КВІТЕНЬ. ВАРШАВА

Перше враження від приїзду до Польщі — несподіване, бо... білоруське. Вже в літаку бачу на перших шпальтах польських газет, передусім «Газети Виборчої», матеріали, присвячені долі однієї з останніх незалежних білоруських газет — гродненської «Пагоні». Журналісти «Пагоні», яким загрожує судовий процес за «наклепи» на президента Лукашенка та остаточне знищення їхнього видання, звернулися до головного редактора «Газети Виборчої» Адама Міхніка із проханням допомоги. Однак тільки журналістською підтримкою справа не обмежилась: на захист «Пагоні» висловилися канцелярія президента Польщі, міністерство закордонних справ, польський поет і нобелівський лауреат, один з найшанованіших інтелектуалів Центральної Європи Чеслав Мілош... Цікаве запитання: чому журналісти з Гродна звернулися до Варшави, а не до Москви чи до Києва? Тільки тому, що до Польщі ближче, чи все ж таки насамперед тому, що усвідомлюють байдуже ставлення сусідів до справжніх проблем білорусів? Не до поцілунків з Лукашенком чи пошуків важких варіантів економічного співробітництва з країною без економіки, в цивілізованому значенні цього слова, а до їхніх поневірянь, ерозії суспільства і культури, гастарбайтерських злиднів...

Можна, звичайно, сказати, що полякам набагато краще, ніж нам, відома ціна свободи й важливість вільної преси для нормального розвитку країни — тому вони й узяли проблеми газети «Пагоня» близько до серця. Однак річ усе ж таки не лише в цьому. Відповідь щодо причин польської зацікавленості — і офіційної, і суспільної — я знайшов у коментатора газети Rzeczpospolita Броніслава Вілдстейна. «Польща, — зазначає він, — має стати для білорусів місцем творення незалежної культури і допомагати цій справі. Стане вона капіталом у польсько-білоруських взаєминах — тоді, коли Лукашенка вже не буде»...

Так, свідомо чи підсвідомо, польське суспільство працює на майбутнє своїх добрих взаємин із сусідньою країною. А ми своєю байдужістю щодня, щомісяця тільки розширюємо майбутнє провалля. Росія може в цій ситуації «заспокоювати» себе міфом про союзну державу. Вона дуже завинила перед Білоруссю своєю підтримкою — тільки заради цього міфу та імперської ностальгії — несучасного, відверто реакційного, неосвіченого і вже практично мертвого лукашенківського режиму. Так, це той випадок, коли мертвий хапає живих, однак режим Лукашенка — не вічний, і після нього Білорусь стане країною, неймовірно далекою від свого східного сусіда, ображеною й здивованою. Маємо це усвідомити вже зараз, тим більше що в України немає ніякого міфу бодай на штучне виправдання...Маємо бути зацікавлені білоруською долею якщо не як власною, то принаймні, як близькою. Було б непогано, якби вийшли з хащі наших розчарувань спільно, залишивши десь у її нетрях наших егоцентричних поводирів. Ніхто ще не пропонував — разом із новою Білоруссю до Європи?