підйом на ту саму вершину фунікулером.

Перепусткою туди може стати хороша ідея, втім, сама собою нічого не варта, не будучи «закомпостована» у правильному місці, у слушний час.

Говорити про успіх програми «Людина року» якось навіть незручно. Адже сам її статус «загальнонаціональної» заявляє про це вельми голосно й безапеляційно. І досить довго: поточного року стартує вже п’ятий етап цієї безпрецедентної (і не лише для України) акції. Дата, звісно, не найкругліша, але для нашої молодої держави цілком солідна — майже ювілей.

Тим більше коли пригадати, чим була Україна зразка 1995 року. Розгубленість. Це почуття панувало над країною, 50-мільйонним народом, її керівниками. І навіть над часом — застиглим між учора і завтра.

У нього й увійшла «Людина року» — легко та органічно. Цієї видимої простоти та легкості багато хто досі не може вибачити організаторам: «Чому я до цього не додумався?»...

Але, напевно, не така це проста справа, з огляду бодай на те, що перші побоювання — чи не проросте ідея пустоцвітами на кшталт «Страховий агент року» чи «Комірник року» — не справдилися. На відміну від інших популярних колись конкурсів, що розсипалися, ніби карткові будиночки, приміром, тих-таки красунь, «ЛР» продовжує залишатися могутнім, єдиним і неповторним.

Це в цілому. Правда, й конкретні «люди року» теж в основному зберегли монументальність свого становища, що підносить їх над навколишнім середовищем і прирікає, з огляду на їхній зріст, на вічне лауреатство. І те, що рейтингові пасьянси спочатку складалися з одних і тих самих постатей, свідчить аж ніяк не про підтасування. А саме навпаки — про те, що в об’єктивно обмежену колоду нічого не потрапило з широких рукавів тих, хто здає.

За всієї первісної елітарності — ще одного джерела незліченних докорів — програма виконувала, хоч як це парадоксально, чітко демократичну роль. Зовсім не просто було якимось чином звести докупи, хай на товщину склоекрану, два паралельних світи — вузький і закритий, у принципі, бомонд, та силу- силенну всіх інших, яким менше вдалося в цьому житті.

Інше класичне звинувачення «ЛР» має не менш класичну назву: «Бенкет під час чуми». Мовляв, такі рейтинги слід проводити виключно в благополучних країнах.

…Що вдієш — ну, не виявилося під рукою в організаторів підходящої країни! Та й Україна — все ж не чумний барак. І на брак різних подій нам скаржитися гріх. А за ними ж люди які стоять!

Міркуючи в такій приниженій манері, нам, крім «Людини року», багато чого не за чином. І свята як такі, й історія. Поставити в підручниках масний прочерк, поки фінанси не одужають, — і справі кінець. Мабуть, і преса — теж надмірність. Чого плодити дурні новини? Повісити на редакціях таблички: «Усі пішли оплакувати сумну нашу долю»...

Але просить свята несвідома душа, чогось гарного, яскравого, світлого. Того, що дає надію, що нашіптує: «ти не один...». То чому б цьому не бути парадом політиків, справжніх лідерів держави?! І чому б феєрверку барв, емоцій, інтриг не ввірватися в зажурене середовище кінця перебудови й початку незалежності? Так і сталося...

Утім, кожне популярне шоу, в тому числі й ті, де роздають фігурки оскарів, пальмових гілок і грамофончиків, — не що інше як сучасний варіант гарної казки, який не так уже багато спільного має з реальністю. Майже в кожному можна легко знайти своїх попелюшок, прекрасних принців і лицарів без страху та докору («ЛР» не виняток). Але від цього вони не менш улюблені, шановані й популярні. А може, навпаки — завдяки. Адже всі ми родом з дитинства...

За умови незмінних, за великим рахунком, концепцій, критеріїв, підходів та інших правил цієї захоплюючої гри, цікаво спостерігати воістину авангардні зміни тональності друкованих відгуків про неї — від захоплення зі сльозами замилування до судомного сарказму. Еволюція (точніше сказати, революція) поглядів окремих авторів була така стрімка, що зміну знака «плюс» на протилежний у їхніх матеріалах можна порівняти з процесом заміни батарейок у диктофоні.

Причини в кожного, мабуть, свої. Здається тільки, що у всіх заходах, пов’язаних з роздаванням чого завгодно — від нобелівських премій до гуманітарного супу, щасливчики завжди виявляються в меншості, не обов’язково викликаючи в обділених долею почуття щирого братерського захоплення. Очевидно, установка «Хто ж, якщо не я!» закладалася в нас на совість.

Ну, а емоції потрібно кудись спрямовувати. Як об’єкт цілком може згодитися й нагородна статуетка, що не дісталася. Чому саме така? А назва — «Прометей-Престиж»? Який, мовляв, престиж можна знайти в незавидній долі по-стійного постачальника пташиних кормів з особистих, так би мовити, резервів?

Утім, для жителів індустріального Дніпродзержинська питань таких не існує. Прометей — загальновизнаний символ їхнього міста, завдяки монумента титана — головної місцевої визначної пам’ятки. Якщо врахувати, що Дніпро-дзержинськ — батьківщина авторів проекту та його самого (саме на тамтешньому придніпровському грунті з’явилася на світ «ЛР» п’ять років тому й зробила перші кроки), така данина рідному місту зрозуміла й похвальна.

До речі, останній багато чого ще подарував світові. Навіть головного борця за мир в усьому світі — зореносного генсека Л.Брежнєва. Та й президентові дружнього Казахстану про «Прометея» пояснювати нічого не треба. Як-не-як, не один рік споглядав його з вікон рідного ПТУ, опановуючи премудрості чорної металургії.

Утім, поглядом, налаштованим на позитив, і без усього цього підгрунтя можна знайти чимало доказів на користь такої назви. Чи не ставила перед собою програма таку саму мету, як опальний титан, — розсіяти сіру млу апатії та байдужності, вихопивши з неї світлі плями — яскравих особистостей (хай і не без допомоги театральних прожекторів).

Ну, а для тих, хто потрапив у коло світла, — це чи не престиж? І потім, ця справді трохи таємнича назва врівноважується іншою, набагато зрозумілішою й доступнішою, — «Людина року».

Таке поєднання очевидної простоти, яка лежить на поверхні, і загадки, що дає поживу для роздумів, характерне для програми в цілому, — одна із таємниць її привабливості. За високого рівня передбачуваності організатори дбайливо залишають нам і простір для прогнозів, і інтригу. У хорошому сенсі, звісно. В іншому їх, напевно, теж не бракує.

Але все, що відбувається за лаштунками блискучої рампи «ЛР», традиційно сховане від цікавих поглядів. І правильно — використовувати для висвітлення «кухні» таке благородне джерело світла, як вогонь Прометея, якось нераціонально, можна навіть сказати блюзнірськи.

Спроба подати «в особах» увесь спектр суспільного життя країни — завдання, м’яко кажучи, непросте. Поки що організаторам акції, всупереч скептикам, це вдавалося. Звісно, як і в будь-якій справі, де задіяно такі маси народу (самих експертів уже до тисячі!), тут трапляються й накладки, і непорозуміння, і промахи.

Але це не так уже й кепсько, принаймні з егоїстичного погляду братів по перу. Саме ці нюанси й притягують їхні жадібні погляди. Якби було все чинно, благородно, вивірено за ранжиром до сантиметра, як на тронній промові королеви-матері, — тільки й залишалося б їм обсмоктувати, до останнього гачка, гардероби ведучих і номінантів.

Зі свого боку, і преса відповідає «ЛР» взаємністю. Себто увагою. Хоч і не завжди доброзичливою, радше — навпаки. Зате пильною. Що саме собою вражає, з огляду на відсутність гучних скандалів (які у більшості випадків штучно створюються для підігрівання інтересу) і поважний, за нашими мірками, вік програми.

За коротший термін чимало цікавих починань або померли природною смертю, всіма забуті, або стали ж цікавити настільки, як учорашні макарони на сніданок. З цього погляду — справжня катастрофа, коли сварити перестають. Добре або нічого — таке ставлення навколишніх змушує всерйоз замислитися про щось вічне.

Але, схоже, зі здоров’ям «Людини року» поки що все гаразд. Як і годиться в такому віці, вона росте, перебуває в постійному русі. Якісь номінації з’являються, зникають, «виринають» знову. Так і має бути.

За п’ять років усе стало трохи інакшим. Світ, країна, ми самі. І навіть вічні та, здавалося б, незамінні лідери рейтингу «ЛР». З’являючись знову на тій самій сцені, вони щоразу прогресують у плані світськості, наближаючись до іміджу сучасного лідера. Чималу роль у цьому відіграє й програма. Вона, зрештою, довела, що наші політики, бізнесмени, громадські діячі небайдужі суспільству.

Чи потрібна «Людина року» третьому тисячоліттю? Питання риторичне. Бо якщо програма перестає працювати — бути цікавою для співвітчизників, вона просто зникає тихо й непомітно, без чиїхось думок та міркувань. Ну а якою ми хочемо її бачити? Оновленою, може агресивнішою й динамічнішою, відповідно до духу епохи.

…Взагалі, злам віків, десятиліття державності і п’ята акція «ЛР» у загальнодержавному масштабі — така комбінація просто ультимативно вимагає від її авторів зробити щось абсолютно особливе, незвичне й страшенно інтригуюче. Будемо сподіватися, що це нам удасться.

А ще сьогоднішня ситуація послужливо підказує — більше ефективності та якості. А чому б і ні? Ефективність — у плані авторитету, впливу, популярності — зайвою не буває. Якість же — передусім «людського матеріалу», від якого залежить міцність та привабливість створюваних програмами конструкцій. Того самого ми хотіли б побажати й усім вам. Побачити нові, привабливі обличчя лідерів у державі з назвою Україна не менш приємно, ніж на сцені однойменного палацу. Втім, як свідчить вся історія «ЛР», одне одному абсолютно не заважає!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво