Листопад. Баку

Поділитися
Щоб зрозуміти, що відбувається в Азербайджані, недостатньо проводити паралелі між українськими і азербайджанськими подіями, не враховуючи очевидних відмінностей між двома країнами...

Щоб зрозуміти, що відбувається в Азербайджані, недостатньо проводити паралелі між українськими і азербайджанськими подіями, не враховуючи очевидних відмінностей між двома країнами. Можна сказати: там не відбуваються революції, бо є нафта і потрібна стабільність. А можна — там не відбуваються революції, бо був Гейдар Алієв, здатний забезпечити стабільність номенклатурній системі управління на довгі часи. А можна — тому, що лідер опозиції Расул Гулієв, якого наші журналісти вже встигли назвати «азербайджанським Ющенком» (а могли б — і азербайджанським Лазаренком, кожне порівняння кульгає), не такий популярний та харизматичний, як ідол київського Майдану. І кожне з пояснень може задовольнити цікавість читача — однак все одно не буде поясненням. Для того, щоб зрозуміти, що насправді відбувається в Азербайджані, треба поставити ситуацію у зовсім іншу площину аналізу — і тоді ми зрозуміємо, що відбувається в Україні.

Сама наявність революції — очевидно, не хвороба суспільства, а тільки її симптом, як висип на тілі. Хвороба — відсутність суспільного контролю над владою, деградація демократичних інститутів, нездатність еліти домовлятися. Ось тоді єдиним інструментарієм вирішення проблем стає конкуренція державних переворотів. Переворот-переможець оголошується або революцією, або — збереженням «конституційного порядку». Як в Україні: якби Майдан програв, а президентом було проголошено Віктора Януковича, а не Віктора Ющенка, — це був би тріумф «конституційного порядку» і нам довелося б кілька зайвих місяців чекати на меморандум Януковича—Ющенка, ухвалений в умовах гострого конфлікту між новим президентом та сімейством його попередника. Але «конституційний порядок» поступився вимогам людей на Майдані, і меморандум тепер називається угодою Ющенка—Януковича... Азербайджан, звичайно, не Україна, політики в цій країні діють жорстко, опоненти переможців опиняються або в тюрмах, або у вигнанні. Ільхам Алієв — взагалі перший із чотирьох президентів країни, який прийшов до влади після виборів, а не внаслідок повалення попередника...Однак, із погляду конкуренції переворотів, ситуація схожа. Син Гейдара Алієва не став чекати парламентських виборів і відправив у тюремні камери соратників батька — людей, які зрозуміли, що «хлопчик» набирає силу. Мотор майбутньої революції був заглушений, позбавлений пального, Гулієв — не допущений у країну, чиновники — налякані. В Азербайджані переміг «конституційний порядок». Однак ця перемога відбулася внаслідок дій, які також можна порівняти з державним переворотом. Можливо, наявність нафти чи елемент спадкоємності — те, що примушує навколишній світ заплющувати на цей факт очі, але це вже елемент пропаганди, а не реальної політики.

Тепер далі. Що відбуватиметься в Азербайджані після перемоги Алієва? Як на мене, майже те ж саме, що мало відбуватися після перемоги Гулієва. Адже успіх одного з переворотів не означає, що хворобу вилікувано. Навпаки — вона триватиме й тільки загострюватиметься.

Азербайджанський письменник Чингіз Абдуллаєв — один із прихильників діючого президента країни — ще перед виборами написав статтю на його підтримку. Але це дивна стаття, бо в ній Абдуллаєв помітив історичну безпомічність Ільхама Алієва. «Всі наші політологи вважають, що в майбутньому протистояння відбуватиметься за старою схемою влада—опозиція, — каже письменник. — Однак це зовсім не так. Головна лінія протистояння вже тепер проходить між старими чиновниками і новим президентом, який буде змушений знаходити нових людей». І далі Абдуллаєв цитує Хаббарда: «За спиною президента завжди перебуває певна категорія людей, яких варто було б поставити попереду нього, щоб він міг за ними спостерігати». Єдине, чого не пояснює шановний письменник, — звідки візьмуться нові люди, якщо їхніх попередників позбуватимуться старими методами, і чому ці нові мають відрізнятися від старих. Однак це і є демонстрацією ілюзій, які можуть поширюватися як на переможця-революціонера, так і на переможця-стабілізатора. Однак Абдуллаєв розуміє, що може статися, якщо його сподівання на професійну владу і тверезу еліту не справдяться: «…наступний президент може виявитися вже не лідером опозиції ... ми отримаємо клерикала чи радикала ... і про подальший розвиток нашої країни забудемо надовго. За такого варіанта ми не маємо шансів на майбутнє», — попереджає він.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі