Ксенофобія: випробування чужим - Соціум - dt.ua

Ксенофобія: випробування чужим

30 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 30 вересня-7 жовтня

Приналежність до етносу — це те, чого не можна змінити. Тому нагнітати тут ворожнечу немає сенсу. І все-таки життя такої логіки в чистому вигляді не сприймає...

Приналежність до етносу — це те, чого не можна змінити. Тому нагнітати тут ворожнечу немає сенсу. І все-таки життя такої логіки в чистому вигляді не сприймає.

Дослідження рівня ксенофобії в Україні провів генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто.

— Вивчати стан міжетнічних відносин в Україні Київський міжнародний інститут соціології розпочав 1994 року, використовуючи при цьому шкалу Богардуса, яку в США застосовували ще в 20-х роках ХХ століття. У нашій країні цим займається доктор соціологічних наук Н.Паніна.

Шкала Богардуса являє собою серію висловлювань такого типу: «Я згодний допустити представника даної національної групи...», наприклад, як члена сім’ї, щоб і сама людина, і її діти теоретично могли укласти з ним шлюб, сприймати як родича. Позитивна відповідь оцінюється в один бал. Приятельське сприйняття представника іншої національної групи оцінюється в два бали, прийняття як сусіди — три, колеги по роботі — чотири, мешканця України — п’ять, відвідувача України — шість балів. Відповідь «не пускав би в Україну» оцінюється в сім балів. Середнє значення для всіх етнічних груп називається індексом ксенофобії.

Окрім етнічних груп, ми розглядали ще й лінгво-етнічні, оскільки, виявляється, поведінка росіян і українців в Україні дуже істотно відрізняється залежно від того, якою мовою вони розмовляють. Росіяни на 90 із лишком відсотків російськомовні. А українці є як україномовні, так і російськомовні. Основні етнічні групи в країні — україномовні українці, російськомовні українці і росіяни.

Отже, за шкалою Богардуса ми розраховуємо середнє відношення до етнічних груп, йдеться про населення в цілому. Найнижче значення соціальної дистанції для україномовних українців було 1994 року — 1,7. Частина опитаних допускали їх як членів сім’ї, частина — як близьких друзів, але не членів сім’ї (це можуть бути росіяни). Якщо говорити про ієрархію, то найкраще населення ставиться до україномовних українців, котрі, мабуть, становлять більшість. Потім до українців узагалі, потім — до росіян. Далі йдуть білоруси і євреї (вони посідають четверте місце з деяким незначним відривом від слов’янських народів). Після них — американці, канадці, поляки, французи, німці, румуни, негри. Найгірше ставляться до циганів.

Виявилося, що з 1994 по 2004 рік рівень ксенофобії зріс. Щоправда, у 1998—1999 роках намітилася тенденція до його зниження, і ми вважали, що він падатиме й надалі або стабілізується. Проте після 2001 року почалося деяке зростання ксенофобії. Я гадаю, що до 1999 року це було пов’язано з падінням рівня життя — із 1994 по 1999 рік частка людей, яким не вистачало на їжу, істотно зросла. Потім матеріальна ситуація поліпшилася. Але 2001 року, після подій 11 вересня, розпочався світовий процес загострення відносин між етнічними групами, стала простежуватися більша настороженість щодо іншого/відмінного.

Ми виділили два очевидних чинники: «слов’янська нетерпимість» (ставлення до слов’янських етнічних груп — українців, росіян, білорусів, котрі мешкають в Україні великими групами) і «неслов’янська» (неприйняття інших етнічних груп). Якщо говорити про ставлення до слов’янських груп, то максимум нетерпимості припало на 1997 рік, а після виборів ставлення до них поліпшилося.

Взагалі ж вибори негативно позначилися на міжетнічних відносинах. Пропаганда була спрямована на розкол між західною і східною частиною України, тобто фактично між україномовними українцями і російськомовними українцями та росіянами.

Якщо брати динаміку погіршення ставлення до якоїсь етнічної групи, то найгірші справи з американцями — індекс соціальної дистанції збільшився з 3,7 до 5,02. Виною тому є, мабуть, війни, які США постійно ведуть.

Загалом виходить, що за час дослідження рівень ксенофобії в Україні не впав, а зріс. І президенту, і новому уряду необхідно вирішувати проблему відносин між східною і західною частиною України: у період будь-яких виборів ці стосунки загострюються, оскільки знаходяться політичні сили, котрі шукають свою «нішу міжетнічної ворожнечі», свої цільові групи і протиставляють їх іншим, створюючи конфлікт. Мова тут є одним із найважливіших чинників. Коли ми запитуємо про проблеми, люди не ставлять на перші місця питання культури і мови. Вони говорять про рівень життя. Проте це не дуже дистанціює людей. А от мова... 90% населення на заході України говорять однією мовою, 90% на сході —іншою. І хоча це не найбільш насущна проблема, на політичному рівні вона є одним із значних важелів, яким користуються політики в гонитві за рейтингом. Таким чином, кожні вибори працюють на погіршення міжетнічних відносин.

Індекс соціальної дистанції стосовно україномовних українців, котрий раніше становив 1,7, після революції погіршився і тепер становить 2,2. Причиною стали зокрема і запевняння команди Януковича, що до влади рвуться закоренілі націоналісти, котрі «нав’язують» усім українську мову й культуру.

Якщо американці опустилися в таблиці із шостої позиції на восьму, поляки і французи втратили одну позицію, то німці піднялися з десятого місця на сьоме. Ставлення до них населення України поліпшилося.

Антисемітизм був завжди й істотних змін не зазнав. Це складне явище, яке одним показником не виміряти. Шкала ж Богардуса — лише один з індикаторів. Євреї, цигани є у всіх країнах, і для того, щоб виник певний рівень забобонів, потрібно, щоб ця група була досить великою. Якось ми вставили в анкету вигадану етнічну групу — ставлення до неї виявилося слабконегативним.

Якщо порівнювати Україну з іншими країнами за рівнем антисемітизму загалом, то у нас він істотно вищий. Дослідження показали, що найвагоміші чинники, які визначають рівень ксенофобії й антисемітизму, — це освіта і тип поселення. У місті рівень ксенофобії й антисемітизму нижчий, ніж у селі. Чим вища освіта, тим рідше людина виявляє ксенофобію й антисемітизм. З’ясувалося, що рівень антисемітизму в українців вищий, ніж у росіян. Проте у великих містах різниці між росіянами й українцями стосовно антисемітизму немає. Просто порівняно з росіянами, котрі надають перевагу поселенню в урбанізованих районах переважно на сході країни, більша частина українців живуть у селі, де рівень ксенофобії вищий — почасти він пов’язаний і з рівнем освіти.

Місто ж історично є прогресивнішою частиною суспільства, на городянина впливають ЗМІ, у нього більше коло спілкування, і представники різноманітних етнічних груп для нього реальні.

Міжетнічні стосунки загострюються, коли знижується рівень життя, оскільки для людей характерно шукати цапів-відбувайлів... Ксенофобія до того ж має гала-ефект — погіршення ставлення до однієї якоїсь групи тягне за собою і погіршення ставлення до всіх інших — про всяк випадок.

В Америці проводили експеримент. Расово гетерогенні групи школярів вивезли в табір далеко від міста. Виміряли рівень відносин і розпочали планомірно їх погіршувати, створюючи побутові труднощі — чогось не вистачало, вчасно не завозили їжу… В умовах різноманітних дефіцитів серед школярів періодично вимірювали рівень расистської упередженості. Відносини між підлітками насправді почали погіршуватися — коли йде боротьба за ресурс, працює матеріальний чинник…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво