Квітень. Краків - Соціум - dt.ua

Квітень. Краків

15 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 15 квітня-22 квітня

Моє прибуття до Кракова майже збіглося з поверненням до Польщі пілігримів, які прощалися із Іваном Павлом ІІ...

Моє прибуття до Кракова майже збіглося з поверненням до Польщі пілігримів, які прощалися із Іваном Павлом ІІ. Побачив зовсім інший Краків, зовсім іншу Польщу — Польщу тихого смутку й водночас надзвичайного морального піднесення. Ми могли б навіть сказати, що побачили під час прощання з Папою зовсім інший світ, той, біблійний, у якому вовк і ягня разом ідуть напитися з джерельця, — не випадково ж стільки політичних пристрастей розгорілося навколо рукостискань під час ватиканської церемонії!

Серед цих рукостискань було і майже не помічене світом, однак не менш важливе для самих поляків: колишній президент Польщі Лех Валенса вперше простягнув руку своєму наступникові Александру Квасьнєвському. Валенса уникав контактів із Квасьнєвським протягом усього терміну повноважень президента, виступав з гострою критикою багатьох його рішень — і все ж таки вирішив піти назустріч переможцю і примиритися з ним. «Бо я насамперед католик», — так пояснив сам Валенса своє ватиканське рішення...

Звичайно, момент рукостискання ще не означає повного примирення. У дні прощання з Папою в Польщі були й інші зворушливі моменти — скажімо, єднання футбольних уболівальників або повна солідарність політиків. Але це не завадило футбольним фанатам побитися вже наступного після похорону Папи дня. А опозиція вже тепер почала критикувати президента Квасьнєвського за те, що він невчасно з’явився у Ватикані... Єднання — диво. Диво довго не триває. Але те, що відбулося між Валенсою і Квасьнєвським, між футбольними уболівальниками, між поляками загалом, свідчить не тільки про високий моральний авторитет Папи і світлу пам’ять про нього, а й про те, що Польща остаточно вибирається з провалля авторитарної спадщини. Бо епізоди прощення, єднання, простягання руки противнику можуть відбуватися тільки у здоровому суспільстві. Суспільстві, в якому керуються поняттям людяності і Божими заповідями не тільки під час відвідин храму на свято і не під час виступу по телевізору. А в звичайному житті. Тому що ці заповіді в душі. Тому що душа є.

Свого часу Польща продемонструвала сусідам незабутній приклад «Солідарності». Сподіваймося, що й тепер ми будемо здатні придивитися до нового її прикладу. Бо суспільство, позбавлене єдності, розшматоване, суспільство, в якому точиться боротьба співвітчизників, приречене на поразку, на фіаско найсвітліших своїх мрій, на вічне розчарування в самому собі і своїх обранцях. Коли Папа закликав поляків «Не бійтеся!», він говорив насамперед про сміливість вірити. Сміливість вірити — це насамперед сміливість прощати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво