«КРИВБАС» ЯК ДЗЕРКАЛО УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ - Соціум - dt.ua

«КРИВБАС» ЯК ДЗЕРКАЛО УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ

5 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №13, 5 квітня-12 квітня

Несподівано «Кривбас» — один з аутсайдерів вищої ліги став головним фігурантом інтриги в національному чемпіонаті...

Несподівано «Кривбас» — один з аутсайдерів вищої ліги став головним фігурантом інтриги в національному чемпіонаті. Спочатку не без допомоги київського арбітра І.Іщенка підопічні І.Надеїна потягли два очки в донеччан, а через шість днів із гордо піднятою головою залишали поле київського стадіону «Динамо»: нехай не забили, проте й не пропустили. Завдяки криворіжцям на вершині турнірної таблиці встановилося двовладдя. Біло-блакитні і жовтогарячі ведуть поки що заочну боротьбу за право називатися кращою командою країни.

Слово «кращою» необхідно взяти в лапки. Тому що якщо лідери українського футболу, із надр яких формується національна збірна країни, не в змозі за три години ігрового часу хоч раз уразити ворота аутсайдера, то виникає запитання: а на що, власне, ми претендуємо на міжнародній арені?

Матч у Києві наочно показав: «не все в порядку в датському королівстві». У грі господарів не проглядалася ні ігрова логіка, ні виконавча майстерність, ні бажання зім’яти суперника за рахунок морально-вольових якостей, як це зробила «бундестим» у сумному для українців листопадовому поєдинку на «Вестфаллен штадіон». Буйна, проте не підтверджена розумом, активність Боднара на правому фланзі не підкріплювалася підтримкою його партнера Пєєва. І якщо минулої осені Валерій Лобановський стверджував, що головною причиною невдач «Динамо» є погане знання російської мови легіонерами, то нині можна сказати: «великий і могутній» діти різних футбольних народів вивчають явно не за одним підручником. Єдиний у складі киян, хто засвоїв грамоту футболу на «відмінно», — Белькевич. Незалежно від техніко-тактичних вирахувань, якими так люблять аргументувати в динамівському стані, можна без натяків сказати: «Белькевич — футболіст високого рівня». Та один, як кажуть, у полі не воїн. З переходом лідерів команди до європейських клубів «Динамо» розучилося й оборонятися, і атакувати. Можливо, восени кияни нарешті заграють «із вогником». Та, як мені здається, це саме той випадок, коли «надежды юношей питают».

Тим часом, минулого тижня був легалізований календар збірної країни у відбірному циклі ЧЄ-2004. Не дійшовши спільної угоди, суперники були змушені підкоритися офіційній версії УЄФА. За нею — українці стартують у Єревані, потім приймають греків і виїжджають до берегів туманного Альбіона. Головний тренер першої команди країни Леонід Буряк висловив задоволення спонтанно складеним календарем і вважає, що його команда має всі шанси виступити у відбірному турнірі успішно. Під успіхом варто розуміти як мінімум друге місце, що дає право його володарю пограти в поєдинках плей-оф, які протягом останніх трьох відбірних циклів закінчувалися для українців погано. Особисто я оптимізму Леоніда Йосиповича не розділяю. Виходячи з рівня національного чемпіонату України й нинішньої форми легіонерів, очікувати звуків фанфар прийдешньої осені не доведеться. Та й єдиний козир у рукаві в головного тренера — Андрій Шевченко. А цього, навіть за всієї поваги до міланського голеадора, явно не досить. Протягом останніх трьох відбірних циклів збірна грає практично у тому ж самому складі. І навіть те, що колись блищало, нині помітно потьмяніло. Насамперед, утомленою виглядає лінія оборони, яка стоїть на двох втомлених «китах» — Головку і Ващуку. Парадоксально, але в українському футболі немає навіть натяку на заміну цим двом ослабленим на футбольних іподромах лицарям оборони, як немає навіть одного кандидата на позицію плеймейкера. Як колись зауважив російський футбольний оглядач Володимир Перетурін: «Таким складом можна здивувати, але не перемогти...»

Здається, жалюгідний стан і, отже, перспективи українського футболу вже давно мають стати головною темою роботи футбольних штабістів країни. Замість популістського «запровадження уроку футболу в школі» і спроби повернути у своє лоно ПФЛ функціонерам із ФФУ краще б оцінити реальний стан дитячо-юнацького футболу і негайно розробити державну програму його розвитку. Український футбол — у двох кроках від провалля. Не розуміти настільки просту істину можуть лише люди, які опинилися біля його керма тому, що в них не склалася кар’єра в правоохоронних органах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво