КВІТНЕВИЙ СТАРТ

З початку дев’яностих років, коли Дніпровський ракетно-космічний центр відчинив свої двері для ділового співробітництва, у Дніпропетровськ повалили делегації з Америки, Європи, Китаю, Кореї... Окрім фахівців, їхали сюди історики, колишні й діючі розвідники, дипломати. Усім хотілося на власні очі побачити знамениту «Фабрику страху», яка створювала найстрашніші у світі ракети, чиї атомні заряди могли уразити будь-яку ціль у будь-якій точці планети.

Саме тут кувався той самий ЩИТ, той самий МЕЧ, котрі в роки холодної війни були символом могутності Радянського Союзу, зброєю, з допомогою якої підтримувалася стратегічна рівновага протиборчих сторін і зберігався мир на планеті.

Створені на берегах Дніпра ракетоносії, космічні апарати, унікальні технології і сьогодні багато в чому визначають світовий рівень розвитку ракетно-космічної науки й техніки. Ці досягнення стали віхами світового ракетобудування, головним результатом піввікової діяльності Державного КБ «Південне» і його незмінного партнера - ВО «Південний машинобудівний завод».

Дніпровський «олівець»

Історія конструкторського бюро, що нині носить ім’я М.Янгеля, - повчальна історія того, як досягають успіхів там, де, здавалося б, їх не могло бути.

А починалося все так. Першу радянську ракету Р-1 взяли на озброєння в грудні 1950 року. Постало запитання: де організувати її серійне виробництво? Міністр озброєння СРСР Дмитро Устинов розглянув три варіанти: Златоуст, Київ, Дніпропетровськ. Зупинилися на ДАЗі - Дніпропетровському автомобільному заводі, який ще будувався, але вже випускав автокрани, перші вантажівки ДАЗ-150 «Українець», автомобілі-амфібії...

З пропозиціями звернулися до Сталіна. Устинов мріяв отримати готовий завод. Акопов, «автомобільний міністр», заперечував: «Країні конче потрібні автомобілі». Суперечку міністрів Сталін розв’язав протягом хвилини: «Якщо у нас будуть ракети - будуть і автомобілі. Не буде ракет - не буде й автомобілів...» Долю Дніпропетровського автозаводу було вирішено.

Згідно з постановою уряду (9 травня 1951 р.), ДАЗ передали Міністерству озброєння СРСР для серійного випуску ракет С.Корольова. Плани військових були грандіозними: довести випуск ракет Р-1 до шести-семи на день, тобто 2400 на рік. Не припиняючи виробництва «одиничок», завод розпочав освоєння «двійок» - ракет Р-2. Ці ракети стратегічних завдань не вирішували, оскільки літали «недалеко», «неточно» і до того ж несли звичайні вибухові речовини, тоді як Радянський Союз перебував в оточенні американських баз із бомбардувальниками стратегічного призначення, оснащеними атомними бомбами.

Для захисту країни потрібна була якісно нова зброя, яка б кардинально відрізнялася від ракет С.Корольова Р-1, Р-2 і Р-5 за всіма основними характеристиками - дальністю, точністю й потужністю. Величезну роль у цій справі зіграв Василь Будник - головний конструктор серійного КБ заводу № 586. Їдучи з Підлипок у Дніпропетровськ, Будник взяв у свою групу, крім конструкторів і технологів, ще й проектантів. Корольов, побачивши список, усіх проектантів викреслив: «Нічого їм робити на серійному заводі». У міністерстві на прохання Будника список відновили. Це зіграло істотну роль в історії КБ.

Обслуговуючи «серію», молоді конструктори виношували задуми створення власної ракети. Їх зацікавив проект ракети на нових компонентах палива. Його, як безперспективну розробку, відхилило ОКБ-1 і особисто метр вітчизняного ракетобудування Сергій Корольов. Така недооцінка нової ідеї зрештою дорого коштувала Корольову: на основі так званого «безперспективного» проекту виник новий напрям у ракетній науці і техніці.

Для реалізації цієї ідеї на базі серійного конструкторського бюро 10 квітня 1954 року в Дніпропетровську було створено Особливе конструкторське бюро № 586 (ОКБ-586). Очолив його Михайло Янгель, до того він працював заступником С.Корольова, директором і головним інженером НДІ-88 - головного ракетного інституту країни, у надрах якого проросли паростки і нового напряму, і нової ракети.

Мало хто вірив, що молоде КБ здатне конкурувати з фірмою С.Корольова: там - досвід, потужне КБ, а тут - молодь. Навіть керівництво рідного заводу не вірило в можливість розробити досконалішу ракету, ніж у Корольова. Образно кажучи, першу ракету КБ винесло на своїх руках: у заводу був жорсткий план освоєння королівської «п’ятірки» (Р-5М), а ракетою власного КБ займатися було ніколи. Розробники ходили по цехах, умовляли, просили, робили все, щоб «витягти» свою машину. І таки зробили. Окрилені успіхом, привезли ракету на полігон Капустін Яр.

Побачивши янгелівську ракету, Корольов здивувався: «Що за олівець? Він зламається, не встигнувши злетіти...». Але «олівець» почав літати майже вдвічі далі за ракету Р-5М, потужність бойового оснащення перевищувала в 16 разів заряд корольовської «п’ятірки».

Льотно-конструкторські випробування ракети Р-12 передбачалося проводити в три етапи, але другий пройшов так успішно, що третій не знадобився. Досягнення було настільки очевидним і переконливим, що до дніпровських ракетобудівників прибув сам «партійний цар» Микита Хрущов, який на той час зосередив у своїх руках усі важелі вищої партійної та державної влади в країні. Хрущов вручив КБ і заводу вищі нагороди країни. Головний конструктор Михайло Янгель, його перший заступник Василь Будник і директор заводу Леонід Смирнов стали Героями Праці. Понад п’ятсот конструкторів і виробничників було визнано гідними державних нагород.

Одні із захопленням, інші з жахом сприйняли сенсаційну заяву М.Хрущова: «У нашій країні виробництво ракет поставлено на конвеєр. Недавно я був на одному заводі і бачив, як там ракети виходять, наче сосиски з автоматів». Дніпровські «сосиски» явно «смакували» військовим: на базі ракет Р-12 у грудні 1959 року було створено новий вид військ - Ракетні війська стратегічного призначення. Серійне виробництво Р-12 організували одночасно на чотирьох заводах країни (!). Це була наймасовіша стратегічна ракета, що простояла на бойовому чергуванні рекордний час - понад 30 років! Її створення спричинило і значні організаційні заходи: на заводі припинили серійний випуск корольовських ракет, його колишня «вотчина» перетворилася на «самостійну ракетну державу», а центр бойового ракетобудування змістився з Підмосков’я в Дніпропетровськ.

Створена на берегах Дніпра ракета Р-12 (у зарубіжній класифікації SS-4 Sandal), як пам’ятник конструкторській майстерності й інженерному мистецтву, встановлена у Києві, Житомирі, Москві, Калузі, у багатьох військових частинах і навіть на Кубі. Напередодні ювілею КБ ракету Р-12 встановили й у Дніпропетровську - там, де 50 років тому вона народжувалася.

Ковалі паритету

Секретною постановою уряду (серпень 1959 р.) Дніпропетровськ став закритим для іноземних громадян містом. Навіть зарубіжні футбольні команди доводилося приймати в Кривому Розі, Запоріжжі, Сімферополі. Продукція «поштових скриньок», як тоді називалися оборонні підприємства, трималася в найсуворішій таємниці. Про те, що робилося на дніпровському «автозаводі», із невтаємничених мало хто знав. Чим більшими були досягнення ракетобудівників, тим вищою ставала таємність.

- Потрапити тоді в КБ Янгеля і на завод було дуже складно, - розповідає академік Борис Патон. - Я вже був президентом Академії наук України, але без дозволу Москви мені не оформляли допуск. Ніхто в Києві, навіть перший секретар ЦК, не міг дати команду, щоб мене пропустили в КБ й на завод. І тільки з Кремля, із Військово-промислової комісії, Леонід Васильович Смирнов, поцікавившись, що мені там робити, дав необхідний дозвіл.

Із самого початку своєї діяльності головний конструктор розумів: без тісного зв’язку з наукою, провідними проектними й дослідницькими інститутами, із заводами неможливо створити принципово нову техніку, досягти наукового і технічного рівня розвинених країн.

У гонці озброєнь СРСР весь час наздоганяв американців: до початку Карибської кризи
(1962 р.) співвідношення по ядерних боєзарядах дорівнювало 1:17. Добре, що американці про це тоді не знали! Світ продовжував озброюватися. Дедалі потужнішою ставала термоядерна зброя, міжконтинентальні ракети навчили стартувати з шахт і глибин океану... Жодна з протиборчих держав не хотіла поступатися - всі виявилися заручниками холодної війни.

Розробки і досягнення КБ Янгеля мали першорядне значення в системі оборони країни. До середини 60-х основу стратегічної могутності СРСР фактично забезпечували ракетні комплекси, створені на берегах Дніпра: 80% усіх ядерних боєголовок розміщувалися на ракетах Янгеля. Всі вони отримали шахтну «прописку», всі були оснащені потужними боєзарядами, постійно перебували на бойовому чергуванні й першої-ліпшої хвилини готові були завдати удару у відповідь.

На той час усі бойові ракети С.Корольова втратили свою початкову значимість. Їхні стартові позиції були надзвичайно громіздкі, їх важко було маскувати, біля кожного старту доводилося розміщувати кисневий завод. Підготовка ракети до пуску забирала більше доби.

Ракетні комплекси Янгеля стали помітно впливати на становище й авторитет країни в міжнародному співтоваристві. Так було під час Карибської кризи. На політиків і генералів США дніпровські ракети подіяли, як холодний душ, - їм довелося прибрати свої ракети із сусідніх із нами країн, а ми вивезли свої з Куби. Світової катастрофи вдалося уникнути. Так було під час таємних відвідин президентом Франції генералом Шарлем де Голлем ракетного полігону, де йому показали стратегічні ракетні комплекси важкого класу Р-16, що стартують із шахтних пускових установок. Незабаром Франція вийшла з військово-політичного блоку НАТО.

Щоб ліквідувати величезну перевагу Америки в стратегічних озброєннях і позбавити переваги у невразливості, на берегах Дніпра створили ракетний комплекс Р-36 з орбітальною головною частиною, що могла уразити будь-яку ціль у будь-якій точці планети. Це був хід у відповідь радянських ракетобудівників. Вони перекреслили систему протиракетної оборони «Сейвгард», на створення якої американці витратили мільярди доларів.

Уперше в історії холодної війни США попросили Радянський Союз зняти з бойового чергування стратегічні ракети з орбітальними головними частинами і підписали «Договір про обмеження протиракетної оборони». Це був уже вищий пілотаж політики, продиктований досягнутим паритетом у ракетно-ядерному озброєнні. І хоча цей паритет ще був не в кількісному, а лише в якісному співвідношенні (СРСР продовжував відставати від американців у співвідношенні приблизно 1:5 чи 1:4), але цей договір уже був хорошим знаком на шляху до глобального роззброєння.

Ракетний гігант на Дніпрі

За відносно короткий період КБ «Південне» і Південний машинобудівний завод виросли в найбільший союзний центр зі створення ракетно-космічної техніки. «Південне» стало визнаним лідером серед конструкторських бюро країни, Південмаш - флагманом вітчизняного ракетобудування.

- Мудра політика Михайла Кузьмича стосовно заводу, - підкреслював соратник М.Янгеля, член-кореспондент АН України і Росії, генеральний конструктор НВО ім. Лавочкіна В’ячеслав Ковтуненко, - суттєво визначала і наш успіх у розробці носіїв. У нас не було якихось натягнутих стосунків із виробничниками. Ми багато сперечалися, але це була одностайна робота. На все життя я ввібрав: без виробництва нічого зробити не можна!

Підбиваючи підсумки роботи КБ за перше десятиліття, М.Янгель сказав: «...Не можу не зазначити, що виготовлення наших виробів велося у нас на заводі оригінальним, дешевим і коротким способом. Річ у тім, що в той час кожне ОКБ вважало обов’язком мати у своєму складі експериментальне виробництво. Так розвиватися планували й ми. Бурхливі темпи розвитку ракетно-космічної техніки підказали краще рішення: передати експериментальне виробництво заводу. У дечому потім, а інколи й тепер, ми зазнаємо збитків, але загалом із державних позицій, безумовно, виграли». Суть цього оригінального рішення була ось у чому. Передаючи експериментальне виробництво заводу, розробники організували справу так, що дослідні деталі, вузли, агрегати виготовлялися безпосередньо в цехах заводу. У результаті, коли відпрацювання завершували, завод був готовий майже наступного дня розпочати серійне виробництво.

- Мене це вражало, чому в одних не виходить, а тут вийшло, - каже президент НАН України, академік Борис Патон. - На мій погляд, це пояснюється особливостями характеру Янгеля і, з іншого боку, - Макарова. Ось ці люди могли знайти в собі і мужність, і розум для того, щоб піти цим шляхом, - таким чином скоротити терміни створення техніки і зробити її технологічнішою.

Міністерство загального машинобудування СРСР (читай: міністерство ракетобудування) кілька разів робило спроби поширити досвід дніпровських ракетобудівників, але... нічого не вийшло. Справа виявилася не лише в новому оригінальному способі організації робіт. Значно важливіше було те, ХТО цим займався - просто чиновники чи люди з перчинкою, особистості величезного масштабу.

Державний підхід проявили на Дніпрі й при вирішенні проблем ампулізації компонентів палива, створенні особливо стійких матеріалів. Свого часу, зіштовхнувшись із цими проблемами, американці перейшли на твердопаливні двигуни. Ми таку «розкіш» дозволити собі не могли: «Роздягнемо і так злиденну країну», - зауважив Янгель. У спілці з ученими та виробничниками конструкторам вдалося вирішити ці проблеми - по суті, було створено науку про герметичність. На бойовому чергуванні дніпровські ракети стояли п’ять, десять і більше двадцяти років, при цьому виявили стовідсоткову надійність. Такого світова практика не знає!

Разючі успіхи, неймовірні досягнення, вищі оцінки й секретні нагороди - все це стало наслідком кропіткої, наполегливої і постійної роботи зі створення унікального конструкторського бюро. «Протягом усіх десяти років, - писав М.Янгель, - наше ОКБ росло і вшир, і вглиб: і чисельно, і в сенсі науково-технічної кваліфікації. У складі нашого ОКБ зараз є доктори технічних наук, багато кандидатів і здобувачів учених ступенів. Та все ж наше ОКБ залишається, по суті, молодіжною організацією, адже 54 відсотки працюючих мають вік до 30 років, ще 36 відсотків - до 39 років і тільки 10 відсотків працюючих мають вік понад 40 років. Ці цифри - добре свідчення того, що ми здатні зробити в майбутньому ще багато корисного для нашої Батьківщини».

Вдумаймося в ці цифри: у шістдесяті роки 90% працівників КБ Янгеля - були люди у віці до 40 років! Головний конструктор особисто проводив співбесіду з кожним молодим спеціалістом, визначав глибину знань, вивчав його здібності. І коли переконувався, що це людина справи, то сміливо доручав їй відповідальну роботу. Головне, що Янгель створив команду, здатну вирішувати завдання будь-якої складності. Соратниками і сподвижниками М.Янгеля були яскраві особистості, талановиті конструктори й організатори.

Із дня заснування КБ першим заступником головного конструктора був академік Василь Будник. Його заслуги в становленні КБ неоціненні, його внесок у створення ракетно-космічної техніки ще належним чином не оцінений. У свої 90 років один із небагатьох корифеїв вищого порядку, який понад п’ятдесят років кував ракетно-космічну славу країни, став її гордістю, - так і не відзначений Україною...

Проектантом перших ракетних комплексів був професор В’ячеслав Ковтуненко, ініціатор і основоположник космічного напряму України. Під його керівництвом і за особистої участі було створено сотні космічних апаратів оборонного, наукового і народногосподарського призначення. Яскравою зіркою спалахнув талант колишнього мінера, який пройшов шляхами війни від Сталінграда до Берліна, провідного балістика КБ, професора Миколи Герасюти, що створив школу балістики України. Під керівництвом професора Івана Івановича Іванова, якого академік Валентин Глушко жартома називав «Іваном у кубі», створено ціле сімейство рідинних ракетних двигунів, у тому числі й унікальний двигун для посадки на Місяць і злету з місячної поверхні. Біля витоків випробувань на міцність стояв професор Павло Нікітін, один із творців школи міцності України.

Випробувачем усіх ракетних комплексів КБ «Південне» трьох видів базування - наземного, шахтного й мобільного - був легендарний Віктор Грачов, «король випробувань», який виховав блискучу плеяду випробувачів. Ряд піонерських рішень світового рівня зробив Мубарак Ахметшин, що керував комплексом прогресивних технологій і нових матеріалів. Борис Губанов брав участь у розробці всіх видів бойового оснащення, тісно взаємодіяв із атомниками, був одним із керівників посадочно-злітного місячного модуля. Саме Губанова вважали ймовірним наступником Янгеля. Одним із тих, хто добре знав Південмаш, постійно працював із виробництвом, був перший заступник головного конструктора Володимир Уткін, згодом призначений генеральним конструктором.

У роки становлення ОКБ сподвижниками М.Янгеля були яскраві особистості: Лев Берлін, Василь Концевой, Федір Фалунін, Йосип Ігдалов, Наум Ур’єв, Анатолій Куншенко. Оригінальними розробками проявили себе молоді конструктори Юрій Сметанін, Михайло Галась, Ерік Кашанов, Геннадій Кожевников, Ваддар Пащенко, Анатолій Чигарєв, Станіслав Конюхов та багато інших.

У середині 60-х років конструкторське бюро «Південне» скидалося на унікальний оркестр, солістами якого були неординарні особистості, справжні віртуози своєї справи. Диригував цим оркестром неповторний і неперевершений Михайло Янгель. По суті, Янгель був не просто головним свого КБ, він був головним найважливішого напряму для всієї країни. Певною мірою Янгель спрямовував діяльність десятків КБ, НДІ, організацій, що входили в орбіту головних суміжників КБ, якими керували корифеї ракетобудування Валентин Глушко, Микола Пилюгін, Віктор Кузнєцов, Володимир Сергєєв, Євген Рудяк, Андроник Іосиф’ян і наймолодший із головних конструкторів - Всеволод Соловйов.

Одного суміжника виділимо окремо - Олександр Макаров, директор Південмашу, був не просто суміжником, а постійним партнером, одним зі співавторів усіх розробок. Багато хто відзначає: КБ і заводу добряче пощастило, що на чолі цих потужних колективів стояли такі керівники, як Янгель і Макаров.

Мінометний старт

Свої останні роки Янгель присвятив впровадженню в життя мінометного старту. «Ідея була настільки новою й незвичною, настільки приголомшливою, що багатьох вона шокувала», - свідчить головний конструктор КБ транспортного машинобудування Всеволод Соловйов. Багато хто не розумів: «Ну навіщо йому, людині, що перенесла три інфаркти, цей незбагненний мінометний старт?!» Навіть серед найближчих соратників Янгеля було чимало таких, хто сумнівався, і скептиків. «Теорія - теорією, але на практиці нічого не вийде», - стверджував головний конструктор перших шахтних пускових установок, Герой Праці, лауреат чотирьох Державних премій, доктор наук професор Євген Рудяк. У житті Янгель був м’якою, доброю людиною, але коли він відстоював свої ідеї, то ставав на диво наполегливим і жорстким. Янгель зняв Є.Рудяка! Він усіх змусив працювати над цією проблемою: мінометний старт став класикою бойового ракетобудування.

Найцікавіше сталося потім: багато хто з противників мінометного старту несподівано опинилися в авторах цього грандіозного наукового і технічного рішення. Градом посипалися звання, нагороди, премії, учені ступені, але, на жаль, автора цієї геніальної ідеї вже не було серед живих...

У житті КБ «Південне» почалася епоха генерального конструктора Володимира Уткіна, якому випала честь протягом 19 років керувати цим унікальним конструкторським бюро, відстоювати і впроваджувати в життя все, що було задумане і створене за ці роки. Завершено льотні випробування ракетного комплексу Р-36М із мінометною схемою старту. На той час це був найпотужніший ракетний комплекс, оснащений моноблоковою або розділюваними головними частинами індивідуального наведення. Це був прообраз знаменитої «Сатани», створеної на берегах Дніпра.

Розпочата ще за Янгеля «громадянська війна» тривала багато років. Точилася затята суперечка між різними конструкторськими школами про шляхи розвитку бойової ракетної техніки. Поставало запитання: що робити - челомеївську «сотку» (УР-100) чи запропоновану Янгелем МР-УР-100? У цій битві умів та амбіцій брали участь не лише різні КБ, конструкторські школи, «боролися» відомства, міністерства і навіть члени Політбюро (з одного боку - міністр оборони СРСР, маршал А.Гречко, з другого - секретар ЦК Д.Устинов).

Найважче було молодому генеральному конструктору Володимиру Уткіну, але він виявив неабиякі бійцівські риси. Було кілька виснажливих конкурсів, рад, оглядів, тисячі нарад, що завершилися льотними випробуваннями. Зрештою обидва ракетні комплекси були взяті на озброєння, і тільки в ході експлуатації проявилися незаперечні переваги дніпровського ракетного комплексу МР-УР-100. Академіку Володимиру Челомею в нагальному порядку довелося доробляти свої шахтні пускові установки. Ось так завершилася «громадянська війна», а точніше - суперечка двох конструкторських шкіл.

У 80-ті роки почався новий виток холодної війни. США приймають нову програму нарощування стратегічних озброєнь, включно з розгортанням високоточних міжконтинентальних ракет Ем-Екс, бомбардувальників Б-1, будівництвом атомних підводних човнів типу «Трайдент» і розширенням виробництва крилатих ракет...

Ось отут на дніпровському небокраї з’являються ракетні комплекси SS-18 («Сатана») і SS-24 («Скальпель»). Про ці шедеври бойового ракетобудування, аналогів яким у світі немає, вже написано гори статей, знято документальні фільми, і докладно розповідати про їхні унікальні можливості немає потреби.

Головним результатом цієї шаленої гонки озброєнь стало те, що створені на берегах Дніпра ракетні комплекси зрівняли шанси двох протиборчих сторін, довівши: переможців у ракетно-ядерній війні не буде. Розробивши SS-18 і SS-24, наші вчені, конструктори й виробничники показали, який талановитий у нас народ, які шедеври ми можемо створювати.

Напередодні ювілею ракетний комплекс SS-18 встановлено біля КБ «Південне», SS-24 - на території Павлоградського механічного заводу - хай нагадують нащадкам, у який непростий час ми жили, що створювали...

В історії КБ «Південне» є й світліші сторінки, коли на основі бойових ракет створювалися космічні носії «Космос-1», «Космос-2» («Інтеркосмос»), «Циклон-2», «Циклон-3». Всі вони вирізнялися простотою, надійністю і вивели в космос понад 1500 космічних апаратів, у тому числі 400 - розробки КБ «Південне». Наші супутники започаткували широкомасштабні космічні програмами «Космос», «Інтеркосмос», «Ореол», «Океан», АУОС (Автоматична універсальна орбітальна станція), а також ціле сімейство космічних комплексів оборонного призначення.

Світовим досягненням став екологічно чистий ракетний комплекс «Зеніт» - один із найкращих носіїв світу з повністю автоматизованим процесом підготовки і проведення пуску та забезпечення надвисокої точності виведення космічних апаратів на задані орбіти. Перша ступінь «Зеніту» використовувалася як бічні прискорювачі універсальної космічної системи «Енергія - Буран». Це ще раз підтверджує: на базі «Зеніту» можна створювати ціле сімейство перспективних космічних носіїв.

Наприкінці 80-х років гримнула горбачовська перебудова, стрижневою проблемою якої стала конверсія військового виробництва. Це була дуже правильна ідея, чого не можна сказати про її реалізацію. Непродумана конверсія фактично поставила під загрозу існування всієї ракетно-космічної галузі. Конструкторське бюро, оборонні розробки якого становили більш як 90% усіх проектів, опинилося в ситуації «Титаніка»... Втративши фінансування, не маючи чіткої наукової програми проведення конверсії, КБ у терміновому порядку доручили створити установку... для розрізання мила і сконструювати «ковбасний шприц»... Конструктори розуміли: тяжко, дуже тяжко випускати ракети, як сосиски, але не можна робити сосиски, як ракети... Саме тоді народився афоризм: конверсія - як диверсія, конверсія - як конвульсія...

На рубежі цього переломного періоду академік Володимир Уткін переїхав у Москву, очоливши головний НДІ ракетно-космічної техніки. Генеральним конструктором КБ «Південне» призначили Станіслава Конюхова, котрий пройшов усі щаблі росту від молодого спеціаліста до першого заступника генерального, людини, яка знає проблеми КБ і наполегливо шукає шляхи їхнього вирішення.

«Не мати, не виробляти, не купувати»

Перший тривожний дзвоник для дніпропетровських ракетобудівників пролунав наприкінці
80-х років: почався переговорний процес між США і СРСР про взаємне скорочення стратегічних озброєнь. Для всього людства це був довгожданий крок, але творці зброї задумалися: що робити далі? Втім, політичні події в країні розвивалися так стрімко, що ВПК не встигав за ними. У липні 1990 року ВР УРСР прийняла Декларацію «Про державний суверенітет України» і оголосила про намір України «не мати, не виробляти і не купувати ядерну зброю». Наступного року було прийнято «Заяву про без’ядерний статус України», а Росія відмовилася від залучення оборонних підприємств України й інших країн колишнього СРСР до створення нових поколінь стратегічних озброєнь. Втративши основні джерела завантаження і фінансування, КБ «Південне» і Південмаш постали перед дилемою: як зберегти підприємства, чим їх завантажити, де знайти джерела фінансування? Загалом, вирішувалося архіскладне завдання - як вижити.

Поки конструктори шукали, де б застосувати свої здібності, Південмаш почав випускати міські тролейбуси. Незабаром з’ясувалося: щоб створювати сучасні, комфортабельні, надійні тролейбуси, одного бажання недостатньо, потрібні зусилля конструкторів. І вони - прийшли! Нині тролейбуси з маркою «ПМЗ» можна побачити на дорогах України, Росії, Туркменії, Молдови, Білорусі, Прибалтики...

Розширюються роботи і в інших народногосподарських напрямах. Вітроагрегати КБ «Південне» працюють у Кримському регіоні, Миколаївській області, у Воркуті і на Чукотці. У кооперації з Херсонським заводом створено й поставлено на серійне виробництво перший вітчизняний, конкурентоспроможний зернозбиральний комбайн «Славутич». 2003 року на полях України вже працювало близько 500 «Славутичів».

Та все ж головним завданням ДКБ «Південне» і Південмашу було й залишається міжнародне співробітництво в галузі ракетно-космічної техніки. З неймовірними зусиллями на Південмаші вдалося зберегти виробництво космічних носіїв «Зеніт» і «Циклон», що беруть участь нині в реалізації міжнародних космічних програм. Першим великим замовленням на ринку космічних послуг став контракт з американською компанією Spаce Systems/Loral (SS/L) на запуск 36 супутників зв’язку «Глобастар». На жаль, перший із трьох намічених запусків виявився невдалим - відмовила система управління ракетою...

Справжнім проривом у міжнародному співробітництві став грандіозний за своїми масштабами комерційний проект «Морський старт» за участі американських, українських, російських і норвезьких спеціалістів. Уперше в історії світової космонавтики з плавучого космодрому, доставленого в район екватора 450-тонним екологічно чистим «Зенітом», 27 березня 1999 року запущено експериментальний космічний апарат - почалася реалізація грандіозного міжнародного проекту. На даний час за програмою Sea Launch запущено 11 космічних апаратів, які підтвердили рентабельність проекту. Вже заповнено портфель замовлень на 2004 і 2005 роки. На цей рік заплановано шість пусків: передбачається виведення космічних апаратів американських компаній Spаce Systems/Loral і Воeing. У перспективі з метою комерційної експлуатації та розширення сфери послуг передбачається модернізувати стартову позицію «Зеніту» на космодромі Байконур. Проект уже отримав фінансову підтримку і названий «Наземним стартом».

Неймовірно тяжко просувалося використання космічного носія «Циклон-3». Попри те, що всі передстартові операції і пуск цього носія повністю автоматизовані, Росія відмовилася від його експлуатації на космодромі Плесецьк. Кілька років робилися спроби розмістити модернізований носій «Циклон-4» на одному із зарубіжних космодромів. Тільки недавно на державному рівні досягнуто домовленості з Бразилією про створення на космодромі Алкантара ракетно-космічного комплексу «Циклон-4».

Після розпаду СРСР на території України в шахтних пускових установках залишилися 176 міжконтинентальних балістичних ракет, оснащених 1240 ядерними боєголовками - за бойовим потенціалом і ядерною міццю Україна посідала третє місце у світі (після США та Росії). Життя розпорядилося так, що КБ «Південне» разом із Південмашем довелося не тільки створювати бойову ракетну техніку, а й знищувати її. На першому етапі ліквідували всі ракети SS-19 і їх шахтні пускові установки. Потім настала черга ліквідації міжконтинентальних твердопаливних ракет SS-24. Боєголовки передано в Росію, шахти знищено, залишилася проблема ліквідації чи утилізації твердого палива.

На пропозицію розробників на базі найпотужнішої стратегічної ракети SS-18 створено космічний носій «Дніпро». На задані орбіти вже виведено перші космічні апарати за програмою міжнародної компанії «Космотрас». Укладено контракт на запуск РН «Дніпро» космічного апарата «Деметр» (Франція) і групи супутників за контрактом з Італією, Саудівською Аравією, США та Росією - усього дев’ять космічних апаратів. Колишня «Сатана» продовжує кращі янгелівські традиції - ще одна бойова ракета знаходить суто мирну професію. Це найрозумніша й ефективна політика в галузі роззброєння. Розпочато роботи зі створення нового РН «Циклон-2К» із підвищеними енергетичними характеристиками, його демонстраційно-випробувальний пуск намічено на 2005 рік.

Сьогодні конструктори в кооперації з багатьма підприємствами України створюють нове покоління космічних апаратів - мікросупутників. Про авторитет КБ «Південне» свідчить перемога в міжнародному тендері на створення мікросупутника дистанційного зондування Землі «ЄГІПТСАТ».

У період переходу до ринкової економіки, у боротьбі за виживання чисельність КБ скоротилася вдвічі чи навіть більше. Багато працівників пішли в комерційні структури, в інші організації, виїхали за кордон, пішли на пенсію. Керівництво КБ прийняло стратегічне рішення про підтримку і стимулювання молодих спеціалістів. І ця кадрова політика почала приносити перші плоди: КБ обновляється, і це запорука успішної роботи в майбутньому.

Сьогодні Державне КБ «Південне» носить ім’я засновника і першого головного конструктора - академіка Михайла Янгеля.

Головною турботою нинішнього генерального конструктора, академіка Станіслава Конюхова і його сподвижників було і залишається збереження науково-технічного і кадрового потенціалу, розвиток і розширення міжнародного співробітництва на благо України, втілення завіту М.Янгеля: «Служити народу, бути корисним Батьківщині - це не тільки обов’язок, а й сенс життя».