Країна за океаном. Відкриває хто як може

2005 рік — 2,5 тис. студентів; 2007 рік — 8,5. Шаленими темпами збільшується кількість студентів, які влітку вирушають до Сполучених Штатів за програмами культурного обміну. Хто — світ подивитися, хто грошей підзаробити, а хто — кращого життя шукаючи.

«Уявляєш, у них у 17 років вже купують собі авто за власні гроші!»; «А в ресторанах швидкого обслуговування ти платиш за напій тільки раз, а потім можеш доливати собі досхочу»; «І вони завжди усміхнені!» — наввипередки діляться враженнями українські студентки в літаку Нью-Йорк—Київ. Вони — учасниці програми культурного обміну «Працюй і подорожуй» Державного департаменту США, яка з’явилася в Україні наприкінці 90-х. Учасник програми може опинитися ким і де завгодно. А це — робота у сфері обслуговування (від офіціантки в ресторанчику на березі океану до посудомийки чи прибиральниці в провінційному готелі) і своєрідні робочі канікули, які тривають щонайбільше чотири місяці, оскільки повернутися до України потрібно обов’язково до 1 вересня. Це нововведення: студент не повинен пропускати навчальні години. Раніше дозволялося повертатися в жовтні. Вартість — близько двох тисяч умовних одиниць…

«То це ви поїхали піднімати економіку Сполучених Штатів? Здорові молоді люди не знайшли собі заняття в Україні? Навіщо воно вам? А ризик? Це ж як усе потрібно організувати!» — втрутився в розмову дівчат чоловік похилого віку у тому ж таки літаку…

Технологія робочих канікул

Вона відносно проста. Йдете до офісу української компанії, сплачуєте гроші, заповнюєте кілька аплікаційних форм. А далі — або ви самі шукаєте роботодавця в Америці, або доплачуєте фірмі, і вам пропонують вибрати собі вакансію із каталогу. Після цього чекаєте на підтвердження — факсом або Інтернетом має надійти форма з пропозицією щодо роботи та інформацією про умови job offer. Далі вам телефонують і повідомляють дату співбесіди в посольстві. За цією програмою учасники отримують візу, яка входить до категорії нееміграційних, — розповіли нам у консульському відділі Посольства США в Україні. — Як і з будь-якою візою цієї категорії, здобувач під час співбесіди має довести, що він проживає в Україні і має намір повернутися сюди після закінчення програми. Крім того, він має бути студентом університетської навчальної програми, яка містить ступінь, мати контракт із роботодавцем. Обов’язкова умова: участь у програмі завершується із початком навчання. Типовий учасник — студент 18—22 років, як правило, друго- або третьокурсник. Отже — паспорт, квитки, валізи, гроші на перший час, і можна летіти. А координати «гарантів безпеки» — де вони? Хто гарантує успіх програми? І чи гарантує його хтось взагалі?

Українська ланка ланцюга

«Минулого року я їздила за цією програмою. Спочатку все було організовано непогано. Ми прийшли у відповідну українську фірму. Там нам усе розповіли й запевнили, що все буде добре. Проблеми почалися, коли ми вже купили авіаквитки. Загалом мали летіти в Нью-Гемпшир, проте купили квитки до Нью-Йорка, звідти ближче. А за два тижні до відльоту абсолютно випадково дізналися, що нам змінили місце роботи. Ми хотіли працювати на березі океану, біля води, а нас відіслали в глиб континенту. Представники фірми запевняли, що нове місце роботи дуже хороше, що ми там і заробити зможемо, і побачити багато цікавого. Отже, погодилися. Коли прилетіли до Нью-Йорка, то додзвонитися до роботодавця не змогли. Добре, що я попередньо знайшла в Інтернеті розклад руху автобусів, мапи. Фірма такої інформації не дає… Згодом побачили те місто — чотири години до океану, немає й натяку на культурний центр, лише автозаправки та супермаркети», — розповіла Олександра Молоткова, учасниця програми 2006 року.

В одній із фірм, що опікується програмою Work and travel, вирішили поцікавитися, які ж саме гарантії безпеки надаються учасникові і до кого у Сполучених Штатах він може звернутися по допомогу.

«Роль агентства має кілька напрямів, — розповідає Наталя Тарченко, програмний директор компанії DeC. — По-перше — надання повної та достовірної інформації щодо програми. По-друге — процедура підготовки: документи, банківські трансфери. Фактично наша роль є суто інформативною — розповісти, куди їдете, що таке Америка, як телефонувати, якісь основні моменти, ну й оформити документи». Отже, українська фірма виступає гарантом надання «повної правдивої інформації» і правильності заповнення документів на отримання візи. Але українські компанії є лише однією ланкою в ланцюзі. Сама програма адмініструється в Держдепартаменті США. Там визначається, хто може стати спонсором. Є американська компанія (спонсор), яка набирає роботодавців. Є роботодавець, який підписує з українським студентом контракт (де обумовлюються зобов’язання щодо зарплатні, умов проживання тощо). Є українська фірма, яка опікується програмою Work and travel (фактично виводить студента через програму спонсора на роботодавця). І, нарешті, є український студент, який хоче взяти участь у програмі.

«Ми працюємо для того, щоб допомогти вам туди потрапити і здійснити свою мрію. Проблеми ви повинні вирішувати на місці — у місті і в штаті, де перебуваєте. Роль агента в Україні суто формальна — інформаційно-консультаційна», — додає Наталя Тарченко.

Приїжджаючи до США, студент має на руках три документи: договір з українською фірмою, форму з пропозицією роботи від американського роботодавця (job offer) і DS-форму від посольства з візою в закордонному паспорті. Що з цього може свідчити про певні гарантії безпеки? Прокоментувати перші два документи ми попросили Олену Сінькевич, кандидата юридичних наук, викладача кафедри конституційного і адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка.

«Запропонований договір має на меті надання однією стороною (Консультантом) іншій стороні (Замовникові) консультаційних послуг за програмою культурного обміну, — пояснила вона. — Це випливає зі змісту договору, зокрема розділу 2 «Обов`язки сторін». Отже, говорити, що цей договір та анкета Job offer є документами, необхідними для працевлаштування за кордоном, ми не можемо. Адже чинне законодавство України встановлює певні вимоги щодо оформлення документів у разі працевлаштування на роботу за кордоном і щодо українських посередників у такому працевлаштуванні. Крім того, клієнт має право ознайомитися із засвідченим іноземним роботодавцем проектом трудового договору, який він повинен буде підписати вже безпосередньо із роботодавцем у разі працевлаштування. Цей проект трудового договору має відповідати законодавству держави працевлаштування (в даному разі — США) та міжнародним договорам України, містити основні реквізити роботодавця, професійні вимоги до працівника, відомості про характер роботи, умови праці (встановлена тривалість робочого дня та відпочинку, надання відпусток, оплата праці, а також заходи щодо соціального забезпечення відповідно до законодавства про працю держави працевлаштування), проживання на території країни працевлаштування та соціального захисту (зокрема страхування), термін дії договору, умови його поновлення та розірвання, порядок покриття транспортних витрат тощо».

Залишається віза. Але, як нам пояснили у консульстві Посольства США в Україні, віза не гарантує чиєїсь відповідальності за безпеку. Тому в посольстві радять дуже уважно перевіряти інформацію про потенційного роботодавця і про українські агентства: «Посольство чітко дотримується американського законодавства при видачі візи». Держдепартамент США уважно стежить за успішністю цієї програми, для чого створено сайт, на якому студенти, котрі мали проблеми, можуть поділитися своїм досвідом.

Відкриття Америки відбулося?

Попри певні колізії з документами, кількість студентів, які їдуть за названою програмою до США, щороку збільшується. Найпоширеніших висновків, що їх роблять учасники із власного досвіду, два: «Ненавиджу це все» і «Хочу повернутися в США». Студенти вирушають у пошуках нового досвіду, знайомств, з метою заробити грошей та вдосконалити мовну практику. Хто що шукає, те й отримує. Хочеш заробити, знайти другу, а то й третю роботу — без проблем. За мінімальної зарплатні 7,25 дол. за годину можна підзаробити, але про відпочинок — годі й думати. Подорожувати — простіше простого. Орендованим авто, автобусом чи потягом за час програми можна встигнути побачити багато чого. «На тижні був офіціантом. Розносив печиво, а у вихідні їздив із друзями на Ніагарський водоспад», — розповідає Руслан Шарафудінов, учасник програми 2007 року.

Такі тривалі поїздки відчутно позначаються на психічному стані людини, вважає Тамара Говорун, головний науковий співробітник лабораторії соціальної психології Інституту психології ім.Костюка ака­демії психологічних наук. «У нас з Америкою спостерігається наближеність у плані соціально-економічному, але відмінність культур — надзвичайна. Студент на це відповідно реагує. Тому вдома можуть виникати навіть депресії, бажання повернутися. Там — відповідальність. Отримавши можливість керувати машиною, почуваєшся дорослішим. Отож коли знову опиняєшся під контролем батьків, відчуваєш, що знову став трошки дитиною. Причому дитиною залежною. Мало того, вважаю, що потрібно щось робити, аби хоч якось сприяти особистісному розвиткові, професійному зростанню. Після повернення молоді люди дещо розчаровуються щодо можливостей такого розвитку в нас. Але помітила я й інше — багато з тих, хто повертається зі США після різних програм, стають більш патріотичними».