КВІТЕНЬ. ДЕНХОФФ - Соціум - dt.ua

КВІТЕНЬ. ДЕНХОФФ

12 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

У одному з українських часописів побачив некролог легендарної німецької журналістки Маріон Денхофф...

У одному з українських часописів побачив некролог легендарної німецької журналістки Маріон Денхофф. Був — якщо взагалі можна так говорити з приводу некролога — втішений тим, що український читач дізнається про життя цієї неймовірної особистості. Натрапивши за кілька днів перед тим на прощальну статтю про Денхофф на сторінках «Таймс», перечитав її кілька разів, щоб спробувати вирішити для себе рівняння цього життя. Некролог читався як детектив, життя здавалося сюжетом для авантюрного роману — а тим часом переді мною був спокійний текст у класичній газеті. Раніше я знав про Маріон Денхофф хіба що з лекцій з історії журналістики. Потім натрапляв на її прізвище, цікавлячись польсько-німецьким діалогом. Однак якось не уявляв собі, що в її житті все так зійшлося, — і народження під Кенігсбергом, і участь у заколоті проти Гітлера, і залишена батьківщина, і схований у зруйнованому маєтку пам’ятник Канту, який тепер стоїть на своєму місці в Калінінграді, і нове обличчя «Die Zeit», що сприяло побудові образу гуманістичної Німеччини Віллі Брандта, і книжка про Польщу, і звання почесного доктора Калінінградського університету... Маріон Денхофф зіграла в історії польсько-німецьких відносин роль, яку зіграв в історії відносин польсько-українських Єжи Гедройць. Маю на увазі насамперед виховання еліти, боротьбу з хворобливим і зверхнім ставленням до сусіднього народу. Маріон Денхофф справді втратила батьківщину — східну Пруссію — внаслідок Другої світової війни. Її багаторічна боротьба з фашизмом закінчилася втечею зі зруйнованого Кенігсберга до зруйнованого Гамбурга... Однак вона зробила з цієї особистої трагедії висновок інтелектуала, створивши газету, яка намагалася вилікувати хворе на всі післявоєнні недуги німецьке суспільство. Вилікувати гуманістичним баченням майбутньої Європи. Вилікувати переконанням у тому, що поляки в Данцигу, який став Гданськом, росіяни у Кенігсберзі, який став Калінінградом, литовці у Мемелі, який став Клайпедою, — не споконвічні вороги, а вічні сусіди нової Німеччини. Що тепер цивілізація східної Прусcії, здавалося б, втрачена і зруйнована, просто буде інакшою — прусська земля залишилася без графині Денхофф, але її запам’ятала...

Піднятися над історичною образою — це щось більше, ніж забути про образу особисту. Це змінює країни й народи. Маріон Денхофф ще встигла побачити, як її уявлення про майбутнє поляків і німців стало нормою у сприйнятті обох суспільств, як Німеччина і Польща стали частиною одного світу, однієї цивілізації... З її рідним Кенігсбергом складніше — здавалося б, у Калінінградській області Росії нікому сумувати за втраченим світом. Однак за кілька тижнів до смерті Маріон Денхофф я гортав антологію російської провінційної літератури. Дійшов до сторінок авторів з Калінінградської області — і досі не можу забути кількох рядків та образів. Це була російська література, так, однак це вже була і література Кенігсберга, переповнена підсвідомою ностальгією за втраченим світом, якого не могли пам’ятати і бачити автори-калінінградці... У їхніх віршах ніби знову поставав з руїни сімейний замок графів Денхофф і тендітна дівчинка поспішала до книгарні на центральній вулиці Кенігсберга... Дзвінки трамваїв, туристичні групи в Королівському палаці... Місто, якого скоро не буде, яке залишиться лише в пам’яті Маріон Денхофф і в уявленні російських поетів Калінінграда… Виявилося, що відчуття історії і відповідальність за її спадщину сильніші за всі катастрофи минулого століття.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво