Куди зникають листи, адресовані Богові? - Соціум - dt.ua

Куди зникають листи, адресовані Богові?

25 листопада, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 25 листопада-2 грудня

Тут, на цій невеличкій за площею території, зосереджено не тільки сім кліматичних зон, але й таке ж розмаїття релігій, стилів, визначних пам’яток культури, яких стільки (і такого значення) немає більше ніде на Землі...

Тут, на цій невеличкій за площею території, зосереджено не тільки сім кліматичних зон, але й таке ж розмаїття релігій, стилів, визначних пам’яток культури, яких стільки (і такого значення) немає більше ніде на Землі. Тому сюди будь-якої пори року їдуть туристи з усього світу. В Ізраїлі все квітує і пахне дванадцять місяців поспіль, щоправда, трохи стомлюють зимові дощі й певне зниження температури. Але триває негода недовго, і незабаром знов повертається невимовна краса, сонячний блиск, бездонне небо...

Звичайно, місце особливого паломництва — Єрусалим, місто іудейської, християнської і мусульманської релігій і непростої історичної долі. За нього і нині точиться непримиренна війна між двома народами — євреями й арабами. Храм Гробу Господнього, Голгофа, вулиця Делароса — остання путь Ісуса Христа, Оливна гора, де Його було взято, безліч інших святинь і місць поклоніння — це християнський Єрусалим. Мечеть Аль-Акса на Храмовій горі (місце колишнього Храму, звідки Ісус повиганяв торговців і міняйл), арабські квартали і вулички та багато іншого — Єрусалим мусульманський. Синагоги, пам’ятки єврейської історії і культури — Єрусалим іудейський. І, звичайно, Стіна Плачу. Сюди приходять прочани всіх віросповідань, жителі Ізраїлю і туристи, щоб надіслати своє послання Богові з надією, що Всевишній прочитає його і виконає прохання.

Більшість «відправників» — туристи й екскурсанти з інших міст Ізраїлю. Пишуть також учні, яких організовано приводять і привозять сюди вчителі. Школярі просять про контрольні та іспити, подарунки, дружбу і перше кохання. Турботи більшості дорослих теж цілком земні: улаштуватися на хорошу роботу, зустріти свого нареченого (наречену), успішно перенести операцію, видужати, виграти в лотерею...

Але не тільки прості смертні мають прохання до Творця, але й люди відомі і впливові. 2000 року Ізраїль відвідав Папа Іоанн Павло II. Він також побував біля Котеля (так на івриті звучить назва «Стіна Плачу»), щоб покласти між каменями свою записочку, написану на офіційному бланку Ватикану. Пролежала там вона недовго (ще б пак!). Як невдовзі з’ясувалося, Папа просив про благословення Святої землі і про прощення за багатовікові знущання християн над єврейським народом. Незабаром записка знайшла своє місце в музеї пам’яті Катастрофи і героїзму «Яд ва-Шем». У 2003-му між каменями Котеля з’явилася і записка президента США Буша, передана через глибоко релігійну 81-річну християнку на ймення Майзель.

Багато людей, котрі різними обставинами прикуті до місця свого проживання, надсилають свої послання поштою (і таких кілька десятків і сотень за день) із зазначенням адресата: «Дорогому Богові», «Небесам», «Богу в Єрусалимі», «Ангелам», «Патріарху Аврааму». Раніше такі звернення залишалися на пошті як незатребувана кореспонденція, але нещодавно головне ізраїльське поштове відомство оголосило: всі листи, адресовані «Богу», доставлятимуться до Стіни Плачу і вкладатимуться в щілини між її величезними каменями...

Але коли виник такий нетрадиційний спосіб спілкування з Господом?

У записках єврейського мандрівника Біньяміна з Тудели, котрий відвідав Ерец Ісраель 1168 року, є цікаві факти про єрусалимські звичаї. Серед інших він розповідає і про традицію забивати цвях між каменями Стіни Плачу, вирушаючи у далекі мандри. Існувало повір’я, що це — талісман, який охороняє мандрівника від небезпек у дорозі. Після успішного повернення додому цвях із стіни витягали. Ще один звичай — писати або вибивати на каменях Котеля імена хворих і взагалі тих, кому потрібна допомога Всевишнього. Досі на каменях можна знайти близько сорока написів із вибитими іменами. Рабини Єрусалима засуджували ці дивні повір’я і вважали такі дії оскверненням святині, тому як альтернативу запропонували вкладати в Стіну записки. Припускають, що це й започаткувало нинішнє переконання у дієвості такої своєрідної молитви. Куди записки подінуться потім, адже їх так багато, що деколи нікуди покласти ще одну? Виявляється, двічі на рік їх збирають і відносять у гнізу (місце поховання священних текстів) на Оливній горі. Так чинять з усіма текстами, у яких згадується ім’я Бога.

На фото: Єрусалим. Стіна Плачу

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво