Квіти життя чи яблуко розбрату?

За статистикою, близько третини шлюбів в Україні не доживає до своєї четвертої річниці. Приблизно така сама картина спостерігається і в інших країнах, зокрема у США, де майже чверть сімей руйнуються впродовж п’яти років після народження первістка, а для пар, які перебувають у громадянському шлюбі, цей показник ще вищий. На думку відомого фахівця у сфері сімейних стосунків доктора Джона Готтмана, який спостерігав за життям кількох сотень пар понад десять років, пусковим механізмом більшості сімейних розладів, що призводять до розлучення, найчастіше стає народження дитини.
Як з’ясувалося під час цього дослідження, післяпологова депресія буває набагато частіше, ніж це досі було заведено вважати, — у 50—80% молодих матерів. Більше того, явні ознаки цього захворювання були виявлені й у 30% молодих батьків. Головний винуватець депресивних станів молодих пар — втрата інтимності, необхідного елемента подружніх стосунків, що включає відчуття близькості, порідненості, довіри, теплоти й приналежності одне одному, добре присмачених взаємним сексуальним потягом. Крихітний і беззахисний прибулець самим лише фактом своєї появи здатний знищити інтимність стосунків своїх батьків. Зазвичай цей процес розпочинається з боку молодої мами: її дедалі менше задовольняє поведінка чоловіка, вона частіше почувається безпорадною, самотньою й залишеною. Типовою реакцією є відчуженість і спалахи ворожості. Адекватна емоційна відповідь чоловіка не примушує себе довго чекати. Так починає закручуватися руйнівна спіраль взаємних образ, підозр і невдоволення...
Депресивний стан батьків веде до зниження їхньої відповідальності — як за дитину, так і стосовно одне одного. Взаємні відчуженість і ворожість мами й тата дуже шкодять їхнім батьківським функціям. Вони втрачають здатність правильно розшифровувати сигнали, які йдуть від дитини, діють неузгоджено й тим самим створюють собі додаткові труднощі. Найгірше те, що взаємодія між батьками і дитиною забарвлюється негативною емоційною тональністю. У результаті в багатьох немовлят теж розвивається депресія та емоційна відстороненість від батьків, передусім від батька.
Емоційний клімат у сім’ї визначальний для розвитку дитини та її здатності бути щасливою. І тут немає дрібниць. Виявляється, навіть із тону, яким звичайно розмовляють між собою майбутні батьки, можна досить точно передбачити, як багато плакатиме їхнє маля, як часто воно всміхатиметься і чи вмітиме заспокоюватися та бавитися самостійно.
Джон Готтман переконаний, що втрачений емоційний зв’язок між подружжям можна відновити так само, як можна навчитися вирішувати конфлік­ти. Потрібно лише свідомо й творчо навчатися цього мистецтва. Чим раніше подружжя почне щось робити в цьому напрямі, тим краще, але бажано впоратися з цим завданням до народження дитини. Як з’ясувалося при порівнянні відносно благополучних і конфліктних сімей, ключова у цих процесах роль чоловіка і батька. Так, у вдалих сім’ях чоловіки виявляють набагато менше негативних емоцій стосовно своїх «половин». Вони частіше від­чувають ніжність до партнерок і захоплюються ними, причому така психологічна установка складається зазвичай задовго до народження первістка. Крім того, хороші чоловіки та батьки ставляться до проблем своїх дружин як до спільних проблем.
На думку психолога, вирішальний чинник стійкості та щастя в сім’ї — готовність чоловіка відкрити свою душу й емоційно розкріпачитися. Головне, майбутньому батькові необхідно пройти процес психологічної та філософської перебудови в таких глобальних питаннях, як сенс і мета життя, аналогічний тому, через який проходить його дружина під час вагітності. «Налаштування» майбутнього батька на сім’ю може бути досягнуте з допомогою простих і конкретних прийомів. Наприклад, йому радять довідатися, яким книжкам і фільмам віддає перевагу його партнерка або який найне­приємніший момент вона пережила в дитинстві... Ну і, звичайно, молодим парам слід готуватися до корінних життєвих змін, які неминуче відбуваються з появою дитини. Тоді у них не виникатимуть напади роздратування, викликані безсонними ночами та втомою. Не менш важливо вміти читати емоції свого немовляти й розуміти, що батьки є для нього найцікавішими та найважли­вішими іграшками...