ЛІОН ФЕЙХТВАНГЕР — НА ПОЧАТКУ ШЛЯХУ

Молодий Ліон Фейхтвангер — надзвичайно освічена, обдарована людина, яка шукає правди, однак не позбавлена вад виховання і світогляду. Ще не набуло викінченої форми ставлення Фейхтвангера до дійсності, не сформувалися позиції з головних життєвих питань. Його мало цікавила політика, а літературний інструментарій потребував удосконалювання. Однак уже ранні твори, створені до Першої світової війни, — свідчення літературних можливостей письменника, які містять у собі силу для створення справді великих, видатних епічних полотен.

Він народився 1884 р. на одній з тихих вулиць Мюнхена — Гільдегардштраcсе, першим із дев’яти дітей фабриканта Зигмунда Фейхтвангера і його дружини Йоганни. 1886 р. згорів їхній дім, і сім’я оселилася на площі Святої Анни. «Я ріс у католицькому, середньої величини місті південної Німеччини. Справжнього в ньому було не дуже багато. Мабуть, лише чудові колекції картин і книг, карнавал і, напевно, — хоча я на цьому не тямлюся, — пиво».

Фейхтвангер відвідував народну школу-восьмирічку Святої Анни, потім гімназію Вільгельма, що — іронізував він згодом — називалася класичною. Вже в зрілі роки Фейхтвангер був вдячний цій школі, яка «дала правильні оцінки й заклала основи методики грунтовного планування будь-якої духовної праці», яка навчила його німецької граматики і стилістики; і не міг вибачити їй манірності навчання, коли класиків вивчали в «ретельно адаптованих, очищених виданнях». В одному з біографічних розумувань 1935 р. він з усмішкою пригадав: «Протягом мого навчання ім’я Платона згадувалося 14 203 рази, Фрідріха Великого — 22 641, Карла Маркса — жодного разу».

У гімназії Ліона цікавлять головним чином дві дисципліни: мова й історія. Він — хороший учень і охоче пише. «Мої твори з німецької справляли враження на вчителів, і, якщо для шкільних торжеств треба було написати сценки чи маленькі п’єси, зверталися до мене». Його улюбленим чтивом були історичні твори, зокрема історичні драми, Біблія і романи Дюма.

Ліон — дитина німецьких євреїв. Його батьки мали великі підприємства з виробництва олії, маргарину та мила, а також відділення в Голландії, Румунії та Єгипті. Дітей виховували в ортодоксальних традиціях. З приватним викладачем староєврейської мови Ліон читав Біблію і Талмуд, заглиблювався в численні єврейські твори, що були в його батька.

У Німеччині кінця XIX століття дедалі помітнішим ставав антисемітизм. Розумний підліток рано відчув свою відмінність від інших і тому вчився оцінювати все заздалегідь, критично і різнобічно. У нотатках до автобіографії він пише з цього приводу: «Мене і моїх батьків розділяв глибокий і зарозумілий юнацький сумнів у їхніх звичаях і думках, мене і моїх учителів — моя обгрунтована поінформованість у всьому, що стосувалося єврейської теології».

1903 р. Фейхтвангер залишає гімназію Вільгельма. Із зарахуванням до Мюнхенського університету він розлучається з комфортабельною домівкою батьків. Від запропонованої батьком матеріальної підтримки відмовляється. Замість цього вдовольняється кімнатою в мансарді, двері у двері з недружелюбно налаштованою лакейською, заробляючи на життя уроками.

Фейхтвангер вивчає німецьку філологію й історію, германістику, філософію й антропологію; слухає в Мюнхені курс новітньої історії літератури Франца Мункера. Поруч із лекціями та семінарами, щоб подолати вплив свого релігійного виховання, проводить критичні дослідження Біблії. 1905 р. переїжджає до Берліна. 1907 р. захищає у Мюнхенському університеті дисертацію «Фрагмент із «Раббі з Бакара» Генріха Гейне», що характеризує його як проникливого вченого-літературознавця.

За порадою Франца Мункера, Фейхтвангер хоче захистити докторську дисертацію, щоб отримати доцентуру у Мюнхенському університеті. Він починає готувати працю на тему «Початки німецької журналістики», але скоро перериває роботу, оскільки очевидно, що в Баварії йому не вдасться отримати посаду ординарного професора й кафедру, не помінявши перед тим віри. Підготовлені вже витяги з дисертації публікує у пресі: «Шаубюне», «Франкфуртер цайтунг» і «Фосіше цайтунг».

У цей час Фейхтвангера захоплює мюнхенська богема. Він працює переважно в театральній критиці і засновує літературне об’єднання «Фобус». Тут він зміг здійснити прем’єрні постановки Ведекінда, Стріндберга і Гауптмана. 1908 р. починає видавати двотижневик «Шпігель», для якого підготував 16 матеріалів, у тому числі оповідання «Карнавал у Ферарі». Втім, видання — в основному через фінансові негаразди — вже через півроку припинило своє існування й було об’єднане з «Шаубюне» Зигмунда Якобзона.

Фейхтвангер любив театр. У своїх критичних статтях і звітах про театральні постановки він з особливо високою міркою підходив до оцінки літературних достоїнств п’єс. Його вирізняє і тонке чуття, «нюх» на хороші акторські роботи, — тут його перо могло бути винятково гострим. Робота театральним критиком зблизила Фейхтвангера з берлінським публіцистом Зигмундом Якобзоном, для його «Шаубюне» він пише критичні звіти про мюнхенські прем’єри.

Повсякденними політичними подіями Фейхтвангер мало цікавиться. Значення наростання ворожості Німеччини й Англії, експансія Німеччини на Близький Схід, прискорене будівництво німецького військового флоту, постійні провокації щодо інших націй і народів не дуже вглиблюються у його свідомість. Ще менше турбує його наростання класової боротьби, проявами якої були в цей час, наприклад, революційні масові виступи проти політики озброєння німецького уряду та страйки.

Світ Фейхтвангера — література. Його перші публікації належать ще до років навчання. 1903 р. виходять два невеликі оповідання під спільним заголовком «Самотні», а 1905—1906 рр. у Мюнхені ставлять дві його одноактні п’єси. 1907 р. публікується драма «Фетиш». Під впливом Генріха Манна він пише свій перший роман «Глиняний бог», що вийшов 1910 р.

Уже найбільш ранні літературні твори Фейхтвангера позначені гостротою зображення і стилістичною вправністю. Попри це, вони не викликають очікуваного резонансу, а отже — фінансового визнання, тож голод нерідко гостював у Фейхтвангера. До того ж письменник часто не знав, де б йому ввечері облаштуватися на нічліг. Інколи така ситуація спонукала його до мандрів — пішки або велосипедом.

1910 р. Фейхтвангер знайомиться з 19-річною Мартою Лефлер. 22 травня 1912 р. у будинку старої ратуші міста Юберлінген-Бодензеє двійко молодих людей одружилися. Потім вони поїхали у весільну подорож — до Швейцарії і на Рив’єру. Невдовзі виникла проблема: скінчилися гроші. «Це сталося в розпал сезону, і я сказав моїй юній, прекрасній і добре вихованій дружині: «Послухай, у нас немає більше грошей. Нам слід переїхати кудись у дешевше місце». У путівнику Бедекера було сказано, що дуже дешево на Сардинії або в Калабрії. Ми кинули монетку і вирушили в Калабрію».

Молодята пішки добралися від італійської Рив’єри до Рима і Неаполя. Як напівволоцюги обходили вони Калабрію та Сицилію. Тут, на самісінькому півдні Італії, величезне враження на них справляє виконання класичних п’єс в античному театрі Сіракуз.

Війна, що вибухнула в серпні 1914 р., заскочила подружжя Фейхтвангерів у Хамаматі — маленькому містечку на південь від Туніса. Вони вже готові були вирушити мандрувати узбережжям Північно-Західної Африки...

Попереду були світова війна, революція в Росії, прихід до влади Гітлера, вигнання з Німеччини, шістнадцять написаних романів, визнання, слава! Попереду ще були роки життя, праці та боротьби письменника, моральні і професійні вершини творчості якого великою мірою визначали культурну спадщину минулого століття.