Лев Ландау: «1937 рік — стихійне лихо. Мене воно також торкнулося, але, на щастя, я залишився живий»

Цього року виповнилося 100 років із дня народження геніального фізика Льва Давидовича Ландау. Пам’ять про ще дві сумні ювілейні дати — 40 років із дня передчасної смерті та 70 років після арешту вченого з політичних мотивів (із 27 квітня 1938 року до 29 квітня 1939 року Ландау перебував у в’язниці) — не раз повертала його колишніх колег до подій, які супроводжували відкриття в галузі атомного ядра та створення вченим класичного курсу теоретичної фізики.

Підвищена увага до хронології пов’язана не з якоюсь містичною закономірністю, яка навпіл розділила життя Ландау. Раціонально мислячи з огляду на специфіку професії, фізики вважають, що постійна загроза репресій, а особливо вимушена перерва, позначилася на результатах роботи вченого. На думку Йосипа Розенталя, «ув’язнення було трагічним рубежем у його творчості. Так, якщо в молодості він дозволяв собі сміливі екскурси в принципові, суперечливі проблеми науки, то потім Ландау зосередив свої зусилля лише на технічних проблемах майже в усіх галузях фізики. Будучи (поряд із Річардом Фейнманом) найвидатнішим фізиком-універсалом ХХ століття, Ландау міг без зусиль переходити від однієї проблеми до іншої. Використовуючи шахову термінологію, я б назвав його генієм ендшпілю. Однак «грати у свою гру», очевидно, фізик не зміг і після війни, коли, здавалося б, кривавих репресій 30-х років очікувати не випадало».

Академік Російської академії наук Євген Львович Фейнберг звернув увагу на зміну в його настрої: «Я ніколи не розпитував Ландау про подробиці його арешту та перебування у в’язниці. Я знав, що при звільненні зобов’язують усе це зберігати в таємниці. Та видно було, як він змінився — став тихий і більш обережний... Що відбувалося всередині, сказати не можу. На той час ми ще не були настільки близькі, як потім». Трансформації зазнали й погляди Льва Ландау, зокрема його ставлення до політичного ладу.

Про пріоритет радянської науки

Наприкінці двадцятих років, перебуваючи за кордоном у півторарічному науковому відрядженні, Лев Ландау мав славу «втілення ідейної частини радянської молоді»: на людях часто з’являвся вбраним у червону сорочку і, коли йшлося про політику, переконував співрозмовника в перевагах радянської системи. Наводив доказ, що в кожній країні талановиті люди з’являються рівною мірою в різних прошарках суспільства. Різниця, на думку Ландау, полягала в тому, що науковий талант людини з низів за капіталізму нечасто може розвинутися через необхідність значних матеріальних витрат для здобуття освіти, а в радянській країні вона доступна всім.

Проте байдужих до політики Нільса Бора, Альберта Ейнштейна, Вернера Гейзенберга приваблював у молодому даруванні насамперед величезний науковий потенціал, а тому його не хотіли відпускати. Фізик отримував пропозиції продовжити заняття за кордоном, на які він завжди відповідав відмовою. Про колегу-неповерненця категоричний в оцінках Ландау сказав, що той для нього «самоліквідувався».

В Українському фізико-технічному інституті (нині Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»), відкритому за рішенням VI з’їзду фізиків, що відбувся в Москві 1928 року, Ландау взявся за створення школи теоретичної фізики. Все мало відповідати найвищим світовим стандартам. Для цього необхідно було підготувати висококласних фахівців, створити курс теоретичної фізики та опублікувати його, популяризувати науку, виносячи проблеми на обговорення міжнародних з’їздів і конференцій, проводити які мали, звісно ж, у Харкові.

Робота посувалася швидко, тут дався взнаки характер талановитого фізика. Як завідувач теоретичного відділу він вимагав від співробітників — винятком не були й експериментатори — складати ним же розроблений теоретичний мінімум, який включав дев’ять іспитів (два з математики, сім — з теоретичної фізики). Критерієм знань вважав практику, розв’язання складної задачі чи рівняння. Не всі погоджувалися із нововведеннями, але, як відомо, зусилля принесли плоди: високовольтна бригада зруйнувала ядро літію. 10 жовтня 1932 року з Харкова відбили телеграму Сталіну: «До 15-ї річниці Жовтня домоглися успіхів у руйнуванні атомного ядра». Всесоюзні конференції в Харкові відвідали метри теоретичної фізики Поль Дірак і Нільс Бор, якого Ландау вважав своїм учителем. «Фізичний журнал Радянського Союзу», що видавався в Харкові, розсилали передплатникам по всьому світі. Академік Олександр Ілліч Ахієзер згадував, що з приїздом Ландау до Харкова УФТІ став одним з найкращих світових центрів фізичної науки, і визнавав, що «якби мене попросили назвати всього двох фізиків, які максимально прославили українську науку, то я б назвав теоретика Л.Ландау та експериментатора Л.Шубнікова».

Навколо цих імен невдовзі розгорнулася боротьба, яка носила політичний характер.

У 1934 році в УФТІ спалахнув конфлікт. Директор С.Давидович повідомив у секретно-політичний відділ Харківського управління НКВС про саботаж під час проведення військових робіт, назвавши головним змовником Льва Ландау. У виниклій ситуації багато чого залежало від рішення ЦК ВКП(б), яке призначило новим директором О.Лейпунського. Не обійшлося й без репресій. Як дезорганізатора заарештували Мойсея Абрамовича Кореця (у 1938-му академік АН УРСР Лейпунський також опинився за ґратами, що свідчить лише «про практичний і зважений підхід до вирішення кадрових питань», а не про бажання тогочасного партійного керівництва встановити справедливість). Досьє на надміру самостійних фізиків продовжувало поповнюватися компроматом, а «пресуванню» їх піддали за місцем роботи в Харківському університеті.

У 1934 році Ландау став доктором фізико-математичних наук, у 1935-му — професором, завідувачем кафедри загальної фізики.

«Мене звати Дау»

Лекції з теоретичної фізики проходили з незмінним успіхом, професор залишав аудиторію в оточенні студентів. Він був із ними приязний, вважав своїм обов’язком відповісти на всі запитання, причому готовий був до цього будь-коли (дверей своєї кімнати-помешкання в УФТІ Ландау не замикав). А починалося знайомство з аудиторією словами: «Мене звати Дау, я ненавиджу, коли мене називають Лев Давидович». Це було нормально, з огляду на 25-річний вік викладача й недавнє захоплення джазом, коли з легкої руки Дмитра Іваненка, однокурсника й колеги по джаз-бенду, він отримав прізвисько Дау — ім’я, під яким його знають фізики всього світу. Дивними, на перший погляд, були відступи, коли професор перевіряв студента на предмет загальної ерудиції. Маючи дивовижну пам’ять (втратив її внаслідок автомобільної аварії, яка стала причиною передчасної смерті), вирізняючись широтою знань і швидкістю реакції, Дау вимагав того ж від студентів університету. Його не могли переконати ті, хто вважав, що автора «Євгенія Онєгіна» мають знати ті, хто навчається на філологічному факультеті. Його наполегливість переходила часом у впертість, а звичні для вузького кола пустощі й жарти сприймав як недозволені. Про це знали всі, і це було слабким місцем Ландау.

З листа Капиці Сталіну: «Також, мені здається, потрібно зважити на характер Ландау, який, просто кажучи, кепський. Він задерій і забіяка, полюбляє шукати в інших помилки, і коли знаходить їх, особливо у поважних старців, штибу наших академіків, то починає нешанобливо дражнити. Цим він нажив багато ворогів». Фізики Ленінграда добре пам’ятали, як академіка Абрама Федоровича Йоффе він називав Жоффе, у присутності талановитого теоретика Якова Ілліча Френкеля підкреслював своє зневажливе до нього ставлення. А залишаючи місто на Неві, молодий вундеркінд кинув: «Теоретична фізика — складна наука, і не кожен може її зрозуміти».

У Харкові Ландау не позбувся своєї звички вшпигнути слівцем, ненавмисне, так би мовити, «без злого наміру». Те, що всі вважали «витівками», було його тактикою, яка походить від людської суті. Можливо, винятково обдарований учений використовував непедагогічний метод, перевіряючи обдарованих студентів у незвичних ситуаціях. На фізика сипалися скарги від тих, хто вважав таке ставлення необ’єктивним. Ось як описував поведінку Ландау працівник парткому університету зі слів студентки фізфаку, сповненої обурення після складання іспиту. Спочатку викладач запропонував їй підготувати висновок на дошці. Не перевіривши його, заявив: «Ідіть, ви не знаєте». Студентка була впевнена в правильності й наполягала на перевірці. Ландау ж розсміявся, ліг животом на стіл, піднявши ноги догори . «Після наполегливої вимоги студентки показати, де саме помилка, Ландау, перевіривши, вимушений був визнати висновок правильним. Не менше знущався зі студентів і під час приймання дипломних робіт, через що деякі студенти відмовилися захищати дипломні проекти».

Кляузи та чистки

Сам факт підготовки такого роду «аналітичної записки», хай навіть і на провідного фізика, нікого не здивував. У 1937 році кляузами були завалені канцелярії центральних установ, а масштаби чисток у вишах нагадали про червоний терор. У доповідній записці на ім’я секретаря ЦК КП(б)У Постишева Харківський державний університет постав як «наймогутніше гніздо контрреволюції і з погляду ідеологічних, і організаційних виступів справжнісіньких махрових контрреволюціонерів-троцькістів, правих, українських націоналістів та всякої іншої наволочі контрреволюції ...по суті з 1932—1933 років під керівництвом колишнього ректора Блудова вони відкрито викладали в лекціях і на зібраннях студентства свої контрреволюційні теорії. У результаті своєї роботи вони завербували на свою сторону багатьох студентів, не лише безпартійних, а й комсомольців і навіть комуністів, які були прямими помічниками в їхній злочинній справі.

Органами НКВС це гніздо було викрите, в результаті чого з нього було вилучено кілька десятків контрреволюціонерів і, крім того, в період чистки парторганізації ХДУ було виключено до 60 осіб за втрату більшовицької пильності та за пряме підсобництво контрреволюціонерам...

Після цього було призначено ректором т. Нефоростного. Через певний проміжок часу не виявлені раніше контрреволюціонери знову розгорнули свою діяльність і особливо після того, як за наказом ректора Нефоростного прийшло поповнення контрреволюції до університету... Їм давали керувати кафедрами, допускали виховувати в контрреволюційному дусі молодь...»

Авангардом університетської контрреволюції, за твердженням представника парткому, була група фізиків, яка складалася з колишніх дворян — Горянського та Брилліантова, а також Ландау, котрий виявився сином репресованого 1930 року шкідника, Шубнікова — сина великого поміщика, купця, що займався в 1921 році контрреволюційною діяльністю в Ленінграді, а потім утік за кордон. До групи входив Корець — «відомий контрреволюціонер-троцькіст, судимий органами НКВС». «Півтора року працює на фіз-матфакультеті ця група, і за цей час настільки розвалила факультет, що нині для виправлення потрібно буде застосувати кардинальні заходи для перебудови. Ця група, на мій погляд, повністю вже оформилася в антирадянську групу. Вона зовнішньо підроблюється під ту форму, що нібито втілює в життя постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР, заявляючи дослівно, що регресивні сили їй заважають, гальмують проведення в життя постанов ЦК ВКП(б) та РНК СРСР». Наявність контрреволюції на фізико-математичному факультеті підтверджувалася арештами 11 студентів у березні 1936 року, у серпні — ще семи осіб.

Авторський курс чи низькопробна компіляція?

«Ландау та його поплічники при читанні лекцій та в керуванні курсом увесь час ігнорують постанови ЦК ВКП(б) і Раднаркому. Ландау відкинув навчальну програму, затверджену з експериментальної фізики Наркомосом, і проводить курс за своєю програмою, яка не була затверджена Наркомосом як така, що спотворює постановку виховання й викладання в Держуніверситеті, особливо на спеціальному фізичному відділенні».

У чому ж полягала її шкідницька складова? «Цікаво зазначити, що Ландау прочитав увесь розділ фізики «Акустика» за 30 хвилин. Ані Ландау, ані Ліфшиц під час читання експериментальної фізики не користуються експериментом. Теорія абсолютно відірвана від практики. При викладанні курсу експериментальної фізики користуються виключно крейдою та дошкою... На вимоги студентів, за якими підручниками вивчати фізику, вони заявляють, що підручників таких немає, а от є конспект Ландау, за цим можна вивчати фізику, і лише за цим».

Анітрохи не сумніваючись у своїй правоті, автор просив керівництво зробити оргвисновки й передбачав ухвалення відповідного рішення: «Я не вдаюся до критики конспекту Ландау, але хотів би, щоб авторитетна комісія дала рецензію на нього, яка визначить, що цей конспект є ницою та огидною компіляцією... Якщо ви подивитеся на ті запитання, які Ландау із власної ініціативи, без будь-чийого дозволу давав студентам 1-го та 2-го курсів з метою перевірити знання, то ви переконаєтеся, наскільки озвіріли й як знахабніли ці дворянські покидьки у своєму знущанні з радянської молоді (запитання додаю). Слід зазначити, що за півтора року жоден студент 2-го курсу (65 осіб) досі ще не склав заліку з фізики за перший курс» (на складання теормінімуму особисто його укладачеві багатьом студентам справді було потрібно сім-вісім спроб).

Та за прагненням професора домогтися позитивного результату ідеологові вбачалася диверсія: «Окрім наведених вище фактів протягування фашистсько-троцькістської контрабанди в теорію, Ландау та Шубніков пропагують фашистські расові теорії, вони заявляють, що «фізиками можуть бути люди особливої породи, з дитинства обдаровані фізичним талантом» і, звертаючись до студентів фіз-матфакультету, заявляють, що «з усіх вас якщо й закінчать університет 15% (фізичне відділення), то це буде добре, інші мають бути відсіяні». Ландау за всю свою наукову діяльність у галузі теоретичної фізики, а Шубніков у галузі низьких температур не виховали жодної людини в Радянському Союзі, за винятком одного німця Тісе, який захистив дисертацію в УФТІ наприкінці грудня місяця 1936 року».

«Виходячи з викладених вище фактів, вважаю, що допускати цю групу читати лекції й виховувати радянську молодь у вузах ні за яких умов не можна, тим паче в Університеті. Всі вони можуть бути замінені безболісно на інших викладачів, значно кращих».

Керівництво погодилося з висновком автора документа, що «читання фізики в Університеті проходить так, як у жодному вузі СРСР». У звіті ректор ХДУ Нефоростний зауважив, що «нарком освіти Затонський погодився тільки щодо влаштування нагінки цим особам», пояснивши, що «ряд людей... на сьогодні зняти не можна й замінити нема ким». Спроба усунути від роботи Ландау з тим, щоб він піддав публічній критиці свої помилки та перебудувався ідеологічно, викликала протест семи фізиків під керівництвом Шубнікова (згаданих вище «змовників» підтримали Ахієзер, Горянський, Кікоїн, Ліфшиц, Померанчук). Об’єктивно далі так тривати не могло. Ландау нібито заявив спересердя ректорові: «Не подобається вам, я можу піти, ви мене породили, ви мене можете й убити», після чого прийняв пропозицію Інституту фізичних проблем АН СРСР. Можливо, це рішення врятувало Ландау від загибелі (невдовзі були заарештовані й розстріляні в Харкові Лев Шубніков та Олексій Нефоростний), але не вберегло від арешту.

Ув’язнений особливого режиму

І після смерті Ландау в 1968 році близькі знайомі не облишили спроб знайти відповідь, що стало причиною його арешту. Отримавши в дев’яності роки доступ до документів слідчої справи, вони спробували «вичислити» автора збереженої у справі листівки різко антисталінського змісту, підписаної «Московський комітет Антифашистської робітничої партії», яка слугувала речовим доказом обвинувачення. Але слідчі в 1938 році більше цікавилися в Ландау його шкідницькою діяльністю, нібито спрямованою на навмисне скеровування роботи УФТІ в бік від вирішення практичних завдань народного господарства. Листівка могла бути лише одним із приводів для арешту, провокацією, адже діяльність такої партії, її московського комітету не знайшла реального підтвердження. Як видається, долучення до матеріалів справи листка, нібито знайденого під час обшуку помешкання, зумовлене справді його існуванням. Для працівника НКВС, який санкціонував арешт Л.Ландау, він був свого роду «охоронною грамотою» (перед Берією, для Берії — перед Сталіним), він, за бажання, міг ознайомити з його текстом окремих представників наукової громадськості. Багато чого в долі Льва Ландау — при дотриманні зовнішньої, формальної сторони — залежало від характеру розпоряджень цих двох вищих чинів держави. Ув’язненого не примушували до багатодобового «конвеєра». Як пояснив слідчий, під час допиту підслідний «сім годин стояв», у його бік «замахувалися, не били» — досить м’яке ставлення «фахівців».

Фізика звільнили після наполегливих звернень Н.Бора та П.Капиці безпосередньо до Сталіна, причому Капиця наполіг передати Ландау під його особисту поруку. Пізніше академік розповів, що на столах лежали закладені слідчі справи репресованих фізиків, за документами яких відповідальні працівники Кобулов і Меркулов готові були дати обґрунтування арештам. Масовий терор 1937—1938 років примусив багатьох забути, що «органи не помиляються».

Учений раб

Свобода під опікою директора інституту аж ніяк не означала для Ландау повноти прав. Лев Давидович швидко усвідомив це, визначивши своє становище як «учене рабство». У минулому залишилися закордонні наукові відрядження, без зволікання надавані Наркомосом. Рішення про реабілітацію «за відсутністю складу злочину» було ухвалене лише в 1990 році, а отже, в ті часи слідчу справу Л.Ландау завжди можна була поновити — хай навіть не знайшовши підстав, адже їх завжди можна було створити штучно.

Так, у 1951 році група радянських фізиків отримала завдання від керівництва Фізичного інституту імені П.Лебедєва підготувати філософське есе на тему «Маса та енергія», в якому обов’язково мали викрити «ідеалізм Ландау». Підставою була гіпотеза про можливе порушення закону збереження енергії, висунута Ландау на початку тридцятих років на підставі експериментальних даних. Їх тоді ж таки уточнили, і гіпотеза відпала сама собою, хоча закидів в ідеалізмі, спробі прищепити студентам «схоластичне уявлення про фізику», запереченні діалектичного матеріалізму, зв’язку між фізикою та філософією Ландау почув більш ніж достатньо. І якщо на сесії АН СРСР у 1936 році ідеологам від науки, які відзначали «певне ковзання у фізиці в бік ідеалізму», не вдалося втягти його у філософську дискусію, через п’ятнадцять років спроба повторилася. Доводити «ідеалістичні перекручення Ландау» фізикам не довелося, робота припинилася зі смертю Сталіна. «Напевно, чутки про мишачу метушню навколо псевдоідеалізму Ландау доходили до нього, і ця обставина також не стимулювала його інтересу до принципових питань фізики, які завжди криють у собі непередбачувані оцінки», — вважав Йосип Розенталь.

Передбачення Ландау

Увага до вченого з боку влади не слабшала й надалі. Про це свідчить текст розсекреченої «довідки за матеріалами академіка Ландау Льва Давидовича» за підписом голови КДБ СРСР Сєрова, підготовленої на прохання відділу науки ЦК КПРС у грудні 1957 року. На перших її сторінках наведено життєве кредо вченого, яке цікавило багатьох: «Я інтернаціоналіст, але мене називають космополітом. Я не ділю науку на радянську й зарубіжну. Мені абсолютно байдуже, хто зробив те чи інше відкриття. Тому я не можу взяти участь у тому перебільшеному підкреслюванні пріоритету радянської та російської науки, яке зараз має місце».

Внутрішньо Ландау залишився людиною довірливою й відкритою. Наговорити міг багато, знаючи це, спритники, які втерлись до нього в довіру, не могли встояти перед спокусою дописати від себе, зайвий раз засвідчивши псевдопатріотизм. Якось дружина Дау зауважила: «Ти ж дуже ризикуєш, виголошуючи такі промови. А що як твій відвідувач є сексотом і просто зараз вирушить на Луб’янку, щоб усе їм розповісти?..» За свідченням її племінниці, Марії Бессараб, ці слова Дау дуже збентежили.

Але якщо думка інформаторів мала суб’єктивний відтінок, перехват конфіденційних бесід при прослуховуванні був цілковито безстороннім. «Як зафіксовано оперативною технікою, у розмовах з ученими, які його щодня відвідують, Ландау неодноразово висловлювався в різних варіантах про свої домисли щодо неминучості ліквідації радянської системи. Так, 4 грудня 1956 року в бесіді із членом-кореспондентом АН СРСР Шальниковим Ландау казав: «Я вважаю так: якщо наша система ліквідується без війни, — не має значення, революцією чи еволюцією, це байдуже, — то війни взагалі не буде. Без фашизму немає війни». У розмові з ним же 12 січня 1957 року Ландау заявив: «Я повинен тобі сказати, що вважаю: наша система, як я її знаю з 1937 року, цілком однозначно є фашистською системою, і вона такою залишилася і змінитися так просто не може. Тому йдеться про дві речі. По-перше, я вважаю, що ця система буде весь час розхитуватися. А поки вона існує, сподіватися на те, що вона приведе до чогось пристойного, не можна, це навіть смішно. Я на це не розраховую».

Вже в останні роки свого життя Ландау казав, що багато чого в житті йому вдалося. Хай там як, але без нього фізику ХХ століття уявити складно. Юрій Румер відзначав вражаючу наукову чесність Ландау. Академік Йоффе назвав його ворогом фальші й марнослів’я, до чеснот відносив здатність підтримувати чисту моральну атмосферу в науці.