Лицар поезії та доброти. До 110-ї річниці з дня народження Максима Рильського - Соціум - dt.ua

Лицар поезії та доброти. До 110-ї річниці з дня народження Максима Рильського

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

Він був людиною великого та щедрого таланту, його невтомна діяльність на ниві української культури — воістину багатогранна і подвижницька...

М.Рильський на полюванні
М.Рильський на полюванні

Він був людиною великого та щедрого таланту, його невтомна діяльність на ниві української культури — воістину багатогранна і подвижницька. Поет і перекладач, громадський діяч і академік, великий знавець літератури та мистецтва, вчитель і наставник молодших побратимів по перу, багаторічний керівник Інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії... І водночас він умів цінувати земні радості, був затятим мисливцем і рибалкою, щедрим співрозмовником, незамінним у дружньому застіллі. Але передусім Максим Рильський — Поет. Великий, народний і самобутній.

Очевидно, кожна епоха народжує митців, які тонко відчувають потреби часу, усім своїм життям, усією своєю суттю відповідаючи цьому часу. Він був вражаюче сучасним митцем, який завжди вмів знайти барви та слова, щоб виявити і показати життя, яке знає, в якому живе, болями якого боліє, радостями якого радіє.

Його поезія — річ дивовижна, іноді вже однією своєю естетичною досконалістю вона здатна справляти на нас не менш (а іноді навіть і більш) благотворний вплив, аніж своїм «правильним» (з ідейної позиції) змістом. Зачаровуючи магією своєї краси, вона досі примиряє навіть тих читачів, кого важко примирити в ідейному плані, але котрі поціновують істинну поезію.

Лірика його була суто авторською, особистою, «монологічною», якщо завгодно. А скільки в ній образів, спостережень, думок! Скільки найтонших ниток, які пов’язують із рідною землею!

Десь підвода далека

в полях гуркотить.

Хто, куди і для чого прямує?

Зірка пада ясна і дугу розкида

На широкому темному небі.

І летить вся Земля,

як підвода в полях, —

До мети, у простори незмірні, —

І далекі міста, і мій млин, і качки,

І щури, і колеса, і люди.

Звісно, за часів Рильського багато було інших поетів, які заливали читача солодкавою рідотою римованих гасел і банальностей, хвалебних здравиць і словесного лушпиння. Він же завжди відстоював і утверджував Її Величність Поезію, був «солдатом літератури, котрий зобов’язаний знайти єдино можливе слово для душевної розмови з людиною».

Постійно займався мовою і як науковець багато зробив для науки про мову — лінгвістики. Об’єктом усебічних наукових інтересів Рильського була історія української літературної мови — починаючи від давніх часів і до середини ХХ століття. Досліджував творчість Котляревського, Франка, Панаса Мирного, Старицького, Лесі Українки, Стефаника, вивчив і пропагував Шевченка.

У його житті було чимало драматичного, його ніяк не назвеш улюбленцем долі. У березні 1931 року Максим Рильський був арештований і просидів у Лук’янівській в’язниці шість місяців за обвинуваченням у тому, що нібито був військовим керівником якоїсь таємної української націоналістичної організації. «Мене, суто цивільну людину, намагалися представити якимось мілітаристським монстром».

1943 року йому було присуджено Сталінську премію, але вже через два роки його ім’я знову стало мішенню для критики. Він не боявся критики. На його прикладі можна сказати: хто в собі упевнений, той витримає будь-які нападки, будь-які наскоки. Він довів, що боїться критики тільки той, хто бачить у ній зазіхання на належні йому «за чином» почесті, нагороди, овації. Інакше кажучи, тільки той, хто в глибині душі побоюється, що без відповідних вказівок і розпоряджень зустрічати і проводжати оваціями його, мабуть, не стануть...

Однак критика від критики різниться. Після війни Україною керував Каганович, і для літератури настали далеко не найкращі часи. Траплялося, у ЦК «на килим» викликали все правління Спілки письменників — «для проробки». Колеги добре пам’ятали, як перший секретар ЦК накидався на Рильського: «Що це ви пишете таке? — «Я син Країни Рад». Це яких «рад» ви родич? Чи не Центральної Ради, із якою боролися більшовики?» Але Рильський закиди і нападки на свою адресу переносив далеко не мовчки (а саме так «винні» поводилися у високих кабінетах), а завжди заперечував, у всякому разі, знаходив слова, які спростовували хибний постулат.

Вожді злопам’ятні. Важкою виявилася відома нарада в ЦК, де Каганович змішав із брудом прозаїка Юрія Яновського і поета Максима Рильського, називаючи останнього «петлюрівським адвокатом і людиною, котра вже не одне десятиріччя має зв’язок із петлюрівським кодлом». Потрібно було мати чималу мужність, щоб у тій ситуації зробити те, що зробив Рильський. Він піднявся з місця, перебив оратора (зал завмер) і категорично заявив, що ніколи не мав нічого спільного з петлюрівщиною. Каганович змушений був проковтнути цю пілюлю.

Рильський багато разів чув із високих трибун також закиди у «зв’язках і навіть дружбі з українськими буржуазними націоналістами». Неодноразово його твори, котрі раніше були апробовані і здобули всесоюзне визнання і навіть нагороди, вилучали із шкільних програм і з бібліотек. Як він поводився в цих ситуаціях? Ті, хто добре знав Рильського, розповідають, що продовжував несамовито працювати і був упевнений, що чаша життя ще гойднеться в його бік. Завжди вірив у світлу долю своєї поезії.

Був перейнятий не турботою про добре ім’я, а добрими справами. Бути пасивним не вмів. Діяв. Будучи депутатом Верховної Ради СРСР цілих п’ять скликань, завжди підтримував зв’язки з виборцями Житомирщини, допомагав їм чим міг, а для цього сам або через своїх секретарів постійно «перебував у кляузному листуванні з київським або житомирським начальством, яке примушував хоча б щось, хоча б дещицю зробити для простого трудівника». І кожен, хто потрапляв у коло його уваги, міг розраховувати на допомогу й підтримку. Жоден лист, йому адресований, не залишився без відповіді. А їх приходило безліч — із проханням підказати, підтримати, допомогти. Мабуть, він відчував життєву необхідність виручати, витягати, захищати. Депутатська робота була для нього не обов’язком, але покликанням.

Був великим правдолюбом. І там, де потрібно було стати на захист чи на підтримку чесної людини, де потрібно було відстояти правду в її великих чи малих проявах — там Максим Тадейович був на висоті. Наприклад, коли Володимир Сосюра опинився в немилості у влади, то перший, до кого він прийшов за порадою та допомогою, був Рильський. А в ті часи треба було мати відчайдушну сміливість, щоб захищати опального поета, відкрито висловлювати йому дружні почуття.

Широта його натури була щирою, не показною. Він найвищою мірою володів даром радіти таланту інших. Відомо, приміром, як палко радів першим успіхам тоді ще молодих Михайла Стельмаха, Миколи Вінграновського та Івана Драча.

На його дружнє розуміння, бажання допомогти завжди можна було розраховувати. Другом був надійним і вірним. Остап Вишня, Андрій Малишко, Іван Козловський, Георгій і Платон Майбороди, Олександр Білецький, Олександр Дейч... Кожен потім, у своїх спогадах, напише, що «кращого друга, аніж Максим, на білому світі не буває», «одна рідна душа після мами була у мене — Максим Рильський», «шляхетність Максима безмежна».

Був на диво педантичним у всьому, що стосувалося грошей, точніше — у душевній щедрості, бажанні й умінні (а це ж найделікатніше з мистецтв) приходити на допомогу іншим. Він це робив незмінно, і так, щоб у самої допомоги не виявилося нічого образливого чи зачіпало іншу людину. Чимало людей, котрі потрапляли у біду і шукали — і навіть не шукали! — його допомоги, завжди пам’ятали, яких зусиль він докладав (іноді страждаючи від цього сам), щоб створити атмосферу легку, майже жартівливу, немов він сам просив грошей, а не давав їх іншому.

Відомий випадок, коли той самий письменник, а вірніше, один із керівників письменницької спілки, котрий у пресі і на трибунах називав Рильського «поміщицьким синком, який захищав свій експлуататорський лад», сам потрапив у немилість. Його виключили з партії, а потім і зі Спілки письменників. Ніде не брали на роботу. І тоді добрі люди порадили — йди до Рильського, тільки він не побоїться допомогти. І дійсно, Максим Тадейович спокійно вислухав прохання і, дізнавшись у якому видавництві є вакантне місце редактора, написав на депутатському бланку: «Прошу прийняти такого-то на роботу головним редактором. Ручаюся за цю людину як за самого себе».

Так уже було ним заведено, що коли казав — зроблю до двадцятого, ніколи не підводив, робив обіцяне саме до цього строку. У таких випадках ні власні невідкладні справи, ні навіть хвороба ним до уваги не бралися, поважною причиною не вважалися. Для цього правила він не визнавав жодних винятків. Навіть палата в лікарні, де він лежав, миттю перетворювалася на робочий кабінет: товсті теки з рукописами — своїми й чужими, книги, листи... Чимало людей згадують його слова: «Якщо ти хочеш зробити щось погане, сім разів подумай — і не зроби, а добро роби не думаючи!»

З Максимом Рильським пішла в минуле ціла епоха. Час, коли поет був більше, ніж поет, — йому вручалася доля народу, він лікував душевні рани, писав щоденник нації. От і хочеться поставити каверзне запитання: а яка роль сучасної поезії в сучасному житті? У житті, де так багато переможців і така рідкісна перемога добра над злом, а справедливості — над волаючим беззаконням. У житті, де всі так утомилися від наставників і вчителів, від розлогих резолюцій і заяв, які закликають до гармонії та порядку, до злагоди та порозуміння. Відповідь пресумна: сучасна поезія на нинішнє життя ніяк не впливає. Може, треба черпати сили в поезії минулих років? У поезії Максима Рильського? Там можна знайти відповіді на багато гострих запитань сьогодення. Ясно, що в ті далекі роки, коли творив Рильський, було багато поетів і письменників, яких сьогодні заслужено забуто. Але тільки не Максима Тадейовича. З часом дедалі більше усвідомлюються масштаби його особистості. І уроки його життя, його творчості. Уроки добра, любові, морального ідеалізму, служіння красі та справедливості.

І сьогодні, через багато десятиріч, бадьоро і дзвінко звучить його щире слово:

Я молодий і чистий, —

Як вічність, молодий...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво