Латвія під дощем - Соціум - dt.ua

Латвія під дощем

23 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 23 вересня-30 вересня

— Prieka! — вигукне привітний латиш, підіймаючи келих з медовим пивом Lіdo. — Будьмо! — усміхнетесь ви у відповідь і дзенькнетеся чаркою з ризьким бальзамом...

Бик — символ Венстпілса
Бик — символ Венстпілса

— Prieka! — вигукне привітний латиш, підіймаючи келих з медовим пивом Lіdo.

— Будьмо! — усміхнетесь ви у відповідь і дзенькнетеся чаркою з ризьким бальзамом. За вікном кав’ярні падає дрібний дощ, мокнуть у довгих плащах поліцейські, біля стовпа побачень кондитерської «Лайма» цілуються закохані, цокотять підборами по бруківці довгоногі рижанки…

Ви розкриваєте парасолю і йдете гуляти вуличками Старого міста.

Місто натхнення

Уже понад рік Латвія — член Євроспільноти. Але, дякувати Богу, цивілізація з її білилами, пластиковими вікнами, вилизаними вулицями та перефарбованими архітектурними шедеврами входить сюди повільно. Рига й досі лишається містом натхнення, містом, де городяни зупиняються й озираються на перехожих. Серед яких чимало британців, німців, іспанців — утікачів до світу екзотичних ризьких кварталів, де волога і вітер з’їдають фарбу на дерев’яних будиночках, а дощові краплі лишають розводи на стінах капличок…

Місто реставрується обережно, щоб не розплескати творчу атмосферу, якою так знаменита Рига. В будиночках і соборах, що збереглися тут аж із часів Середньовіччя, ви не побачите пластикових рам. Їх дозволено ставити тільки всередині приміщення, ззовні все має говорити про поважний вік споруди. А перші поверхи, відведені під магазини, не можна виділяти кольором або обкладати кахлями чи вагонкою.

Рига відома уквітчаними пам’ятниками, в основному сидячим дядечкам. Якщо роздивитися ближче, то з’ясується: всі чоловічі фігури — митці, а сидять вони, певно, тому, що замислено споглядають вузенькі вулички і затишні сквери. В центральному парку ми з моїм супутником знайшли аналог київського містка закоханих. Однак тутешній варіант перекинувся не через магістраль, а через Ризький канал, і замість нашкрябаного на кшталт «Тут були Люся і Коля», він прикрашений… висячими замками, на яких рукою майстра виведені ніжні побажання і любовні рівняння.

Щоб закріпити враження від Старого міста, варто проїхатись у прозорому ліфті готелю Reval Hotel Latvija. Вас підніме над історичним центром так високо, що можна роздивитися навіть найдовші шпилі тутешніх костьолів. Однак натовпи туристів не дозволять вам надовго затриматися під небесами. Тоді можна перетнути вулицю і відправитися до Латвійської національної опери. Тим більше що мистецтво в Ризі коштує недорого. (Співвідношення лата до гривні — один до десяти. Але паперові купюри починаються лише з 5 латів, тобто 50 гривень, тому весь час здається, що все коштує копійки.) Наприклад, квиток на балкон у шикарному приміщенні театру обійшовся в три лати.

Не так давно будівля опери мала сумний вигляд — потребувала чималих реставраційних робіт. Керівництво звернулося до влади і місцевих бізнесменів із пропозицією проспонсорувати оновлення театру. Прізвищами тих, хто відгукнувся бодай малими сумами, підписали крісла. Мабуть, це неабиякий шик — мати власний стілець на виставах. Так чи інакше, моя латвійська подруга Івета твердить: нині театр опери та балету є гордістю рижан. Щойно підіймається завіса і на сцену випурхує тендітна балерина, погоджуюся з латишами остаточно. Балет Дмитра Шостаковича «Світлий струмок» поставлений першокласно: чудова виконавська майстерність артистів та оркестру, дорогі костюми і режисерське почуття гумору варті затяжних овацій.

Де тут поїсти?
І не тільки…

Із театру ми вийшли з єдиним запитанням: «Де тут поїсти?» Звісно, столиця пропонує чимало дорогих і цікавих ресторанчиків, кафе і пабів. Але юнаки та юнки, що виповзають вечорами з молодіжних готелів — хостелів, обирають один з трьох найдешевших варіантів: булочну, пельменну або фабрикатну. Останній заклад вельми поширений у Старій Ризі, там просто підігрівають кулінарію з вітрини. Знамениті «Тещині пиріжки» знаходяться навпроти пельменної на Крейдяній вулиці. Окрім ватрушок і всіх різновидів пельменів, там також годують холодним буряковим супом і наливають кефір. Одне слово, не дають пропасти бідному студентові.

Далі шукаємо, де ж протринькати зекономлені в їдальнях гроші. На розі зіштовхнулися з двома хлопцями, вдягненими у щити з рекламою інтимних розваг. Столична преса нарікає на те, що Латвія останнім часом перетворилася на Мекку для секс-туристів. Тож нас не здивували хтиві погляди, якими компанія іспанців проводжала «ходячу рекламу». На одній з вузеньких вуличок неподалік натрапили на рекламований заклад. На вході до таємничого підвалу курила втомлена і позіхаюча стриптизерка. З-за її спини на вулицю виривалася (ще не чута нами в Ризі) низькопробна російська попса. Роздивившись вітрину з танцюючою «кицькою», пішли далі.

Ризькі студенти рекомендували зайти «До Франсіса», де вони частенько проводять дощові вечори. Це — один із дешевих пабів, на кухні якого юрмиться сила-силенна народу. Переважно тусовка тут для тих, кому немає тридцяти, і для тих, хто не страждає від сигаретної кіптяви. Ми ж вийшли подихати свіжим повітрям і більше не повернулись, адже того вечора у клубі «Куба» всі танцювали латиноамериканську сальсу. Тут ми знову зустрілися з хтивими іспанцями, які, певно, не наважилися спуститися у підвал до стриптизерок. Але мене більше здивувала інша обставина: весь персонал клубу звертався до нас латиською мовою. Івета пояснила, що навіть росіян, яких не менше 50% населення у столиці, не беруть працювати без знання державної мови, це жорстке правило не поширюється лише на вантажників і будівельників. У таких умовах навіть я почала трохи кумекати по-латиському!

Тут комфортно навіть грибам

Зранку нас чекала подорож на Захід — у Кулдигу, Лієпаю, Венстпілс і Юрмалу. Тож о сьомій мене розбудили жорстоким російським «давай-давай!». Розмовна латиська запозичила з російської всього три вислови: «карочє», «давай-давай», «на шару» і... низку нецензурних висловів. У столиці носіями мови східних сусідів є поодинокі бізнесмени, торговки на центральному ринку і жебраки. Усі вони зловживають міцним слівцем. Однак усе це забувається на виїзді з людної Риги. Тоді дорогою спостерігаєш вкриті пресованою соломою поля, сонячних зайчиків, що ковзають по дахах сільських будинків, з яких злітають лелеки. І те, як розкриває свої сині очі хмарне небо і милується земним життям…

Кулдига — шармне містечко, котре за часів Середньовіччя було столицею Курземського герцогства, звідки кораблі герцога Якоба відправлялися до берегів Швеції, Німеччини, Голландії і навіть Тобаго. Вештаючись його затишними вуличками, й досі ніби відчуваєш аромат тих часів. А можливо, це просто запах свіжої випічки?.. Йдемо на чарівний аромат, опиняємось у кав’ярні, прикрашеній давніми світлинами. Неймовірно, але Кулдига 100 років тому виглядала так само, як і нині! Зв’язок між часами зберігся, певно тому, що цей край не зазнав серйозних руйнувань ні під час війн, ні під час панування радянської влади.

Консервація цього провінційного містечка сповнена смаку і продуманого, інтелігентного втручання. Тут комфортно навіть грибам, що ростуть просто на міській галявинці. А перейшовши через численні відреставровані містки, можна потрапити до найширшого в Європі водоспаду (249 м) на річці Вента. Не вагайтеся, не вимірюйте градус повітря і силу вітру, а скидайте одяг і лізьте під бризки! До незабутніх вражень додається ще й оздоровчий ефект: підставляючись під енергійні потоки, ми мали чудовий масаж, який, щоправда, ледь не коштував нам купальників.

За вітром, музикою і… білизною

Далі наша компанія тримає курс на Лієпаю — місто, де, на переконання пращурів, народжується вітер. Він вабить сюди парашутистів і серфінгістів, які проводять змагання на балтійських хвилях. Але, певна, найромантичніші натури відправляться блукати лабіринтами зруйнованого форту на морському березі. Форт Караоста збудували ще за часів царської Росії. Він неабияк постраждав, але справжнім приреченням стала для нього самотність. Російські військові покинули цю грандіозну споруду через недоцільність утримування, і відтоді форт з’їдають хвилі… Подорожуючи Латвією, мені не довелося побачити нічого більш містичного, моторошного і, водночас, жалібного. Кілька будиночків форту хвилі затягли у воду. Вилизуючи кожну цеглину, море поглинає будівлі просто на очах…

Лієпая — особливе місто. Тут варто затриматися, щоб проїхатися першим електричним трамваєм і зійти на найбілішому пляжі в Балтиці. Відвідати церкву Св. Трійці, де знаходиться найбільший у світі орган. А ввечері обрати похід до найстарішого професіонального театру в Латвії або насолодитися грою Лієпайського симфонічного оркестру.

Ви не пошкодуєте, якщо наступного дня прокинетеся разом із сонцем. Тоді зможете підгледіти численні сценки з життя провінції. Першими з’являються двірники. Вони старанно прочісують кожний метр пляжу, аби не прогавити й покинутої волосини. Така працьовитість пояснюється штрафом від 10 лат за погане прибирання. Неподалік морський вітер намотує на свій гвинт вітряк електростанції. А в порту мокрі й голодні какіси чекають човнів, сподіваючись на щедрість рибалок. Перший сонний трамвай домчить вас до першої ранкової кави у затишній кав’ярні. А як збадьоритесь, відправляйтеся просто по магазинах: Лієпая знаменита своєю білизною.

Вентспілс знаходиться всього за годину їзди від Лієпаї. Це також портове місто, але різниця між ними разюча. Доглянуті парки і стерильні вулиці видають шалені грошові потоки, які проходять через місто. Тут навіть ринок без запаху, ну, хіба що рибний павільйон видає своє місцезнаходження. Самі вентспілці зізнаються: відпочивати від нав’язливої цивілізації їздять в Кулдигу і Лієпаю. Але закордонним відвідувачам тут є чим помилуватися. Місто славиться своїм ландшафтним дизайном і скульптурами з квітів. Набережна відведена під мистецькі проекти як всесвітньо відомих художників, так і молоді, яка тільки заявляє про себе. У Вентспілсі вражає грандіозний хвилеріз, який закінчується маяком. Дійти до цієї крайньої точки можна лише гарно запакувавшись у дощовики, інакше — геть змокнеш під морськими бризками. Як на мене, саме в цьому неймовірному місці треба кинути латиський сантим, євроцент або нашу копійку. На повернення.

…і частинку любові

Мої латвійські друзі рекомендують відвідати Колкасрагс — мис, де води Ризької затоки зустрічаються з відкритим Балтійським морем. Дорогою уздовж узбережжя слухаємо латвійське радіо. Місцеві частенько підсміюються над провінційністю власних новин. Мовляв, ну що це за повідомлення: переходячи річку, потонула корова або спеціальний кореспондент з Естонії робить репортаж про гендерну нерівність на основі зниженої плати для жінок за вхід до клубу?.. Але трапляються й справді важливі. От, наприклад, оголошено конкурс на найбрудніше місце в країні. Всіх, хто перечепився через покинуту пляшку або натрапив на купи сміття, просять повідомляти у спеціальні служби, які приберуть найбрудніше місце під час суботника. Уряд усіма можливими способами привчає народ до екологічної дисципліни. Виконуючи домовленості з Євроспільнотою, по всіх великих містах розставлені різнокольорові баки для сортування і подальшої переробки сміття. А якщо муніципальна поліція побачить, що ви не поцілили жуйкою в урну, не заплатили за в’їзд до курортної зони, припаркувалися на території парку або палите у громадському місті… У-у-у, вам не позаздриш! Штрафи за кожне з порушень — 10 латів.

Нарешті дісталися мису Колка в Національному парку Слітере. Під час штормів тут постає неймовірне видовище: двобій Ризької затоки з хвилями Балтійського моря. Хвилі агресивно зіштовхуються, підіймаючись у водних пірамідах, але жодна не може перемогти. Коли ж буря вщухає, залишається намита супротивниками довга коса. Деякі сміливці по ній доходили аж до маяка Колка, який видніється з берега десь на небосхилі. Однак гарантій, що буревій не розгуляється знову, немає. Тож до острівця краще підпливти у човні, а там послухати романтичні легенди про створення маяків Балтійського моря.

Уже під вечір, під’їжджаючи до Риги, ми повернули з траси праворуч, перетнули старовинне кладовище у сосновому лісі і вийшли на болотяну стежку. Що може бути медитативніше, ніж прогулянка на заході сонця по квакаючих болотах з мереживом озер, які, немов скло, віддзеркалюють небо?.. От і ми не побоялися кікімор, русалок, собаки Баскервілів та блукаючих вогнів і попростували викладеною деревом стежкою. Час від часу вона «хрюкає» під ногами. Не лякайтеся, — це болото так випробовує гостей, лизнувши їхні кросівки. Єдиний вихід задовольнити його і вашу цікавість — скупатися в одному з теплих місцевих озер. Звісно, якщо, окрім казкових персонажів, ви не боїтеся цілком реальних п’явок.

Особисто мені скупатися закортіло в іншому місці — легендарній Юрмалі. Якраз зібралося на дощ, і більшість відпочиваючих попленталась під прикриття барів і до місцевого театрика. А мої товариші (завважте, навіть не пригубивши ризького бальзаму!) побігли просто у хвилі. Щоб не вдарити обличчям у бруд, роздягаюся і теж лечу в море. Проте в Юрмалі воно мілке, і бігти доводиться доволі довго, тож ноги підкошуються і хвилі виносять нашу веселу компанію на берег. Але я анітрохи не ображаюся на норовливу Ризьку затоку. Навпаки — залишаю їй частинку своєї любові до Латвії...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво