КУРГАНИ ПОЛЯ

Я думаю, що на підставі точних статистичних даних можна позитивно довести і досить точно оцінити, у скільки обходиться населенню губернії відсутність мосту в Катеринославі; ці збитки, які несе Катеринослав і Катеринославська губернія, можуть бути оцінені без будь-якої натяжки в щорічну суму втрат два чи три мільйони карбованців... Я знаю, що ця витрата з боку державного казначейства буде найпродуктивнішою: цей міст окупиться за один рік.

***

Завзяті, наполегливі клопотання катеринославських «ходоків» нарешті подіяли: уряд прийняв постанову про негайне будівництво залізниці, що з’єднає право- й лівобережну частини Катеринославської губернії. У середині січня 1881 року було прийняте позитивне рішення Міністерства шляхів сполучення, а 6 лютого 1881 року Височайше затвердили проект Криворізької залізниці.

Проблему, розв’язання якої затяглося на довгі роки, нарешті було вирішено, і Поль справедливо міг би відзначати перемогу, та йому було не до свят. Досі все майно Поля було закладене під зобов’язання, його самого діставали кредитори. Ні Гірничий департамент, ні Міністерство державного майна, ні Міністерство фінансів, ніхто зі стольного граду ні морально, ні матеріально не підтримав зусиль О.Поля...

Катеринославські банкіри та капіталісти відверто посміювалися над його пропозиціями й не хотіли ризикувати своїми капіталами. Сам Поль підняти цю важку справу був неспроможний. Ситуація склалася трагічна...

Олександр Поль зважився на крайній крок: поїхав до Європи шукати великих підприємців, багатих інвесторів, розумних акціонерів. Процедура сама по собі принизлива для патріотично налаштованої людини, та іншого виходу в нього не було.

Проїхавши пів-Європи, Поль зупинився в Парижі. Знання багатьох мов, європейська освіта, інтелігентність, вражаюча пам’ять, уміння просто, ясно, детально викладати власні думки, а головне — переконувати у вигідності запропонованої справи допомогли «скорити» Париж. Першим у Франції зрозумів і оцінив перспективи Кривого Рога пан Поль Талабо. Попри величезну різницю у віці, 82-річний П.Талабо і 49-річний О.Поль організували в Парижі закрите акціонерне товариство «Залізні руди Кривого Рога» із капіталом 5 мільйонів франків. За статутом Товариства кількість акцій склала 10 000 по 500 франків кожна. У Парижі всі акції нового Товариства були розібрані протягом 24-х годин! Виняток становила лише незначна частина акцій, залишених для російських капіталістів.

Олександр Поль став найбільшим акціонером товариства. За передачу ділянок орендованих ним земель під розробку руди й укладених контрактів О.М. Полю видали 2500 повністю оплачених акцій Товариства, тобто 1 мільйон 250 тисяч франків (сума за тих часів фантастична! — Авт.).

5 травня 1881 року уряд Росії затвердив статус новоствореного товариства, а через кілька днів в Катеринославській губернії узялися до будівництва залізниці. Почали збуватися мрії О.Поля.

До Європи Олександр Миколайович їхав жебраком, додому повернувся багачем. Ті, хто думає, що відновлення частково втрачених статків ощасливило Поля, глибоко помиляється. Багатство як таке цікавило його лише як спосіб реалізувати задумане, можливість втілити ідеї в життя.

З «Донесення О.М. Поля в Париж».

На руднику «Саксаганський» у Дубовій балці за 1881 рік добуто 555 тисяч пудів руди. Ціна за пуд 2 копійки. Руду купує «Новоросійське товариство Юза». Основний і єдиний спосіб постачання — коні та воли. Відстань від Кривого Рога до заводу Юза понад 400 верст...

(Верста — російська міра довжини, яка дорівнює 1,0668 км. — Авт.)

Товариство Юза за тих років було єдиним підприємством у південному регіоні, яке випускало чавун і рейки. Таке саме завдання вирішував і Олександр Поль у Кривому Розі: він намагався організувати видобуток руди, побудувати металургійні заводи, забезпечити країну кращим металом. Якщо Джону Юзу російський уряд створив пільгові умови, видав кредит, безплатно виділив казенні землі з покладами кам’яного вугілля, то Олександр Поль усе робив сам, власним коштом, не отримавши від держави нічого: ні пільг, ні кредитів, ні підтримки — у нас ніколи не цінували своїх подвижників, своїх пророків, своїх геніїв...

* * *

20 серпня 1882 року Олександру Миколайовичу Полю виповнилося п’ятдесят. Відзначили скромно, без пишних торжеств. Так вирішив ювіляр, посилаючись на те, що особливої нагоди, особливих успіхів немає. З погляду Поля, може, це й так, та все ж досягнення були, причому дуже й дуже значні.

В Парижі створене закрите акціонерне товариство «Залізні руди Кривого Рога». Розпочалася промислова розробка криворізьких залізних руд. Отримано Височайше повеління про будівництво Єкатерининської залізниці з двох’ярусним мостом через Дніпро.

Ці справи, що мали першочергове значення для Придніпров’я, — результат невичерпної енергії О.М. Поля. Це було життя, повне грандіозних проектів, ідей, нелюдського напруження — життя великої людини.

До п’ятдесяти років О.М. Поль уже був дійсним членом Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, членом-кореспондентом Імператорського Московського археологічного товариства; його особиста колекція, що складається з унікальних знахідок, почала перетворюватися на археологічний музей; його зібрання реліквій Запорізької Січі не мало рівних в Україні.

«Розмаїття і цінність зібрання старожитностей О.М. Поля вразили мене, — зазначив Д.Яворницький. Ні раніше, ні опісля я ніколи нічого подібного не бачив у приватних руках. Зібрання старожитностей Г.П. Алексєєва в тому самому Катеринославі і В.В. Тарковського в с. Качанівка, Чернігівської губернії Борзенського повіту, — ніщо порівняно із зібранням Поля».

Здавалося, Олександр Миколайович уже здолав загальну недовіру, і перед ним відкривався широкий шлях, але цей шлях, як виявилося, пролягав крізь земне пекло...

Величезні запаси руд, відкриті на Криворіжжі, викликали «залізну лихоманку». Сюди кинулися всі, хто мріяв розбагатіти, хто без зайвих клопотів і зусиль хотів швидко озолотитися, — підприємці, купці, робітники, агенти, службовці, інженери, темні особи без певних занять, найчастіше першими з’являлися вічно живі остапи бендери. Там, де мед, там і мухи.

«Дорогі селяни! Я, з діда-прадіда почесний громадянин Санкт-Петербурга і Миколаєва Володін, запевняю: вас нахабно обдурюють, хитрий і підступний поміщик Поль загрібатиме мільйони, вам — нічого не дістанеться з панського столу. Довіртеся мені, я наведу лад, і Ви озолотитеся!» — закликав селян новоявлений «борець» за щастя народу.

Пан Володін запропонував видати йому документ, на підставі якого він захищатиме селян від зазіхань світового судді Поля, і такий документ справді отримав...

У Миколаєві Володін, уже на підставі виданих у Кривому Розі документів, почав вимагати виділити йому на березі Південного Бугу необхідну ділянку землі під будівництво заводу залізного суднобудування...

Найбільшу аферу пана Володіна вдалося викрити. Та скільки це забрало в Поля часу, нервів, сил!

Життя О.М. Поля, хоча й минало в постійних турботах, усе-таки якось нормалізувалося. Грошима, отриманими в Парижі, він зміг розрахуватися з кредиторами, решту коштів уклав у розвиток Товариства. На руднику «Саксаганський» збільшувався видобуток залізної руди. Набирало обертів будівництво Єкатерининської залізниці. Це особливо радувало Поля.

Його особисті заслуги нарешті оцінила й столиця. Государ-імператор, за поданням Міністерства фінансів, «за корисну діяльність на ниві вітчизняної промисловості почесного світового судді Верхньодніпровського судово-мирового округу, титулярного радника Олександра Поля Всемилостивійше зволив зробити їх кавалером ордена св. Станіслава 2-го ступеня».

Будівництво залізниці велося одночасно на двох ділянках: східній (Ясиновата—Синельниково—Нижньодніпровськ) і західній (Нижньодніпровськ—Долинська), які повинні були з’єднатися мостом у Катеринославі. 18 травня 1884 року відбулося відкриття й розпочалася експлуатація Єкатерининської залізниці.

З вісника «Єкатерининською залізницею».

Випуск 1. Катеринослав. 1903.

...Попри майже загальну недовіру до майбутньої дохідності Єкатерининської залізниці, вже першого року її експлуатації (за 7 місяців і 12 днів 1884 року) валовий виторг від перевезення пасажирів і вантажів майже покрив видатки з будівництва залізниці. Наступного 1885 року залізниця дала значний чистий дохід у сумі 245 692 карбованців 49 копійок, потім чистий дохід залізниці, прогресивно з кожним роком збільшуючись, досяг на 10-му році експлуатації 2 780 119 карбованців 07 копійок, що становить 6,53 % чистого прибутку на витрачений капітал.

Залізниця Придніпров’я — особлива гордість Олександра Миколайовича Поля, його вистраждана мрія. Це найкращий приклад того, як людина скромної посади насмілилася вирішувати й вирішила (!) величезну, державної ваги, справу.

Продовжуючи розвивати розпочату справу, Олександр Поль заклав основи Брянського, Гданцевського, Каменського та інших чавуноливарних, сталеплавильних, рейкопрокатних, трубопрокатних заводів губернії. З їхньою появою розпочалося бурхливе зростання промисловості та розвиток краю. Разом із заводами стрімко росло й розвивалося губернське місто. Із другорядного, провінційного містечка Катеринослав перетворився на центр гірничозаводської та металургійної промисловості.

12 листопада 1887 року Олександра Миколайовича Поля обрали почесним громадянином Катеринослава, його ім’я увічнили на мармуровій дошці в залі засідань міської думи.

З кожним днем, із кожним роком дедалі очевиднішими ставали величезні заслуги О.Поля, і дворянські збори прийняли неординарне рішення: встановити пам’ятник О.Полю ще за життя, як громадянину, який «оживив край і воскресив Катеринослав».

Все це було заслужено. Та за цими почестями крилася трагедія й особистості, і держави. Країна не могла забезпечити гідне життя тим, хто піклувався про її майбутнє. Не можна назвати благополучною державу, кращі люди якої постійно зазнають невдач.

Як міг, Поль зводив кінці з кінцями, брав гроші в борг, закладав і перезакладав нерухомість... Влітку 1887 року в Одесі в правлінні земського банку Херсонської губернії відбулися торги, на продаж серед іншого був виставлений і маєток О.М. Поля біля с.Олександрополь. Бог змилостивився, маєток Поля тоді не продали...

До всіх бід додалася й особиста трагедія. Син Борис зростав хворобливим і потребував серйозного лікування. Кількаразово Ольга Семенівна возила сина на усесвітньо відомі курорти Німеччини, Швейцарії, Італії, Франції: на якийсь час хлопчику ставало легше, потім хвороба знову загострювалася...

До того ж і сам Поль, який загалом ніколи не жалівся на здоров’я і вважав себе міцним козаком, зненацька відчув болі в серці. Ні дружині, ні домашньому лікарю Олександр Миколайович не сказав про свою недугу, і, коли біль вщух, трохи заспокоївся...

Перші дивіденди (близько 2%) акціонери отримали лише через шість років після створення Товариства «Залізні руди Кривого Рога». І тільки 1889 року прибуток склав понад шість відсотків.

Що тут розпочалося!

Коли Поль усе своє багатство вклав у дослідження, пошук та організацію видобутку руди, його жаліли, йому дивувалися, з нього сміялися...

Коли все нерухоме майно Поля описали, а маєток виставили на продаж, цим ніхто не переймався. Та коли за руду почали платити гідні дивіденди — тут немов усі прокинулися: і лихварі, і банкіри, і купці, і підприємці, і всі, хто раніше відмовлявся бути компаньйоном Поля... Пережити можна все, але тільки не власну дурість. Ніхто не хотів вибачити Полю, що той виявився розумнішим...

Склалося враження, що удари, які наносилися Полю, хтось старанно направляє.

Влітку 1890 року Олександр Миколайович відправив дружину з сином на лікування за кордон. Сам же поїхав до Кривого Рога довідатися, як ідуть справи на рудниках. Повертаючись до Катеринослава, заїхав у свій маєток, потім побував на розкопках курганів у Верхньодніпровському повіті й у середині липня з’явився у власному будинку на Соборній площі.

За повідомленням його біографа Синявського, у середу 25 липня О.М. Поля «бачили в Англійському клубі, який, як завжди, прийшов пізно, був веселий, бадьорий, жвавий, з незмінною пляшкою пива в колі добрих знайомих».

Відомо також, що Поля бачили в четвер 26 липня рано-вранці: Олександр Миколайович замовив візника й сів пити чай. Зненацька йому стало погано... Смерть наступила миттєво.

* * *

Виконуючи останню волю чоловіка, вдова Ольга Семенівна Поль передала колекцію в музей О. Поля, спеціально побудований і відкритий 1905 року на головному проспекті міста.

Більшовики, захопивши владу, робили все, щоб назавжди викреслити ім’я О. Поля з історії і пам’яті людей.

З газети «Городское дело». Петроград. 1919 № 19—22

Вандалізм

У Катеринославі голосами лівих фракцій прийняли вимогу більшовиків зняти в думській залі мармурову дошку з ім’ям почесних громадян міста, у тому числі творця цього краю О.М. Поля.

Далі — гірше. Музей позбавили його імені. На парадних дверях Історичного музею залишилася лише монограма «М.П.», що значило — «Музей Поля». Іменні Полівські стипендії у Вищому гірничому училищі скасували, шахту Поля перейменували на шахту імені Сталіна, музей Поля — на музей Яворницького, вулицю Поля — на вулицю Фучика... Могилу Поля на Севастопольському цвинтарі зрівняли з землею...

Жахлива істина: комуністи репресували і... небіжчиків, не тільки живих...

* * *

Слава Олександра Поля була величезною: його знали й шанували не тільки на Батьківщині, а й у всій Європі. Ним захоплювалися світові знаменитості — вчені та гірничі інженери з Німеччини. Щоб якомога вище пошанувати корисну діяльність нашого співвітчизника, французькі акціонери встановили Олександру Полю бронзовий пам’ятник у Кривому Розі.

Завдяки ініціативі та енергії О.Поля в Придніпров’ї з’явилася залізниця, яка зв’язала руду Криворіжжя з вугіллям Донбасу в наймогутніший промисловий комплекс країни...

Олександру Полю — першому з наших співвітчизників удалося залучити величезні іноземні капітали, закласти основи майбутніх металургійних гігантів, із появою яких на Придніпров’ї розпочалося бурхливе зростання промисловості та стрімкий розвиток краю.

Двадцять років О.Поль був членом Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, був обраний членом-кореспондентом Імператорського Московського археологічного товариства. Поль став наставником молодого Д.Яворницького, зустрічався з відомим мандрівником М.Міклухо-Маклаєм, був близько знайомий із поетом і етнографом Іваном Манжурою, художником-мариністом Іваном Айвазовським, істориками Володимиром Антоновичем і Аполлоном Скальковським, його високо цінували вчені Санкт-Петербурга, Москви, Харкова, Києва, Варшави, Одеси.

Зібрана археологом-аматором колекція старожитностей була однією з кращих у Європі, вона стала фундаментом Катеринославського історичного музею, якому 1905 року присвоїли ім’я О.Поля.

Олександр Поль увійшов в історію як один з організаторів досліджень Криворізького гірничорудного басейну, засновник промислової розробки найбільшого у світі родовища залізних руд. Сьогоднішній Кривий Ріг — це кращий пам’ятник Олександру Полю.

У видавництві «Проспект» (Дніпропетровськ) виходить книжка автора «Людина-легенда: Олександр Поль».