ЛИПЕНЬ. ПОЛОЦЬК

...Можна сісти на березі Двіни й перепочити. Бо тут я поставив три крапки у пошуку своїх Софій. Можна сказати, що найважливіші для себе я побачив — біля Софії Київської я виріс, біля Софії Охридської провів багато часу, прогулюючись берегом озера чи обідаючи в славетному місцевому ресторані під такою ж назвою — «Свята Софія», у Софії Новгородській переховувався від несподіваної зливи і бачив веселку у дверях храму. І була ще Софія Константинопольська — Софія Софій, перше, що я побачив у Стамбулі... І ось тепер Софія Полоцька — храм, неймовірно схожий і водночас на диво не схожий на Київську й Новгородську Софії... Руйнування й перебудови наслідком мали несподіване — цей храм, тепер православний, що перед тим довго функціонував тільки як концертний зал, видається втіленням греко-католицького прочитання «софійської ідеї». З Полоцькою Софією взагалі коїться щось незвичайне: коли бачиш її вперше, з берега, вона постає, швидше, костелом, ніж православною церквою, вся її архітектура неймовірно західноєвропейська, вона — як стрімкий вітрильник, який лаштується у плавання, — і, швидше, не цією спокійною річкою, а недалекою Балтикою...Та, обійшовши храм, опиняєшся на тихій полоцькій вуличці і бачиш знайомі контури Софій Київської і Новгородської...

Напевно, коли князь Ярослав закладав ці дві Софії, він орієнтувався на головний храм у Константинополі. Зараз цей храм у його справжньому вигляді можна побачити хіба що на малюнках та у власній уяві. Однак може допомогти Софія Охридська — храм, менш у нас відомий, але збережений повністю — навіть із нереставрованими фресками часів своєї побудови. Саме Софія Охридська — маленький «двійник» константинопольського храму. І прогулюючись тут або відвідуючи вишукані концерти фестивалю «Охридське літо», усвідомлюєш, як ця Софія відрізняється від руських, — сама енергетика храму інша, і він справді видається носієм візантійської цивілізаційної ідеї. А храми в Києві та Новгороді зберегли в собі ту Русь, яка існувала в часи їх заснування. Насправді це була дуже відмінна від держав-наступниць країна, відмінна саме з духовного погляду, — релігійність тут була ще не фанатично-московською, не цинічно-демонстративною, а зорієнтованою на усвідомлення мудрості, на поєднання національного й світового космосу. І саме тому головними храмами і Київської Русі, і Новгородської стали якраз Софійські собори. А Полоцька Софія — ілюстрація того, що відбулося з цією цивілізацією, коли вона просунулася трішки західніше, там, де православ’я не так конкурувало, як співпрацювало з католицизмом. Адже перший приклад такого співробітництва подали саме на території Великого Князівства Литовського, одним з форпостів і духовних центрів якого став Полоцьк. І чи слід дивуватися, що європеїзація Москви пішла саме з цього маленького вже міста — тоді, коли царським вихователем став знаменитий чернець Симеон Полоцький. А це також відбувалося в роки, коли московські царі і патріархи запрошували до своєї столиці київських мудреців — тих, хто продовжував молитися у нашій Софії... Отож софійські собори завжди відігравали в історії якусь особливу, навіть містичну роль, бо самим фактом свого існування примушували робити вибір між мудрістю й всеосяжністю — і приземленим, лінійним сприйняттям світу...Все ж таки цікаво, що на початку руської державності люди були набагато проникливішими й точнішими за своїх нащадків...