Лишився українцем - Соціум - dt.ua

Лишився українцем

28 жовтня, 2011, 12:46 Роздрукувати Випуск №39, 28 жовтня-4 листопада

Спогади про Новий світ, Кравчука та Ющенка.

© Василя Артюшенка

Видатний економіст, член Римського клубу, один із засновників міжнародного економічного форуму в Давосі, багаторічний керівник Міжнародного інституту менеджменту в Женеві, наставник і радник президентів і прем’єр-міністрів багатьох країн, довічний пластун Богдан Гаврилишин напередодні свого 85-річчя написав книжку спогадів «Залишаюсь українцем». Епіграфом до неї стали слова самого Гаврилишина: «Світ великий, а Україна в нім одна».

Він і справді міг відчути, який великий світ, бо відвідав понад сімдесят країн. Працював у них, знайшов друзів і однодумців, та завжди пам’ятав, що він українець, а ідея незалежності України була його провідною зорею.

Десятиліттями Богдан Гаври­лишин здобував досвід, який мріяв застосувати в Україні. Коли розпався Радянський Cоюз, професор Гаврилишин відійшов від керівництва Міжнародним інститутом менеджменту в Женеві, щоб допомогти незалежній Україні використати можливості, які відкрилися перед молодою державою. Раніше він консультував керівників багатьох держав, як спрямовувати економічні процеси у правильне річище, і це вдавалося.

Чому ж не вдалося в Україні?

Мабуть, це питання досі найбільше тривожить професора… Як, зрештою, і всіх нас.

На одній зі сторінок книжки Бодан Гаврилишин описує свою зустріч із президентом Швейцарсь­кої конфедерації, що відбулася без протоколів: «Тільки тоді я зрозумів, що таке пряма швейцарська демократія, як керують країною, якими людьми є сім федеральних радників (в інших країнах їх називали б міністрами), один з яких протягом року виконував функції президента країни. Всі вони мали досить обмежені повноваження у прийнятті рішень, працювали колегіально, в консенсусі, зазвичай належали до чотирьох різних партій, мали скромні зарплати, при­їжд­жали на роботу на малих «Фолькс­­вагенах» чи на велосипедах...».

В останніх розділах прочитаємо, як непросто було доступитися до українських можновладців. Зокрема до Віктора Ющенка, скільки ліній контролю треба було подолати. Очевидно, це особливості демократії по-українськи...

Богдан Гаврилишин покинув Україну під час війни ще зовсім молодою людиною. Тоді йому, як і іншим утікачам, довелося багато пережити: голод, табори біженців, приниження... Коли юнакові було всього двадцять років, він несподівано обійняв доволі високу посаду в таборі для біженців (керівник підрозділу з постачання), у його розпорядженні було сорок осіб, авто з водієм. Про цей період професор Гаврилишин пише, що саме тоді: «...протягом тих кількох місяців укріпилися деякі з моїх основних принципів і ставлень до життя. Багато з них прийшли від Міська (брата), а саме: віра у добро в людях, впевненість у власних силах і можливостях (якщо не знаю чогось, я навчуся цього), розуміння потреби постійно вчитися. Батько також час від часу казав мені деякі прислів’я, наприклад — «не святі горшки ліплять», що означало: те, що роблять інші, ти теж можеш робити. Інше прислів’я — «м’яко стелиш, добре спиш» значило, що кожен сам є творцем своєї долі. І ще одне — «брехнею можна дійти до краю світу, але назад дороги не буде», що значило «говори правду».

Історія родини Гаврилишиних, яка постає зі спогадів, дуже подіб­на до історії багатьох галицьких родин.

Богдан народився 19 жовтня 1926 року в селі Коропець на Дністрі. Був четвертою наймолодшою дитиною в селянській родині. Батько — підприємливий селянин, уже 1930 року придбав десять гектарів землі коло Бучача, збудував будинок. Мама, яка знала напам’ять Біблію і «Кобзар», займалася дітьми.

Але потім був 1940-й. Богдано­вого брата, 17-річного Славка, учня Академічної гімназії у Львові, за­арештували. Ніхто не знав, де він. Мама так і залишилася в Україні, чекала сина. Жила в землянці в Коропці. Родичі потайки носили їй їсти. Померла 1956 року від голоду, страху, виснаження. Тільки в 1993-му Богдан Гаврилишин довідається від Євгена Марчука, що його брат Славко 1941року був засуджений на десять років і помер на виправних роботах 1944-го.

Уже в молодому віці Богдан Гаврилишин намагався чітко планувати своє життя: працював, щоб заробити гроші на навчання. У післявоєнній Європі з роботою і освітою юнакові з таборів для переміщених осіб було складно, тому він вирішив їхати до Канади. 24 серпня 1947 року на великому вантажному судні Богдан Гаврилишин вирушив у Новий світ.

Починав лісорубом у Північному Онтаріо, без будь-якої підтримки, без знання мови, але з великою метою — знайти своє місце в житті. Він відмовився від пропозиції бездітних родичів, які нажили в Канаді ферму і хотіли бачити Богдана своїм спадкоємцем. Та юнак не пов’язував свого майбутнього з фермерством.

У Канаді він 1952 року здобуває ступінь бакалавра, а 1954-го — ступінь магістра за спеціальністю «інженер-механік» в Університеті Торонто. З 1960 року живе і працює у Швейцарії. В 1976 році здобуває ступінь доктора економіки в Женевському університеті.

У травні 1968-го його призначили директором Міжнародної школи менеджменту в Женеві. На цій посаді він працював до 1986 року.

З 1988-го всі зусилля Богдана Гаврилишина були спрямовані на Україну. В 1991 році він створив консультативно-дорадчу раду при Леонідові Кравчуку, до якої серед інших входили Романо Проді, Джордж Сорос, Збігнєв Бжезінсь­кий... Ця рада мала секретаріат у Києві, а її члени представляли Україну в світі.

З усіх українських президентів Богдан Гаврилишин тільки Леоніда Кравчука вважає «справж­нім державним мужем». Та, на думку професора, недоліком Кравчука було недостатнє знання економічних законів.

Богдан Гаврилишин був радником трьох українських прем’єрів. Віктора Ющенка він вважав добрим прем’єром, але вже тоді помітна була його непунктуальність і некомпетентність багатьох людей з прем’єрського оточення.

Радником прем’єр-міністра Ана­толія Кінаха Богдан Гаврили­шин згодився бути за умови, якщо той говоритиме українською.

Про Віктора Януковича професор Гаврилишин пише, що той «усвідомлював, що знає дуже мало про зовнішній світ, але був готовий вчитися і не соромився це показати».

Президент Ющенко — велике розчарування Гаврилишина. Він вважає, що на непослідовність і нерішучість Ющенка частково вплинуло отруєння, а частково оточення, яке професор називає «бандою чотирьох». Для цих людей на першо­му місці були їхні власні політичні та бізнесові інтереси, а не інтереси України. Автор пише: «Ющенко залишив Україну у «втомленому стані» з іміджем радше неефективної держави, ніж моделі для інших Нових Самостійних Держав, як усі сподівалися».

Вочевидь, кожен українець, який розгорне цю книжку, шукатиме відповіді на запитання, що ж робити далі? Богдан Гаврилишин покладає свої надії на молодь. У грудні 2009 року було створено Благодійний фонд Богдана Гаври­ли­шина, діяльність якого спрямована на виховання нової української еліти — свідомої та відповідальної за долю держави та благо суспільства.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво