Лист до редакції - Соціум - dt.ua

Лист до редакції

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

У «Дзеркалі тижня» від 12 березня було надруковано статтю «Хто знайде мою доньку?». І ось я одержала свій вантаж №200, свій «цинк»...

У «Дзеркалі тижня» від 12 березня було надруковано статтю «Хто знайде мою доньку?». І ось я одержала свій вантаж №200, свій «цинк». Це було в четвер, 24 березня, а 26 березня, рівно через три місяці від дня цунамі, ми поховали нашу донечку, нашу Ганнусю.

Хочу подякувати всім співробітникам відділу оперативного реагування МЗС і моєму куратору — першому заступнику начальника консульського відділу Михайлу Франковичу Бродовичу, секретарю посольства України в Таїланді Олександру Крутенку, якому випала місія нелегка, майже за воєнним часом — ходити по моргах, брати участь в упізнаннях. Підтримка співробітників «Дзеркала тижня», їхнє співчуття також допомагали. Адже людині дуже потрібно знати, що вона не самотня.

Після підтвердження про упізнання горя нашого не поменшало. Та життя все-таки набуло природного ходу: клопотання про похорон, відспівування, молитву про упокій душі, впорядкування могилки.

Хочеться також згадати добрим словом людей із тайської сторони. Незважаючи на страшне лихо, що спіткало країну, чиїсь турботливі руки підняли тіло нашої доньки, віднесли куди треба, сфотографували прикмети, описали, зареєстрували та зберегли, наскільки це було можливо. Зберегли одяг, у якому була Ганна, передали нам і його. Важко було дивитися на професіонально розрізану сукенку, та це дозволило впевнитися у тому, що в подвійній труні справді наша доня.

Дякую всім, хто допомагав нам знайти, упізнати, доставити на Батьківщину й одержати свій вантаж №200. Дуже допомагали й підтримали сусіди по будинку, хрещений батько онучки, однокласники Ганни. В організації поминального обіду допомогли у школі, де колись навчалася донька, а тепер вчиться онука. Багато зробила для нас сім’я іншого загиблого в Таїланді. Коли я лежала в лікарні, вони взяли на себе всі клопоти з оформлення документів (а їх було дуже багато). Нещодавно знайшли й цю людину, завершується її упізнання.

…Поховали ми доню на невеликому сільському цвинтарі, над урвищем, під старим розлогим деревом. Під час церемонії прощання біля будинку чийсь хлопчик запитав у мене, чи винен хтось у загибелі моєї доньки. Я йому відповіла, що ніхто не винен, це була стихія, лихо. А на природу — як ображатися? Це ми частіше її кривдимо...

Живіть усі щасливо й будьте здорові.

З вдячністю Ольга ІВЛЄВА

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво